"Ой радуйся земле..."

коли я маленьким хлопчиком віз із дядьком Андрієм вечерю хресним батькам. Минали роки, та чомусь ніяк не виходило її написати. Інші оповідання та казки, ніби самі лягали на папір, а ця – ніяк. Вже й мої діти виросли… Таким далеким, ніби світлий сон, здавалися власні дитячі роки. Та раптом одного разу наважився – сів і почав писати. А як дійшов до слів «Йосип з Марією…», враз несподівано згадав, що моїх хресних саме так і звали – Йосип і Марія. Чому ніколи раніше не ставив їхні імена поряд?! Немає вже моїх хресних батьків на землі, немає кому везти святу вечерю… І тільки світлі спогади теплим подихом зігрівають серце. Христос народився!

— А Миколка наш не  змерз?

— Зовсім ні! Він щасливо усміхається у сні.

 Ви питаєтесь: «Чому?» — А тому,

 Що сниться дивний сон йому…