Жив собі цар, і все життя не давали йому спокою три питання: яка найголовніша пора?хто найголовніша людина?і яка найголовніша справа?
Думав цар: "Якщо знатиму відповіді на ці питання, весь світ підкорю, здійсню все, що забажаю, і стане народ поважати мене, як великого мудреця"
Без ліку людей приходило перед царя, цілий сонм вчених мужів, але на ці питання так ніхто й не відповів. Дійшли одного разу до царя чутки, що живе далеко пустельник один і що славиться він мудрістю. Велів цар осідлати йому коня і поїхав сам розшукувати пустельника. Їде він лісовими хащами й бачить: стоїть хижка, а біля неї хирлявий старий землю сапує. Мало з ніг від втоми не падає, але мотики не випускає. Зіскочив цар на землю, підійшов, поклонився старцеві.
-Приїхав я до тебе, щоб дістати відповідь на три свої запитання. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголоаніша справа?
Вислухав його пустельник, але нічого не відповівши,продовжував обробляти землю.
-Ти, мабуть, втомився, дозволь допомогти тобі,-запропонував цар.
Удяв він у пустельника мотику і взявся до роботи. Потім знову своїх три питання повторив. І цього разу не відповів пустельник, сказав лише мотику повернути. Але цар слухати його не хоче, мотики не віддає, сам вирішив справу закінчити.
Раптом бачить цар: іде назустріч чоловік, все лице поранене, залите кров'ю. Зупинив його володар,потішив добрим словом, пішов до струмка, приніс води, омив рани, перев'язав. Попросив поранений пити-цар його напоїв. Потім повів до хижки, поклав спати. Та й сам почав готуватися до сну-уже повечоріло. Зрання знов до пустельника пішов. Дивиться-а той зерно садить у грунт, що вчора спушений був.
-Мудрий пустельнику,-почав благати цар,-невже ж не відповіси на моє запитання?
-Вистачить з тебе,-мовив той,-ти вже сам на них відповів.
-Не чув я жодних відповідей,-здивувався цар.
-Ти, побачивши мою старість і неміч, змилосердився наді мною і взявся допомагати. Якби не залишився тут, то вбили би тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожньому скалічили лице.
Цар з подиву слова вимовити не може, а пустельник далі мову провадить:
-Найважніша пора-коли ти допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина-я, а твоя допомога-найважливіша справа. Прийшов поранений-і найголовнішим стпв він, а найголовнішою справою стала допомога йому.
Мало-помалу зрозумів цар смисл слів пустельника.
-Пам'ятай, отже,-мовив пустельник на прощання,-найголовніша пора-сьгодні, найголовніша людина-яка поряд в ту пору. А найголовніша справа-чинити добро тому, хто поряд в ту пору. А найголовніша справа-чинити добро тому, хто поряд, тому що саме для цього ми народжуємося.
Сів цар на коня і поїхав додому. Довіку пам'ятав він напечення пустельника, і слава про великодушність та справедливість того царя рознеслася по всьому світі.

(с)

Вистромивши голову з гнізда, орленя побачило силу-силенну птахів, що літали внизу серед скель.
-Мамо, що це за птахи?-спитав він.
-Наші друзі,-відповіла орлиця синові.-Орел живе самотньо-така його доля,-але й він подеколи потребує товариства. Який же він тоді цар птахів? Усі, кого ти бачиш внизу,-наші вірні друзі.
Вдовольнившись поясненням матері, орленя далі стежило за польотом птахів, віднині вважаючи їх вірними друзями. Раптом воно закричало:
-Ой-ой, вони украли у нас поживу!
-Заспокойся, синку! Нічого вони в нас не крали. Я сама пригостила їх. Запам'ятай раз і назавжди, що я скажу тобі тепер! Хай який буде голодний орел, він завжди мусить ділитися частиною здобичі з птахами, що живуть поблизу. На такій висоті вони не можуть прогодувати себе, і їм треба допомагати. Кожен, хто бажає знайти слбі вірних друзів, мусить бути добрим і терплячим, виявляючи повагу до чужих потреб. Шани й поваги досягають не силою, а великодушністю і готовністю поділитися з нужденними останнім шматком.

