Зверни мене на добрий люд,

На добрий дім, на пам’ять чисту,

У світі болю і облуд,

Шляхів пекельних і тернистих.

На цій трипроклятій війні,

В годину чорну і буремну,

Воскресни вірою в мені

У те, що я тут недаремно.

У непам'ять не йди,

Там немає нікого,

Там не квітнуть сади,

Там самотньо і вбого,

Розум губить сліди,

І любові немає.

Не іди.

Не іди

У непам'ять,

Благаю.

Ізнов привиділось мені,

Як степ стоїть в солодких росах,

А понад степом скачуть грози

На чорнохмарному коні.

І благодать, якої мало,

Така пречиста благодать,

Отам, де з неба сонце впало

Гарячу землю цілувать.

І я сказав: зажди, не згинь,

Такого треба як ніколи,

Нехай твоя пребуде воля,

І чорнохмарний скаче кінь.

Сьогодні бачила Одарка,

Від поту витерши чоло,

Як в небі Бог полоще хмарку,

Над поворотом на село.

Носили бджоли липня злото,

Далекий сріблом блимав став,

А в полі нудилась робота,

Допоки Бог забаву мав.

Поклич мене, моя від світу втечо

Туди, де ночі родять таїну,

Туди, де гнізда дивляться лелечі

У всесвіту безсмертну глибину.

Поклич мене у безвість первозданну,

Від сотворіння бідну на біду,

І я, твоя дитина неслухняна,

Розкаюся, нарешті, і прийду.

Вже липень грозами гуде,

Нагнівавшись неначе,

І яблунята де-не-де

Попадали з гілляччя.

А для голодної душі,

У тихій прохолоді,

Туманні варяться борщі

На буряковім сході.

І чорний біль,

І лють,

І дим,

І божевілля хиже

Бою.

Сьогодні кожен був

Святим.

Сьогодні кожен був

Собою.

І все.

І все.

Закляк свинець,

Пробігся нишком

Дощик босий,

Де смерть зустріла свій

Кінець,

Об крицю душ

Зламавши косу.

І не спиняюся, і гину,

І воскресаю, і живу,

Міняю тишину невинну

На мить яскраво-грозову:

У днину дику і тривожну,

Яка не відає жалю,

Люблю тебе як тільки можна,

І як не можна – теж люблю.

Не бійся, спи, не все трагічно:

Хвилини меле часу млин,

А за порогом ходить вічне

І спину чухає об тин.

У нього роги - місяць ясний,

У нього очі - дві зорі,

У нього помисли прекрасні,

І тінь, і кіт на димарі.

Ще триста літ і знову триста,

І скільки там пробуде світ,

Не бійся, все давно на місці -

І тінь, і помисли, і кіт.

Не ходи-но, осене, за нами,

І дощу за руку не веди,

Нині літо ковзає човнами

По долоні ясної води.

А як схочеш подивитись в очі

Та рухнути споминів світи,

Стань вогнем самотнім поміж ночі,

І у сон тихенько посвіти.