12 августа я отправился со своими друзьями в славный город Бердянск который находится на берегу Азовского моря, во время поездки, на машине, мы посетили много крупных городов Украины. Когда мы приехали на море, то поселились на Бердянской косе и жыли 13 километров в глубь моря. За ети дни отдыха мы посещали все достопримечательности города. Были и в зоопарку, и на набережной где фотографировались, гуляли и наслаждались отдыхом, заглянули и в аквапарк где провели незабиваемый день. Езьдили и в конец косы, где было очень интересно посмотреть и пофотографироваться возле маяка. Также езьдили играть в пейнтбол, где наставили друг другу много сиников))). Как весело нам здесь небыло, а всёже пришлось ехать домой.  

Привет всем!Это путешествие случилось несколько лет назад,но оно оставило яркий след в моей жизни.Моя подруга вышла замуж за жителя Дубай и пригласила меня в гости на месяц,с целью отдыха и поиска возможной работы.Я приехала, была очарована прекрасным городом Дубаи.Через неделю нашла работу в тур-фирме: встречала гостей из России и курировала до отъезда домой.Работа малооплачиваемая, но на первое время меня это устривало.прошел месяц, я оформила ченч-визу на 3 месяца.Все было пекрасно:с работой все ладилось,гуляла, отдыхала, ездила в другие эмираты, знакомилась с людьми...Настало время собираться домой, я накупила подарков всем друзьям, дочери,купила билет, попрощалась с подругой,упокавала все вещи в чемодан и пошла в кафе прощаться с друзьями.Пришла поздно сразу легла спать,утром обнаружила пропажу чемодана со всеми вещами, деньгами, паспартом с билетами. Подала заявление, звонки к послу Украины...в общем сказали-ждите, вы пока не можете покинуть страну...Я практически одна в чужой стране без денег без ничего,я была в шоке! Подруга познакомила меня со знакомым её мужа,ливанцем Кубиком я его так называла.Он мне не понравился: наглый, вспыльчевый и еще много разных "хорошых" качеств, работал он парикмахером мужским.Этот Кубик предложил мне жить в его квартире так как он целый день на работе,а плата готовка и уборка.У меня небыло выхода и я согласилась.Парикмахерская, где работал Кубик находилась в шикарном отеле,туда приезжали звезды,знаменитости.в это время там заканчивал отдых Ван Дам и однажды когда я была в парикмахерской,Кубик меня загадочно позвал за собой,мы пошли к ресепшину,а тут из лифта выходит Ван Дам благодарит персонал и все такое...Я конечно была счастлива увидев такую звезду! 
Через месяц в Дубай открывался ресторан "Планет Голливуд" и в город съезжались звезды.В этот отель приехал Брюс Виллис и пожелал что бы его подстригли.Тут же позвонили Кубику,он собрал свой чемоданчик и уехал не взяв меня с собой (я его очень просила).После стрижки Брюс спросил у Кубика сколько стоит работа,но Кубик ответил что ему за счастье стричь такую звезду и за этот ответ добрый Брюс дал Кубику два пригластельных на вечеринку посвященную открытию ресторана "Планет Голливуд".Кубик был горд собой,я счастлива!Я шла по красной дорожке,меня снимали сотни камер,люди орали и пытались коснуться меня, думая что я звезда,а я вспоминала походки моделей, пытаясь идти как они.Мы подошли к зданию,охрана проверила имена и впустила нас во внутрь.Внурти уже находились звезды месного разлива(я их видела по телеку).Рядом с нами стояла Диана Хадат-модная певица.Ждали мы довольно долго,но наконец-то двери открылись и мимо нас на второй этаж стали проходить зведы по-курупнее.Запопнила Митхуна Бачана,Синтия Кроуферд(она действительно очень красива),Патрик Свейзи,Наоми Кмбел,был Сталоне(его поклонник схватил за футболку,а он стразу в стойку и куча охраны руки этому парню скрутила) и конечно же Брюс Виллис! Все эти звезды прошли на 2-й этаж мы посидели в ресторане(там было просторно и везде разные придметы из фильмов висели,лежали...) и решили ехать домой.Вышли из здания прошли немного и вдруг обнаружили, что Виллис давал концерт на улице и уже заканчивал свое выступление.Но Кубик еще раньше познакомился с музыкантами Брюса, они его увидели и пообещали что познакомят нас с актером ближе.Как только Брюс Виллис закончил петь он сбежал со сцены и побежал через к черному входу и мы з ним тоже.Я поравнялась с Брюсом,он глянул на меня и сказал:"хай",ну я ему тоже :"хай".Добежали до кухни, он в гремерку,а мы в зал где сливки общества отдыхали.Потом он вышел, мы стояли с продюсером "Храброго сердца",подошел увидел Кубика,обрадовался:"как дела,а кто это стобой?",ну Кубик меня представил,сказал что я из Украины.У меня дар речи пропал,он пожал мне руку и сказал что ему приятно и т.д. У меня в этот вечер конечно эмоции зашкаливали,ничего себе я одна, с Украины, с маленького донбасского городка,а вокруг меня мировые звезды!!!
Вскоре меня депортировали домой,процесс был неприятный,но все неприятности стоили этого сумашедшего события в моей жизни!    

Цього літа я чудово провела два тиждня e Польші, але хочу підкреслити що я влаштувала відпочинок не тількі собі а також дітям яких я навчаю англійській мові у середній школі. Так що діти мали можливість на практиці вдосконалювати свою польську мову. А розпочиналось все так... Мене запросили перекладачем у громадську організацію і там я познайомилась з молодою енергійною людиною, тоді я навіть не підозрювала що таке знайомство вильється у міжнародний обмін молоддю, а я буду лідером по українській стороні. Небагато молоді сьогодні знає і розуміє що такє толерантність і взаємна повага для людей інших національностей, віросповідань , способів життя і культур це значення слова „ксенофобія” . Молоді люди погано знають культуру свого регіону, традиції, звичаї не пам ятають про минуле не можуть в належний спосіб усвідомити свою національну тожсамість, не вміють бути вразливим на красу національної історії та культури. Цією подорожжю я хотіла через спілкування молоді ознайомити наших польськіх друзів а через них в якісь мірі Європейське співтовариство з нашою історією, культурою, сьогоденням . Ця подорож дала можливість краще зрозуміти один одного і вважаю що є доброю інвестицією на майбутне. Ми хочемо навчитися взаємної поваги і толерантності. Переказ культурного і історичного спадку дозволить нам зберегти свою національну особистість. 

Отже післе довгих e-mail, спілкувань в скайпе я всеж такі знайшла спосіб організації такої подорожі. Підтримку я відчувала тільки со сторони поляків, вони стали для мене споріднені люди. Як тільки були готові усі документи та візи я разом зі своїми дітьми, хочу помітити що потягом не автобусом, відправились у довгі мандри. 

Вінниця-Львів-Перемишль-Вроцлав-Гостин не пройшло й доби як ми прибули на місце. Всі були розселені по сім'ях. Отже одна дитина з України жила в польській родині. Кожного дня ми всі збирались біля школи і відправлялись у чудові закомарки сусідньої держави - Польщі. Відвідували замки, костьоли, всі міста та містечка які розташовані неподалік од м.Гостин. Діти та я були в захваті, нас переповнювали враження. Але все добре закінчується швидко отже в останній день ми закінчили пікником діти з двох сторін та батьки польських дітей.

Але на цьому наша подорож не закінчилась... Ми сіли до потяга і вчителька, значить я, вже сама без допомоги, повезла юних мандрівників до Кракова. Моя молодь настільки захопилась подорожжю, що втратили орієнтацію в датах та годинах. Але до закінчення наших віз залишалось ще два дні, і тоді щоб не втрачати час я запропонувала ще поїхати в м.Зокопане, в Татри. Там ми провели ще один день переночували і ранком вже вирушили в обратну дорогу. Отак за допомогою несподіваних обставин, у невимушеній атмосфері доброти та взаєморозуміння проста вчителька з сільської школи показала дітям шматочок Європи. 

