хочу сюди!
 

YuLita

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 43-55 років

Замітки з міткою «реґґі»

Растамани, Растафарі, Реггі. Вавілону не вистояти

Блукаючи просторами нету, знайшов досить цікаву статтю на про культуру растафаріанства. Зараз Ворду в мене нема тому вирішив зберегти її в блозі. В статті досить толково все написано!

 

Растаманы: Вавилону не устоять!

Людмила Заглада

В прошлом материале мы рассказывали о движении бритоголовых-«скинов». В постсоветских странах (в том числе, и в Украине) партии расистского толка рассматривают скинов как свой боевой резерв. Но, как мы уже говорили, первыми бритоголовыми были… чернокожие рабочие парни с Ямайки. Между прочим, среди черных бритоголовых был и юный Боб Марли, который впоследствии отошел от скинов и стал не только гениальным исполнителем музыки регги, но и одним из столпов растафарианства.

Это религиозно-философское учение ориентировано, в принципе, исключительно на чернокожих. Что же привлекает к нему белых девочек и мальчиков, называющих себя «растаманами»? Философия ненасильственного ухода от проблем, чудная карибская музыка или... сигареты с марихуаной?

Религия для черных

Принято считать, что растафарианизм зародился около восьмидесяти лет назад, в тридцатых годах прошлого века. Но чтобы лучше понять, на какой почве выросло это движение, стоит заглянуть поглубже в историю Ямайки. Когда в середине семнадцатого века англичане отобрали у испанцев этот карибский остров, испанцы назло новым хозяевам отпустили на свободу черных рабов, завезенных на Ямайку из Африки. Те, не имея возможности вернуться на родину предков, поселились в гористой части острова и устроили там нечто вроде партизанской республики. Почти сто лет англичане пытались призвать бывших рабов (которых называли «марунами») к порядку, но поняв, что с чернокожими партизанами просто так не справиться, заключили с ними мирный договор, закрепив их права на землю. Итак, пока на остальном западном полушарии черные были рабами, на Ямайке сменялись поколения свободолюбивых и воинственных чернокожих, не знающих, что такое рабство.

Единственное, чего им не хватало – некоей объединяющей идеи. И наконец, такая идея появилась. Ее дал ямайцам темнокожий проповедник Маркус Гарви. Он заявил, что библейский «избранный народ Божий» - это вовсе не евреи, а чернокожие. Обетованная земля, соответственно, находится не на Ближнем Востоке, а на черном континенте, точнее – в Эфиопии, единственной из африканских стран, не знавшей колониального угнетения. Ну а знамением, которое возвестит исход божьего народа на землю обетованную, станет приход чернокожего царя-избавителя, «льва от Колена Иудина». Поэтому когда в 1930 году в Эфиопии на престол взошел король Хайле Селассие I, приверженцы идей Гарви поняли: вот пришел их мессия! До коронации Хайле Селассие I звался Тафари Маконнен. По-эфиопски «принц» - «рас». «Принц Тафари» - «рас Тафари». Итак, название для новой религии было найдено.

На Ямайке некоторые преданные почитатели считали короля Эфиопии не просто пророком, прямым потомком библейских царя Соломона и царицы Савской, но и даже земным воплощением Яхве (или, в более привычной для ямайцев транскрипции - «Джа»). Между прочим, сам Хайле Селассие I манией величия вовсе не страдал и не стремился примерить на себя все эти роли. Его больше интересовали конституционные реформы в Эфиопии. Тем не менее, у растафарианства появлялось все больше и больше последователей, и все они поначалу были черными, разумеется. На Ямайке растаманские общины стали множиться, и в каждой из них идеи растафарианства толковали по-своему. Были растаманы, близкие к эфиопской православной церкви, были и такие, кто провозглашал идеи превосходства черной расы. На первый взгляд, трудно вообразить, чем этот расовый культ мог привлечь белого человека. Но все-таки есть в растафарианстве одна идея, привлекательная для людей любого цвета кожи.

Где находится Вавилон?

