В середу, після несподівано вдалої поїздки за сукнею раптово виникла велика купа зайвого часу. Оскільки ми проїжджали повз Берковці то було вирішено скористатися нагодою і відвідати могили прадідуся і прабабусі.
Основна проблема була в тому що бували ми там востаннє років 15 тому, ще й на машині під"їзжали до бокової хвіртки. Як орієнтуватися від тої хвіртки ми пам"ятали, але ані як іти від нового центрального входу, ані номеру ділянки ми не знали...
Блуканули ми добряче, на щастя в якийсь момент нам трапився дядько (цікаво, чого всі співробітники кладовища любителі пофілософствувати? Оточення сприяє?) який вивів нас до старого центрального входу, а потім нам спала на думку ідея подзвонити таки діду і спитати номер ділянки.
Щоправда тут теж виявився підвох - кладовище складається з двох частин (старої і нової) і номери ділянок на них дублюються. Приходимо ми на потрібну нам ділянку і бачимо самих Абрамів Ісааковичів, ...але роки поховання співпадають...Дивуємся, бо прадід ніби як був Іван і аж ніяк не Фрідман...Дзвонимо діду, виявляється що це ділянка на новому кладовищі, а нам потрібно старе...ще хвилин 15 пошуків і таки вийшли на потрібне нам місце...
В процесі блукань зауважила що раніше кладовище розділялося на ділянки не тільки хронологічно, як це прийнято зараз, а і за національністю/родом занять/віком. Є ділянки, на яких поховані лише діти, вони розташовані переважно біля входу. Є кілька ділянок на яких на кожному другому пам"ятнику присутні літаки - вочевидь вони відводились для співробітників заводу Антонова.Є такі де багато військових поховань.Окрім доволі численних єврейських ділянок була ще одна вірменська і одна ніби як мусульманська...
Є багато красивих пам"ятників, особливо на дитячих і жіночих могилах, але всі стоять в металевих "клітках"...
Дивує звичай вибивати на камені завчасно портрет і ставити дату народження...Мені було б моторошно жити знаючи що мене вже готові поховати...
P.S. Може хто знає, чому на деяких могилах стоять пам"ятники у вигляді дерева без гілок. Це щось означає чи це завуальований хрест чи просто альтернатива стандартним плитам?

Нє, це якась манія, їй богу, за цей місяць отримую вже 10 коробку цукерок рафаело...нє я їх люблю (любила щонайменше), але це не означає що тіки ними і харчуюсь :)))

Хоч табличку вішай "Рафаело не приймається" :)))) Алеж приносять такі люди що їх як би і ображати не хочеться...тож мучаюсь тепер...

Ніхто не хоче помогти? :))))

Осінь)) час змін у житті: йдемо у школу , вступаємо в університет, одружуємось ідемо на роботу і так далі...і ще час гуляти в осінньому лісі, читати книжки , грітися біля каміна, варити глінтвейн поринаючи у спогади.
Стільки думок витає в голові, зринаєш спогадами в місця ,що віють минулим,батьківський дім, дідусів сад, бабусине село. І повертаєшся час від часу туди , поринаєш в спогади де ти був іншим і все було по іншому. Житя здавалось більш безтурботним, і поруч проходило інше життя дорослих. У цьому житті одна пекла пироги і варила їсти , що мимоволі виникала думка: чого ж вони там такі прожерливі?)) інша постійно питала, а що мама ?,а що тато робить? І так це було фальшиво, шо інтуїтивно вдавала дуже соромливу і йшла геть. Ще інший постійно жартував і розказував кумедні історіі по декілька раз і ти кожен раз сміявся, надриваючи живіт. А ця постійно розносила плітки вносячи у розмірене сільське життя «екшен»
Кожен герой фільму під назвою «Життя» і кожен унікальний по своєму добрий. Ти подумки повертаєшся де запах минулого і там ти був іншим, зараз деяких героїв немає вони ідуть і не повертаються . Але як завжди десь бігають діти ,грають в ігри ...інші ігри ніж грав ти . Та нічого не міняється, бо це місце для них також буде домом спогадів, а ти героєм який пройде миттю для спогаду в їхньому житті.