Думаю що мій голос та мої молитви почюють і це буде не остання подорож до невідомої країни -яку ми  назвали ЄВРОСОЮЗ.

„Всі дороги ведуть в Рим” – справедливо вважали древні подорожувачі. Побувати тут було мрією кожного.  Рим – місто з багаторічною історією. Все минуле сьогоднішньої Італії зплелось в ньому, від часу становлення Римської Імперії., до наших днів. Пройшли віки, але і сьогодні мільйони туристів направляються сюди в пошуках прекрасного, в прагненні торкнутися його історії, його культури, щоб самим відчути…..

Цього літа мені теж вдалося потрапити до цього „вічного” міста в рамках молодіжної програми. Перш за все мене вразило в Римі – це велика кількість зелені. Все місто потопає в пальмах, тополях, кипарисах, пініях, цвітучих чагарниках із незнайомими назвами.

Перша дорога наша вела до Капітолія – серце міста, центр регілійного культа з стародавніх часів. На Капітолійський пагорб ведуть сходи із білого мрамора,  виконана по проекту Мікеланджело. На верху сходів – дві конні статуї Кастора і Поллукса з часів Римської імперії, розміщені тут в 1583 році після їх знаходження в театрі Помпеї.

На вершині пагорба розміщена площа Капітолія, яку спроектував теж Мікеланджело.  В центрі знаходиться відома кінська статуя Марка Аврелія (копія).

Поряд із Капітолійським пагорбом — відомий пам’ятник Віктору Еммануілу II, яка теж вразила своєю величністю.

Одним із найбільш вражаючих об’єктів нашої подорожі був Колізей. Це величезний амфітеатр, від якого залишились руїни вражаючих розмірів. Його справжне ім’я – Амфітеатр Флавія.  Він був самим великим амфітеатром в світі, висотою 50 м, 3 яруса, по 80 арок в кожному і розрахоаний на 50 000 глядацьких місць і має 4 головних входи.

Другого дня ми відправились у Ватикан – найменшу державу у світі.

Символом і історичним центром тут являється Собор св.Петра, побудований на фундаменті базиліки імператора Константина. Відомий купол Собору, сконструйований Мікеланджело, складає в діаметрі 42,5 м. Відомий також Собор статуєю Мікеладжело „П’єта”. Щоб подивитися купол, треба пройти через внутрішні двері до зовнішньої тераси, де на висоті 120 метрів відкривається чудова панорама Риму.

Далі ми відвідали площу Навона (ансамбль періода бароко) із прикрашаючими її трьома фонтанами. Фонтан дель Моро (фонтан Мавра) був зроблений по проекту Берніні в середині XVII ст. В центрі височіє фонтан Рек (1651 р.), являючий собою високу скалу, кругом якої сидять персонажі, зображаючі ріки Ніл, Лаплата, Ганг і Дунай. Вечером площа освітлена і тут збирається молодь.

 

Третій день ми відвідали фонтан Треві, який може бути і не самим гарним в Римі, але без сумніву самим відомим. Робота над фонтаном продовжувалась з 1732 р. по 1751 р. Він розміщений в ніші палацу герцога Полі. Фонтан являє собою Нептуна на возі, якого тягнуть морські коні і тритони серед скалистих виступів і каскадів води. За легендою подорожувач, який кинув монету в фонтан, скоро повернеться в Рим, а подорожувач, котрий кине  2 монети – закохається в Римі.

Далі ми направилися до Іспанських сходів, котрі були побудовані, щоб з’єднати Via del Babuino з Via Felice у період з 1721 по 1725 рр. Вони отримали назву від іспанського посольства, який знаходиться поблизу. Сходи побудовані італійським архітектором Франческо де Санктіс. Іспанські сходи являються улюбленим місцем побачень для римлян і гостів міста.

Вразив нас всоєю монументальністю і Пантеон. Він один из самих відомих пам’ятників Стародавнього Риму. Він був побудований Марком Агріппом у 27 р. до н.е., про що свідчить надпис на карнизі портика. Назва Пантеон означає "присвячений всім богам". Приміщення було перебудовано Адріаном у 2-му ст. н.е. До римскої епохи відноситься купол і величезні бронзові двері по 20 тонн кожна. В християнськую епоху Пантеон був перетворений в церкву.

Особливу увагу заслуговують численні церкви столиці: Санта-Марі-Маджоре і Сант-Игнацій, базиліки Святого Іоана Латеранського і Святого Павла, собори Святого Іоана Хрестителя і Сан-Паоло-Фуорі-ле-Мура, а также відома Сикстинськая капелла з розписами Мікеланджело.

В останній день ми проїли останні свої гроші, в той час як насолоджувались смаком італійської піцци та спагетті. У кожного із нас виявилось бажання повернутися до „вічного” міста ще раз.

Есть в Северном море остров, попадая на которой ты ощущаешь, что остановилось время, что исчезла суета, испарился стресс будней. Остров, на котором ты ощущаешь такое единение с природой, такое слияние с небом и морем, что чувствуешь себя как в раю…

Мое путешествие в рай началось в порту Гамбурга. Ровно в 9 утра паром-катамаран отошел от главного причала пассажирского порта. Свое место на нижней палубе я давно нашла, бросила сумку, взяла фотоаппарат и вышла на верхнюю открытую палубу.

Передо мной предстает во всей своей красе Гамбург. Его великолепный порт, доки, склады, краны, контейнерные терминалы… Мимо проплывают разнообразные суда: от маленьких экскурсионных катерков и прогулочных яхт до громадных контейнеровозов.

Размеры порта и акватории настолько огромны, что сложно поверить, что это всего лишь река.

Правда Эльба здесь предстает во всем своем величие и здесь она наиболее широка, а через приблизительно 100 км она впадает в Северное море. Впереди почти 4 часа пути.

Погода великолепна, это как подарок судьбы. Голубое небо с белоснежными облаками, сияющее солнце, голубая вода, белая пена от катамарана, ветер в лицо. Мы покидаем Гамбург, картинка перед глазами меняется.

Теперь мимо проплывают элитные пригороды Гамбурга (в Гамбурге живет больше миллионеров, чем во всей остальной Германии), одинокие пляжи, маленькие городки, гидроэлектростанция, маяки, ветряки.

И конечно нам встречаются новые и новые яхты, рыболовные шхуны, громадные контейнеровозы,  баржи, балкеры.

Через 3 часа пути и 2 остановки, покинув Куксхафен, мы выходим в открытое море.

Катамаран набирает скорость, солнце находится в зените, ветер треплет волосы, а судно наше подпрыгивает на волнах. На протяжении всего пути нас сопровождают чайки. И вот, впереди, показался остров  Хельголанд – цель нашего путешествия.

В Северном море у Германии есть несколько островов, но Хельголанд единственный высокогорный остров. В его высшей точке он выступает на 61 м над морем. Остров очень маленький и если быть точнее состоит из 2 островов, правда второй является всего лишь прибежищем морских котиков и пляжным раем. «Большой» же остров имеет площадь в 1 км и на нем имеется небольшая деревенька с 1400 жителями.

Это преимущественно рыбаки, торговцы, работники туристического сектора и конечно орнитологи.

Так как остров Хельголанд не просто остров, а заповедник. Из-за разнообразия почв (тут присутствует и разноцветный песок, и ракушечник, и мел) и благоприятных климатических условий из-за близости Гольфстрима здесь созданы идеальные условия для развития разных видов флоры и фауны.

Но, даже не зная этого факта, попадая на остров, ты понимаешь с первой секунды: Хельголанд – остров, где хозяйничают не люди, а чайки. Остров можно условно разделить на 2. Одна часть острова скалиста, выступает из моря, и именно из-за нее остров и называют высокогорным. Здесь правят преимущественно чайки. Хотя на острове, особенно в период миграции, можно насчитать около 400 видов птиц. Вторая часть острова гораздо меньше, она полога и равнинна, на ней пляж и деревня. Хотя разве можно это назвать деревней? Я бы сказала, что это нечто среднее между дачным поселком и туристическим городком.