(с)

Одна молода хмара народилася над Середземним морем. Не встигла й вирости, як вітер погнав її разом з усіма родичами геть, у далеку Африку. Щойно вони прибули на континент, клімат змінився. Угорі палило сонце, а внизу переливалися золотом розпечені піски Сахари. Вітер вирішив погнати хмари далі, у джунглі, тому що в пустелі дощі не падають. Але допитлива молода хмарка відстала від гурту, щоб оглянути велику пустелю.
Після довгої прогулянки хмара помітила, що одна з дюн усміхається їй. Золотокудра красуня відразу припала хмарі до серця. Хмара замислила і широко усміхнулася:
-Якщо хочеш, я покроплю тебе дощем! Ти не повіриш, але я встигла полюбити тебе і мені хотілося б залишитися тут назавжди!
-Коли я вперше побачила тебе на небі, то також полюбила тебе!-зізналася дюна.-Але якщо перетвориш своє біляве волосся на дощ, то помреш...
-Любов ніколи не вмирає,-мовила хмара.
І почала окропляти дюну краплями дощу. І так тривало доти, поки над дюною не з'явилася ніжна веселка.
Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. І коли інші хмари пропливали над пустелею і бачили позеленілу дюну, вони думали, що то починається ліс і випадали дощем.
Через двадцять років маленька дюна перетворилася на прекрасний оазис, який під покровом дерев дарував відпочинок і затінок мандрівникам пустелі.
І це тільки тому, що одного раду хмара не злякалася віддати своє життя за любов.

(с)

Одного разу, повернувшись з прогулянки, мудрець застав своїх учнів за бурхливими дебатами. Він запитав:
-Про що ви сперечаєтеся?
Учні відповіли:
-Учителю, ми прагнемо визначити, які три людські вади найстрашніші.
-І якого ж висновку ви дійшли?
-Ми вирішили, що три найстрашніші людські вади-це сліпота, глухота і німота,-відповів один з учнів.
-Ви сказали лише половину того, що мали сказати,-відповів мудрець.
-Половину?-здивувалися учні.-Але ж ми назвали всітри вади.
-Так, але ви забули згадати про те, що нема страшніших вад, ніж сліпота до чужого горя, глухота до благань серця і німа байдужість, що мириться з ними.

(с)

Якось один з найвідоміших в світі професорів, номінант на Нобелівську премію, вийшов на берег озера і попросив човняра покатати його на човні. Той згодився. Коли вони відплили далеко від берега, професор почав розпитувати човняра:
-Ти знаєш історію?
-Ні.
-Тоді можеш вважати, що втратив чверть свого життя. Ти знаєш астрономію?
-Ні.
-Тоді ти втратив дві чверті свого життя. Ти знаєш філософію?
-Ні.
-Тоді ти втратив три чверті свого життя.
Зненацька здійнялася люта буря. Човен, що плив посеред озера, почало гойдати, як горіхову шкаралупу. Намагаючись перекрисати свист вітру, човняр запитав професора:
-Ви вмієте плавати?
-Ні,-відповів професор.
-Тоді ви втратили все своє життя.

(с)

Якось сказала внучка до бабусі:
-Усі чоловіки однакові! Бабусю, йому досить сказати мені перший раз "привіт", а я вже знаю, як він себе поводитиме, які байки розказуватиме, як усміхатиметься, сваритиметься і йтиме.
-Ти не маєш рації, онучко. Просто тобі подобаються подібні чоловіки. Тобі подобаються скромні домосіди? То чому ти нарікаєш, що знову трапився зануда, який і носа вистромити з дому не хоче?
Якщо ти вибираєш чоловіка-"душу товариства", то не дивуйся, що доведеться ділити його з друзями.
Якщо любиш романтиків, то готуйся не лише до свічок, віршів та шампанського, а й до тимчасових зникнень та депресій, які він пояснюватиме "творчою кризою"
Якщо вибираєш чоловіка, з яким будеш, як за кам'яною стіною, то не дивуйся, що не зможеш знайти в цих стінах двері на волю.

