Тарас Шевченко – Пророк України
- 09.03.21, 09:24
- Ми любимо тебе, Україно!

Тарас Шевченко побив національний рекорд – за кордоном нарахували 78 пам’ятників українському поету.
До Дня Незалежності рекорд було зареєстровано за ініціативою МЗС: пам’ятники Шевченку стоять у 42 країнах світу.
– Україна — всюди, де є пам’ятник Кобзареві, де є хоча б одна людина, яка каже про себе “Я – українець”.
Від Австралії — до Парагваю. Від Пекіна — до Парижа. Від Лівану — до Святого Престолу. Від Прудентополіса у Бразилії — до Вінніпега у Канаді, – поділився міністр Дмитро Кулеба.
Читайте: Переддень української незалежності. Як ухвалювали Декларацію про державний суверенітет
Традиційно пам’ятники Тарасу Шевченку у закордонних містах означають присутність української громади. Саме там проходять урочисті святкування великих українських свят.
– Пам’ятники Кобзареві – традиційні “місця сили” українців за кордоном, – додав Кулеба.
У МЗС нагадали, що на тлі пандемії коронавірусу усі святкові заходи на День Незалежності варто проводити з дотриманням карантинних обмежень.
Тарас Шевченко у комп’ютерній гріНаприкінці липня в мережі з’явився трейлер культової комп’ютерної гри S.T.A.L.K.E.R. 2, куди потрапив уривок поеми Тараса Шевченка.
Розробники вибрали твір Катерина, який Шевченко написав ще у 1838 році. Поема входить до української шкільної програми.
Уважні гравці підмітили віддзеркалений уривок на склі однієї з лабораторій у грі.
Джерело: МЗС України
Давно цю притчу в серці я ношу...
Болить душа: чи ж все в ній розкажу.
Було це так, чи снилося мені,
На Україні в рідній стороні.
...Коли у небі зблиснула зоря,
Явивсь Шевченко прямо з «Кобзаря».
— Ну, як ви тут? — озвався він до нас, —
Здається вже й держава є у вас.
А є держава, значить є народ,
Що береже у серці вічний код.
Нехай озветься гордо із віків
Козацьке слово в душах козаків...
— Ну што ви? Што ви? — раптом чує крик.
У нас пока не мова. А язик.
Ми — малороси, ми іще хохли,
Козацьке слово ми не зберегли.
Сложилось так, що ми не козаки —
На душі наші вчеплено замки...
Нам какось нині легче із чужим —
Зі словом розминулися своїм.
Зайшов у зал парламенту Тарас
Й вулканний гнів єство його потряс.
Там яничарський чує лемент-крик:
— При чем здесь мова, коли в нас язик.
Нам також какось легче на чужім
Національний лаяти режим.
Якийсь «свирепый» кличе у союз.
Він теж не українець-малорус.
В руках чужого прапора стиска.
Душа лакея, гнів більшовика.
Зітхнув Тарас: «О, Боже! Це ж хохли.
А предки ж українцями були.
Таким байдуже мова і народ.
Аби шматок жбурнули їм у рот».
І загримів Шевченка грізний бас:
— О люди, люди, що зробили з вас?
Ви ж українці. Мова у вас є.
Чому ж ганьбою криєте своє?
В святу криницю плюнули не раз
І в душах ваших сором не озвавсь?
О схаменіться, євнухи чужі,
Що біля прірви стали на межі!
Вам слово дав у спадщину народ.
Це ваш національний гордий код.
Лиш з ним в душі сягнете до висот.
Зречетесь слова — зрадите народ.
...І зал мовчав під куполом скляним,
Коли Шевченко мову вів із ним.
На мить погасло світло в залі враз.
Коли ж його ввімкнули — зник Тарас.
Лиш на столі президії як дар
Лежав його новісінький «Кобзар».
Така ось притча снилася мені.
Я й розповів її для вас в ці дні.
Ото ж читайте, люди, «Кобзаря» —
Нехай для вас всміхається зоря.
Хай рідне слово гріє вам серця
Во ім'я Бога, Сина і Отця!!!
Тарас ШевченкоНе нарікаю я на бога,Не нарікаю ні на кого.Я сам себе, дурний, дурю,Та ще й, співаючи, орюСвій переліг — убогу ниву!Та сію слово. Добрі жниваКолись-то будуть. І дурю!Себе таки, себе самого,А більше, бачиться, нікого?Орися ж ти, моя ниво,Долом та горою!Та засійся, чорна ниво,Волею ясною!Орися ж ти, розвернися,Полем розстелися!Та посійся добрим житом,Долею полийся!Розвернися ж на всі боки,Ниво-десятино!Та посійся не словами,А розумом, ниво!Вийдуть люде жито жати...Веселії жнива!..Розвернися ж, розстелися ж,Убогая ниво!!!Чи не дурю себе я зновуСвоїм химерним добрим словом?Дурю! Бо лучче одуритьСебе-таки, себе самого,Ніж з ворогом по правді житьІ всує нарікать на бога!5 октября [1860,С.-Петербург]
Скільки можна торочити, що «діячі російської культури викупили з кріпацької неволі українського поета Тараса Шевченка». І кого з росіян ви там бачили?
