Ось електронна адреса де ми можемо милуватися яничарами межигірського козла та їх екіпіровкою

http://www.epravda.com.ua/publications/2013/07/3/383507/

Але і вони не врятують окупанта проффесора від справедливого народного гніву

межигірського козла на московську ковбасу...

Майже половина українців звільнили б Тимошенко
Четвер, 27 червня 2013, 

46% українців вважають, що для підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом необхідно звільнити колишнього прем'єр-міністра Юлію Тимошенко.

Про це свідчать дані дослідження, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва і соціологічною службою Центру Разумкова, оприлюднені на круглому столі "Оцінки і прогнози трансформації ЄС, стратегічні пріоритети для Центрально-Східної Європи і України".

У той же час 32% опитаних вважають, що Тимошенко й далі повинна відбувати покарання, повідомляє УНІАН.

22% не визначилися з відповіддю.

Цікаво відзначити що в усіх вікових групах переважає думка, за якою Тимошенко необхідно звільнити. Навіть у найстаршій групі – 60 років і старші – 44% респондентів вважають, що колишнього прем'єра треба звільнити в тій чи іншій формі.

Дослідження проводилося з 17 по 20 травня 2013 року. Опитано 2010 респондентів віком від 18 років в усіх регіонах країни. Теоретична похибка - 2,3%.

Картина маслом... Віктор Мусияка, 

У Києві до кінця липня, до 1025-річчя Хрещення Русі реставрують пам'ятник Магдебурзькому праву. На реставрацію пам'ятника, встановленого на набережній в Києві, буде витрачено 10 мільйонів гривень. Аварійні сходи відремонтують і прикрасять ліхтарями, біля колони встановлять джерело-бювет, в нішах підземного переходу створять барельєфи за церковними мотивами.
УНІАН, 16 квітня 2013 року

Однією з очевидних ознак наявності демократії в державі є гарантоване місцеве самоврядування. Українська Конституція, зважаючи на положення Всесвітньої Декларації про місцеве самоврядування та Європейську Хартію місцевого самоврядування, визначила місцеве самоврядування як "право територіальної громади – жителів сіла чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України", 140-я стаття.

На жаль, цивілізовані засоби організації життєдіяльності громад, що їх закріплено в Основному законі, ніколи не сприймалися суб'єктами державної влади як безумовні і обов'язкові до дотримання, а громади не виявляли волі до відстоювання наданих їм Конституцією та законами повноважень і прав.

Сьогодні ми – свідки чи не останніх конвульсій місцевого самоврядування, неперевершеним прикладом чого є ситуація в Києві: не в селі, селищі чи районному містечку – в столиці "майже європейської держави".

Більше року тому Леонід Черновецький подав заяву про складання повноважень голови міста Києва, що, відповідно до закону "Про місцеве самоврядування" спричинило до дострокового припинення його повноважень.

Частина 3 14-ї статті закону "Про вибори депутатів ВР АРК, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" чітко визначає строки проведення позачергових виборів Київського міського голови.

До сьогодні ВР відверто ігнорує законами встановлений обов'язок. Поки влада й опозиція зображали більше року непереборні труднощі з тим, щоб увійти у відчинені двері, добіг до кінця строк повноважень Київської міської ради.

Парламентський політикум усвідомлено "заплутався" у визначенні того, які вибори мають призначатися: чергові чи позачергові. Влада вдало використала наполягання опозиції на одночасному проведенні чергових виборів київського голови і міськради: звернулася до КС не за роз'ясненнями колізії зі столичними виборами, а з абсурдним питанням про те, коли мають проводитися одночасні чергові вибори до ВР АРК, місцевих рад і голів сіл, селищ і міст в контексті змін до Конституції України, внесених у 2011-му році.

Доречно нагадати, що після сумнозвісного рішення КС 2010 року, замість того щоб захистити конституційний лад, як єдиний державний орган, який має повноваження виступати від імені народу, Верховна Рада потурбувалася про власне збереження з допомогою підручних засобів: було внесено зміни до низки статей і "Перехідних положень" зґвалтованої Конституції.

Незалежно від забарвлення, депутати окремо передбачили продовження своїх повноважень до п'яти років замість чотирьох, що було платою за лояльність, виявлену до антиконституційного дійства КС.

Не забули при цьому і президента. Підкорегували положення 141-ї статті Конституції, не пояснивши, як бути з Київрадою, сотнями інших місцевих рад і голів, які обиралися за легітимною Конституцією на визначений строк повноважень, незалежно від того, були це вибори чергові чи позачергові.