Починаю дуже добре розуміти чому моїх батьків посмикувало при будь-яких згадках про мою вагу і харчування. Спробуй пояснити добросердечним бабусям що дитина їсть як не в себе, але отака от статура. Раз худа - значить не годуєте/проблеми з шлунком/глисти і т.д.
Враховуючи спадковість мене то теж ще чекає.
А поки що регулярно вислуховую від бабусі, що що це я свого чоловіка не годую, худий бідаха як щепка... Далі ідуть роздуми на тему що дівчата зараз пішли ліниві, готувати не люблять, годують своїх благовірних бозна чим, потім допит з пристрастю чим ми снідали, чим обідали, а також підкладання в тарілку додаткових шматків...І  жодні пояснення (щойно поїли, не їсть майонез/ковбасу) не приймаються. Отак і живемо...

Прям напасть якась, зранку до вечора (

Для початку забула що друга пара - на 10, а не на 12...і це при тому що 6 років в інституті провчилась...добре що розклад на очі попався, але на першу півпару таки не встигла

Потім забула зарядити мобільний, а тому на час пари його вимкнула...після пари вмикаю і розумію що я забула пін-код, який у мене не мінявся з часу появи цього номера - починаю перелякано згадувати - три спроби, телефон заблоковано...якимось чудом в сумці виявився секретний лайфовський номер, але ті хто мав мені дзвонити, зокрема доставка інтернет-магазину мені не додзвонились....

В Фокстроті так і не дочекалась консультанта щоб подивитись радіобудильник, нагавкала на дівчинку-стажера і грюкнула дверима...у взуттєвому не найшовся мій розмір приглянувшихся чобітків...

В Домашній кухні замість картоплі з грибами і м"яса беру картоплю з м"ясом і мясо - звичайно мені то не зашкодить, але можна і дешевше обідати...

Єдина радість - не забула форму на тренування...і ввечері таки найшла пак-код від свого номера...

 

Сьогодні пішли всім ансамблем щедрувати, як годиться - в костюмах і з Меланкою... Отримали море задоволення і морального, і матеріального :) Ходили по кафе і ресторанах в центрі Києва - навіть самі трохи не сподівалися такої реакції від людей  - розцвітали посмішками всі - від пихатих мажорів до суворих мужиків в ділових костюмах... Основна проблема - прорватися крізь надто ретивих адміністраторі в зал, тоді вже вони бачучи реакцію відвідувачів заспокоюються. Справді виганяли нас тіки з двох-трьох місць, у всіх інших випадках збігався весь персонал, а деколи навіть гостину виносили ;) Сподобався ресторанчик на Андріївському де бармен нас слухав, підтанцьовував і при цьому виставляв на стійку келихи з горілкою і закуску :)))
Заходили навіть в музей Булгакова, це було за попередньою домвленістю і так цікаво було дивитися на охоронця який не хтів нас пускати, а коли нарешті викликав адміністратора то вона вилетіла до нас в буквальному сенсі з розкритими обіймами :)))
А взагалі отримуєш море позитиву запалюючи радість і відчуття свята в очах людей...великих і маленьких...
Щедрий вечір всім ;)

Останніми роками Різдво для мене стало справді важливим святом, раніше ми також святкували, але то була лише просто традиція. Тільки поживши якийсь час у Львові я насправді відчула Різдво - зі справжніми вертепами і колядниками, смачнющею кутею і пиріжками з вишнею, борщем з вушкам і фаршированим коропом.У нас, у Києві набір страв трохи інший, але не менш традиційний -вареники з грушами,заливна риба,голубці з грибами.... Містерія починається через кілька днів після Нового року, коли ми з бабусею рахуєм страви, вирішуєм що тре купити...За день до Святвечора запарюється кутя, мелеться мак,колються горіхи, у ванній крейсером плаває короп...а потім за день стіки всього тре встигнути що не знаєш за що перше братись:) І байдуже чи будуть гості чи ні - накриватиметься стіл із 12-ма стравами і з першою зорею лунатиме вітання "Христос ся рождає" - "Славімо його"

Може хтось знає...Який штраф тре платити якщо випишешся і не пропишешся протягом двох тижнів?

P.S. Я зара матюкатись буду...от нафіга моїй сестрі створювати самій собі проблеми, а потім ставити людей перед фактом і робити їх винними у тому що вони ці проблеми не можуть і не хочуть вирішувати?