Одного разу юнак зустрів у місті чудову дівчину, що продавала квіти, і відразу ж закохався в неї. Він усміхнувся до неї, і вона також відповіла йому посмішкою, а опісля пішла, подарувавши квітку. Дізнавшись її ім'я, юнак послав їй записку, сподіваючись на зустріч.
Минали дні, а відповіді не надходило. Всі його думки були звернені до коханої, щохвилини перед його очима поставав її образ. Юнак був настільки схвильований, що цілковито втратив спокій і більше не міг молитися. Опісля його охопив страх і тривога. "А якщо вона вважає мене негідним відповіді і тепер насміхається з моїх почуттів?"-думав юнак.
Минав час і його почала роздирати ненависть і гординя.
-А якщо так, то я більше не буду давати волі своїм почуттям,бо з них глузують усі. Ніхто не гідний моєї любови!-сказав юнак і кинув подаровану квітку у вогонь.
Після того югак почав молитися, щоб позбутися любови. Але після триденної молитви не знайшов він такого бажання спокою, а тільки почуття самотности і непотрібности. "Я мушу піти до тієї дівчини і спитати, що маю чинити далі!"-вирішив юнак і пішов до її оселі.
На порозі його зустрів старий власник будинку.
-Не підкажете, пане, де тепер дівчина, що мешкає тут?-спитав юнак.
-Дівчина, що раніше жила тут, тиждень тому потрапила у в'язницю за борги і сьогодні вранці померла,-відповів старий.
Усвідомивши, що сталося, юнак впав на коліна і заплакав.
-Який я був сліпий! Якби пішов до неї відразу, то встиг би викупити її, але, поглинутий своїми почуттями й хвилюваннями, зовсім забув про ту, кому належало моє серце!
(с)

Три приятелі мріяли про щастя, кожен про своє. Але вони уявляли його по-різному. Перший думав, що щастя-це багатство, другому щастям видався талант, третій вважав, що щастя-це сім'я.
Минув час. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підсумувати своє життя.
Перший приятель зізнався, що здобув багатство, але щастя не відчув. І помирає скнарою і людиноненависником. Інший друг розповів, що знайшов свій талант, але щастя до нього не прийшло, і він іде з життя, змучений самотністю. І тільки третій приятель сказав, що зміг здобути щастя, бо іде з життя, оточений коханими людьми, залишаючи на землі найцінніше-дітей.
(с)

Якось учень і його вчитель посперечалися, хто за годину нарубає більше дров у лісі. Кожен вибрав собі ділянку. Учень взявся рубати, і його сокира не змовкала ні на хвилину-так він хотів перемогти. Тоді як сокира учителя час від часу змовкала. Учень тішився з того, вважаючи, що вчитель втомився, і він невдовзі обжене його.
Наприкінці роботи порівняли результат. Виявилося, що вчитель має дров набагато більше. Тут учень здивувався:
-Як же так, я рубав дрова, не вгаваючи, а ти часто робив перерву?!
На що учитель відповів:
-Саме в той час я гострив сокиру.
(с)

Нитка і голка лежали в одній кравецькій коробочці. Якось виникла в них суперечка: почали з'ясовувати, хто більше дає користи.
Голка:
-Я з'єдную краї тканини і прокладаю дорогу для тебе!
Нитка почала заперечувати:
-Так, але я скріплюю тканину назавжди, залишаючись її частиною!
І їхня суперечка ні до чого не призвела, кожен був певний своєї правди.
Минув час, прийшов старий кравець, узяв у натруджені руки голку, нитку і шматок тканини. Він почав шити, стібок за стібком, а нитка та голка стали продовженням його рук.

Християнам треба думати не про те, хто дає більше користи людям, а як стати кращим знаряддям у руках Творця.
(с)

-Ви одружені вже чимало років. Яка таємниця успішного подружжя?
-Я повсякчас захоплююся своєю жінкою. Якщо у твого сусіда трава зеленіша-це значить, що ти не поливаєш свою траву. Я кажу жінці раз у раз: "Ти прекрасна. Ти жадання мого серця. Ти пречудова." Навіщо? По-перше, це допомагає їй квітнути, тому що жінка відображає любов свого чоловіка. По-друге, це допомагає моєму серцю бути повсякчас закоханим у неї. Їй кажуть, що вона виглядає набагато молодшою за свої літа. Вона відповідає: "Це тому, що чоловік мене дуже любить"

Жінка-відображення любови свого чоловіка.
(с)

Якось троє друзів купалися в ріці над водоспадом. Перепливаючи через річку, вони помітили, що їх несе вода. Течія була слабка, але що ближчим був водоспад, то швидшою ставала течія. Занепокоївшись, двоє приятелів повернулися на берег і почали кликати третього.
А він тільки сміявся у відповідь і кричав:
-Мені пливеться так легко!
Друзі хвилювалися за нього і кричали:
-Тримайся ближче берега, течія понесе тебе!
Але той відповідав:
-Навпаки, мені плисти легше і вільніше! Я майже не докладаю зусиль!
Та за хвилину він раптом відчув, що течія зі страхітливою швидкістю несе його до водоспаду, але було надто пізно. Крикнув востаннє-й опинився у прірві!