Виходячи з правосвідомості і логічного праворозуміння, вже після названих змін до 141-ї статті Конституції, парламенти минулого й нинішнього скликань призначили сотні позачергових виборів місцевих рад і місцевих голів.

Однак на київському самоврядуванні Верховну Раду "заклинило", розпочалися ігрища, схожі на "танці Святого Віта".

Очікування рішення КС прогнозовано "палило" час, протягом якого парламент міг і був зобов'язаний призначити вибори столичного голови і Київради.

Проте ніякого рішення КС для цього не було потрібно, оскільки він в своєму висновку, ще 10 червня 2010 року, чітко зазначив: "Положення пункту 30 85-ї статті Конституції передбачають повноваження ВР призначати чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування як однієї з основних форм безпосередньої демократії.

КСУ вважає, що їх призначення за наявності законних підстав має для ВР обов'язковий характер, за винятком випадків, передбачених Конституцією і законами України".

КСУ також заявив, що "в аспекті положень 38-ї статті Конституції важливим інститутом гарантії реалізації виборчих прав є строки проведення виборів".

Хто прагне зберегти нинішню Київраду ще на два з половиною роки, має усвідомити, що усі її рішення, а отже й права на земельні ділянки, інші міські об'єкти права комунальної власності – будуть "на воді писані". Врахуйте, що зухвале ігнорування встановлених законами імперативних строків щодо проведення виборів міського голови, вже давно "погасило" легітимність виконання секретарем ради обов'язків міського голови.

Сьогодні, у 141-й статті Конституції прямо зазначено, що строк повноважень місцевих рад і голів – п'ять років, але тільки тих, які обрані на чергових виборах.

А як бути з тими органами місцевого самоврядування, які були обрані за попередніми, оперативно зміненими положеннями Основного закону?

Цю обставину КСУ в своєму рішенні проігнорував, хоча вона мала бути основним предметом роз'яснення. Адже, зокрема, Київська міська рада, обрана позачергово в 2008 році, була обраною легітимно на п'ятирічний строк. КСУ мав роз'яснити, оскільки цього немає в законі про внесення змін в Конституцію, як бути з такими органами самоврядування в умовах дії нових правил.

КСУ мав чітко заявити, що при закінченні п'ятирічного строку повноважень органів місцевого самоврядування, обраних до набуття чинності закону №2952, мають бути проведені позачергові вибори таких органів на строк до проведення одночасних чергових виборів органів місцевого самоврядування в останню неділю жовтня 2015 року.

Замість цього КСУ виклав єзуїтську позицію, яка санкціонувала антиконституційне продовження повноважень Київської міськради.

В мотивувальній частині КСУ зазначено: "Продовження, або скорочення строків повноважень органів місцевого самоврядування, обраних на позачергових виборах, є тимчасовим заходом, спрямованим на реалізацію механізму одночасного проведення усіх чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, що не перешкоджає реалізації конституційного права громадян брати участь в управлінні справами".

Після 2010 року вже мало кого дивує рішення КCУ, яким він "продовжує" повноваження Київради і київського міського голови як "тимчасовий захід".

Сьогодні очевидно, що коментовані КCУ положення закону мають явні ознаки порушення не тільки прав громадян "брати участь в управлінні державними справами", а й прав щодо місцевого самоврядування та інших конституційних прав.

Змінами до конституції в 2011 році створені серйозні проблеми з належним виконанням тим же парламентом його конституційних повноважень, зокрема пов'язаних з ухваленням державного бюджету на наступний рік.

Чергові вибори ВР у жовтні будь-якого року дезорганізують її роботу як у складі парламентарів, чия каденція завершується, так і в новому складі депутатів, які кілька місяців, після прийняття присяги в листопаді, вивчатимуть кнопки для голосування, ділити робочі кабінети, комітети, вивчати законодавчі процедури. З такими депутатами уряд зможе легко ухвалити бюджет наскрізь лобістський і корупційний. Цю проблему країна реально відчує вже в 2017 році.

Але КС не узрів в пропонованих змінах до Конституції загроз для прав і свобод громадян...

Навіть сьогодні,маючи під рукою необхідне рішення КСУ, вибори Київради і міського голови необхідно призначати й проводити якнайшвидше.

Є кілька шляхів вирішення цієї проблеми.

Найприродніший шлях: оскільки п'ятирічний строк, на який, відповідно до Конституції і законів, абсолютно легітимно обиралася Київрада, сплив, а чергові вибори відбудуться лише в жовтні 2015 року, – сьогодні мова може йти про позачергові вибори цих органів. Строк повноважень Київради і київського голови буде пов'язаний зі строком обрання й отримання повноважень їх наступниками в результаті чергових виборів.