Первые растаманы говорили об «исходе из Вавилона в Сион», имея в виду, что Сион, конечно же, находится в Эфиопии, а Вавилон – это, собственно, вся западная цивилизация, угнетающая бедных негров. Но только ли чернокожие страдают от «цивилизации потребления», заставляющей нас ежеминутно что-то кому-то доказывать, бежать, хватать и, фигурально выражаясь, показывать миру зубы и когти? Наверняка каждому человеку время от времени хочется плюнуть на все эти проблемы и нервотрепки, сесть этак под деревцем (не обязательно под пальмой на ямайском пляже) да и подумать не спеша о смысле жизни. «Прелесть всей растаманской идеологии – в том, что растаман «не парится» по поводу всяких «цивильных» проблем, - пишет исследовательница неформальных молодежных движений, культуролог Мария Грушко. - В нём есть какая-то внутренняя расслабленность (именно расслабленность, а не расхлябанность, этакий внутренний «релакс», незажатость)… Растаман полагает, что этот мир – замечательное место, просто не надо с ним воевать, создавать искусственно какие-то надуманные, «вавилонские» проблемы и всё будет идти правильно. Это вариант христианской концепции, что Бог создал мир «и увидел, что это хорошо», помноженный на буддистское «недеяние», даосское созерцание».

В общем, ничего нового в этой мысли нет, и вряд ли философия, придуманная черными и для черных, распространилась бы с карибского острова по всему миру, если бы не музыка. Точнее говоря, музыкальный стиль регги, возникший из сплава народных негритянских мелодий и порожденных ими стилей ска, калипсо, соула и джаза. Секрет неповторимого ритма регги кроется в том, что при стандартном для популярной музыки размере «четыре четверти», в нем при помощи ударных акцентируются не сильные первая и третья доли, а слабые вторая и четвертая. Музыка, возникшая как песнопения, посвященные Джа, стала популярной благодаря Бобу Марли – гениальному музыканту и убежденному растаману, который в 70-е годы прошлого века заставил весь мир влюбиться в регги.

Но между прочим, идеи раста звучали не только в песнях стиля регги. Когда мы, родители нынешних подростков, были маленькими и отплясывали на танцах в пионерских лагерях под «Бони М», вряд ли кому-то приходило в голову внимательно вслушаться в текст простенькой песенки «Реки Вавилона». «By the rivers of Babylon, there we sat down yeeah we wept, when we remembered Zion» - «У рек Вавилона мы сидели и плакали, вспоминая Сион». Вот так пионеры 70-80-х скакали на танцплощадках под вполне растаманскую песню…

Растаманы из глубинки

А теперь вернемся к нашим растаманам. Возможно, некоторые из них даже не имеют представления о том, что изначально эта философия была создана черными для черных. Вычленив из растафарианства универсальную идею мирного созерцания и отказа от погони за благами цивилизации, большинство из них свою причастность к этой субкультуре обозначает, главным образом, тем, что слушает рэгги и очень живописно одевается. Главная деталь растаманского туалета – огромные бесформенные береты, вязаные крючком. Эти шапки-«растаманки» (как, впрочем, и любая другая сугубо растаманская одежда) выдержаны в цветах эфиопского флага – в них чередуются зеленые, желтые и алые полосы. В принципе, наковырять крючком растаманскую шапку несложно, но если вы с рукоделием не в ладах, то эту красоту можно найти в специализированных магазинах одежды «этнического стиля». А еще я видела все это зелено-желто-алое великолепие на Андреевском спуске в Киеве, среди прочих ремесленных поделок.

Здоровенный беретище нужен для того, чтобы туда поместились дредлоки – «ужасные локоны» - гордость и краса растамана. Во многих культурах отшельники и святые отказывались стричься и расчесываться, чтобы таким образом продемонстрировать свой договор со Всевышним. Но если так поступит европеец или азиат, то его волосы просто будут свисать неопрятными сальными прядями. А вот если с ножницами и расческой расстанется чернокожий, то его мелкие кудряшки довольно быстро сваляются в «ужасные локоны». Убежденные черные растаманы считают дреды символом львиной гривы, антеннами, принимающими послания Джа и даже… веревками, за которые праведников втащат на небо. Но если природа наградила вас прямыми волосами, а душа жаждет африканских страстей, то существуют способы сделать на голове войлочные косички – правда, при помощи опытных парикмахеров. И еще один момент – расчесать эти косички нельзя – если вы хотите от них избавиться, их можно только остричь.

