Шматок хліба...
- 25.11.10, 11:40
- Спогади
.............................................................................................................................................................................
Серед цього різноманіття плодів землі красувався пишний коровай. Випечений з муки вищого гатунку, він переливався на світлі чудернацькими рум’яними квітами і листочками.
Споглядаючи цю картину, особливо коровай на фоні жовтого листя, жінка мимоволі перенеслась в далеке минуле..
* * *
…Йшла осінь 1932 року. Їхня сім’я не була заможною, та на життя вистачало - був хліб, було і до хліба. Тоді їм. маленькій Тетянці і Володі, ніщо не засмучувало безтурботного дитинства. Вони грались з ранку до вечора. Їм не було часу навіть і поїсти. Та й і не хотілось.
- На, доню, поїж. Ти за тими іграми і поїсти не маєш коли, - припрошувала її мама..
- Я не голодна, - відповіла Таня, проте глянувши на маму, зрозуміла, що та не задоволена такою відповіддю, тому швиденько постаралась виправити свою помилку.
- Добре, давайте, - вона взяла шматок хліба, помащений смальцем, з маминих рук.
Тані не хотілось їсти. А ще більше їй не хотілось витрачати такий дорогоцінний час, вони з братиком щойно так гарно гралися.
- Я на дворі його з’їм, промовила вона і вибігла на вулицю.
Дівчинка з шматком хліба попрямувала в садок, де вона гралася. До неї підбіг її братик Володя.
- Таня, що ти тут робиш? Ходи гратися, - запропонував він бачучи, що сестричка якось не так поводиться.
- Зараз іду, - відповіла Таня. - Та потрібно десь цей хліб подіти, щоб мама не побачила.
Дівчинка, оглянувшись навкруги, стала похапцем загрібати хліб в купу опалого жовтого листя. Володя взявся їй допомагати. Розправивши знову листя так, наче там нічого й не було, Таня переможно подивилась на Володю, потім на те, як вони замаскували сліди. Залишившись задоволеними діти обтрусила руки. Тепер можна було гратися. Проблему з їжею було вирішено...
Звідки могли знати ці діти, що через короткий час проблеми якраз і почнуться...
Наступив 1933 рік... Рік який тепер відомий в цілому світі, як рік голодомору на Україні. Рік геноциду радянської влади на чолі з Сталіним, до українського народу... Мільйонами людських смертей, через голод, ознаменувався цей страшний рік...
...Нарешті закінчилась злощасна зима цього страшного року, та за нею настала така ж весна...
Людські думки тепер були направлені на одне - їжу. Найбільшим скарбом називали хліб. Та його не було...
Діти, які йшли у школу, не думали ні про навчання, ні про футбол чи інші ігри, а роздивлялись навкруги, щоб знайти щось їстівне. Вони йшли у школу і зі школи голодні, про те теж саме чекало їх і вдома.
Таня з Володею ще не ходили до школи, але у них вдома теж не було й крихти хліба. Від голоду їм аж животи зводило, не хотілось навіть гратись...
Вони намагались чимось відволіктись, не думати про їжу, та відчуття голоду вже ставало нестерпним…
- Володя! Володя! Я знаю де є хліб! - раптом вигукнула, ляснувши тендітною ручкою себе по лобі, Тетянка.
- Де?! - запитав Володя і його байдужі очі раптом ожили. В них спалахнула іскорка надії.
- Та ж у нашому саду, - стала радісно тлумачити йому Тетянка. – Хіба ти забув, як минулої осені я не хотіла їсти і щоб мама не сварилась заховала там, під облетівшим листям шматочок хліба. Ти ж сам мені допомагав.
- Правда! Правда, пригадую! - вигукнув хлопчик. – Біжімо швиденько дістанемо його.
Діти вибігли на вулицю. Було ще досить холодно, хоч почався вже березень місяць, та сніг тільки-но розтанув. Нашвидкуруч вдягнені діти швидко змерзли. Але не зважаючи на те, що їх аж трусило від холоду, вони кинулись до місця схованки і стали руками розгрібати торішнє листя.