Якщо для влади важливо "зберегти обличчя" КСУ, є інший спосіб вирішення проблеми. Стаття 78 закону "Про місцеве самоврядування" передбачає можливість дострокового припинення повноважень міськради при встановленні, зокрема, такої обставини: "якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції, цього та інших законів, прав і свобод громадянина, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність з законом".

Кому з мешканців Києва, не говорячи про політиків, невідомо про наявність у парламенті маси фактичних і документальних доказів порушень Конституції й законів України Київрадою, зафіксованих і досліджених тимчасовою спеціальною комісією парламенту минулого скликання? Навіть наявність рішення КСУ від 25 травня 2013 року не може відмінити дію закону, яким передбачено дострокове припинення повноважень ради, що порушує Конституцію.

Наслідок один, знову ж законний: позачергові вибори.

Для цього достатньо голові профільного комітету доповісти парламенту відповідні документи, після чого ВР має ухвалити рішення про дострокове припинення повноважень Київської міськради й негайно ухвалити рішення про призначення позачергових виборів ради і мера.

Такі рішення збережуть обличчя влади, створять сприятливу атмосферу для виходу з очевидної парламентської кризи за дефіциту часу для спільного з опозицією ухвалення рішень на євроінтеграційному напрямку.

КСУ в своєму рішенні підкреслив, що вибори до органів місцевого самоврядування мають проводитися "одночасно", помилково посилаючись при цьому на Конституцію, в якій відсутній термін "одночасно". Про "одночасні чергові вибори" йдеться в другій частині 14-ї статті закону "Про місцеві вибори".

Але суд чомусь не обмовився про те, що ця ж частина 2 14-ї статті допускає відступ від правила "одночасного" проведення виборів органів місцевого самоврядування "у випадках, встановлених Конституцією і законами України". Це дозволяє Верховні Раді ухвалити закон про призначення чергових виборів у Києві.

Зрозуміло, що при цьому чергові вибори органів місцевого самоврядування в Києві мають проходити окремо від одночасних чергових виборів усіх інших органів місцевого самоврядування в державі.

Абсолютно не бажаний, але можливий варіант розвитку подій навколо київського міського самоврядування: якщо Київрада, обрана на позачергових виборах в 2008 році, явочним порядком, посилаючись на останнє рішення КС, продовжить діяти в режимі легітимного органу місцевого самоврядування. Будь-яке її рішення буде за межами конституційно-правового поля, оскільки матиме ознаки узурпації й негайно піддаватиметься суспільно-політичній і юридично-правовій обструкції.

Нагадаю, що КСУ в Рішенні від 5 жовтня 2005 року зазначив: "Узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо".

Посилання на принцип "безперервної влади" абсолютно недоречне в цьому випадку. Механізм безперервної вдали діє тоді, коли дотримано вимог Конституції і законів щодо строків повноважень і строків проведення виборів органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Інакше кажучи, в звичайних – нормальних! – умовах орган місцевого самоврядування продовжує здійснювати визначені Конституцією і законами повноваження до набуття повноважень новообраним органом, якщо призначені чергові чи дострокові або повторні вибори до цього органу.

Якщо вибори не призначені, більше того – їх не збираються призначати, а строк повноважень органу закінчився, – продовження здійснення повноважень, зокрема Київською міськрадою, є відвертою й цинічною узурпацією влади.

Чи існують правові підстави легітимного продовження повноважень органів державної влади й органів місцевого самоврядування за межами конституційних строків їх повноважень?

Такі підстави є, більше того, вони вже застосовувалися.

В "Перехідних положеннях" Конституції 1996 року було зазначено: "Чергові вибори президента України проводяться в останню неділю жовтня 1999 року", хоча п'ятирічний строк повноважень президента Кучми спливав в липні 99-го. Після "відновлення" рішенням КС старої Конституції, парламент VI скликання не ризикнув в явочному порядку продовжити свої повноваження до п'яти років – а прийняв закон про зміни до Основного закону, оскільки "відновлена" Конституція передбачала чотирирічний строк повноважень ВР.

Передбачивши чергові вибори президента в останню неділю березня 2015 року, його повноваження також продовжили.

ВР проігнорувала можливі звинувачення в узурпації влади й загальновизнані світові парламентські правила пристойності, які дозволяють парламенту змінювати власні повноваження й продовжувати строк їх здійснення лише для наступного складу парламенту.