Плавці-це ми. Легко й зручно плисти в житті за течією. Та необачного може спіткати лихо.
(с)

У ті часи, коли ліхтарі запалювали вогнем, вулицями щовечора ходили ліхтарники і приносили світло в кожен провулок. Жив тоді маленький ліхтарник-щуплий дідок низького зросту. Щовечора він обходив провулки, черкав по підошві і запалював ліхтарі-й кожна темна вуличка ставала яснішою, ніж зазвичай. Діти називали його карликом, а дорослі-ледацюгою, тому він виходив надвір тільки вечорами, коли запалював ліхтарі, а опісля милувався нічним небом.
Щоразу, черкаючи сірнником по підошві, малий ліхтарник ставав нижчим на зріст. Одного разу до нього прийшов незнайомець і спитав:
-Як ти можеш так жити? Ти ж зовсім зникнеш: ти не шкодуєш життя для людей, а вони платять тобі лише кривдою. Несправедливо це, неправильно.
На це він відповів:
-Якщо я не буду запалювати ліхтарі, то люди залишаться без світла. І якщо хтось ітиме вночі темною вулицею, то хіба дійде додому? Так буде блукати до ранку. Хіба це справедливо?
І малий дідок далі черкав сірником по підошві та малів зростом, поки не зник узагалі. Ніхто й не помітив, що немає старого чоловічка, однак всі помітили відразу, що вечорами дуже темно.

Кожна людина в житті значить дуже багато. Кожна людина, навіть якщо сама цього не помічає, приносить світло в життя інших. І якщо не стане людини-комусь потемнішає в житті.
(с)

Сталося це в середньовіччі. Чернець, що керував будівництвом собору, вирішив подивитися, як працюють каменярі. Він підійшов до першого і попросив його розповісти про свою роботу.
-Я сиджу над кам'яною брилою і працюю різцем. Марудна і нудна робота, що виснажує мене,-сказав він озлоблено.
Чернець підійшов до другого каменяра і спитав те саме.
-Я працюю різцем над каменем і заробляю гроші. Тепер моя сім'я не голодуватиме,-стриманно відповів майстер.
Чернець бачив третього каменяра і спитав про його працю.
-Збоку видається, що я ріжу камінь. Та насправді я будую Храм, що стоятиме тисячу літ. Я будую майбутнє,-усміхнувшись, відповів третій каменяр.
Наступного дня чернець запропонував йому очолити будівництво.
(с)

Маленький хлопчик спитав у мами:
-Чому ти плачеш?
-Тому, що я-жінка.
-Не розумію!
Мама обійняла його і сказала:
-Ти цього ніколи не зрозумієш, ніколи.
Тоді хлопчик спитав у батька:
-Чому мама інколи плаче без причини?
-Всі жінки інколи плачуть без причини,-тільки й зміг відповісти батько.
Згодом хлопчик виріс,став чоловіком, але не переставав дивуватися: "Чому ж жінки плачуть?"
Врешті-решт спитав він у Бога. І Бог відповів:
-Замисливши жінку, я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі такі сильні, щоб вдержати цілий світ, і такі ніжні, щоб тримати дитячу голівку. Дав їй дух такий сильний, щоб терпіти пологи та інший біль. Я дав їй волю таку сильну, що вона йде вперед, коли падають інші, і піклується про недужих та втомлених, не скаржачись. Я дав їй доброту любити дітей за будь-яких обставин, навіть якщо вони кривдять її. Я дав їй силу підтримувати чоловіка, попри всі його вади.
Я створив її з його ребра, щоб вона захищала його серце. Я дав їй мудрість зрозуміти, що добрий чоловік ніколи не завдає жінці болю навмисне, але подеколи випробовує її силу та рішучість стати пліч-о-пліч з ним без вагань.
І врешті я дав їй сльози. І право проливати їх де і коли потрібно. І тобі, сину мій, треба зрозуміти, що краса жінки в очах, які відчиняють двері до серця. Туди, де перебуває любов.
(с)

Новий учитель, прийшовши до класу, помітив, що одного хлопця беруть на глузи і називають дурником. У перерві він спитав хлопців, чому вони так прозивають його.
-Та він і справді дурний, пане вчителю. Якщо дати йому великі п'ять копійок і малі десять, то він вибере монету в п'ять копійок, бо думає, що вона більша. Он гляньте. Хлопець дістав дві монети і запропонував однокласникові вибрати.
Той, як завжди, вибрав п'ять.
Учитель здивовано запитав:
-Чому ж ти вибрав монету в п'ять копійок, а не десять?
-Та вона ж більша, пане вчителю!
Після уроків учитель підійшов до хлопчика:
-Невже ти не розумієш, що п'ять копійок більші тільки розміром, а на десять купити зможеш більше?
-Авжеж, розумію, пане вчителю.
-То чому вибираєш п'ять?
-Якщо я виберу десять, то вони перестануть давати мені гроші!

Не все виявляється таким, як видається. Якщо ви гадаєте, що маніпулюєте кимось, то подивіться на це збоку. Можливо, усе навпаки?
(с)