И, наконец, о неприятной (и даже опасной) особенности растаманской субкультуры. Эти, в целом, симпатичные люди, исповедующие мирную ненасильственную философию, считают, что есть еще один способ проникнуться нужным настроением и расширить сознание – покурить «траву мудрости». А это, как вы уже поняли, индийская конопля – марихуана или «ганджа». Конопляный лист, вопреки распространенному убеждению, не является сугубо растаманским символом, но большинство отечественных приверженцев раста не представляют себе образ «настоящего растамана» без «косячка».

Стаття взята з www.ch-z.com.ua/

Растамани, Растафарі, Реггі. Ч 3.

 Боб Марлі


Якщо говорити про духовну практику Растафарі, то не можна не згадати і те, що раста вегетаріанці. Вони вживають їжу I-TAL (від англійського "vital" - життєдайний). Їхній варіант вегетаріанства - це цілковита відмова від їжі тваринного походження, включаючи молоко і молокопродукти. Також вони намагаються не вживати багато олії, солі, приправ. Їжа I-TAL повинна бути якомога природнішою, якнайменше підданою обробці і консервуванню. 

В 1960-х роках про Растафарі стало відомо в цілому світі завдяки музиці реґґі, яка виконувала роль сакрального послання до всього людства, вона стала закликом до звільнення від гніту матеріалізму, пошуку власного "я" і свого коріння. Реґґі головно походить від давньої африканської барабанної музики Ньябінґі, яку привезли з собою чорношкірі раби. Серед його стилів-попередників були ска, рок-стеді, соул, каліпсо. Реґґі, на думку растаманів, це вібрації цього світу, які співпадають із серцебиттям і сприяють оздоровленню та спокою, дієво піднімають настрій. 

Саме з 60-х років про Растафарі можна дійсно говорити як про рух, адже своїми ідеями добра, любові, родинності він поєднав надзвичайно багато прихильників, котрі активно працювали для популяризації його ідей. Серед них були письменники, музиканти, реліґійні діячі, політики, робітники тощо. Найбільша заслуга в цьому належить відомому Бобу Марлі і гуртові The Wailers, які зі своїми концертами об'їздили весь світ. 

Боб Марлі на Ямайці став справжнім національним героєм, символом визволення та об'єднання. Він до кінця життя своєю музикою проповідував ідеї Растафарі. І не раз за це поплатився. Відомий випадок, коли йому і його гуртові було запропоновано відіграти благодійний концерт, приурочений до місцевих виборів. Акція була названа "One Love Concert" - це ніби цитата з відомої праці Хайля Селасі І "Мудрість Растафарі" - "One love, one heart" ("Одна любов, одне серце"). Ввечері перед виступом до будинку Марлі вдерлися невідомі й поранили з вогнепальної зброї Боба, його дружину Ріту і їхнього продюсера. Незважаючи на це, концерт відбувся; і ще й із таким шаленим успіхом, що спричинив до об'єднання двох ямайських політичних партій-суперниць в один виборчий блок. Під час виступу Боб Марлі запросив на сцену лідерів цих двох партій, і вони взялися за руки в знак згоди! Після цього випадку Марлі написав пісню "Ambush in the Night" - "Засідка вночі". Те, наскільки не тільки ямайці, але й мешканці африканських країн цінували Боба Марлі, можна зрозуміти з того, що на святковий концерт з приводу здобуття незалежності Зімбабве він був єдиним запрошеним музикантом з-за кордону! 

Після передчасної смерті Боба Марлі 1981 року Растафарі не перестало поширюватися світом. Растамани вже нікого не дивують, наприклад, в Польщі, де вони складають переважну більшість серед суб- і контркультур. Це ж можна сказати про Італію. Але розуміння Растафарі в Європі відмінне від розуміння його ямайцями. Для його білих прихильників - це напівреліґія, подібна своєю ідеологією до гіппі, але набагато екзотичніша своєю музикою, обрядами й історією. Мало хто сьогодні пам'ятає, що раста - це не звичайна субкультура, а справжній національний, реліґійний, соціальний, політичний рух. 

