Зустріч...

Цікаво так - своїх однокласників я бачу більш-менш регулярно, все-таки в одному місті живем, приблизно в одних колах крутимся...проте зустрічі поодинці (привіт-як справи-вже заміжня?-де працюєш?) всеодно не порівняти з великою зустріччю всіх-всіх-всіх
Клас практично дівчачий, тож перші погляди на те як вдягнена-як виглядає, навіть я, що гріха таїти, на побачення так пильно не вдягаюсь-марафечуся як на такі зустрічі...
Останні новини - хто заміж вийшов, хто народив...доречі як на наш вік то досить дивно що з 22 дівчат лише 3 мають дітей і десь з десяток офіційно-неофіційно одружені... Тре привселюдно пояснювати зміну своїх обставин, бо звідусіль сиплються питання - як, що, ти ще не у Львові? Розписались? Трохи важко, бо зразу накочуються спогади...
А взагалі ми не так вже й сильно змінились, лише дівчата стають потроху жінками, красивими жінками...а хлопці поволі мужнішають... А характери ті самі...Катька так само хвалиться яка вона "чудова і різнокольорова" і запрошує на тренінги "як заробити мільйон" всього за 100 баксів :)))) Ганнуся скромно мовчить про те що скоро завершиться будівництво першого будинку за її проектом...Андрій як завжди пускає шпильки і вперто мовчить про своє подружнє життя...Наташа розказує про свої поїздки світом...Оля - про будні українського телебачення...Класний керівник з кожним роком стає все більш однією з нас - вона взяла нас щойно прийшовши з інституту і пішла зі школи разом з нами, нам 25, їй 37 - не так вже й багато різниці...як зараз виявляється...
Наостанок піднялося цікаве питання - так склалося що з двох паралельних класів наш був менш "елітним" тож не маючи особливої помочі від батьків ми ставали на ноги самі...але ставали саме там де нам хотілося і при цьому залишилися набагато більш молодими...декому може й бажалося б мати більш вагомий старт, але насправді немає нічого ціннішого за можливість бути собою...
Потроху всі розбиваються на групки, хтось приходить, хтось навпаки біжить у справах, всьому є закінчення і зустрічам також...