(с)

Прийшов один чоловік в перукарню. Під час стриження і гоління заговорив він з перукарем про Бога. В якийсь момент перукар твердо сказав:
-Хай що би мені не говорили, а я не вірю, що Бог є.
-Чому?- запитав клієнт.
-Досить вийти на вулицю, аби переконатись, що Бога немає. От скажіть, якщо Бог існує, то звідки стільки хворих дітей? Звідки безпритульні діти? Якби він існував насправді, то не було б страждання й болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який би все це допускав.
Клієнт замислився. Коли перукар закінчив роботу, клієнт щедро заплатив. Виходячи з перукарні, він побачив на вулиці зарослого і неголеного чоловіка. Тоді чоловік повернувся до перукарні, запросив перукаря до вікна і, показавши пальцем на волоцюгу, сказав:
-Перукарів не існує!
Ввічливо підніс капелюха і пішов.

(с)

Якось ішов старець до себе в пустелю з молодим учнем. Дорога вела догори. Юнак випередив свого навчителя і нежданно-негадано зустрів на звороті язичницького жерця.
-Відступи, слуго диявола!-гукнув до нього надміру запальний юнак.
Жрець розсердився і щосили вдарив кривдника палицею. Юнак упав без пам'яті. За другим зворотом жрець зустрів і самого старця, який, не чекаючи на привітання, сказав сам:
-Боже помагай, любий мій брате! Дай тобі Боже доброї дороги!
Жерця розчулило і вразило таке привітання: він знав, що старець був християнином.
-Та я ж язичник!-промовив він до угодника.-А ти звеш мене братом? І до того ж щойно приголомшив палицею твого учня. То невже і тепер побажаєш мені доброї дорги?
-А тепер і поготів, бо йдеш ти лихим шляхом, шляхом злоби й помсти. А зву тебе братом, тому що в нас усіх один Творець-Господь, і всі ми поміж собою брати.

Люди у світі поступають грубо. Вони не знають іншої сили, сили добра й любови, сили лагідної ласки і турботи про ближнього. Їм треба показати цю силу, і Спаситель посилає з таким завданням своїх учнів: "Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків" (Мт.10, 16)

(с)

Надумав якось хлопець одружитися і прийшов до родини нареченої. Приніс він подарунки і солодощі. Брати нареченої питають жениха:
-Чому ти береш за себе нашу сестру?
І відповів їм жених казкою-притчею.
Давно-давно страшний, велетенський дракон захопив єдине джерело у краї. Люди залишилися без води. Жінки плакали, діти стогнали від спраги. Найсміливіші і найсильніші мужі збройно нападали на чудовисько, але воно змітало всіх ударами довгого хвоста. Дракон збудував біля джерела великий чудовий палац. Обгородив його частоколом і насаджував на палі голови убитих. Люди впали у розпуку. Хто ж переможе страшного дракона?

У ту пору ріс в одної бідної вдови син. Бачив він, яке неподобство чинив біля джерела дракон, і ненавидів його. І поклявся перед усім світом звільнити край від чудовиська.
Матір, родичі і товариші довго відраджували його:
-Ти тільки-но виріс. Молодий ще. Загинеш у розквіті сил. Пошкодуй себе!
Але юнак сів на коня і вирушив на бій з чудовиськом.
Дракон здалеку вчув його і заревів страшним голосом:
-Я хочу поборотися з тобою, чудовисько окаянне!-відповів юнак.
Дракон розгонисто загиготів:
-Божевільцю! Хіба ж не відомо тобі, що б'юся я не зброєю? Усім супротивникам своїм ставлю я лише одне питання. Якщо він не зможе правильно відповісти, то вбиваю його одним ударом свого величезного хвоста! Якщо ж ти відповіси правильно, то в ту ж мить я згину сам!
Дракон заревів щодуху і з вікна палацу виглянули дві жінки. Одна-неймовірно осяйна красуня, а інша-звичайна проста жінка.
-Яка з них гарніша?-запитав дракон.
Юнак глянув на обох жінок і відповів:
-Гарніша та, що до вподоби тобі більше!
-Правду мовиш!-прохрипів дракон і випустив дух.
Так край звільнився від чудовиська.
Закінчив жених казку і сказав:
-Мені ваша сестра до вподоби!
-Таки справді!-вигукнули брати нареченої.
І промовили вони слова молитви за молодих і благлсловили їхнє подружжя.

(с)