Мы начинаем свой путь с «верхнего острова». Темно-оранжевый, временами охровый и терракотовый цвет почвы, зеленая трава, голубые с сиреневым васильки, светло-синее небо, темно-синее море и – белоснежные чайки!

Они парят в небе, рассматривают с большим вниманием и любопытством гостей своего острова. И знаете что? Они огромны!!!

Когда такая пролетает прямо над тобой, ты невольно ежишься. Мы устраиваем пикник, чем сразу же привлекаем особое внимание чаек. Одна особо наглая особа пролетает в метрах двух над моей головой и внимательно рассматривает еду в моей руке. Слава Богу, бутерброд мой ее не заинтересовал, и она полетела дальше. А я доев, беру фотокамеру и начинаю «охоту». Я пытаюсь поймать полет, хотя ловлю себя на мысли, что это скорее парение в небе, что чайки просто позволяют ветру нести себя туда, куда ему хочется. Но все равно, даже отдавая себя во власть ветра, они остаются гордыми. Изо всех сил чайки пытаются помочь мне: они пролетают все чаще, то выше, то ниже, под разным наклоном показывая размах своих крыльев, позируя, представляя себя во всей своей красе. Ох, ну и трудная это работа запечатлеть полет чайки во всей красе! И признав поражение, мы идем покорять остров.

Остров – великолепен, он красив и совершенен, и повсюду чайки. Именно тут я поняла, что они как люди. У каждой свой голос, они точно также кричат, перекрикивая друг друга, также возмущаются, жалуются, плачут. Также ссорятся, ищут себе место под солнцем, ищут жилище, потом защищают его от чужаков, и также ищут себе пару. Наблюдать за ними одно удовольствие. Попытаться понять, установить контакт, поговорить – чрезвычайно увлекательно, даже если от этого веет глупостью и детством. С одной из них, одиноко сидящей на обрыве скалы и жалобно кричащей в небо и море, я по-женски поговорила. И должна сказать, что мне удалось ее успокоить.

Благодарно кивнув мне в конце нашего диалога, она полетела искать свое счастье. Да, чаек здесь много, даже чересчур много. Запах чаек иногда перекрывает запах моря, а их крики так громки, что забываешь про остров. Но когда, спустя сотни метров пути перед твоим взором открывается «Lange Anna» (Длинная Анна), ты не можешь сдержать восторга. Каменный терракотового цвета колосс, отдельно возвышающийся в море у самой северной точки острова, со всех сторон окруженный и заселенный чайками!!! Вид этот, растиражированный открытками, календарями и фотоальбомами, поражает воображение!

На Хельголанд время течет по-другому. Здесь ты попадаешь в другую реальность. Здесь, шагая по тропинкам, по которым прошли миллионы людей, ты можешь погрузиться в мировую историю. Остров этот был и в датском владении, и в британском. В 1890 г. он перешел Германии, но потом во время войн его все еще делили, здесь во время второй мировой был военный пост Германии, всех людей выселили, в 1947 британцы даже хотели подорвать остров…. Но любая война заканчивается, и снова наступает мир, и жизнь берет свое. И люди вернулись, хотя на острове уцелел только маяк. И наладили жизнь и быт заново. У этого маленького острова богатая история,  и о ее главнейших вехах сообщают небольшие информационные пирамидки, разбросанные по всей территории.

И это их заслуга, и заслуга матушки-природа в том, что, попадая сюда, ты забываешь о проблемах, стрессе, войнах, кризисе, деньгах, злости и прочем негативе. Для исцеления тебе достаточно лишь просто широко открыть глаза и сердце, распахнуть душу, вдохнуть аромат моря и васильков и просто идти вперед. Идти, ощущая себя частью природы.

Но есть, есть таки еще и бонус на этом острове. Во-первых, есть там и настоящий велнесс-комплекс со спа-процедурами и прочими удовольствиями. Во-вторых, куча кафешек, ресторанчиков, белоснежных гостиниц и разноцветных домиков. И наконец, в третьих: Хельголанд - территория, свободная от таможенной пошлины, а потому на нижнем острове, в районе бухты и порта на каждом угла магазин «Duty free». И кто теперь скажет, что я не  побывала в раю?!

 Жаль только, что недолго. 4 часа пролетели незаметно. Грустно, что надо уезжать. Грустно, потому как обрести покой и ощутить счастье, а потом сознательно покинуть этот рай – больно. Но с другой стороны: разве осознание того, что рай возможен и существует, не утверждает нас в желании жить?

