ЄС правильно чинить, уникаючи авантюри із ризикованим вступом UA

INoZMI.Glavred

Якщо українські можновладці незадоволені результатами учорашнього саміту, значить вони забагато очікували! ЄС ще довго не зможе прийняти Україну і краще вдовольнятися тим, що отримав, - коментує результати саміту «Україна-ЄС» міжнародна оглядачка британського видання The Times Бронвен Меддокс.

Європейський Союз учора запропонував Україні знову покружляти у брюссельському небі, очікуючи сигналу щодо схвалення членства. За словами українських посадовців, вони дуже розчаровані. Однак, у такому випадку, їхні сподівання були перебільшені. Приїхати на переговори лише через тиждень після розвалу українського уряду та чекати, що їм поставлять високі оцінки за стабільність та реформи – це навіть для шанованого дипломатичного прийому видавати бажане за дійсне – забагато.

Краще для України було б радіти з того, що їй запропонували. «Угода про асоціацію» із ЄС могла б швидко призвести до більш тісних торговельних стосунків та навіть до такого заповітного призу, як безвізовий режим. Зрештою, це найбільший жест в напрямку членства, який країна імовірно отримає від ЄС протягом тривалого часу. У цьому випадку в України також з’явилося б більше шансів переконати Росію у тому, що немає ніякого вакууму, котрий могла б заповнити остання, чи розчарування Європою, яке Росія могла б використати.

ЄС та НАТО об‘єднали Україну з Грузією в один «пакет», розмірковуючи над тим, чи розширювати знову свої кордони. Те саме ЄС зробив стосовно Румунії і Болгарії, розглядаючи їх заявки майже як одну. Корисніше для ЄС було б розглядати кожну з цих країн окремо. Україна та Грузія – абсолютно різні, так само як різні проблеми виникнуть, якщо дозволити їм вступити.

Розміри України значно перебільшують ті, які ЄС може розглядати в даний момент для своєї можливої експансії, особливо зараз, коли виборцям вже осточортіло розширення. Із населенням у 46 мільйонів (удесятеро більше, ніж у Грузії) - її не можна просто «кинути до купи» з Грузією. Вона не тільки величезна, вона розривається між своєю проросійською та прозахідною половинами – саме це, знову ж таки, послугувало причиною розпаду урядової коаліції. ЄС правильно вказує на те, що Україні потрібно ще вирішити питання зі своєю «роздвоєністю» перед тим, як доцільним буде запускати брюссельську «машину», змушуючи хоча б розглянути можливість членства. І навіть тоді відповідь найімовірніше буде «ні».

Рішення прийняти нового члена для ЄС набагато складніше, ніж для НАТО. На прикладі Туреччини, члена НАТО, котра проте має лише віддалені сподівання на членство у ЄС, ми бачимо – чому? Вступ до ЄС великих країн впливає на економіку, навіть на населення кожного іншого члена, а також на бюджет, процес голосування та «культурний аспект» Євросоюзу, котрий і сам ще не до кінця в цих речах визначився.

На противагу цьому, для НАТО членство зводиться до відносно простих питань: чи буде користь від військової потуги або ж території новачка і чи дійсні члени будуть готові його захищати. Звісно ж, у випадку України і Грузії важливий емоційний аспект, який може виникнути - чи швидко Росія вирішить перевірити цю готовність?

Проте альянс ніколи не був суто військовим (про що його лідери роками нагадували світові). Він також визначив себе як пакт між країнами зі схожим способом мислення: альянс союзників проти ворожих їм. Ось у чому може полягати цінність включення Грузії та України. Яким би тернистим не видавався цей шлях, він все ж легший за членство в ЄС.

Враховуючи, що Україна, очевидно, не отримає чогось чіткого стосовно членства у ЄС ще довго, обидві сторони зацікавлені у тому, щоб отримати по максимуму із вчорашніх домовленостей. Це не порожні обіцянки, навіть якщо це й не те, чого хотіла Україна.

Оригiнал матерiалу:
http://www.timesonline.co.uk/tol/comment/columnists/bronwen_maddo…