Храм Христа Спасителя Християн Віри Євангельської
Храм розташований на вулиці Пекарській, №59. До 1939 р. тут був монастир отців воскресенців або "змартвихвстанців" Римо-Католицької Церкви (польського ордену, заснованого в Парижі у 1836 р. та затвердженого папою Левом XIII).
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького на вулиці Пекарській засновано в 1784 р. Створення закладу має свою передісторію. У січні 1661р. король Ян Казимир перетворив Львівську єзуїтську колегію в Академію і присвоїв їй титул Університету у складі чотирьох факультетів: теології, права, філософії та медицини. Однак повноцінний медичний факультет аж до закриття Університету у 1773 р. так і не був утворений.
Ансамбль з трьох будівель (корпус гігієни, анатомії та фармакології), які утворюють букву П, розташований навколо відкритого двору . До 1898 р. були збудовані та почали функціонувати нові навчальні корпуси та клінічні бази Університету.
У 1939 р. медичний факультет вийшов зі складу Львівського університету і реорганізований у Львівський державний медичний інститут з двома факультетами - лікувальним і фармацевтичним. З приходом німецької окупації у Львові припинили діяльність всі вищі навчальні заклади, а у липні 1941 р., фашисти розстріляли 36 професорів львівських вишів (серед яких було 13 професорів медінституту).
про Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького тут
Большой хаос. Вроде бы это остатки строительного материала для Воронцовского дворца и парка. Как куча битых кирпичей возле только что построенного дома, свалены они большой кучей. Беспорядочное нагромождение гранитных глыб, сросшихся друг с другом под воздействием времени.
Уже был вечер, когда мы уселись на нагретый за жаркий день камень. Он с легкостью отдавал нам свое тепло. Ему было не жалко. Завтра камень вновь будет нагреваться под палящими лучами солнца, и снова с наступлением ночи остывать. Цикл практически бесконечен.
Мы сидели. Солнце медленно клонилось к западу, ненадолго зависло над вершиной Ай-Петри, как будто горные пики задержали на пару минут старого знакомого, чтобы перекинуться с ним несколькими фразами. А потом, все быстрее и быстрее солнце стало прятаться за вершиной горы.
Тени удлинялись среди каменных нагромождений, причудливо складываясь в своеобразные формы. Потом они начали сливаться одна с другой, постепенно подбираясь к нам, окружая, и двигаясь дальше, вслед уходящему светилу. Тьма постепенно окутывала нас.
Мы осмотрелись. С одной стороны виднелись очертания поднимающихся вверх домиков, черными свечами над ними возвышались кипарисы, пропитывая воздух тем волшебным ароматом, который можно почувствовать только на южном берегу Крыма. С другой стороны темно-синей кляксой простирались воды Черного моря. Еще было видно, как волны набегают одна на другую, еще играли в воде отблески заката, но на горизонте уже воды Черного моря сливались с темным небом.
Было ощущение, что смотришь немое кино. Не доносилось ни звука. Тишина дарила возможность увидеть происходящее.
Небо постепенно чернело. Вот уже и первые звезды появились на небосклоне. Видно как Рак уползает от обнявшихся Близнецов, а вот и Возничий с Персеем выглянули из-за вершины, как бы подсматривая за нами, такими маленькими на фоне огромного неба.
Зябко поеживаемся. Но, находясь в плену тишины, абсолютно не хочется уходить. И ведь понимаешь, что в кромешной темноте будет проблематично скакать с камня на камень (все-таки не горные козлы мы), не видя, куда ступает нога, но нет сил уйти. Тишина завораживает. Хочется задержаться еще немного, остаться еще на минуту, смотреть, как чернота плавно перетекает в темно-бордовый отсвет за пиками гор. Как воды Черного моря меняют свой свет, превращаясь из синего в темно-серый а потом и в черный, как бы оправдывая свое название. Как вдалеке начинают приветливо загораться желтые огоньки в окнах одноэтажных домиков.
Казалось бы, приходи завтра и снова любуйся. Но нет. Не то ощущение будет завтра. Важным остается то, что происходит именно сейчас. Это как первый поцелуй, да, завтра он тоже будет приятным, но сегодня он первый. Потому и сидим до последнего на теплых гранитных валунах, возвышаясь над хаосом. Хаос под нами, а тут тишина и покой.
Прошло много времени, как благодаря огромному труду рабочих эти валуны были привезены сюда. Долго камни наблюдали за происходящим из плавно текущего потока времени. Сколько людей тут побывало, прикоснулось ладонями к их поверхности, со сколькими они поделились своим теплом? И сколько еще поколений придя сюда, будет стоять возле каменного отвала, читать надписи – единственное напоминание о тех, кто когда-то тут был, пробовать на ощупь шероховатую поверхность гранита и наблюдать, как темнота медленно, но уверенно надвигается на вершины гор, сопровождаемая тишиной?
