Весело поверталась сьогодні додому:

Сіла в маршрутку, навіть не довго стояли на кінцевій, поїхали. Їдем і я чую звук якийсь на малих оборотах не тей...таки чуйка в мене ще працює, на третині дороги захлохли і не завелися - пальне скінчилось...

Роздали нам гроші, тут якраз тролейбус підійшов - пересіли, їдем далі...через зупинку тролейбус починає якось дивно рухатись і смикатись...пасажири з маршрутки починають переглядатися...на наступній зупинці тролейбус стає і не заводиться - обірвався провід і нема електрики в мережі...

Знов нам роздали гроші, хвилин через 10 під"їхала маршрутка - якось втиснулись, їдем...на половині дороги маршрутка глохне посеред перехрестя, у тих хто їхав зі мною від метро починається просто істерика...на щастя з третього разу таки завелись і доїхали...але адреналін ще той був...

Сусід зверху довбає весь ранок стіну (зовнішню, посеред зими) перфоратором, сусід знизу весь цей час методично гупає йому по батареях щоб припинив....

Іду гуляти надвір і розробляти плани помсти обом придуркам...

Одягла на днях старе пальто, яке я роки два, а то і три не носила, і в кишені знайшла три папірці - чек з Білли, квиток на електричку та дві квітанціії з Нічного Експресу, на Львів і на Севастополь...всі датовані одним числом - 7 квітня 2006 року...

Зазвичай доволі важко пригадати що ти робив в конкретний день, до того ж два з половиною роки тому, але з такими підказками пригадалися всі дрібниці...

Ночувала я у сестри в Вишневому, її чоловік поїхав у відрядження і вона боялася сама бути. Тоді ще року не минуло після їх весілля і в квартирі була обжита тільки кухня і одна кімната...

Вранці ми поїхали в КПІ на електричці - так швидше і зручніше, після пари я зайшла на КарДачі забрати нарешті телефон чоловіка з ремонту, мене вже майже місяць морочили - телефон вмер при перепрошивці і вони мусили шукати такий самий, а телефон був вельми рідкісний...Таки повернули, нарешті...

Потім - на роботу, тоді я ще мотилялася по Києву регіональним представником (читай кур"єром), закривала документи, вирішувала питання з сервісними центрами для севастопольської фірми. Тоді мені якраз повернули з ремонту монітор 19" і я його пхала з Жилянської на Уманську пішки, бо нічого прямо не ходить, а на 2-х маршрутках на кур"єрську зарплату не роз"їздишся...

На Нічному Експресі відправила дві посилки - мобілку чоловіку у Львів і монітор в Севастополь...

Завершивши справи в місті - поїхала до бабусі, тоді я ще в неї не жила, але приїжджала майже щодня, за кілька місяців до того їй зробили першу операцію і виявили рак...Поїхала в Біллу скупилася продуктами, тоді це був найближчий супермаркет...

Цікаво так, стіки всього сталося за ці роки - і бабусі вже в живих нема, і з чоловіком я розійшлась...а папірці лишились - як свідчення того що все це таки було...колись...давно...

Цікаво так - своїх однокласників я бачу більш-менш регулярно, все-таки в одному місті живем, приблизно в одних колах крутимся...проте зустрічі поодинці (привіт-як справи-вже заміжня?-де працюєш?) всеодно не порівняти з великою зустріччю всіх-всіх-всіх
Клас практично дівчачий, тож перші погляди на те як вдягнена-як виглядає, навіть я, що гріха таїти, на побачення так пильно не вдягаюсь-марафечуся як на такі зустрічі...
Останні новини - хто заміж вийшов, хто народив...доречі як на наш вік то досить дивно що з 22 дівчат лише 3 мають дітей і десь з десяток офіційно-неофіційно одружені... Тре привселюдно пояснювати зміну своїх обставин, бо звідусіль сиплються питання - як, що, ти ще не у Львові? Розписались? Трохи важко, бо зразу накочуються спогади...
А взагалі ми не так вже й сильно змінились, лише дівчата стають потроху жінками, красивими жінками...а хлопці поволі мужнішають... А характери ті самі...Катька так само хвалиться яка вона "чудова і різнокольорова" і запрошує на тренінги "як заробити мільйон" всього за 100 баксів :)))) Ганнуся скромно мовчить про те що скоро завершиться будівництво першого будинку за її проектом...Андрій як завжди пускає шпильки і вперто мовчить про своє подружнє життя...Наташа розказує про свої поїздки світом...Оля - про будні українського телебачення...Класний керівник з кожним роком стає все більш однією з нас - вона взяла нас щойно прийшовши з інституту і пішла зі школи разом з нами, нам 25, їй 37 - не так вже й багато різниці...як зараз виявляється...
Наостанок піднялося цікаве питання - так склалося що з двох паралельних класів наш був менш "елітним" тож не маючи особливої помочі від батьків ми ставали на ноги самі...але ставали саме там де нам хотілося і при цьому залишилися набагато більш молодими...декому може й бажалося б мати більш вагомий старт, але насправді немає нічого ціннішого за можливість бути собою...
Потроху всі розбиваються на групки, хтось приходить, хтось навпаки біжить у справах, всьому є закінчення і зустрічам також...