Правовою підставою для продовження повноважень органів державної влади й органів місцевого самоврядування понад строки, встановлені Конституцією та законами, може бути введення воєнного чи надзвичайного стану, 83-тя стаття Конституції.

У законі "Про режим надзвичайного стану" зазначено, що на період його дії "продовжується, у разі закінчення, строк повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, ВР АРК, ВР України". Що особливо актуально, "проведення виборів президента, а також виборів до ВР, ВР АРК і органів місцевого самоврядування в умовах надзвичайного стану забороняється", – 21-ша стаття.

3 грудня 2005 року указом президента був введений надзвичайний стан в населених пунктах АРК у зв'язку з розповсюдженням вірусу "пташиного грипу". 29 грудня 2005-го надзвичайний стан було ліквідовано. В цей же час повним ходом йшли вибори до Верховної ради України: ніхто їх не припиняв. Ніхто не поставив питання про скасування результатів виборів, хоча підстава була реальною.

Якщо сьогодні влада "принципово" не бажає проводити вибори в Києві, зберігаючи видимість конституційної законності такої позиції, це можливо "обставити" в єдиний спосіб: проголосити в столиці надзвичайний стан – він і без того вже рік є "надзвичайним".

Оскільки такий стан можна "тримати" максимально протягом трьох місяців, за цей час можна ініціювати подання до КСУ з питанням : "Чи може бути продовжений строк дії надзвичайного стану, якщо підстава для його введення продовжує існувати?" Якщо висновок КСУ можна буде трактувати, як позитивний, строк надзвичайного стану може сягати останньої неділі жовтня 2015 року.

Залишається визначитися, чи робити "вікно" в режимі надзвичайного стану на час виборів президента в останню неділю березня 2015 року...

Якщо змиритися з тим, що Україна остаточно сповзла до стану квазідержави, в якій віртуальне все: і Конституція, і закони, і правопорядок, і демократія, і сама держава, – годі дивуватися "особливостям" здійснення місцевого самоврядування в столиці.

Під багатомісячні політичні судоми навколо київських виборів підведено примарну правову підставу у вигляді рішення КС від 25 травня 2013 року. Агонія столичного самоврядування, давно відданого на поталу владі, може закінчитись найближчим часом.

"Народ безмолвствует". Можливо – думає.

Є чи не останній ресурс: усвідомлення владою і опозицією, що знищення самоврядування, тим більше в столиці "майже європейської держави", може стати для Європи не менш вагомим аргументом проти прийняття остаточного рішення щодо асоціації з Україною, ніж "вибіркове правосуддя".

Якщо усвідомлення цього не станеться, Україна залишиться без європейської перспективи. Проте, треба визнати, з відреставрованою в європейському стилі Колоною Магдебурзького  права...

Картина маслом...

Віктор Мусіяка

Платон мій друг, але істина ще більший друг... 

Україна між демократією і авторитаризмом - звіт "Freedom House" 

Україна залишається в числі змішаних країн, тобто частково вільних режимів, що знаходяться між демократією і авторитаризмом, передає УНН.  Про це свідчать дані щорічного звіту американської організації Freedom House про стан демократії в країнах перехідного періоду.   Список Freedom House починається Албанією і закінчується України.   Звіт включає 29 країн колишнього соціалістичного табору і СРСР.   Індикаторами для визначення стану демократії служать дані про центральну і місцеву владу, вибори, громадянське суспільство, незалежністю преси, системі правосуддя і рівень корупції.

  Нагадаємо, Україна по рівню свободи за минулий рік розділила 131-133-і місця із Замбией і Південним Суданом серед 197 досліджених країн і територій і ледве утрималася в категорії "частково вільних", повідомила правозахисна організація Freedom House в обнародуваному звіті.

Регіонали приховали висновки Венеціанської комісії?

Скандал 
Регіонали приховали висновки Венеціанської комісії?

Венеціанська комісія не схвалила закон “Про всеукраїнський референдум” та проект закону про вибори народних депутатів.

Про це повідомляють джерела "Комерсант-Україна".

За словами джерела, висновки комісії були не на користь української влади.

У ПР віддали перевагу про це не згадувати.
"Я знаю, що була позитивна оцінка щодо змін, які стосуються розділу Конституції "Правосуддя", більше, на жаль, я нічого не знаю", - туманно сказав член КА глава юридичного департаменту ПР Владислав Забарський.

Як вдалося з’ясувати, Венеціанська комісія критично оцінила ці документи.

"Закон і законопроект представляла перший заступник міністра юстиції Інна Ємельянова, рішення комісії буде оприлюднено пізніше, але за результатами обговорення можна сказати, що воно невтішне для України", - повідомило джерело у ВК.