Скільки можна торочити, що «діячі російської культури викупили з кріпацької неволі українського поета Тараса Шевченка». І кого з росіян ви там бачили?
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за 2500 рублів, на той час ця сума була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина.
Карл Брюлло (1799-1852) — по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець. Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в». Оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи.
Поет Василь Жуковський – нешлюбний син російського поміщика Панаса Буніна (прадід відомого письменника, лауреата Нобелевської премії Івана Буніна), мати – Сальха, туркеня за походженням, узята в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 року. Полонянку хрестили з ім’ям Єлизавети Турчанінової. Народжений нею син Василь за бажанням П. Буніна був усиновлений білоруським шляхтичем Андрієм Жуковським (який жив «на хлібах» у Буніних), що дозволило Жуковському уникнути долі незаконнонародженого. Його особисте походження поглибило співчуття до долі Шевченка.
Відомо, що поряд з портретом Жуковського розігрувалися предмети порцеляни і коштовності. Хто їх виграв і чи виграв хтось взагалі? Портрет Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г.Шевченка в Києві.
Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, кошти на викуп поета збирали в складчину, яку започаткували К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Ю. Баранова. Олексій Венеціанов син грецького купця з Ніжина Фармакі-Венеціано та українки. Живопису навчався у українця Володимира Боровиковського. Юлія Баранова (1789 — 1864) — німкеня, графиня, народжена Адлерберг, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I.
Кошти для викупу здали: земляк Т. Шевченка художник Іван Сошенко; художник Аполлон Мокрицький з Полтавщини, нащадок козака Таволги, випускник Ніжинської гімназії вищих наук; поет Євген Гребінка (козацький нащадок роду Чайковських); граф Вієльгорський Михайло — поляк, віолончеліст, композитор.
Василь Григорович — козацький нащадок із Полтавщини, випускник Київської академії, конференц-секретар Академії мистецтв, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію мистецтв пенсіонером Товариства сприяння художникам. Т. Г. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті«Художник».
Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.
IХрущі над вишнями гудують,В саду дрімають сонні вишні,А матері до фірток вийшлиПоглянуть, чи сини ідуть.Так легко матерям зітхати!Сягнувши далей і висот,Сини вертаються. І отСім’я вечеря коло хати.Вже соловей завів своєДесь у гущавині вишневій,А на високім чистім небіВечірня зіронька встає.І от поснули вже сини.А в матерів нові турботи.Весь вік готові ждать вониСинів із мандрів чи з роботи,Лиш щоб ніколи – із війни.IIНа моїй квітучій землі,Де ліси і галяви суничні,Зникають журавлі,Небесні й криничні.Присипані пилом кущі,Мов сироти невтішені,І давно не гудуть хрущіНад Шевченковими вишнями.Як далеко вперед ми пішли!Як ми круто життя замісили!Не співають дівчата пісні –“Геви-метл” бешкетує щосили.Амміаком і сіркою тхне.Річку кури долають бродом.Що нам ще залишилось “не”,Щоб вже зовсім не бути народом?IIIГорить Шевченкова хатина,Де він, малесенький, зростав,Де гірко плакав сиротинаІ звідки генієм восстав.Було тут хлопцю на горіхи!Нелегка доленька була.Повзе ядучий дим з-під стріхи –Всю Україну застила.І що було в тій хаті красти?Старе рядно чи черепка?Відкіль на нас такі напасті?Чия злодійська та рука?Яка у ворога личина?Хтось засміявся. Чи не він?Яка була тому причина,Що не лунав тривожний дзвін?А наші славні українці?Невже в них серце не болить?Вони все ділять: то червінці,То славу кинулись ділить.І що їм ворог за спиною!В братах шукають ворогів.Сич озивається луною,Дніпро тікає з берегів.І Гонта плаче: – Де ви, діти?Де гайдамаки? Їх нема.... Вже є держава. Це б радіти,А серце острахом пройма.1994 р
Вивченням життя поета займалися багато істориків і дослідників, про Шевченка написано велику кількість книг і складено багато легенд. Однак незважаючи на це, є багато спірних фактів, про достовірність яких експерти досі сперечаються. Українські Новини зібрали деякі факти про життя Кобзаря.
