Шматок хліба...

.............................................................................................................................................................................

    Тетяна Іванівна співала разом з усіма. Ці пісні вона знала напам’ять. Її погляд   часто зупинявся на багато вбраному столі   заставленому фруктами і овочами.   Там вабили погляд своїми червоними-жовтими боками яблука і груші. Поряд віддавали синявою сливи і виноградні грона, поважно лежали   величезні дині і гарбузи. Та чого тут тільки не було - очі розбігались, і все це дари полів і садів, дари Божі. Все це багатство було обрамлене гірляндами з кленового листя багряно-жовтих відтінків.
   Серед цього різноманіття плодів землі красувався пишний коровай. Випечений з муки вищого гатунку, він переливався на світлі чудернацькими рум’яними квітами і листочками.
   Споглядаючи цю картину, особливо коровай на фоні жовтого листя, жінка мимоволі перенеслась в далеке минуле..
*     *     *
   …Йшла осінь 1932 року. Їхня сім’я не була заможною, та на життя вистачало - був хліб, було і до хліба. Тоді їм. маленькій Тетянці і Володі, ніщо не засмучувало безтурботного дитинства. Вони грались з ранку до вечора. Їм не було часу навіть і поїсти. Та й і не хотілось.
-   На, доню, поїж. Ти за тими іграми і поїсти не маєш коли, - припрошувала її мама..
-   Я не голодна, - відповіла Таня, проте глянувши на маму, зрозуміла, що та   не задоволена такою відповіддю, тому швиденько постаралась виправити свою помилку.
-   Добре, давайте, - вона взяла   шматок хліба, помащений смальцем, з маминих рук.
Тані не хотілось їсти. А ще більше їй не хотілось витрачати такий дорогоцінний час, вони з братиком щойно так гарно гралися.
-   Я на дворі його з’їм, промовила вона і вибігла на вулицю.
   Дівчинка з шматком хліба попрямувала в садок, де вона гралася.   До неї підбіг її братик Володя.
-   Таня, що ти тут робиш? Ходи гратися, - запропонував він бачучи, що сестричка якось не так поводиться.
-   Зараз іду, - відповіла Таня. - Та потрібно десь цей хліб подіти, щоб мама не побачила.
   Дівчинка, оглянувшись навкруги, стала похапцем загрібати хліб в купу опалого жовтого листя. Володя взявся їй допомагати. Розправивши знову листя так, наче там нічого й не було, Таня    переможно подивилась на Володю, потім на те, як вони замаскували сліди. Залишившись задоволеними діти обтрусила   руки. Тепер можна було гратися. Проблему з їжею було вирішено...
    Звідки могли знати ці діти, що через короткий час проблеми якраз і почнуться...
     Наступив 1933 рік... Рік який тепер відомий в цілому світі, як рік голодомору на Україні. Рік геноциду радянської влади на чолі з Сталіним, до українського народу... Мільйонами людських смертей,   через голод, ознаменувався цей страшний рік...
    ...Нарешті закінчилась злощасна зима цього страшного року, та за нею настала така ж весна...
      Людські думки тепер були направлені на одне - їжу. Найбільшим скарбом називали хліб. Та його не було...
   Діти, які йшли у школу, не думали ні про навчання, ні про футбол чи інші ігри, а роздивлялись навкруги, щоб знайти щось їстівне. Вони йшли у школу і зі школи голодні, про те теж саме чекало їх і вдома.
   Таня з Володею ще не ходили до школи, але у них вдома теж не було й крихти хліба. Від голоду їм аж животи зводило,   не хотілось навіть гратись...
   Вони намагались чимось відволіктись, не думати про їжу, та відчуття голоду вже ставало нестерпним…
-   Володя! Володя! Я знаю де є хліб! - раптом вигукнула, ляснувши тендітною ручкою себе по лобі, Тетянка.
-   Де?! - запитав Володя і його байдужі очі раптом ожили. В них спалахнула іскорка надії.
-   Та ж у нашому саду, - стала радісно тлумачити йому Тетянка. – Хіба ти забув, як минулої осені я не хотіла їсти і щоб мама не сварилась заховала там, під облетівшим листям шматочок хліба. Ти ж сам мені допомагав.
-   Правда! Правда, пригадую! - вигукнув хлопчик. – Біжімо швиденько дістанемо його.