Про те, що рішення комісії з цих питань буде негативним, в парламенті знали заздалегідь.
"Ще в попередньому висновку комісії було сказано, що закон про референдум суперечить принципам демократії, оскільки виключає парламент з процесу прийняття рішень", - заявив заступник глави фракції "Батьківщина" Сергій Соболєв.

В опозиції готуються скасувати закон, грунтуючись на висновку ВК.

"Партія УДАР і ряд громадських організацій підготували подання до Конституційного суду, щоб скасувати цей закон. Зараз цілком підходящий момент, а висновки ВК можуть стати вагомим аргументом для КС", - заявив народний депутат Валерій Карпунцов.

Як відомо, на засідання було винесено три питання, які стосуються законодавства України.

Венеціанська комісія схвалила пропозиції Конституційної асамблеї щодо зміни Конституції, що виключають Верховну раду з процесу призначення суддів.

Таємниці української історії: хто такі характерники і як ними стати
 Оксана Богомаз 

Запорізька Січ завжди була оповита легендами та переказами. Багато таємниць береже земля Хортиці. Слава запорізьких козаків, непереможних воїнів гриміла далеко за межами України, і не один іноземний правитель мав за честь приєднати до своєї армії загін запорожців. Якою особливою силою володіли ці відважні вояки? Про це ми запитаємо у письменниці Марії Морозенко, у якої щойно вийшла друком нова книжка про кошового отамана Сірка.
— Хто такі характерники і яку роль вони відігравали у військових битвах?

— Якщо спинитися на семантиці слова характерник, очевидним є прихований підтекст його значення. Характерник — людина з характером, що, слідуючи за покликом серця та покладаючись на великий досвід попередників, сформувала свою стрижневу духовну основу і має власну (а не нав’язану будь-ким) систему понять і цінностей. У розрізі українського характерництва цілком співвідносну з потребами рідного народу.

Характерники — люди-воїни, вигартувані спеціальними військовими ритуалами, в ході яких зміцнюється фізична потуга людини та сила її духу (і це насамперед). Не дивно, що до чину характерництва доростали одиничні обранці з вибіркового молодецтва. 

Пройти основні випробування школи характерників вдавалося мізерній частці відчайдухів, здатних у подальшому володіти унікальними особливостями ведення бою. У дослідженнях теми натикалась на свідчення миттєвого руху характерників, що в очах ворогів видавався несусвітнім дивом. В одну мить воїн-характерник переміщався із лінії ворожої атаки. Відтак, направлені за призначенням кулі потрапляли у пустоту. З блискавичністю повертаючись на попереднє місце, характерники створювали ілюзію невразливості. 

Понадвисокий рівень володіння мистецтвом ведення бою уберігав їх від смерті. Особливістю ж кожного характерника був звіриний стиль реакції на небезпеку. Приміром, про Івана Сірка говорили, що він мав вовчий нюх та розум, нерідко й сам обертався на вовка. Звідси ж його набуте ім’я Сірко. Втім, якщо заглибитись у реалії давньоруських часів, очевидним є культ вовка у війську русичів. Воїном-вовком, зокрема, був великий силач Добриня. Отож, на мою думку, люди наречені іменем воїн-вовк володіли унікальним військовим стилем, якого навчали люди особливої касти — волхви. Причому ж навчали суто обраних воїнів.

Характерники — люди-ясновидці, які пізнавши у ході ритуальних священнодійств знання волхвів, могли пророкувати події та бачити обриси майбутнього. Тому-то в бойових діях їм не було рівних, адже цим унікальним віщунам-стратегам було видно кінцевий результат бою, як і вдалі ходи, здатні принести перемогу.

Характерники — великі чарівники та ворожбити. У пошуках лексичного тлумачення слова найперше натикалася на таке визначення. Приміром, у словнику Бориса Грінченка характерник — чародій, колдун. Однак, як на мене, чарівництво характерників — це не що інше, як неприйняття більшістю людей надлюдських можливостей.

За сентенцією життя оріїв: Немає чудес, є тільки різні рівні знань. Характерники плекали у собі великі Знання, знайшовши тайнописи минулого у великій науці волхвів, яких християнська церква також називала ворожбитами. Не могли вразити характерників: вогонь, гостра шабля чи стріла, а тільки що срібна куля. Між іншим, такі дані збережено не тільки в народних легендах і переказах, а й у поважних польських хроніках козацької доби.