Почервонілі рученята завзято гребли і хоча ставали синіми, та робота потрохи просувалась. Вимазані і замучені, вони розгребли мокре листя. Проте під ним, крім землі, нічого не було… Діти стали розширювати місце пошуку. Знову з-під рук полетіло залежале опале листя, галузки дерев, суха трава. Та все було намарне…Задубілі руки вже не хотіли більше слухатись.
Нарешті Таня з Володею припинили пошуки. Подивились розчаровано одне на одного. В їхніх очах стояли сльози розпачу, дрібно цокотіли зуби… Нічого не кажучи одне одному, діти опустивши голови, повільно побрели в хату. Та надія, яка загорілась в їхніх дитячих очах з такою великою силою, погасла. Погасла вона і в серці… Замість очікуваного запашного шматка хліба перед їхніми очима стояла купа гнилого листя… Це ще більш нагадало їм про голод…
Їхня мама, побачивши як до хати тихо зайшли замурзані і аж посинілі від холоду діти, з німим запитанням поглянула на них. Це викликало ще більший жаль в дитячих душах і вони не змовляючись разом голосно заплакали.
- В чому справа? - запитала вона їх стурбованим голосом.
Діти винувато відводячи погляди, розповіли їй про той випадок, що стався минулої осені з шматком хліба.
- Пробач мені, мамочко, за те, що я тоді викинула хліб! - крізь сльози благала маму Тетянка. – Я більше не буду так робити! Не буду!
- Я знаю, сонечко, що ти тепер знаєш ціну хліба і більше так не зробиш, - стала заспокоювати її мама. Обійнявши обох дітей вона і собі заплакала.
Діти, притулившись до неї мов ластів’ята, ще шморгали носами і витирали сльози, а мама дивлячись поверх їх голів шепотіла:
- Збережи хоч їх, Господи, від голодної смерті! Хоч їх…
* * *
Хор перестав співати... І тут, наче відповідаючи на думки пані Тетяни:
„ ...Я - хліб життя. Хто до Мене приходить, - не голодуватиме він, а хто вірує в мене, - ніколи не прагнутиме,” - пролунав вірш з Євангелія від Івана.6.35.
«...Істинно так, Господи, - шептала тихо жінка, і перед зволоженими очима пропливала її непроста доля... Ти, Господи, мене двічі спас від смерті. Перший раз: від голоду фізичного, другий раз - від голоду духовного,” - в думках, щиро дякувала Господу Тетяна Іванівна.
„..Я - хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити...
… Все ще лунало в Божому храмі... Молилися….
Тетяна Іванівна зворушена хвилею спогадів, молилась в душі і дякувала Богові за те, що Він почув тоді мамине прохання і в ті страшні часи зберіг їм життя, що Він научив цінувати хліб, що Ісус тепер Сам став тим хлібом життя, який вона споживає щодня...
* * *
Примітка: „ Причини голоду тепер з’ясовані цілком. Це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася. Голод був не наслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно. Це був справжній геноцид проти українського народу...”
„...Хліба вистачало для забезпечення населення України, але московське керівництво продовжувало встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. Уже наприкінці 1931р. В Україні почався голод. Навіть в умовах голоду хлібозаготівлі нарощувались...”
„Взимку і навесні 1933р. - апогей голоду. Люди їли все: від товченої кори дерев, тирси, щурів, жаб до людського м’яса, а пошуки і вилучення хліба і харчів тривали. Внаслідок голодомору загинуло від 3 до 4,5 млн. селян, а повні дані загиблих і втрат з урахуванням зниження народжуваності становили від 5 до 6 млн. Деякі дослідники наводять і вищі цифри - 7 млн. Голод 1933р. - найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.”
( Посібник з Історії України. Київ. ВЦ „Академія”. 2001.)
1
Коментарі
N 47-ий
126.11.10, 02:35
...
Ларус
226.11.10, 11:14Відповідь на 1 від N 47-ий
Ларус
326.11.10, 11:17Відповідь на 2 від Ларус
47-й брате, може ти в курсі: як загружати світлини у замітку