 
Країна Великих Озер

Вперше я відвідав територію нашого найближчого сусіда з ЄС у липні 2005 року.
Ми в складі групи з 8 осіб їхали орієнтовно тижні на два до Польщі на запрошення місцевої організації харцерів (польські скаути на кшталт нашого Пласту), де повинні були взяти участь у відбудові поховання солдатів армії УНР, що разом з армією Пілсудського воювали з більшовиками.
Спочатку я приїхав до Луцьку. Це невеличке старовинне місто на Заході України, центр історичної області – Волині. Луцьк вразив своєю чистотою. Місто дуже охайне.
Дуже приємні люди. Одразу відчувається різниця в менталітеті західних і центральних українців.
Історичний центр Луцьку – просто супер! Замок Любарта, який литовці побудували ще у 14 столітті, костел, протестантський собор, будинок архітектора. Так, у Луцьку є на що подивитись!
Кілька слів хочу сказати про останню споруду. Так званий будинок архітектора протягом ста років будують три покоління архітекторів – дід, батько, син. Кожна деталь в оздобленні споруди – витвір мистецтва. Будиночок і паркан, що його оточує складається з фантастичного сплетіння скульптур, різних химер, шматочків кольорового каменю тощо. На даху споруди розташована спеціальна кімнатка повністю зі скла. З неї вечорами господар полюбляє дивитись на зірки.
Місцеві жителі розповіли, що панові архітектору якісь американці пропонували за маєток 4 млн.US$. Той відмовився. Розумію його, адже така краса безцінна!
Через незалежні від нас обставини автобус на Польщу дали із запізненням. Ми провели у славному місті Луцьк аж три дні. Протягом цього часу я жив у наметовому містечку, яке волиняки виставили під стінами облпрокуратури, вимагаючи відставки головного прокурора. У вільний час купався в дуже швидкій і чистій річці Стир, прогулювався вузенькими вуличками Луцьку, подивися у місцевому кінотеатрі історичний фільм “Між Гітлером і Сталіним: Україна у ІІ Світовій війні”, пив різні напої зі своїми новими луцькими друзями та просто бив байдики.
Хочу сказати кілька слів про місцевих мешканців. Західні українці вразили своєю вихованістю, національною свідомістю. Люди тут дуже відкриті й щирі. Відчувається, що їм набагато ближчі ментально країни Центральної Європи, ніж СНД. На мою думку, Західна Україна – це справжня Європа, а не лише географічна як ми.
Нарешті подали автобус! Луцьк – файне містечко, але вже дуже кортіло побачити Польщу!
За нами приїхав особисто Ярослав Ґурецкі або просто Ярек як він відрекомендувався – комендант наметового містечка в якому ми мали жити.
Ми всілись у мікроавтобус і попрямували до польського кордону. І тут сталась прикра ситуація. Через обмежену кількість місць в автобусі двоє наших друзів залишились в Україні. Та що вдієш! Ярек і радий був би їх узяти, та могли виникнути проблеми на митниці.
До пропускного пункту Устилуг-Зошін доїхали швидко. Близькість кордону відчувалась вже за кілька кілометрів на захід від Луцьку. Місцеве населення живе за рахунок прикордонної торгівлі з поляками. Вздовж траси, що йде до кордону безліч файних будинків. Помітно, що їх власники заробили чимало грошей на нелегальному продажі спирту й цигарок.
Бізнес дуже вигідний! Різниця в ціні на товари в Україні й Польщі дуже відчутна. Пачку синіх “Прилук” можна продати у Польщі за 4 злотих (6 грн.)! Пляшка найдешевшої горілки у поляків коштує 13 злотих (множте на 1.5). Бензин марки А-95 тоді був у наших західних сусідів трохи дорожче євро. Рахуйте тепер самі! Із собою можна провозити блок сигарет та 1 літр горілки. Схема дуже проста. Якась волинська родина, що живе поблизу кордону купує багатолітражне авто. Заправляють повний бак бензину, ще й 20-літрову каністру між передніми сидіннями кладуть. До машини сідає 3-4 людини. Кожен бере “норму” – блок сигарет і літр горілки. На іншому боці кордону на них чекають польські партнери, які купують цей крам. В Україну везуть електроприлади та одяг. На день можна робити по декілька таких ходок. Заробіток – до 100 євро на добу.
Також, великий зиск західні українці мають і від того, що поляки приїжджають до нас за паливом і продуктами харчування. Прикордонні містечка за рахунок цього живуть.
Митний контроль пройшли дуже швидко. Прикордонники одразу відрізняють контрабандистів від звичайних громадян. До того ж у нас було офіційне запрошення від харцерів.  
Пів години і ми у Польщі. Нарешті!
Контраст з Україною відчувається одразу: дороги кращі, будинки красивіші, на вулицях дуже чисто. Одразу кидається в очі те, що всі вивіски латиною. Потрібен час аби до цього призвичаїтись. 
Ярек виявився дуже милою цікавою людиною. Жінок він без усяких комплексів називав промовистим словом “баби”, чим викликав бурю емоцій у чоловічої половини нашої делегації. Його аніскільки не хвилював той факт, що разом з нами було три представниці жіночої статі. Особливо поляк сердився, коли бачив за кермом якоїсь машини жінку. Він починав усіляко підколювати їх. Нас це дуже тішило. Взагалі час спливав дуже швидко, і за приємною бесідою про футбол, нове життя поляків у об’єднаній Європі та інші цікаві речі, ми й не помітили як проїхали колишнє українське місто Холм (нині – Хелм), браму Данила Галицького і минувши гарне місто Люблін зупинились попоїсти.
Ярек привіз нас у чудовий ресторан з колоритною назвою Karczma “Bida”, тобто шинок “Біда” українською. Цей заклад мене приємно вразив. Уявіть собі величезну дерев’яну колибу побудовану в старопольському стилі, масивні дерев’яні столи та лави під парасольками, фонтан, чемних польських дівчат-офіціанток у народних костюмах. Уявили? А тепер вам приносять смачні страви національної кухні на великих тацях і подають напої в глиняних глечиках. Клас! До того ж приємно здивував сервіс, нам слід цьому повчитись у західних сусідів.
Одразу відчув, що я за кордоном – інше мовне середовище. Польська мова схожа на нашу і я відсотків 70 слів розумів, але все одно було трохи незвично.
Після смачного обіду ми зробили фото на згадку і рушили далі.
Далі я спав кілька годин. Прокинувся, коли ми зупинились біля заправки купити чогось попити. Ярек пригостив “Фантою” з цікавим написом на етикетці “Pomaranczowa eksplozja”, тобто “Помаранчевий вибух” по-нашому. У нас зав’язалась коротка розмова з двома поляками, що вештались коло крамниці. Спочатку нас прийняли за росіян, що викликало обурення нашої делегації. Коли ж дізнались, що ми з України, спитали як нам живеться після Помаранчевої революції (як, як...ніяк!).
Рушили далі в дорогу. Я не пам’ятаю як вирубився під польське радіо.
Прокинувся коло якоїсь заправки – Ярек вирішив трохи поспати і зупинив буса неподалік поля. Ми посиділи коло автобусу, лягли спати.
Прокинулись уже на території табору. Було близько четвертої години ранку. Не було часу та й сил розглядати місцеві пейзажі. Я зайшов до величезного армійського намету, жбурнув наплічник і завалився на перше ліжко, яке побачив, спати.
 Прокинувся від того, що хтось грав на гітарі і співав українською. Позіхаючи виліз зі свого барлогу. Був сонячний теплий день. Гарний початок!!!
Не буду втомлювати читачів подробицями. Перераховувати всіх тих людей польської та української національності з якими я познайомився – місця не вистачить. Розповім лише найголовніше. Наш табір пройшов на Мазурах (польська історична область) або у Країні Великих Озер, як цей реґіон ще називають. Кількість учасників заходу була приблизно 50-60 чоловік. Більшість складали українці, але чимало було й польських харцерів. Наше “obozowisko” загубилось серед мальовничих хвойних лісів Північно-Східної Польщі кілометрах у 80 від Калінінґрадської області Росії. Метрах у ста від табору знаходилось озеро із цікавою назвою Тиркло. Водоймище глибоке - по ньому яхти ходять! Як бачите, природа просто СУПЕР!!!
Щодо нашого побуту, то я був приємно здивований. Поляки продумали все до найменших дрібниць. Поблизу табору стоять біотуалети з проведеною за 3 км від найближчого села каналізацією, є й душові кабінки. Добре харчування (я за 12 днів набрав 5 кіло!). У лісі вирублено галявину для гри у футбол. На озері пірс. Постійно чергують рятувальники (там поблизу їхній табір розташувався). З одним цікавим дядечком ми заприятелювали з першого дня. “Пан ратовнік” жартівливо ми називали доброго польського дядечка, який постійно наголошував, що наші народи дуже близькі.
Хочу зробити невеликий відступ. До візиту у Польщу я недолюблював наших західних сусідів. Пам’ятав про криваві сторінки історії наших взаємин. Але по приїзді зрозумів: сучасне покоління поляків доброзичливо ставиться до українців. Вони розумний народ, мають добре розвинене почуття національної ідентичності. Тому розуміють національні інтереси своєї країни, які полягають в формуванні блоку з Україною на противагу неоімперській Росії.
“Воювали, воювали з вами, а тоді прийшов москаль і загарбав як нас, так і вас...”, ось найпоширеніший вислів поляків з якими спілкувався. Або: “Nie bdzie Ukrainy, nie bdzie Polski”. Гадаю, не потрібно перекладати? Тож, забудьмо образи минулого. Не вірте, як вам якесь москальське падло брехатиме про “клятих ляхів”. Польща – наш природний союзник. Мусимо об’єднуватись у боротьбі проти клятих москальських покидьків. І не вірте, що українців в Польщі ненавидять. Нормальне ставлення. А от росіян дійсно ненавидять.
Тепер щодо мого перебування. За 12 днів я стільки всього побачив! Розповім лиш про те, що найбільше закарбувалось у пам’яті, але перед цим кілька слів про наш побут.
Кожен ранок починався з того, що друг Бене (нік такий) нереально голосно кричав о 7:00 “Побудка!” Прокинувшись, ми чалапали до озера і хвилин 5 купались у прохолодній чистій воді. Потім наводили лад у наметах, їли і рушали на роботу. Обідали на цвинтарі. Ввечері повертались до табору, вечеряли. Далі – ватра. Співали українських і польських пісень. Неділя – вихідний. Було багато екскурсій.
Кожен намет по черзі вартував. Мені теж довелось. Особливо прикольно було вночі, от тільки великі мов горобці комарі діставали.
А тепер пропоную до вашої уваги кілька найцікавіших подій, що одразу пригадую! 
В перший же ж день разом з новим польським знайомим Шьлімаком (равлик по нашому, це його псевдо) відправились до найбільшого польського озера Снярдви. Ця водойма розташована у 3 км від нашого табору. Дорога до Мазурського моря проходила крізь лісові хащі. Приємно пахло хвоєю, лісовими травами і суницею.
  Дорогою до озера Шьлімак показав нам численні насадження молодих деревцят на місці тих старих сосен і ялин, що були повалені торішнім буревієм. Молодці поляки. Дбають про свою природу!
Озеро Снярдви вразило своєю величчю. Площа Мазурського моря складає 136 кв.км. По водоймі ходять яхти, катери, моторки тощо. Непоганий сервіс – на березі ресторан, є пірси для яхт, в кукурудзяному полі хтось завбачливо поставив дерев’яний дороговказ “Do sklepu”, тобто “До крамниці” по нашому.
Після відвідин цього самого “склепу” ми вирішили зайти до католицького костелу в селі Окартово. Село, до речі, дуже чисте, охайне. Сподобались будиночки з червоною черепицею. Костел теж дуже гарний! Колоритна дерев’яна споруда була побудована, здається, ще у 18 столітті. Над дверима висить табличка з датою реконструкції храму – 1923. Всередині просто супер! Чесно кажучи, я в багатьох польських містах таких соборів не бачив! Польський священик подарував нам нові примірники журналу місцевих католиків – “Nasza arka”. Взагалі-то, на виданні стоїть ціна, але нам дали свіжі номери просто так.
Повернувшись до табору, ми зайнялись своїми справами.
З наступного дня і до завершення мого перебування у Польщі, я разом з усіма їздив за 80 км від нашого табору до містечка Сувалкі, де й працював на православному цвинтарі.
Робота була нелегкою, але водночас цікавою. Польські кладовища дуже гарні. Практично біля кожного поховання стоять невеличкі монументи Ісуса Христа та Діви Марії. Чисто. Багато квітів у горщиках. Поблизу, прямо на цвинтарі – православна церква 18 століття, повністю з дерева. Усередині нереально гарно!!!
Оскільки Польща і зокрема містечко Сувалкі тривалий час входила до складу Російської імперії, то там дуже багато могил росіян кінця 19-початку 20 століть. Залишились у місті й старовіри – люди, що говорять поганючою російською зі страшним польським акцентом. З двома бабцями ми навіть поспілкувались. Навіть тут у Польщі, ці дві людини, що все життя прожили на чужині, зберегли усі риси російського народу – великодержавницького шовінізму їм не бракує! Що за народ!
Щодо Сувалок, то містечко невелике, тисяч 20 напевно. Розташоване у 27 км від литовського кордону, тому населення говорить тут з відчутним литовським акцентом. Лише за 80 злотих можна поїхати на екскурсію до Вільнюса. Шкода, що не було литовської візи.
На вулицях дуже чисто. Багато гарних споруд. Особисто мені сподобався Костел Святого Алєксандра. Є й пішохідна вулиця, де художники продають свої твори. Незважаючи на те, що за кількістю населення Сувалкі – типовий український райцентр, тут є свій McDonalds, нічний клуб, торговий центр якому б позаздрило навіть обласне місто Полтава, регулярно проходять рок-концерти.
Світлофори усі звукові. У нас зараз у Києві таких багато. Поки горить зелене світло, лунає звук. Коли загоряється червоне для машин ти сам натискаєш кнопку на панелі світлофора і переходиш. Ми довго не могли в’їхати чого ж це зеленого для нас нема, а машини стоять! До речі, на червоне ніхто не переходить, хоча воно горить доволі довго і машин часто просто нема. Оце рівень культури!
Якось я вскочив у халепу. Купив бляшанку пива, йду собі з другом, роздивляюсь якісь файні будиночки. Тут, бац! Перед нами з’являється двоє поліцейських і заявляють: “У нас пиво на вулиці пити заборонено. Штраф – 100 злотих!” Уявляєте мій стан?! А у мене ще й документів не було! Довелось морозитись, мовляв ми не місцеві, не знали. На щастя, ці двоє виявились нормальними хлопцями і пробачили мені. Але пиво довелось викинути до урни.
До речі, щодо урн. Вони тут стоять на кожному кроці, є окремі бачки для пластику, скла тощо. Європа!
Тепер розповім кілька слів про те як ми щодня повертались до табору. В нашому “Ікарусі” ззаду була кабінка, що зачинялась дверима. Набравши пива та деяких інших напоїв, сховавшись від стороннього ока, туди набивалась купа поляків і українців. Жартома ми називали цю кімнатку VIP!
Дві години дороги до табору проходили весело і змістовно! Ми пили пиво, дуріли, співали пісень. Особливо до вподоби нам прийшлась “Hej, sokoly”. Можливо тому, що в ній ішла мова про Україну. Інколи ми заспівували її тричі, а то й більше разів.
Також, у VIP мені перепало спробувати “колу по-польськи”, яка робилась з “Кока-коли” й горілки у співвідношенні 1:1. Після польського напою ставало дуже весело!
От так і жили...
Ще дуже запам’яталось святкування Івана Купала. Це була величезна театралізована вистава! Зробили все згідно українських традицій!
Наостанок розповім про кілька польських містечок та історичних місць, що їх довелось відвідати.
Село Окартово. Цікаве тим, що розташоване на березі Снярдв – найбільшого польського озера. Дуже класний костел 18 століття. Я вже писав про цю споруду.
Ожиш. Невелике місто тисяч на сім населення, розташоване у п’яти кілометрах від табору. Тут довелось побувати на днях міста. Поки наші виступали на сцені, ми з друзями пили пиво і насолоджувались життям!
Взагалі, в Ожиші мало якихось визначних пам’яток. Відзначу пам’ятник Папі Римському Іоану Павлу ІІ. Він зроблений з дерева і поставлений Каролю Войтилі при житті.
Сувалкі. Про це місто я вже писав. Відзначу Костел Святого Алєксандра, пам’ятник Марії Конопницькій, православний цвинтар із дерев’яною церквою 18 століття, гарний парк і річку з дуже промовистою назвою Чарна Ганьча!
Елк. Це вже містечко побільше. Тисяч на тридцять. Елк просто вразив! Дуже гарне місто!
Неоготичний Костел Найсвятішого Серця Пана Ісуса із тридцятиметровим шпилем (може й помиляюся, кажу наглядно). Багато старовинних будинків.
Меморіальний комплекс німецьких солдатів у Бартоше. У мене нема слів! Величезний меморіал створено з любов’ю. Все зроблено із суто німецькою педантичністю. Та що там казати! Зайдіть на www.natio.org.ua та самі подивіться. Від себе додам, що фото не передають аури того місця. Його треба побачити самому.
Гітлерівські бункери. Два невеличких дзоти в полі. Стоять там з часів ІІ Світової.
Старовинний млин. Судячи зі стилю побудови, прусський. Нагадаю, що Мазури до 1945 року перебували під владою німців. Це була Східна Прусія. А колись давно тут жив стародавній балтійський народ – пруси, мова яких фактично є мертвою. До речі, назва міста Ожиш походить від пруського слова “арис” (повітря).
Озеро Снярдви. Бівак “Pod sosnami”. Тут ми провели пів дня. Побачили парад байкерів у Окартовому. Купались на озері, яке розмірами нагадує справжнє море! А ввечері ми катались по водоймі на катері.
Та все ж таки найголовніше це природа!!! Ліси, озера, поля помережані пагорбами. Мазури – дуже гарна місцевість.
В день перед від’їздом ми взяли участь в урочистому відкритті українського меморіалу на цвинтарі в Сувалках.
Прийшов православний священник. Відбулась служба. Раптом серед ясного неба з’явилась хмара і почав йти дощ! Навіть природа оплакувала душі борців за вільну Україну...
Наступного дня ми вирушили додому. Прощання з поляками. Бувайте, друзі! Коли ще побачимось?
По обіді ми були у Варшаві. Столиця Польщі, м’яко кажучи, не вразила. Велике сіре місто. Дуже мало старої архітектури. З усього, що бачив, виділю лише відбудований Королівський Замок і будинок посольства Великобританії. А так, той самий Харків, тільки чистіше.
Після зустрічі із працівником української амбасади в Республіці Польща, ми сфотографувались коло пам’ятника молодому Тарасові Шевченку, скупились на Варшавському базарі (ця одна з найбільших у Центральній Європі “товкучок” дуже нагадує харківський “Барабашово”, принаймні циган і в’єтнамців не менше!) і рушили в напрямку України.
Ввечері зупинились у Любліні. Випала нагода півтори години погуляти у цьому славному місті. Люблін сподобався! Класний замок, багато старовинних будинків, костелів. Дуже цікавою є краківська брама.
Нарешті рушили в дорогу. Ввечері зупинились коло кордону біля якоїсь забігайлівки, попоїсти.
Кордон перетнули вночі. Простовбичили біля двох годин – дурості наших прикордонників нема є меж!!!
Ось ми в Україні! Здрастуй, рідне земле! Я вже скучив за тобою! 
Швидко минули старовинний Луцьк, проїхали дуже чисте й зелене місто Рівне. Далі я переважно спав. Я повертався до рідної домівки. А в голові вже роїлись думки про майбутні мандри... 
 