П.С. Алупка, нагромаждения камней "Большой хаос"
 |
Починаю серію описів про Львів. Маловідомі палаци та костьоли, яскраві місця яки оминають туристи. Ідея навіяна haidamacПалац Сапегів розташований на вулиці Коперника, № 40А - родове гніздо стародавнього роду литовсько-руських князів Сапегів. За проектом архітектора А. Кугна в стилі французького бароко 18 ст. (19 ст. - необароко) для князя Адама Сапеги
==========
==========
Церква Святого Духа була побудована в 1729 р. Під час Другої Світової війни церкву було зруйновано, дивом збереглася лише вежа-дзвіниця. В кінці 18 ст. на ній було встановлено годинник, перевезений з Манявського Скиту.З 1783 р. Святодухівська церква була передана греко-католицькій духовній семінарії, у якій навчалися творці "Русалки Дністрової" - М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький - засновники гуртка "Руська Трійця".
В 1957 р. відбулося урочисте відкриття музею "Русалки Дністрової". Експозиція розповідає про тяжке соціально-політичне та культурне становище українців Галичини у складі австрійської держави на початку 19 ст., зокрема про заборону української мови в навчальних закладах і державних установах.
==========
цікава історія, та читати Русалку Дністрову
==========
Палац Бєльських розташований на вул. Коперника, №42. Будинок є пам'яткою архітектури початку 20 ст. Щодо стилю будинку немає одностайної думки - його відносять і до неокласицизму і до академічного модерну.
Дата побудови будівлі невідома, але перебудовано її було в 1921-1923 рр. для магнатів Бєльських (арх. І. Багенський). В 1939-1941р. у власності графської родині залишилася половина будинку, а в другій половині розташувалася спілка письменників УРСР.
Палац Семенських - Левицьких розташований на вулиці Пекарській, №19. Будівля є пам'яткою архітектури, яскравим зразком палацової пізньої еклектичної архітектури 19 ст.
про Палац Семенських - Левицьких тут
Четфалва (угор.Csetfalva,за радянських часів - Четово) - мадярське село у Берегівському р-ні Закарпатської області розташоване на правому березі р. Тиса, неподалік від кордону з Угорщиною.За легендою назва села походила від імені його засновника - поміщика Чета, який володів цим землями в період правління династії Арпадовичів.В селі зберігся готичний реформатський храм 15 ст. та найвища в Закарпатті дерев'яна каркасна дзвіниця 17 ст., яка не має собі рівних серед дерев'яних споруд подібного роду на Україні.
Поруч зведено католицький храм Святого Духа (1998-2001 рр.) в модерністських формах, який почергово використовують римо-католицька і греко-католицька громади села.
Ужгородський замок (вул. Капітульна, №33) - це головна визначна пам'ятка міста Ужгород, основна споруда якого відноситься до 14 ст.
Замок має форму неправильного чотирикутника з масивними бастіонами по кутах та оточений з трьох боків сухим каналом, а з північно-східного боку - обривом. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягає 2,5-3 м. Спочатку через канал було кинуто підвісний міст, а з другої половини 18 ст. його замінили насипом. При споруді замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, оскільки будівля є своєрідним продовженням схилу Замкової гори, на якій вона стоїть.
Палац має внутрішній тихий дворик, де знаходиться колодязь, видовбаний в скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог.
У стінах замку є ціла мережа таємних ходів, що з'єднують одну частину фортеці з іншою. За переказами, існував і таємний підземний хід, який з'єднував Ужгородський замок з Невицьком замком, що знаходиться на відстані 10 км. А в архіві замку Верешвар (Ротенгурм) у Бугенланді навіть зберігаються документи та креслення, які містять детальні описи та схематичні плани Ужгородського замку, в тому числі таємних ходів і колодязів, але на сьогоднішній день всі ходи повністю завалені , тому дослідити їх практично неможливо.
У 1646 р. в Ужгородському замку за сприяння Анни Другет (Янни Якушич) та її брата, римо-католицького єпископа Юрія Якушича, 63 православні священики підписали Ужгородську унію , за якою було утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.
У 1709-1710 рр. Берчені з допомогою французьких військових інженерів та хорватського спеціаліста Стубіча провів останні перебудови замку, які надали йому сучасного вигляду.
Замкове подвір'я прикрашає скульптура хижого птаха турула зі шматком шаблі Ракоці у дзьобі.
Багато цікавого про Ужгородський замок та велика кількість світлин тут