   Діти вибігли на вулицю. Було ще досить холодно, хоч почався вже березень місяць, та сніг тільки-но розтанув. Нашвидкуруч вдягнені діти швидко змерзли.    Але не зважаючи на те, що їх аж трусило від холоду, вони кинулись до місця схованки і стали руками розгрібати торішнє листя.
    Почервонілі рученята завзято гребли і хоча ставали синіми, та робота потрохи просувалась. Вимазані і замучені, вони розгребли мокре листя. Проте під ним, крім землі, нічого не було… Діти стали розширювати місце пошуку. Знову з-під рук полетіло залежале опале листя, галузки дерев, суха трава. Та все було намарне…Задубілі руки вже не хотіли більше слухатись.
   Нарешті Таня з Володею припинили пошуки. Подивились розчаровано одне на одного. В їхніх очах стояли сльози розпачу, дрібно цокотіли зуби… Нічого не кажучи одне одному, діти опустивши голови, повільно побрели в хату. Та надія, яка загорілась в їхніх дитячих очах з такою великою силою, погасла. Погасла вона і в серці… Замість очікуваного запашного шматка хліба перед їхніми очима стояла купа гнилого листя… Це ще більш нагадало їм про голод…
   Їхня мама, побачивши як до хати тихо зайшли замурзані і аж посинілі від холоду діти, з німим запитанням поглянула на них. Це викликало ще більший жаль в дитячих душах і вони не змовляючись разом голосно заплакали.
-   В чому справа? - запитала вона їх стурбованим голосом.
   Діти винувато відводячи погляди, розповіли їй про той випадок, що стався минулої осені з шматком хліба.
- Пробач мені, мамочко, за те, що я тоді викинула хліб! - крізь сльози благала маму Тетянка. – Я більше не буду так робити! Не буду!
- Я знаю, сонечко, що ти тепер знаєш ціну хліба і більше так не зробиш, - стала заспокоювати її мама. Обійнявши обох дітей вона і собі заплакала.
   Діти, притулившись до неї мов ластів’ята, ще шморгали носами і витирали сльози, а мама дивлячись поверх їх голів шепотіла:
- Збережи хоч їх, Господи, від голодної смерті! Хоч їх…
*     *     *
   Хор перестав співати... І тут, наче відповідаючи на думки пані Тетяни:
„ ...Я - хліб життя. Хто до Мене приходить, - не голодуватиме він, а хто вірує в мене, - ніколи не прагнутиме,”   -   пролунав вірш з Євангелія від Івана.6.35.
«...Істинно так, Господи, - шептала тихо жінка, і перед зволоженими очима пропливала її непроста доля...    Ти, Господи, мене двічі спас від смерті. Перший раз: від голоду фізичного, другий раз - від голоду духовного,” - в думках, щиро дякувала Господу Тетяна Іванівна.
   „..Я - хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити...
… Все ще лунало в Божому храмі... Молилися….
   Тетяна Іванівна зворушена хвилею спогадів, молилась в душі і дякувала Богові за те, що Він почув тоді мамине прохання і в ті страшні часи зберіг їм життя, що Він научив цінувати хліб, що Ісус тепер Сам став тим хлібом життя, який вона споживає щодня...
*     *     *
Примітка: „ Причини голоду тепер з’ясовані цілком. Це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася. Голод був не наслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно. Це був справжній геноцид проти українського народу...”
   „...Хліба вистачало для забезпечення населення України, але московське керівництво продовжувало встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. Уже наприкінці 1931р. В Україні почався голод. Навіть в умовах голоду хлібозаготівлі нарощувались...”
    „Взимку і навесні 1933р. - апогей голоду. Люди їли все: від товченої кори дерев, тирси, щурів, жаб до людського м’яса, а пошуки і вилучення хліба і харчів тривали. Внаслідок голодомору загинуло від 3 до 4,5 млн. селян, а повні дані загиблих і втрат з урахуванням зниження народжуваності становили від 5 до 6 млн. Деякі дослідники наводять і вищі цифри - 7 млн. Голод 1933р. - найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.”

    ( Посібник з Історії України. Київ. ВЦ „Академія”. 2001.)

Спогади

Шматок хліба...

Останні статті

Коментарі