Життя Тараса Шевченка ніколи не була легкою. Відомо, що народився поет 9 березня (25 лютого) 1814 року в селі Моринці, Звенигородський повіт Київської губернії, Російська імперія (нині Черкаська область, Україна) в багатодітній сім'ї кріпосного -крестьяніна, який був на службі в В. В. Енгельгардта, - племінника князя Г. А. Потьомкіна.
У 12 років юний Шевченко втратив батьків, і змушений був рано подорослішати, почавши прислужувати різним священикам і вчителям, потім по навколишніх селах у дяків-малярів ( "іконописців", тобто художників-іконописців).
У свій час Шевченко пас овець, потім служив у місцевого священика. У школі дячка-вчителя Шевченко навчився грамоти, а у малярів познайомився з прийомами малювання. На шістнадцятому році життя, в 1829 році він потрапив в число прислуги нового поміщика П. В. Енгельгардта - спочатку в ролі кухарчука, потім слуги- "козачка", де почалося його піднесення.
Поміщик помітив здібності Шевченко і віддав його в навчання викладачеві Віленського університету портретистові Яну Рустема. У Вільні Шевченко пробув близько півтора років, а з переїздом в початку 1831 року в Санкт-Петербург Енгельгардт, маючи намір зробити зі свого кріпосного домашнього живописця, послав його в 1832 році в навчання до "різних живописних справ цехового майстра" Василю Ширяєва. Будучи помічником Ширяєва, Шевченко брав участь в роботі над розписами петербурзького Великого театру, стаючи все більш відомим в різних колах.
Саме талант і неймовірна пристрасть по ісккусству принесли Кобзарю звання Академіка гравіювання за виконану ним гравюру по картині Рембрандта "Притча про робітників на винограднику" в 1860 році.
Крім того, Шевченко був улюбленим учнем художника Карла Брюллова. Про Шевченка як про художника знають не всі, проте збереглося безліч його робіт - 835, а ще 300 - загублені.
Особисте життя Кобзаря
Особисте життя діяча залишається під таємничим завісою, який ось уже багато років історики і експерти намагаються розкрити, як можна ширше.
Як стверджують дослідники біографії Кобзаря, Шевченка закохувався 6 разів. Першим коханням поета стала його односельчанка Оксана Коваленко. Родичі були впевнені, що молоді одружаться, коли Тарас і Оксана стануть дорослішими. Однак Шевченко відвіз Енгельгардт, а Оксана згодом вийшла заміж за іншого чоловіка. Поет, будучи в зрілому віці, неодноразово згадував свою першу кохану в віршах.
Другий жінкою , яку полюбив Кобзар, стала польська швачка Дзюн Гусиківську, однак і з нею у Шевченка не склалося.
Третя любов Шевченка - Анна Закревська, якій був на той момент 21 рік. Але Тарасу і Ганні не судилося бути разом - дівчина була одружена з полковником. Ганні Тарас Шевченко присвятив свій вірш "Г.З.".
Четвертою любов'ю Кобзаря стала княжна Варвара Рєпніна-Волконська, яка помітила його на одному з балів. Княжна запропонувала Тарасу пожити в своєму маєтку в Яготині, на що поет погодився. Однак Тарас сприймав Варвару тільки як близького друга, а не як коханку, через що вони незабаром розлучилися.
П'ята жінка серця Шевченка була на 30 років молодшою, ніж він. Катерина Піунова була актрисою, зовсім юною дівчиною - їй було всього лише 14 років на той момент, коли Шевченко запропонував вийти за нього заміж. Тому батьки були категорично проти, і шлюб не відбувся.
Останньою, шостою, кого полюбив Шевченка, стала 19-річна дівчина Ликера Полусмак. Вона працювала служницею. Щоб заслужити прихильність коханої Шевченко обдаровував її сукнями, туфлями, перснями, сережками і навіть купив їй Євангеліє з золотими краями. Після довгих залицянь дівчина прийняла пропозицію руки і серця. Шевченко активно готувався до одруження і найняв Ликери вчителя, щоб той навчив наречену хорошим манерам і прищепив їй елементарні знання. Однак весілля не відбулося. Дослідники припускають кілька версій розірвання заручин: зрада Ликери з її ж учителем, або її відмову їхати з Шевченком в Санкт-Петербург. Ликера стала останньою, кого поет полюбив незадовго до смерті.
Раніше вийшов перший український фільм про 10-річної посиланням Тараса Шевченка.
Крім того, 12 березня на екрани вийде фільм "Толока" на основі балади Тараса Шевченка .