Сумно iнодi буває коли згадую iсторiю України! Чому стiльки лиха випало на її нелегкую долю... Вся українська iсторiя це безкiнечна боротьба! Боротьба за її свободу,незалежнiсть,честь,i гiднiсть...
I ось нарештi вона вiльна,незалежна,мила,славна Україна! Розправивши свої крила,звiльнивши свою приспану свiдомiсть вона почала згадувати... Згадувати те що не така вона вже й бiдна та нещасна,те яких гарних синiв та дочок має,те що вони завжди як могли боронили її од загарбникiв та ворогiв! Те що здобували славнi перемоги,боронивши її свободу,i те що помирали з її iменем на вустах!...Зтиха схиливши голову та з сумом в очах сказала: -Цього не можливо забути! Дякую мої рiднi! Пiднявши очi до неба тихо мовила: -Вiльна!...Нарештi. Але минуло всього небагато рокiв,як вона з радощiв почала забувати те старе й погане що траплялось з нею! Те лихо котре вона пережила,i почала повторювати свої старi помилки...Чи ти забула моя рiдна Україно хто тебе у рабство заганяв? Хто нищив тебе,хто поливав кровю твої чистi,незайманi долонi! Хто дiтей твоїх вiльних од Бога на каторгу засилав,хто синiв твоїх рiдних нещадно вбивав? Згадай же те все лихо котре випало на твою нелегкую долю! Згадай i не повторюй їх бiльше нiколи! ...Благаю...

p.s.Вибачайте наболiло.