Характерники — цілителі, що мали свої окремішні рецепти лікування недужих та поранених. Загалом, це глибинна народна фітотерапія, посилена впливами на свідомість хворих. Нині ж відомо, що самосвідомість здатна керувати станом тіла, приводити людину як до зцілення, так і до недуги.

Характерники напрочуд харизматичні, вольові та здатні надихати інших. За сутністю своєю це вибіркові та надзвичайно авторитетні лідери. Відомо ж, Іван Сірко і не будучи отаманом в одну мить міг згуртувати козацьке військо для чергового походу. У загальному підсумку, характерники — люди, що вміли коригувати власний стан тіла відповідно до поклику душі.

— Чому Ви вибрали для своєї оповіді саме образ Сірка?
— Іван Сірко найбільш масштабно та потужно успадкував традиції характерництва давніх часів. Гадаю, в цьому чоловікові нуртувала колосальна енергетика попередніх поколінь, що вилилася у надзвичайно здорову міць тіла і духу. Віднедавна усе частіше схиляюся до думки, що Іван Сірко свідомо зчитував інформацію військової доблесті давніх русичів. Паралелі із князем Святославом тут очевидні. Тому я подала у першій частині дилогії авторську легенду про Святослава поборника хозарського кагана. Певна річ, легенда із підтекстом, адже код її прочитання подій давнини через призму народнопоетичних образів.

Постать Івана Сірка є взірцевою для мене також із площини родового дерева та пракоріння. Показовим при цьому є неприйнятність ним відчуження від спадку минувшини. Все те, що успадкував характерник Сірка, — родова українська сила. Покарання Іваном Сірком у 1675 р., під час чергового походу на Крим, визволених бранців-українців, які відмовились повертатися додому, є прямим свідченням його посиленої реакції на відчуження рідного у собі.

Гадаю, що у відступництві звільнених бранців козацький отаман міг бачити три найстрашніші зради — вірі, роду та батьківщині. Пригадуючи, що у часи козаччини найлютішої шкоди Україні завдавали яничари, обусурманені християни, що вогнем і мечем плюндрували українські (а генетично ж рідні!) землі, він щонайперше слідував національним інтересам. Саморуч покарав зрадництво, щоби не множилися на погибель українському люду перевертні, яким не буде довіку рідною земля України. У символіці сьогодення це значення дещо ширшого плану: цураючись родових надбань, ми прирікаємо себе на знищення.

Отож, моя розповідь про Івана Сірка — навернення до власного голосу сумління. Ретельно обмірковуючи штрихи життєпису славетного кошового Івана Сірка, я намагалася відтворити (бодай для себе) оту глибинну основу, в якій гартувався найвизначніший поборник великого духу характерництва та силодій козацької вольниці. З огляду на праці більш чи менш талановитих вітчизняних істориків, для мене очевидним постало одне: коли іноземці, вихваляючись на весь світ своїми героями, вишукують в їхніх малих подвигах величність, натомість ми безоглядно у великих справах наших визначних співвітчизників шукаємо погрішність. Аналізуючи гріхи минувшини, ми мали б думати і про надбання слави для майбутнього. Задля цього варто вивчати та поглиблювати у собі, опріч іншого, і віковий досвід характерників.
— Що треба для того, щоб стати характерником?

— Потрібно, насамперед, народитися з унікальним даром бачити і відчувати цей світ тонше, вразливіше і глибше. З плином літ, спостерігаючи на авторських студіях за дітьми різного творчого спрямування, все частіше приходжу до усвідомлення: у кожного є свої зачини та духовні запити, але не всі уміють пізнати, відчути і відкрити їх у собі.

Що ж до характерництва — тут не так усе просто. Гадаю, характерники сьогодення — це далеко не та уже каста воїнства, здатного побороти загрозу шаблею. В руках сучасного характерництва духовні мечі, оскільки впливи сучасні стосуються значного вищого рівня, аніж земне протиборство силою рук та рубанням шаблями. Мусимо розуміти: потужні характерники нашої сучасності — сіячі духовних знань. Впливи ці значніші, відчутніші та вразливіші. Але ж і в епіцентрі великого змагання стоїть не тіло людини, а її душа.
— Що надихнуло на написання цього твору?
— Як би не дивно це звучало, але писала цю книгу я задля себе, щоби стати сильнішою. Відтоді, коли прийшло усвідомлення, що мої плечі спираються на потужну міць моїх попередників, посилити себе в подальшому означало докопатися до істини. Ота манлива принада поклику предків — це те, що дає сили жити та рухатися далі. 
Я цілком усвідомлюю нині: людина здатна побороти щонайважчі завади лишень тоді, коли стане вище мізеру суєтних потреб. Ми отримуємо на певному етапі рівні нам випробування, однак страх і відчуження, а іще й глупота і незнання уроків минувшини, позбавляє нас великої сили у слідуванні в майбутнє. Загалом, надихнуло мене на написання повісті про Івана Сірка просте і цілком природне бажання пізнати глибше себе, як щонайменшу частку української нації, що має свої усталені потужні енергетичні канони та силові практики. Це отой свідомий мій вибір, до якого я прийшла крізь сумніви, вагання та різні думки. Зрештою, це моє навернення до істини.
— Які творчі плани на майбутнє?


