Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».

Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.

Другий приклад - диктатор Португалії Антоніу ді Салазар

«Я не вірю в рівність, я вірю в ієрархію» Антоніу ді Салазар

Після повалення монархії в Португалії, країна, як це часто буває скотилася до анархії. В період з 1910 по 1926 рік в країні змінилося 9 президентів, 44 прем’єр – мінстра та 3 диктатора. Слід зазначити, що всі зміни зводилися до одного – зміни олігархічних кланів, кожнен з яких ставив свою людину при владі. 1926 року стався черговий переворот і до влади прийшли військові – триумвірат у складі Жозе Кабесадеша, Антоніу Кармони та Мануеля Да Кошти. Це був би ще один олігархічний путч, адже військові мали за спинами олігархію - крупні землевласники потіснили промисловців. Був би…

Військова хунта не мала якихось уявлень, що робити далі, окрім перерозподілу власності з одного клану в інший. Ситуація в країні була катастрофічна. Несподівано військові запрошують нікому невідомого профессора політичної економії Коїмбрзького університету Антоніу ді Салазара. Але пробув міністром він лише 3 дні. Прибувши в Ліссабон, на засіданні кабінета міністрів він наполягав на передачі йому повної влади над бюджетами всіх міністерств та відомств. Безумовно військові не погодилися, адже олігархія мала свої інтереси і віддавати кормушку ніхто не хотів. Після відмови Салазар встав і спитав: «Коли найближчий потяг до Коїмбри?». Здивовані міністри відповіли, що через 2 години і Салазар покинув засідання кабінета. Два роки країна падала в прірву, клан крупних землевласникі багатів, населення бідніло, дефіцит бюджету ріс як на дрожжах. У 1928 році Антоніу Кармона змістив Мануеля Да Кошту, головного глашатая крупної олігархії, і знову звернувся до Салазара. З великими ваганями Салазар погодився. «Мені було страшно. Уявіть собі, що в мене нічого не получиться, що тоді про мене подумають мої студенти?» - нервувався Антоніу. Цікаво, чи думав про своїх студентів Янукович, котрий читав «такі цікаві лекції в університеті без папірців», коли називав Ахматову Ахметовою, а Чехова – поетом? Салазару була надана вся влада над бюджетом. Він звів всі бюджети в єдиний консолідований і заборонив перевищувати расходи над доходами. Увів строгу бюджетну дисципліну і вже у 1929 році хронічно дефіцитний бюджет Португалії змінився профіцитом. Другою дією було так зване «промислове кондиціювання» - він жорстко заборонив усякого роду спекуляцію і чітко регулював ціни на ринку.Усякого роду «брокери», купив по 2 – продав по 5, були просто витіснені з ринку. За декілька років національна валюта ескудо стала однією з найстабільниших в Європі. Було погашено зовнішній борг і Салазар заборонив будь-які зовнішні запозичення. У 1932 році надпопулярний Салазар став прем’єр – міністром. Він проголосив курс «Estado Novo» («Нова держава»). Це був курс на побудову корпоративної держави. Це був устрій, де правили не партії і політики, а об’єднання підприємців,менеджерів та робочих, котрі об’єднувалися в корпорації по галузям і за посередництвом держави самі вирішували свої господарські питання. Сам Салазар свій режим характеризував так: «Ми проти всіх інтернаціоналізмів, проти коммунізма, проти профспілкового вільнодумства, проти усього, що послаблює, розділяє й вводе розпусту у сім’ю, проти классової боротьби, проти безрідних й безбожників, проти сили в якості джерела права. Ми проти усіх єресей нашого часу…Наша позиція є антипарламентською, антидемократичною, антиліберальною і на її основі ми хочему побудувати корпоративну державу». Головною задачею своєю Салазар намагався не допустити іноземний капітал в Португалію. Ви чули, як наші політики кудахчуть: «нам потрібні інвестиції, закордонні спонсори і т.п.». А Салазар знав, що найнебезпечніше з панувань над державою – це панування іноземного капіталу. Діяльність іноземних фірм та фірм з іноземним капіталом була заборонена.  Звісно ж була подавлена уся оппозиція, що харчувалася ззовні. Лідер комуністів Куньял, той над лихою долею якого плакали усі «пыонеры» великого і несокрушимого, до самої смерті Салазара просидів за гратами. Уряд Салазара майже повністю складався з профессорів вищих навчальних закладів, тому іноді режим Салазара називають «диктатурою профессури». Коли почалася війна всі кинулися підштовхувати Португалію до війни. Англія нагадувала про міждержавний договір допомоги, Муссоліні та Гітлер, що в них схожі системи. Але Салазар поступив мудро. Він визнав договір з Англією, але в той же час заявив, що має договір з Франко і тому не може порушити жоден з них. Гітлеру посилався на все той же договір з Англією. Португалія залишилася нейтральною і почала поставляти такий потрібний вольфрам усім сторонам конфлікту. Мудра політика Салазара призвела до того, що золотовалютний запас Португалії з 1938 по 1946 рік виріс з 63,3 млн $ до 438 млн. $. Після війни Португалія стає одним з засновників НАТО. Так сильні створюють союзи, а слабкі в них вступають. У 1955 році стає членом ООН. Але не вступив в жоден економічний альянс. В тому числі ЄЕС.Салазар завжди демонструє свою позицію. Це вдало видно з приводу позицій по колоніям. Франція і Британія, на вимогу США, позбуваються своїх колоній, куди одразу ж заходят інтереси того ж США. «Світова спільнота» давить на Салазара з метою відірвати португальскі колонії. «Я що божевільний відмовлятися від колоній?» - дивується Салазар. І на всі тички з боку США відповідає: «Ну усуньте мене і отримайте червону Португалію». Але США знайшло вихід. Замість спонсування п’ятої колони в Португалії, спонсувала п’яту колону в колоніях. Першою ціллю була Ангола, багата на нафту та алмази. В Анголі почалася кровопрлитна війна між Португалією на повстанцями, спонсованими США. Хоча до кінця правління Салазар утримуватиме Анголу и лише т.зв. «революція гвоздик» за ті ж американські гроші, дарує Анголі незалежність, відкривши шлях США та СРСР зіштовхувати населення країни в своїх корисливих інтересах. У 1968 році Салазар потрапив у лікарню, і, бувший до того маріонеткою, президент Амеріку Томаш, відправив Салазара у відставку. Але до самої смерті урядовці ходили до Салазара звітуватися і проводили засідання кабміну в його палаті.27 липня 1970 року Антоніу ді Олівейра Салазар помер. І ось лазячи в інеті в пошуках інформації про Салазара ви знайдете тези: «при Салазарі була жахлива тиранія», «Португалія була відсталою країною» і т.п. От тільки цікавий факт. У 2007 році в Португалії проводиться шоу «Великий португалець», ви пам’ятаєте в нас було схоже. Студію засипають листами з вимогою включити в список Салазара. Студія до останнього відмовляється, але під натиском суспільної думки включає. І Салазар займає перше місце серед 10 фіналістів здобувши 41% голосів, комуняка Куньял друге і мав лише 19,1%. І от скажіть чому португальці, живучі в демократичній та розвиненій країни Великим вважають диктатора доктора Салазара?