Ездили мы в втроем (Я, Бохан и Гришок) 21-23 января 2008 года. Первый раз покататься на лыжах…
Всё началось с Киева, как только сели в вагон. Соседи (строители) проснулись как только мы зашли. Морды запухшие (видно ночь у них бурная была). Мы сразу решили, что с соседями нам более-менее повезло. Через 1,5 часа нас вышли проводить в Фастове. За две минуты мы успели бахнуть «за отъезд», постремать провожающих солеными огурцами и сухарями, благо огурцов у нас было три литра и хватило их нам на всю поездку. Дальше рассказывать не буду – и так всё ясно (бухло, девчонки, песни, веселье..). Отдать должное проводнице (Классная тетка) она все вытерпела и даже умудрялась, проходя мимо нашей купешки, подпевать «Я свободен». Утро 21го 06:40. Как нестранно, у всех аккумы в телефонах сели. Но я помню, что нам нужно до с. Ясиня. После не долгих поисков на вокзале нашли маршрутку за 20 грн с рыла в 09:40 отправление. Пока было время – мы похавали в кафе здания вокзала. Официант нам даже подогрел нашу недоеденную курку и мы славно позавтракали (Все время не оставляло впечатление что люди в Ивано-Франковске намного добрее той же столицы). Там же подзарядили телефон. Созвонились с хозяином хаты Василием. Вроде все норм. Дорога до Ясиня около 3-ох часов. Только по дороге стали понимать куда мы попали: природа офигенная! Дальше нашли побырику УАЗик за 150 грн и погнали на гору. Цена немало удивила, т.к. ехать нужно было каких-то 7 километров. Перед отправлением водила предупредил, что мы не 100% доберёмся до назначенного места… Но все-таки за минут 40-50 доставили нас на место. Дорога просто полный экстрим, своих денег стоит однозначно! Встретила нас дождливая погода и жена Василия – Оксана (лет так 28-30), которая провела с нами остальные 3 мучительных дня. Поселились за 110 грн с 2-х разовым хавчиком по словам хозяйки «на чердаке в сарае». Хатка ничего так… На стенах шкуры волка, 2-х лисиц, рога оленя и много чучел всяких птиц, камин. Все полностью из дерева. Домик был на высоте 1400 м. До подъемника метров 150-200, но мы решили идти кататься на следующий день, в связи с поздним прибытием и плохой погодой. Вечерком думали заказать баньку и шашлыки, но ничего из этого не вышло – все бани были забиты, а шашлык хозяйка не согласились готовить, так как вечером поднялся сильный ветер и искры костра неслись на ближайшие домики. Но мы не допустили испорченного вечера – сытный ужен с водочкой, знакомство с Оксаной, громкие песни на гитаре, ну и наконец дебош в нашей комнате до 5ти утра. Утром лёгенький бодунчик исправил бокальчик горячего вина (глинтвейна) и завтрак. Отдать должное хозяйке – готовила она по-домашнему вкусно. Позавтракав, выбрали себе лыжи, и погнали на ближайшие маленькие горочки, учится кататься. Перед уходом кочегар Вадик дал пару советов катания: главный о том как «тормозить» (просто падая набок) и то что палки можно оставить дома. Там встретили двух пацанов лет 12-13, после недолгого разговора они нам пообещали, что мы убьемся и посоветовали на подъемник вообще не ходить. На вопрос где можно потренироваться они ответили, показывая на небольшую горочку: «Вон на той горке». После паузы добавив: «Хотя вы все равно убьетесь». На такой оптимистической ноте мы пошли тренироваться. Через часик мы решили, что нужно тулить на подъемник. Вернулись домой, оставили шарфики, шапки и палки, поскольку решили что они не понадобятся. Как выяснилось позже, одеваться надо было теплее, да и палки были бы очень кстати (Спасибо Вадику). По дороге познакомились с черкассцами, которые уже 9 дней здесь катаются. Придя к подъемнику мы решили с Гришком пойти сразу на большой (1200 метров спуск и приблизительно 45 градусов уклон) подъемник, Бохан решил сделать пару спусков на детском. Один подъем на большом бугеле 10 грн. Спуск наш длился не 5-10 мин, а минут 40-50 .Там где спускаются все, нам показалось неинтересно и мы отправились в сторону от трассы.. Как оказалось позже это и было нашей ошибкой – на склоне не был разбит снег и мы съехали метров 400 кувырком по льду. Это зрелище нужно было видеть. Реальная видимость 5-10 м, жуткий ветер, мы без шапок, палок… В общем мы каким-то макаром скатились с той горы, хотя могли бы и не скатится (Посещали мысли, что не все дела еще сделали, да и вообще, жить еще хочется). Отделались лишь ушибом колена, синяками на заднице и ногах. Внизу Бохан с черкассцами уже хотели вызывать МЧС. Вид был у нас забавный - все в инее, как будто после восхождения на Эверест. Еле дотопила домой. По дороге, на нас сочувственно оборачивались. Чтобы как-то отойти от «спуска», заказали баню на 3 часа – 225 грн. За ужином познакомились с соседом со Львова – Тарасом. За ужином он оставил вполне нормальное впечатление, и мы его пригласили с нами в баню (где я и оставил своё кольцо). Набрали пива и погнали вчетвером. Тарас оказался озабоченным типом, и в конце настойчиво требовал мужского стриптиза. Попарились отдуши, а при возвращении на кухню хозяйка, увидев нас, с криками «Беда! Беда!», бегом закрыла дверь (неверное вспомнив вчерашний вечер, не захотела повтора…). Утром позавтракав, заказали у Оксаны по 1,5 л глинтвейна, банку белых грибочков, фото на память. С горы спустились по 25 грн с рыла вместе с черкассцами (заранее договорились с соседом Оксаны). В Ясенях договорились с маршрутчиком за 250 грн с машины (нас было шестеро). На вокзале еще зарулили в кафешку. Сытно и недорого поужинали и на поезд. С соседями нам не повезло (Мамаша с больным ребенком, обещающая вызвать ментов, проводника и еще кого-то), мы переселились в соседнее купе, так как у нас были верхние полки. Как прошла ночь в вагоне тоже рассказывать не буду, и так всем всё ясно.
В общей сумме за все я потратил 870 грн.
Вот так втроем мы открыли первый в нашей жизни сезон катания на лыжах :-)