Написати книгу про інший зріз характерництва — давньоруські часи.

Характерник[ред.]
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 
Козак Мамай — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі

Характерник, химородник, галдовник («галдувати» — чаклувати) або заморочник (вмів напускати «морок» — туман, сон)[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який займався не лише ворожінням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та фізичною підготовкою, про що існує ряд історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів.

Перші згадки про власне козаків-характерників датуються XV століттям — про них писали руські та візантійські філософи. Пізніше польський історик Бартош Папроцький (*1540—†1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, в кого потрапляли кулі, гинули на місці.

Найвідомішим козаком-характерником називають козака Мамая — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і відомі полковники були характерниками. Серед них — Остап Дашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко. За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у 55 битвах і скрізь виходив переможцем, не рахуючи безлічі дрібних сутичок з ворогами, не занесених до літописів і виграних ним. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Турецький султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав про нього:« Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої допомоги відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, кубло великої орди, поруйнувати його городи, вирятувати невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич[2]? »

Існує легенда, що козаки 5 років не ховали Сірка після його смерті, возили його тіло із собою у походи і були переконані, що він і мертвий наводить страх на ворогів і допомагає їх перемагати[3]. А згодом — відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і за необхідності виставляли її наперед, приказуючи: «Стій, душа й рука Сіркові з нами!»[3].
 Масово чаклуни-характерники вперше були застосовані козацькими воєначальниками під час оборони Говтви від польського війська в квітні 1638 року. Капелан польського війська Окольський згадував:« Тисячами посадили на валах людей, гармату розложили на шанці, сотнями обсадили башти і брами, по високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідкували звідти і чинили замовлення на добру стрільбу, повітря і вогонь. »
Багато хто з сучасників зазначав наявність козацьких чаклунів і чаклунок і у війську Богдана Хмельницького.

Коли у 1775 році московські війська підійшли руйнувати Запорізьку Січ, старшина і духовенство умовляли козаків не чинити опір. Більшість запорожців здалися. Але найнепокірніші, очолювані характерниками, покинули Січ і втекли за Дунай в Туреччину, де заснували Задунайську Січ (на території сучасної Румунії). Проявили себе характерники і на новому місці — у війні з козаками-некрасівцями. За переказами, характерники допомогли козакам заволодіти липованським містечком Дунаєвець[2].

Чимало старих характерників залишилося на Великому Лузі і після зруйнування Січі. В народних оповіданнях збереглися прізвища декого з них: Джерелівський — «сам кував рушниці і умів заговорювати їх, був великим стрільцем і мисливцем, не боявся ні хмари, ні грому» і «завжди охоче давав притулок всім запорожцям, що після зруйнування Січі не пішли на Дунай і лишилися без притулку»; три брати-запорожці Канцибери «силачі були великі», а жонатий Канцибера «був великий галдовник (чарівник) — загалдував свої гроші» і їх ніхто не брав; був ще козак Гайдук та інші[4]. Прожили вони, за переказами, більше ста років. До нас дійшли деякі географічні назви, пов'язані з ними: Джерелівське урочище, Канциберівське озеро і урочище.
Властивості і вміння [ред.]

Характерники були сильними чаклунами, серед здібностей яких — вміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами знаходитися під водою, ставати невидимим, гіпнотизувати, з'являтися в кількох місцях одночасно та викликати панічний жах у ворогів, що спричиняло панічну втечу їх з поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води («на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть»)[5].

Уміли характерники і керувати погодою — розганяти хмари або, навпаки, накликати дощ. Сильний дощ міг зволожити порох, що робило вогнепальну зброю непотрібною. Також дощ міг перетворити поле бою на болото, в якому грузла важкоозброєна кіннота суперника.