І звістка про те що пари сьогодні відміняються радує їх не менше ніж студентів :)

Ще три дні і я вже не зможу казати "От коли я захищусь"...
Майже все готово, завтра друкую плакати, переплітаю "перший екземпляр" дисеру, і готую останні папірці на захист. Для повного щастя завтра ми працюємо за понеділок (Євро, будь воно не ладне), а в понеділок все буде зачинено...цензурні слова у мене закінчились ще вчора...
Змоталася на день в Одесу на конференцію, таки я вже старію, раніше такі ескапади проходили якось легше... Конференція була на диво пізнавальна, і, що саме цікаве - практично повністю україномовна. Навіть ті хто з поваги до господарів робили доповідь російською на питаннях всеодно збивалися на українську))).
Нарешті очно познайомилась з львівськими колегами з якими ми співпрацюємо. Сьогодні дізналась що в результаті конференції мені зробили відгук на автореферат там де я його взагалі не чекала ))
Величезна подяка за гостинність Поллі, якби не вона я чесно не знаю, щоб я робила посеред чужого міста до першої ночі (привіт покращенному розкладу поїздів)...
По приїзду прямо з корабля на бал повезла батьківську кішку до ветеринара - невдало стрибнула з антресолів. Невеликий перелом у стопі, але навіть гіпс не накладали, сказали тільки дещо обмежити в русі на пару тижнів...

P.S. Трохи реклами - отримала на згадку про зустріч книжку Тетяни Ярцевої, проковтнула за ніч у поїзді, приємно вражена)

Он играет на похоронах и танцах

Вся наша жизнь - одно из двух...

/А. Макаревич/

На завтра у мене заплановані дві події: зранку похорон, а ввечері - день народження...

Життя триває...(с)

Студенти сьогодні самі прийшли проситися зробити лабораторні...я звісно тільки за, але я в шоці)))

Бабушки, бабушки, бабушки-старушки

Бабушки, бабушки - ушки на макушке

Бабушки, бабушки мы вас уважаем

Только как вас понять мы увы не знаем

  - Ты сегодня с утра свободна?

 - Не совсем, мне в 13 надо на пару выезжать

 - Тогда я приеду - я оладей напекла

 - Ба, лучше не надо, уже 11, ты не успеешь, а мне ровно в час выходить

 - Я уже одета и выезжаю, до встречи

Пів на першу, перша - звісно нікого нема, я починаю потроху нервуватись - я і так постійно спізнююсь через пробки, а мені вже по статусу спізнюватись не личить...В 13.20, коли мені вже на першу півпару сенсу нема їхати по суті - дзвінок в двері

 - Почему у тебя такое лицо недовольное, ты не рада меня видеть?

 - Рада, но я просила тебя не приезжать сегодня, я уже опоздала и у меня нету времени даже поговорить

 - Как всегда! Я стараюсь для тебя, а ты меня упрекаешь! Все, ноги моей больше у тебя не будет!

.....

І от така ситуація з різними варіаціями повторюється кожні 2-3 місяці...Я страшенно люблю бабусю, тим більше що вона в мене лишилась одна, і я з задоволенням випила би чаю і посиділа з нею в будь-який інший день, тіки їй тре було приїхати саме сьогодні, не зважаючі на моє прохання. У результаті - спорчений настрій у обох....ми за тиждень десь помиримся звісно, от тіки нашо було сваритися? Я би чудово обійшлася без оладків отриманих такою ціною і у бабусі нерви були б ціліші...