Пішов Гусак у город дивитися, чи все там гаразд. Зирк-а на капусті хтось сидить.
-Ти хто?-питає Гусак.
-Гусениця.
-Гусениця? А я-Гусак,-здивувався Гусак і загелготав.-От і чудово-Гусак і Гусениця.
Він гелготав і лопотів крилами , тому що такого цікавого збігу йому ще ніколи не випадало. І раптом він замовк.
-Ти не маєш крил!-зауважив Гусак.-Як же ти літаєш?
-А я не літаю,-зізналася Гусениця.-Я тільки повзаю.
-Хочеш, я навчу тебе літати? Це зовсім не важко, якщо ти здібна, ти швидко навчишся.
Гусениця охоче згодилася. Заняття почали наступного дня.
-Оце земля, це-небо. Якщо ти повзаєш по землі, то просто повзаєш, а якщо повзаєш по небу, то вже не повзаєш, а літаєш.
Так розповідав Гусак. Він добре тямив у теорії.
З-під капусти визирнула чиясь голова:
-А можна й мені? Я сидітиму тихо.
-А ти що-Гусениця?
-Ні,я Черв'як. Але я хотів би літати... Це моя дитяча мрія.
-Гаразд,-погодився Гусак.-Сиди й уважно слухай. Отже, ми зупинилися на небі...
Вони училися щодня з ранку до полудня. Особливо старався Черв'як. А Гусениця не була така запопадлива. На уроках вона плела павутину і обмотувала себе, поки не перетворилась на воскову лялечку.
-Так діла не буде,-зробив їй зауваження Гусак.-Тепер я бачу, що ти, Гусенице, ніколи не літатимеш. От Черв'як полетить-за нього я не хвилююся.
Але одного разу, прийшовши на заняття, Гусак застав самого Черв'яка.
-А де Гусениця?-запитав Гусак.-Вона занедужала?
-Вона полетіла,-сказав Черв'як.-От бачите того метелика?

Кожній людині Бог дав здібності, що відповідають її призначенню. Найголовніше-не прагнути до чужого призначення, а розкрити власне. Завдання мудрого вчителя-допомогти розпізнати його.
(с)

Було в матері сім дочок. Одного разу поїхала матір до сина, який далеко жив. Вернулася вона додому тільки через тиждень. Коли зайшла до хати, дочки одна по одній почали розповідати, як вони тужили за нею:
-Я тужила за тобою так, як маківка за сонячним лугом,-сказала перша дочка.
-Я чекала тебе, як висохла земля чекає води,-промовила друга.
-Я плакала за тобою, як мале пташеня плаче за птахою,-щебетала третя.
-Мені так важко було без тебе, як бджолі без квітки,-говорила четверта.
-Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси,-мовила п'ята.
-Я виглядала тебе, як вишневий сад виглядає солов'я,-сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона скинула з матері черевики і принесла у мисці води-помити ноги.
(с)

Одна дівчина вирішила замовити сукню у відомого кравця, тому що шив він гарно і завжди сумлінно. Однак вона вважала, що його сукні надто дорогі. А тому, зайшовши в майстерню, передусім вирішила домовитися про ціну.
-Ви дуже дорого берете за свої сукні,-оголосила вона.
-Хіба? Я так зовсім не вважаю,-заперечив кравець.
-Ще й як дорого! Зважте самі-для пошиття сукні для мене знадобиться не більше двох метрів тканини. Так?
-Так,-згодився той.
-Так от, якщо до вартости матерії додати вартість ниток, голок і навіть ножиць, якими буде викроєно цю сукню, то вийде щонайменше вдвоє дешевше. Тому і платити вам я повинна вдвоє менше.
Кравець помовчав хвилину і відповів:
-Ну що ж, панянко, ви мене майже переконали. Настільки, що я готовий взяти з вас половину первісної вартости. Якщо ви наполягаєте.
-Звісно, наполягаю!-зраділа дівчина.
-Домовилися. Зараз я зніму з вас мірку і за тиждень посланець доставить замовлення просто вам додому.
Цілий тиждень дівчина вихвалялася перед подругами, як дешево дістане вона сукню від відомого кравця. Ті не вірили і захотіли особисто перевірити, що їх не дурять. У призначену годину всі зібралися біля її оселі. Прийшов посланець з коробкою. Дівчина урочисто скинула накривку і витягла звідти... два метри тканини, пару мотків ниток, голка і ножиці.
Розгнівавшись, вона кинулася до кравця.
-Як ви сміли обдурити мене?-викрикнула вона, переступивши через поріг.
-Я й не думав дурити вас,-похитав головою кравець.-Я поклав у коробку все, що ви назвали. Якщо ж вам чогось бракує, то, можливо, це сталося тому, що ви забули за це заплатити.