Пришло долгожданное лето, а с ним – пора летних отпусков. И когда перед нашей семьей  возник вопрос, куда поехать отдохнуть – было принято единогласное решение – Крым! Окончательным местом был избран Партенит.

            В том, что мы не ошиблись с выбором, подтвердили наши самые первые впечатления – горные дороги. Чего стоят эти спуски и подъемы, когда едешь под аркой из живой листвы, а потом неожиданно открывается великолепный вид на гору, с игрушечными домиками и ровными, зелеными квадратами виноградников! Или с замиранием сердца и радостным ожиданием скорой встречи где-то далеко внизу видишь синий кусочек, сливающийся с небом – МОРЕ! Так захватывает дух, что забываешь щелкать фотоаппаратом, чтобы забрать хоть малую толику такой красотищи с собой домой…

            По извилистой дороге мы, наконец, заехали в поселок Партенит, который находится между Алуштой и Ялтой. Так как ехали мы безо всякой предварительной договоренности, первым делом занялись поиском жилья. Высадившись на маленьком перекресточке,  нас первым делом взяли в окружение несколько брокеров, предлагая множество вариантов: квартира под ключ, частный сектор, комнаты… Капитулировали мы перед шустрым дядечкой, который вырвал нас из наседавшей толпы, и предложившим уютную комнату в квартире со всеми удобствами.

