Цього літа я чудово провела два тиждня e Польші, але хочу підкреслити що я влаштувала відпочинок не тількі собі а також дітям яких я навчаю англійській мові у середній школі. Так що діти мали можливість на практиці вдосконалювати свою польську мову. А розпочиналось все так... Мене запросили перекладачем у громадську організацію і там я познайомилась з молодою енергійною людиною, тоді я навіть не підозрювала що таке знайомство вильється у міжнародний обмін молоддю, а я буду лідером по українській стороні. Небагато молоді сьогодні знає і розуміє що такє толерантність і взаємна повага для людей інших національностей, віросповідань , способів життя і культур це значення слова „ксенофобія” . Молоді люди погано знають культуру свого регіону, традиції, звичаї не пам ятають про минуле не можуть в належний спосіб усвідомити свою національну тожсамість, не вміють бути вразливим на красу національної історії та культури. Цією подорожжю я хотіла через спілкування молоді ознайомити наших польськіх друзів а через них в якісь мірі Європейське співтовариство з нашою історією, культурою, сьогоденням . Ця подорож дала можливість краще зрозуміти один одного і вважаю що є доброю інвестицією на майбутне. Ми хочемо навчитися взаємної поваги і толерантності. Переказ культурного і історичного спадку дозволить нам зберегти свою національну особистість. 

Отже післе довгих e-mail, спілкувань в скайпе я всеж такі знайшла спосіб організації такої подорожі. Підтримку я відчувала тільки со сторони поляків, вони стали для мене споріднені люди. Як тільки були готові усі документи та візи я разом зі своїми дітьми, хочу помітити що потягом не автобусом, відправились у довгі мандри. 

Вінниця-Львів-Перемишль-Вроцлав-Гостин не пройшло й доби як ми прибули на місце. Всі були розселені по сім'ях. Отже одна дитина з України жила в польській родині. Кожного дня ми всі збирались біля школи і відправлялись у чудові закомарки сусідньої держави - Польщі. Відвідували замки, костьоли, всі міста та містечка які розташовані неподалік од м.Гостин. Діти та я були в захваті, нас переповнювали враження. Але все добре закінчується швидко отже в останній день ми закінчили пікником діти з двох сторін та батьки польських дітей.

Але на цьому наша подорож не закінчилась... Ми сіли до потяга і вчителька, значить я, вже сама без допомоги, повезла юних мандрівників до Кракова. Моя молодь настільки захопилась подорожжю, що втратили орієнтацію в датах та годинах. Але до закінчення наших віз залишалось ще два дні, і тоді щоб не втрачати час я запропонувала ще поїхати в м.Зокопане, в Татри. Там ми провели ще один день переночували і ранком вже вирушили в обратну дорогу. Отак за допомогою несподіваних обставин, у невимушеній атмосфері доброти та взаєморозуміння проста вчителька з сільської школи показала дітям шматочок Європи. 

Думаю що мій голос та мої молитви почюють і це буде не остання подорож до невідомої країни -яку ми  назвали ЄВРОСОЮЗ.