"... Робітник вартий утримання свого" (Мт. 10,10)
(с)

Один чоловік вирішив порадитися зі старцем Паїсієм Святогорцем, як позбутися пристрасти, що йому дошкуляла. Той чоловік мав пихатих приятелів, які часто лихословили супроти інших. Отож поки він міркував, як краще запитати про це, хтось приніс старцю в подарунок чудовий кавун.
Паїсій взяв його і звернувся до прочан зі словами:
-Оскількм ви принесли кавун, позичте мені ножа, щоб його розрізати. А потім я відкрию вам таємницю, як зробити, щоб кавуни росли солодкі і смачні.
Старець почав розрізати кавун на дольки, роздаючи кожному по одній. Коли дійшла черга до чоловіка, який чекав відповіді на своє питання, старець поглянув на нього пильним поглядом і сказав з усмішкою:
-Якщо садити разом кавуна і гарбуза, то станеться таке: гарбуз забере всю солодкість від кавуна, і кавун стане несмачним і несолодким. А от гарбуз, хай скільки би не відбирав солодкости, все одно залишиться гарбузом. Тому, якщо ми хочемо мати солодкі і смачні кавуни, треба садити їх подалі від гарбузів.
І чоловік зрозумів, що хотів сказати старець: друзів треба обирати зі ще більшою розсудливістю!
(с)

Один фотограф, отримавши запрошення на святковий вечір, захопив кілька своїх світлин, аби при нагоді показати їх гостям.
Господиня, побачивши світлини, вигукнула:
-Які пречудові фотографії! Ви, мабуть, маєте дуже дорогий фотоапарат!
Фотограф не відповів їй на це нічого, але на прощання зауважив:
-Дякую, вечеря була приготована чудово! У вас, мабуть, дуже дорогий посуд!
(с)

Якось до срібноволосого мудреця , обливаючись сльозами, прийшла молода і дуже вродлива дівчина:
-Що мені робити?-крізь сльози скаржилася вона.-Я завжди прагну по-доброму поводитися з людьми, нікого не ображати, допомогти, як тільки можу. І хоча зі всіма я привітна і ласкава, але часто замість вдячности й поваги дістаю гіркі образи й глузування. Я ні в чому не винна, і це так несправедливо й образливо, що аж плач бере. Порадьте, що мені робити?
Мудрець глянув на красуню і з усмішкою промовив:
-Роздягайся і прогуляйся по місту нагою.
-Та ви з'їхали з глузду!-обурилася красуня.-В такому вигляді будь-хто збезчестить мене і ще бозна-що сотворить зі мною.
Тоді мудрець відчинив двері і поставив на стіл дзеркало:
-От бачиш,-відповів він,-з'явитися на людях, оголивши своє красиве тіло, ти боїшся. То чому ж ходиш світом з оголеною душею? Вона розчинена в тебе, як ці двері. Всі, кому тільки охота, приходять у твоє життя. І якщо бачать у доброчинствах твоїх, як у дзеркалі, відображення бридкості своїх пороків, то прагнуть обмовити і принизити тебе. Не кожному вистачає мужности признатися, що хтось кращий за нього.
-То що ж мені робити?
-Ходімо, я плкажу тобі свій сад,-запропонував старець.-Багато років я поливаю і доглядаю ці прекрасні квіти. Але ще жодного разу не бачив, як розпускається пуп'янок, хоча втішаюся красою й ароматом кожної квітки. І ти, наче квітка, розкривай своє серце перед людьми без.поспіху, непомітно. Зважай, хто доглядає і поливає квітку, чинячи тобі добро, а хто обриває пелюстки і топче її ногами.
(с)