На жаль, більшості українців ще не відома природа руху Растафарі, тому і виникають твердження, ніби растамани - це наркомани, торговці коноплею, злочинці і таке інше. Насправді ж це люди позитивно налаштовані й не аґресивні. Віднайдення своїх коренів, свого походження, збереження традицій, національної культури, протистояння зовнішньому тиску, духовний пошук та самоочищення - чи ж це не те, про що сьогодні найбільше говорять в Україні? Саме завдяки здатності бути переосмисленим, Растафарі зароджується і в нас. Вже є багато сайтів, котрі містять цінну інформації про цей рух, починають з'являтися книжки, а найголовніше - музика реґґі. Гурти здебільшого не дуже професійні, але цікаві кожен по-своєму. На жаль, трохи призабутий сьогодні справжній реґґі колишнього "The Вйо", котрий значно випередив свій час. 

Життя растамана - це щоденна боротьба, а часто боротьба в прямому розумінні. Зрозуміло, що без принаймні часткового расизму не обходиться в жодній здоровій країні. Навіть на Ямайці білих називають "ніґерами"!.. Часто трапляється, що в стосунку до раста доходить до аґресії з боку скінгедів, екстремістськи налаштованих націоналістів тощо. То ж прихильники Растафарі розуміють, що не варто чекати неможливого... "Якщо ти знаєш, чого варте життя - ти будеш шукати своє на землі: і зараз ти бачиш світло, і зараз обстоюєш свої права" (Боб Марлі). 

 
Це поки що все з мого дослідження культури Раста, коли знайду ще інфу, обов`язково викладу!

Растамани, Растафарі, Реггі. Ч 2.

Маркус Ґарві

Вплив пророцтва Маркуса Ґарві був настільки великим, що велика кількість мешканців острова почала серйозно готуватися до повернення в Африку, як вони досі говорять, на Сіон (Зайон), на обіцяну землю. Ходили чутки, що Хайль Селасі І вислав кораблі, аби привезти своїх людей додому. Старозаповітня тема Виходу ізраїльтян з Єгипетської землі набула новітнього звучання в Растафарі. Хайль Селасі І був проголошений Спасителем, що прийшов врятувати цей світ від зла. Це дало початок для багатьох спекуляцій, заснування багатьох псевдореліґій, сект тощо. 

Імператор відвідав Ямайку в 1966 році й був страшенно вражений растафаріанцями - вони вітали його в аеропорту в білих одежах, зі святковими співами та барабанами Ньябінґі. В одній зі своїх промов він підкреслив особливість життєвої філософії растаманів, котра природньо поєднала в собі високу духовність та самопожертву з приземленістю і практичністю. 

На жаль, багато злочинців, які заробляли собі на життя бандитизмом чи експортом коноплі, ховалися між растафаріанцями або подібно до них вдягалися чи поводилися. Це сильно скомпроментувало рух. Багато людей в світі почали вважати всіх раста волоцюгами і розбійниками. 

На початку 1940-х років на острові почали організовуватися растафаріанські комуни, активістом яких був Леонард Говел. Головна ідея їхня - протистояння Вавилону, тобто цивілізації білих, яка пригнічує їх і руйнує їхню духовність. Дружність, братерство, рівність та взаєморозуміння прихильників Растафарі заклали основи філософії I'n'I (Я-і-Я). Суть її полягає в ототожненні своєї особи з іншими раста, почутті братерського єднання, а також в усвідомленні свого зв'язку з Творцем, поєднання малого людського "я" з великим Божим "Я". Досі Растафаріанці вживають замість звичного займенника "я" своє символічне "я-і-я". 

З часу цих комун почалося активне вживання ґанджі, тобто коноплі, котра була проголошена травою мудрості, ліком від Вавилону, головною зброєю проти Системи всесвітнього зла. Раніше конопля використовувалася як лікувальна рослина, і це стосується не тільки Ямайки, але й навіть України. Після брутального знищення комун по кількох роках їхнього існування, саме куріння ґанджі стало відмінною рисою раста, неначе проявом скрайнього протесту, іґнорування законів та влади. Вирощування і вживання цього зілля на той час вже було заборонене, і це було зроблено головним чином під впливом США. Величезні плантації коноплі було знищено, а їхніх власників арештовано. З того часу растамани (тобто "люди раста") говорять: "Що більше ми куримо Траву, то більше падає Вавилон". Також їхньою особливістю стали дреди - густо заплетені пасма волосся, що символізують собою коріння, тобто історичну пам'ять. Білих ця зачіска страшила, растамани ж кепкували з них і навмисне її називали "дред" (англ. "dread"), тобто "жахливий". 

