хочу сюди!
 

Лия

44 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Замітки з міткою «інтимна лірика»

Коли весна в мені цвіла

Коли весна в середині цвіла
І  захлиналися у співі солов'ї,
Кохання білих два крила
Несли мене далеко від землі.

Цвіла любов усеньке літо,
Буяло щастя повнотою барв.
Я склала, ніжністю зігріті,
Біленькі два стрімких крила.

Вітри з дощами осінь принесла,
Шукає у душі туман притулку.
А поруч тужать два крила
За почуттями, зниклими в провулку.




Як він про неї говорив!


худ. Manuel Nunez

Як він про неї палко говорив!
Пісні проціджував крізь горло!
І відчувалось: він боготворив
Цю жінку, що трималась гордо.

Із  квітів-слів сонети він складав,
Витали у пітьмі цілунки.
І чистим-чистим світ умить ставав,
Скидав запилені лаштунки.

Він серце вірне їй під ноги клав -
І погляд плавився сталевий.
В портрет впокорював і малював
 Дружину - Сніжну королеву!

Моїй доні




Дзвінок у двері - серце  б'ється лунко:
Який сюрприз несе руда чаклунка?
А на порозі доня - квітка  свіжа -
З букетом квітів, наче сонце, ніжних.

Як найніжніший шовк, її цілунки,
Серед осінніх хмар - слова-дарунки,
Серед дощу, мокви - усмішка доньки.
В моїх руках  впокорені   долоньки...

"На тебе, донечко, не надивлюся,
З тобою пожурюсь і  посміхнуся.
Подушечку  і найсмачнішу їжу -
Коли ти, донечко, іще приїдеш...

На другий день зітхнула хата  тяжко,
Бо зранку випурхнула біла пташка.
- Лети, рідненька, без горя і проблем...
- Лишаю я тобі букетик хризантем,,,




Просто я любила Вас...



Осінь. Вечір. Листя шепіт.
Поруч Ви. Легка печаль...
Я накинула на плечі
Павутинку - світлу шаль.

Стукіт серця, лунко-лунко,
Трепет рук,  легкий-легкий...
І прощальна мить цілунку -
Присмак осені терпкий...

Знову верби жовтокосі,
Як тоді, танцюють вальс...
Я не плачу...Просто осінь...
Просто я любила Вас...


и перевод стиха

ego39


Осень. Вечер. Листьев шепот...
Рядом Вы. И тень печали.
Я накинула на плечи
Паутинку легкой шали.

Стук сердечный. Звонко-звонко,

Трепет рук. Слегка-слегка...
И прощальным поцелуем
Осень, вкусом чуть горька...

Снова вербы в желтых косах,

Как тогда, танцуют вальс.
Я не плачу. Просто осень..
Просто я любила Вас...

А нам ще довго осінь забувати...

Шукаю слів - а в горлі тихий щем,
Шукаю сліз - лише пусті зіниці, 
Бо не потрібне щастя навзаєм :
Засохла наших почуттів криниця.

Розлука - та ж маленька смерть,
Що на калинових мостах чигає.
Кохання  вчора -  шалу круговерть,
А на сьогодні вже його немає...

Відлуння тиші... Ти зібрався йти
Туди, де клени вбралися у шати.
Поглянь: горять калинові мости,
А нам ще довго осінь забувати...


Симфония осени

Як могла я колись буть без тебе?

Як могла я існувать  без тебе:
Без твого ранкового  "люблю"?
Це ж як сонцю без  краєчка неба,
Ніби почуттям без гострого жалю...

Як стрімкому  вітру без тополі, 
Маку в полі без  яснОго літа.
Жити із тобою -  пісня  волі,
Музика щемливої  трембіти!



Ностальгія

о любви

Клеплють тишу задумливі ранки,
У далеке минуле думками лечу.
Я прокинусь  колись  на світанку,
Босі ноги в росу умочу

Й побреду, де в травиці зеленій
Всусебіч розлітаються сни.
Де хмарки у сповитках черлених
Заколисують в тиші громи.

Під старезним розлогим кленом
Б'ється серце бентежно і лунко.
Юний хлопчик чекає на мене...
Перші доторки... Перші цілунки...

Я повітря вдихну повні груди,
В полинів  набираючись сили.
Запал юності м'ята остудить,
Нагадає, що в зрілість вступила...


Наша осінь була так відверто п'янкою

Рання осінь зігріла мій дім теплотою,
Золотів виноград у дворі біля тину.
Не такою, як всі,  називав, не такою...
Сонце в стиглім вині вигравало бурштином.

Два наповнені келихи для супокою
На плетЕнім столі сиротливо зостались...
Наша осінь була так відверто п'янкою.
Боже мій, як натхненно з тобою кохались!


Опьяняющая Осень

Осіння зустріч

Осень.. осень..

Осінній день, осінній дощ, осінній сум
Розсипався дрібненькою квасолькою.
І раптом голос  серед павутинок-дум:
- Ви не хотіли б скористатись парасолькою?

Я думала, як гарно вдвох із Вами йти,
Плести якісь дурниці, сміючись на розі.
На мить повірити, що різних два світи
Зустрітись можуть на одній дорозі...

Та дощ скінчився так, як і почавсь:
Ген за кафе простукали дзвінкі підківки...
А я очима проводжала журно Вас...
Тепло від ніг ще зберегла бруківка.
..

Так просто: ти пішов...



Так просто: ти пішов - не повернувся,
Лиш присмак полину лишився на губах...
Щемливий зойк в повітрі розчахнувся.
І вже не знаю, у яких шукать краях.

І вже не розумію, як роки без тебе
Я буду жити й до сих пір жила...
Це ж все одно, що сонцю буть без неба,
Це ж все одно, що пташці без крила...



Прости, если можешь