Маленька дівчинка повертається додому з недільної школи. Назустріч іде атеїст, який помічає радічну усмішку на обличчі дитини.
-Що тебе так тішить?-спитав атеїст.
-Іду з недільної школи.
-Ну і що ж сьогодні вам розповідали?-чоловік вирішив посміятися з дитини.
-Нам розповідали історію з Біблії про те, як пророка Йону проковтнула велика риба.
-Як може риба ковтнути чоловіка, щоб той опісля залишився живий?
Дівчинка замислилася на хвилину, а згодом відповіла:
-Я не знаю, як це сталося, але коли опинюся в раю, то стріну там Йону і розпитаю його.
-А якщо Йона потрапив у пекло?-спитав атеїст.
-Ну тоді ти його спитаєш.
(с)

Якось ішов дорогою мудрець, милувався красою світу і тішився життям. І ось стрівся йому чоловік, що згорбившись двигав велетенський тягар.
-Навіщо прирікає себе на такі страждання?-запитав мудрець.
-Я страждаю заради щастя своїх дітей та онуків,-відповів чоловік.-Мій прадід все життя страждав заради щастя діда, дід страждав заради щастя мого батька, і я буду страждати все життя, тільки щоб діти мої й онуки були щасливі.
-А чи був хтось щасливий у твоїй сім'ї?-запитав мудрець.
-Ні, але мої діти і внуки будуть щасливі!-відказав нещасний чоловік.
-Неписьменний не навчить читати, а котові не виховати орла!-мовив мудрець.-Спершу навчися сам бути щасливим, а тоді зрозумієш, як ощасливити своїх дітей та онуків!
(с)

Проповідник ішов полем, де нещодавно відбувся запеклий бій. Він помітив пораненого, підійшов до нього і співчутливо спитав:
-Не хочете, щоби я прочитав вам Слово Боже?
Поранений відповів:
-Я втомився і вмираю від спраги. Було би краще, якби ви принесли мені трохи води.
Проповідник приніс пораненому води, солдат випив її і сказав:
-Дякую. А тепер піднесіть мою голову і підкладіть що-небудь під неї.
Проповідник скинув пальто, згорнув його і обережно підклав під голову пораненого.
-Мені холодно,-тремтячи, сказав він.
Проповідник мовчки скинув свою теплу сорочку і вкрив нею пораненого.
Поранений глянув провіднику у вічі, усміхнувся і сказав:
-А тепер почитайте мені Слово Боже.

Часто турбота про ближнього-найкраща проповідь.
(с)

Старий рибалка ледве-ледве волік в'язку дров, зібраних у лісі. На мості він стрінувся з лісничим, який давно чекав нагоди відімстити старому за те, що той своїм благочестивим життям вводив його в сором.
Розгніваний, лісник забрав у старого хмиз і жбурнув у воду. Рибалка почвалав додому, опустивши голову.
Навесні наступного року ріка вийшла далеко з берегів. Сталося так, що старий ішов по тому самому містку і помітив схвильованого лісника. У того син впав у воду, і течія відносила його чимраз далі. Рибалка кинув в'язку дров, яку ніс, стрибнув у воду і врятував хлопчика.
Лісник так зворушився, що зміг лише вимовити слова:
-Пробач мені.

Хто кого переміг? "Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром" (Рим.12,21)
(с)