В цілому світі діє рух за легалізацію вирощування, продажу та вживання коноплі, і в деяких він вже досіг успіху. Проте треба пам'ятати, що не це основне в Растафарі. Цей рух не пропагує наркотики - і без нього це є кому робити. Головною метою кожного окремого растамана є особиста свобода, звільнення віж жорстоких законів і заборон. Растафарі прагне показати, що людині для життя не потрібно стільки матеріальних дібр, як пропонує Вавилон. Людина може прожити без мобільних телефонів, комп'ютерів, телевізорів, автомобілів, але суть скоріше не у відмові від них, а в звільненні від матеріальної залежності, яку вони з собою несуть. Як співатиме згодом Боб Марлі: "Звільни себе від духовного рабства! Ніхто, крім тебе самого, не зможе звільнити твою свідомість!" 

Далі буде...

Растамани, Растафарі, Реггі. Ч 1.

Вирішив я присвятити серію блогів дуже не звичній і мало розвиненій субкультурі.

Звільни себе від духовного рабства!
Ніхто, крім тебе самого, 
не зможе звільнити твою свідомість!
                                       Боб Марлі 


Сьогодні часто запитують: "Хто такі растамани? Що таке Растафарі?" Гадаю, що саме зараз, коли растамани з'яляються в Україні, є нагальна потреба роз'яснити пересічній людині всю значимість руху Раста. А він - не тільки куріння коноплі і відрощування дредів... 
Растафарі як реліґійний і соціальний рух повільно набирав обертів з початку ХХ століття, і предтечею його став відомий громадський діяч, борець за права чорношкірих, поет і оратор Маркус Ґарві, що народився на Ямайці. На той час його батьківщина була забутою всім світом колонією Великобританії. 

Загарбницькі напади, котрі розпочали ще в ХVI столітті іспанці, призвели до цілковитого винищення місцевих індіанців. Пам'яттю про них до сьогодні є назва острова - Ямайка, що по-індіанськи звучала як Шамаїка (Земля Джерел). З того часу для роботи на плантаціях почали завозити чорношкірих з Африканського континенту та в меншій кількості найманців з Індії. Разом з тим постала проблема харчування поселенців. Кожен работорговець, що виходив у плавання, повертався з саджанцями корисних дерев, деяких трав і овочів. Ямайка стала справжнім раєм на Землі, де можна прохарчуватися, нічого не вирощуючи. 

Попри все існувало рабство. Намагаючись звільнитися від гніту, раби-втікачі організовували невеликі громади, де намагалися запровадити свої порядки. Цих втікачів почали називати "марунами", і саме з їхнього нестримного прагнення повернутися на батьківщину, в Африку, пропросли перші паростки Растафарі. 

Найзначнішим поштовхом до поширення цього руху стало те, що 1930 року збулося пророцтво М.Ґарві про прихід Спасителя зі Сходу (тобто з Африки). Саме тоді 2 листопада 1930 року на імператорський престол Ефіопії зійшов Лій Рас Тафарі Маконнен (звідси і назва руху "Растафарі", тобто "принц Тафарі"), який по коронації прибрав ім'я Хайль Селасі І. Серед його титулів - Цар Царів, Переможний Лев з племені Юди. Його ім'я з державної мови Ефіопії, амхарської, перекладається як "сила Святої Трійці". 

Хайль Селасі І став відомим з активної дипломатичної роботи. Його стараннями Ефіопія стала єдиною африканською країною, що ввійшла до Ліги Націй. На його долю випало значне випробування - з території сусідньої країни, Еритреї, котра була тоді під владою нацистів Беніто Мусоліні, італійські війська раптово атакували Ефіопію і захопили майже всю її територію. Селасі звернувся до Ліги Націй по допомогу, але його прохання було відхилено. У відповідь він оприлюднив лист до тодішньої європейської спільноти, в котрому водночас погрозливо і пророчо прозвучала фраза: "Сьогодні це ми, а завтра - ви". І справді, за декілька місяців Німеччина розпочала війну, що стала Другою світовою. Ефіопію ж було в короткий термін відвойовано в військ Мусоліні завдяки широкій підтримці місцевого населення. В розумінні растафаріанців ці події - це боротьба Лева з племені Юди, світлого начала, проти Вавилону, світового зла, що постало в особі Дуче. 

Далі буде...