            И, несмотря на усталость от бессонной ночи за рулем (у мужа), и неудобным сном на автомобильном сиденье (у меня), мы, не сговариваясь, пошли, конечно же, на пляж! Хозяин любезно показал нам дорогу, и немного проводил. В Партените есть несколько бесплатных и два платных пляжей. Единственно, нужно приходить пораньше – хотя бы к восьми утра, чтобы занять хорошее место. Мы не забывали также, что это оптимальное время для загорания – с 8 до 11:00. И, правда, после 11:00 на пляже даже под зонтиком находиться было тяжело – солнце палило неимоверно!

            Но какое же это удовольствие окунуться в удивительно голубую, прозрачную морскую воду, где дно видно даже на глубине 5 м! О том, что приехали мы всего лишь на недельку, начали жалеть с первого дня пребывания в Партените. Тем более что в наши планы входило не только поваляться на солнышке – муж еще в Киеве придумал большую экскурсионную программу, которую ему не терпелось воплотить в жизнь.

            Однако если вам лень тратить время и деньги на всякие прогулки с бубнящим гидом – прогуляйтесь по парку санатория «Крым», это место, ради которого стоит ехать именно Партенит! Я даже не знаю, можно ли назвать парком огромную территорию, которую мы за два дня не осилили. Казалось бы, бесконечные аллеи обсажены диковинными растениями, разнообразными хвойными, пальмами. А воздух! Чистый, пьянящий, наполненный ароматами цветущих кустов, цветов, деревьев, с соленым привкусом моря! Недаром ЮБК считают здравницей еще с царских времен – тут от одного воздуха оздоровиться можно!

            Также на территории находится дельфинарий, и я пожалела, что с нами нет наших племянников – вот радости-то было от представления прекрасных, грациозных морских животных – дельфинов. И конечно, нельзя пройти мимо подъемников на знаменитую Медведь-гору, где открывается живописный вид на побережье.

            Следующим пунктиком нашей развлекательной программы стали крымские дворцы: Ливадийский и Воронцовский.

Белый дворец

В эти двери входили Император Николай II, Сталин, Черчиль, Рузвельт... и я!!!

           Ливадийский дворец поразил своей внешней красотой. Стены из белого инкерманского камня, арабская вязь узоров, итальянский дворик (в котором снимались несколько советстких фильмов, например «Собака на сене»), церковь в византийском стиле, ажурная ковка… Внутри же немного разочаровал. Ну что сказать – дача, она и есть дача, хоть и императорская:) Конечно, внутреннее убранство неплохо сохранилось, если учесть что после революции это был первый крестьянский санаторий, а во время войны дворец был разграблен фашистами. Было печально слушать трагическую историю семьи императора Николая II. Ведь несмотря на пресловутую песенку, он женился по любви, у него с женой были чудесные, прекрасно воспитанные дети (если сравнивать с нынешней мажорной молодежью)…

Ливадийский дворец единственный, который не сильно пострадал после того, как Крым освободили от немцев, поэтому именно в нем состоялась важная историческая встреча в феврале 1945 года - Крымская конференция глав правительств коалиции - СССР, США и Великобритании.

            Воронцовский дворец поразил и парком и самим строением. Казалось, я попала в сказку! Именно здесь снимался фильм «Небесные ласточки». Внутри все тоже прекрасно сохранилось – тканевые обои на стенах, мебель, лепнина на потолках… Необычен материал, из которого был построен дворец - это диабаз, его добывали неподалеку. Все камины сделаны из него, и отшлифованный, он очень напоминает гранит. В воспоминаниях надолго отпечатались: голубая комната, вся в великолепной лепнине (пол, стены, потолок) в которой ни один элемент не повторяется, потому что каждый сделан вручную; фонтанчик в столовой с родниковой водой; скульптура девочки в зимнем саду и спящий лев… Только бешенный галоп, который взяла наша экскурсовод слегка напрягал. Она и говорила также – словно поливала нас короткими очередями из пулемета, еле переводя дыхание. Из помещения в помещения ходили, чуть ли не бегом – в затылок дышала следующая группа. Совет: если вы хотите спокойно осмотреть все помещения и пофотографироваться, можете пройти экскурсию, а потом, не выходя из помещения (выйдя в парк, назад вас не впустят) пройтись опять по кругу, не чувствуя себя при этом стадом, погоняемым пастухом.

Сказочные башенки Воронцовского дворца

Фонтан с родниковой водой. Серый камень - диабаз.

Небесная ласточка собственной персоной:)

           

Перед отъездом мы не могли накупаться… Но время шло, и пора было собираться в дорогу. Крым покидала с щемящей тоской – прощалась как с дорогим, любимым человеком… Но мы уезжали с твердым решением вернуться в следующем году за той частичкой души, которую мы оставили у берегов Черного моря и спящей Медведь-горы…

Я водитель профессионал!За последние 9лет проехал 2.5 миллиона километров!Хочу сказать всем украинцам: 'У нас самая красивая страна в мире и очень красивый и самый добрый на род!"Очень люблю общение и благодарен сайту i.ua,что согу сказать Это на весь мир! Всем желаю здоровья удачи силы на кануне большого праздника Незалежності України!Будьте благоразумными и добрыми людьми!Жывите по БИБЛИИ и всё будет хорошо! С уважением ко всем Миша!

Добрий день, любителі відпочинку!

Цього року вирішив обійти славнозвісне місто вздовж і впоперек. Багато що побачив, з чим і можу поділитися:

Якщо Вам потрібен відпочинок близько субтропічної зони, поруч з мальовничими краєвидами та чистим морем - не обов"язково витрачати гроші на Ялту з її пафосом. Севастополь - дуже хороший варіант .

Спершу декілька слів про те, якої думки я був до поїздки. За словами знайомих: "Занад-то проросійське місто, де жителі скажено і жорстоко налаштовані проти українців та України вцілому, нахабно себе поводять при українській мові, плюс до цього всього криміногенна ситуація зашкалює, ввечорі не гуляти, і т.д.".

Висновки після поїздки: Люди є різні повсюди. Траплялися випадки, коли роздратовано дивилися на мене, коли не розуміли моє прохання українською мовою. Було таке, що доводилося перекласти українську для кращого розуміння. Але весь інший час ми розмовляли виключно українською, і більшість людей спокійно, толерантно відносилися до цього, навіть дехто намагалися відповідати українською. Приємно . Звичайно, по-ночам не гуляли, але до 22:00 досить спокійне містечко, багато туристів та приїжджих.

Отже, швиденько по видатних місцях:

1. Графська пристань. Досить мальовничо вписуються сходинки в тиху бухту "Південна".

2. Оригінальна назва слідуючого пам"ятника - Обеліск на честь слави Севастополю:

Під ним же знаходиться один із популярних міських пляжів з крутим пірсом для любителів попірнати .

3. Далі - пам"ятник Київському князю Володимиру, який в Севастополі (на території діючого міста Херсонес) прийняв Християнство:

4. А далі слідує і сам Володимирський Собор, нещодавно відреставрований в оригінальному вигляді - Собор з неба побудований у вигляді хреста.

Між іншим, досить велично виглядає, якщо заходити у Севастополь з-моря. Собор розсташований з правого боку на вершині крутого схилу, на території історичного музею Херсонес Таврійський.

5. Херсонес Таврійський. Один з найпопулярніших музеїв Севастополя. Вхід в музей коштує 20грн., для студентів - 15грн. Доречі, будьте обережні! Перед входом до музею заховайте всі фото- чи відеокамери, щоб не стати на граблі, на які став я. Справа в тому, що фотозйомка тут платна, і коштує 10грн., тому проносьте вашу техніку в сумках .

Якщо дивитися зі сторони моря - то звичайна скеля, яка нічим не відрізняється від інших. А зсередини - просто грандіозне місто, враховуючи його створення - 5ст. до н.е., та існування близько 2000 років, процвітаючи та розвиваючись.

Так начеб-то руїни, але якщо відтворити у своїй уяві це місто в ті часи, з такими вузенькими вуличками, маленькими будиночками, сходинки, які колись оббігали ноги стародавніх греків...

На території Херсонесу розсташований музей побуту (вхід вільний, але без фотокамер), де збереглися низка дуже цікавих предметів з побуту, військових елементів, тощо.

Глечики збереглися майже ідеально, після стількох років! А он той останній - під зріст людини. Щоправда так і не вдалося дізнатися, що там зберегалось .

Теж пам"ятник князю Володимиру, але в другому образі...

А ось дуже цікавий будинок. Це підвал монетного двору. І ці кімнатки колись були переповнені золотими-срібними монетами. Чому? - тому що жителі Херсонесу в основному займалися торгівлею: купляли зерно в місцевих жителів Криму - таврів, і їм продавали посуд та прикраси.

Звичайно, якщо у Вас є бажання і можливість - можете замовити собі екскурсію, або хитро підключитися в набрану групу, як зробив я. Таких там вдосталь. Нам нічого не сказали, тому ми з радістю послухали "на шару" уривок з екскурсії. (жіночка з парасолькою - екскурсовод )

Ось наприклад це спорудження - засіб збору дощової води. Так як в греків питної води було не так багато, дощі були чудовим джерелом.

А ось частина будинку рибака. Там далі з правоко боку знаходяться підземні баки для засолювання риби. А зліва - елемант каналізаційного відводу. Уявіть собі, каналізація в той час!

Цікавий факт: Греки засолювали рибу натсупним чином - не чистячи кидали її в яму, далі насипали шар солі, потім знову рибу... Отак декількома шарами в підземні сховища вміщалося кілька десятків тон риби. Вона пускала сік, якій потім використовували для приготування їжі 

Ось так близько знаходилося місто біля моря. В наш час апартаменти з таким видом коштували б.... 

Цікавий факт: За період від розпаду Херсонесу - більше ніж 5ть столітть, велика частина міста пішла під воду, що пов"язано з тектонічним рухом та зміщенням скель.

На території музею Ви можете скупнутися в чистенькій воді. Щоправда обладнаного пляжу Ви не знайдете, але цікавих місць з каменю - вдосталь!

А ось там далі - велика дзвіниця, яка нині діє як експонат. А раніше вона робила гучний дзвін вздовж кілометрів!

Прямо навпроти Херсонесу - Північна частина Севастополя (де ми, власне і зупинилися). Будівля по-центру на горизонті - Флот Російської Федерації. На фоні неї флот України виглядає.... не дуже велично )).

А ось і сама дзвіниця. Від екскурсовода підслухали, що тут знімався фільм Буратіно, де він закопував свої монетки.

Просто вражає, коли дивишся на будівельні технології тих часів!

6. Пам"ятник Тотлебену, дуже відомому генералові Першої оборони Севастополя 1854 - 1855рр.

7. Пам"ятник якорям. Мені, наприклад, було дуже цікаво глянути на різноманітні якорі, тим паче в таких розмірах!

8. Панорама Севастополя - теж досить відомий музей. Полотно, що було реставроване після евакуації при Другій Світовій Війні, ілюструє Першу оборону Севастополя від англійців та французів. Досить об"ємно та реалістично виглядає.

9. А ось і Севастопольське Сонце. Хоча його і нема в списку визначних місць, але я вирішив його окремо відзначити 

10. Фортеця Чембало, що розсташована біля Балаклави. Краще сказати - залишки фортеці.

11. А ось і вигляд з фортеці. Скелі, що закручують голову з фантастичним видом на бескрайню блакить моря... Це видовище, скажу Вам, варте того, щоб підніматися 500 метрів до фортеці.

12. Місто Балаклава, яка славиться унікальністю своєї бухти. З моря навіть досвідчені моряки не могли її побачити. А сама бухта була надійним захисником кораблів від штормів. У свій час кораблі Англії та Франції тут розміщалися при нападі на Російську імперію.

13. Пам"ятник Купріну, що жив у свій час в Балаклаві. За самим пам"ятником знаходиться і будинок, де він жив. Побувавши в Балаклаві, розумію, чому сюди рвалися поети. Навіть такі, як Леся Українка :).

14. Ну а цей невеличкий тунельчик вартий 1-го місця уваги любителів історії Холодної війни.

Музей підводних човнів до Вашої увагиВ скелі протяжністю близько 5км вимуруваний тунель, ціль якого - секретний об"єкт СРСР по ремонту підводних човнів та зберіганню ядерних запасів.

Це було також і сховище від ядерного удару.

На фото зображені анти-ядерні двері, які автоматично повинні були спрацювати при атомній атаці з-боку США.

Цікавий факт: Цей об"єкт був розрахований та витримання ядерного удару, та утримання в ньому ще 30 діб повного військового складу. Там знаходилися склади з продуктами та вся інфраструктура, необхідна для функціонування солдатів.

15. Балаклавська пристань з видом на фортецю.

16. Звичайні севастопольські вулички...

17. На цій фотографії зображений корабель, що заховався за набережну, але його викриває захід Сонця. Доречі, на задньому плані - головний вхід кораблів у Севастопольську бухту. Центральна набережна поблизу площі Нахімова - туристичний центр Севастополя.

16. Прямо під площею - працюючий Сонячний годинник. Щоправда, звірити його точність нам не вдалося, але судячи з його конструкції - "всьо чотко" .

18. Ще один архітектурний витвір - Пам"ятник затонувшим кораблям. Це фото Ви знайдете в будь-якій брошюрі, пов"язаної з Севастополем.

19. Варто виділити один день, щоб поїхати на мис Фіолент. Прямо під вами - Яшмовий пляж, а ті маленькі цяточки на піску - туристи .

20. Георгіївська скеля, зі знаменитим хрестом на ній:

21. Джерело, прямо біля спуску до моря. Досить незвичайне природнє явище, як на мене:

А ось і сам мис Фіолент, щоправда до нього можна тільки доплисти. Я пробував вплав - досить тяжко 

Такими скелями тягнеться берег від мису Фіолент до Балаклави...

22. Слідуючим пунктом стало Братське кладовище, на вершині якого знаходиться пірамідальна церква. Як нам повідомили - таких у світі всього три. Повна назва - Церква-пам"ятник св. Миколи Морського:

23. Малахова курган. Схема оборонних споруд Другої Світової Війни:

24. Вхід до музею Малахова Кургана.

25. Оборонні споруди Другої Світової Війни. Укріплення німців. Близ Діарами.

26. Зараз ми з Вами знаходимося на самій крайній південно-західній точці території Севастополя. Ще перед Другою Світовою Війною тут розпочато будівництво грандіозного оборонного комплексу під назвою 35-та Батарея. Поглянемо, що там всередині...

Як виявилося, тут екскурсія безкоштовна, і дуже гарний та вічливий персонал, що відповідає українською мовою. Цей комплекс представляє собою величезний лабіринт підземних споруд для утримання військових, а також при війні тут знаходились дві величезні Вежі, які робили обстріл німецьким кораблям...

Якщо копнути історію глибше, то виявляється, що в цьому бункері відбувалися останні битви і остаточний полон радянських вояків німецькою армією у 1942-му році. Розповідь екскурсовода наскільки була зворушливою і "душещипаючою", що навіть мені стало непособі, коли уявив сцені тодішніх баталій!

Це руїни Бункера. Коли радянські вояки зрозуміли, що виходу немає - вони підірвали всі Вежі, щоб не дісталися німцям...

27. З вершини 35-ї Батареї відкривається вид на чудове місце - Блакитна (Голубая) бухта, де проходили зйомки фільму Людина-амфібія.

28. Інкерманський монастир, вимуруваний в скелі. Це одне з тих місць, де ми не встигли побувати. Але фотографію можна зробити прямо з-поїзда!

Там же, катакомби в скелях. Їх тут просто безліч!

29. Дане місце я спеціально приберіг під кінець. На території Херсонесу Таврійського збереглася споруда під назвою "Базиліка". Саме збереження, а не реставрація колон, і складає всю унікальність цієї будівлі. На старих одногривневих купюрах саме її було зображено, як символ України:

30. Ну а про нічне місто - можна нічого не говорити... Просто самі полюбуйтеся!

 

Висновок: Севастополь для незабутньої мандрівки рекомендую!