Характерниками ставали, як правило, люди з екстрасенсорними здібностями, зі схильністю до навіювання, гіпнозу, яснобачення, телекінезу чи телепатії. Історик Аполлон Скальковський (*1808—†1899) описував характерників як таких чарівників, «що їх жодна вогненна зброя, ні куля, ні гармата умертвити не може», а за необхідності вони могли зачарувати будь-яких сторожів чи вартових так, що «ніхто з них не почує і не побачить жодного козака… і тоді вже вони беруть що хочуть, і повертаються в Січ»[6].

Письменник Андрій Чайковський (*1857—†1935) описував характерника як «надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити»[2].

Так само і Микола Костомаров (*1817—†1885) трактував характерника, як «чародія, якого не брала куля»[7]. А історик Володимир Голобуцький (*1903—†1993) писав, що характерники були «замовлені від кулі і шаблі»[2].

За легендою, характерників «ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці по-своєму»[8]. Також вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце — тому вони нерідко першими йшли в бій.

Як розповідають легенди, декотрим характерникам після смерті забивали в груди кілок, щоб вони не вставали[8]. Однак найпоширенішим похованням характерників було поховання лицем донизу. Цей звичай зберігся ще зі скіфських часів. Як стверджує історик Світлана Бессонова, таким чином хоронили «небезпечних людей-чаклунів, тобто осіб, чиє посмертне відродження було небажаним. Для того їх обертали обличчям вниз, щоб сонце не торкнулось їх своїм животворним промінням»[8]. Одне з таких поховань козака-характерника було розкопано в 1936 році біля села Архангельське Ясинуватського району Донецької області. Козак лежав у дубовій труні, зробленій без жодного цвяха, лицем донизу; одягнений був в червоні шаровари і синій жупан, підперезаний зеленим поясом, а за поясом мав пляшку горілки, запечатану сургучем[2].

Офіційна церква звинувачувала характерників у чаклунстві.
 
Про характерників лишилося безліч історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів. Запам'ятались характерники і народам, які воювали із козаками. Турки називали запорозьких чаклунів «урус шайтан» (урус — руський, шайтан — чорт), зокрема, так вони називали Івана Сірка і навіть лякали ним дітей. Відомості про характерників лишили і польські історики — Бартош Папроцький (*1540—†1614) та інші.

Бартош Папроцький :« Гетьман Зборовський послав до татарів перекладача ,який би запросив їх ( татарів ) до нього на розмову і наказав кільком козакам з рушницями укритися і пильнувати ,щоб татари не взяли насильно перекладача.В цей час один козак вистрілив в татарина.Розгніваний гетьман кинувся до нього ,хотів цим показати ,що тримає татарам своє слово , але інші козаки заступили його . Той козак умів кожну кулю замовити ,щоб ні йому не зашкодила ,ні тому війську яке з ним було. І так козаки швидко повстали проти гетьмана ,що ледви їх упросив . »


Дума про Остафія Дашкевича :« ...За мною чорні вставали хмари ,
А в хмарах були татари ;
Но кінь мій вихром степи пробігав .
За собою хмари зоставляв .
За мною кулі в погоню летіли ,
Но мене брати не хтіли ;
Бо на чорта є хрест , на кулю є слово ,
Так я в Козачину вернувся здорово .
А теперки в Татарчизні іще погуляю ... »


Є реальні історичні факти, коли вороги, знаючи, що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли спеціальні срібні кулі та відповідно їх освячували. Так, в «Історії Русів» є розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького — Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником:« Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами![9] »

Одним із найсильніших характерників вважали і козака Васюринського. Дмитро Яворницький в 1892 році у своїй «Історії запорізьких козаків» писав, що «то був такий силач, що коли він причащався, то четверо чоловік мусило підтримувати священика, щоб той не впав від одного подмуху богатиря, бо тільки-но він дихне, як від того подиху людина падала з ніг. А коли руйнували Січ, то там був такий силач, що одним подихом міг убити людину»[10].

Батько гетьмана Івана Підкови — молдавський господар Івоня, мав таку богатирську силу, що сам під Кагулом тягнув важку гармату, яку зазвичай тягнули 12 коней.

Також Яворницький описував характерників як таких, «котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі „характерники“ могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих „верцадел“, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав'язаних чи навіть зашитих мішків, „перекидатися“ на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов»[10].

Андрій Кітович :« ...Поляки вірили сильно ,що між гайдамаками багато знаходилося характерників ,яких не брали кулі .Розповідали з клятвою не раз , що бачили гайдамаків змітаючих з себе кулі , які їм в лице чи в груди потрапляли , що витягали такі кулі з-за пазухи , назад полякам посилали .Для чого наші , забобон забобоном перемогали ,роблячи кулі на гайдамаків , ляли їх на пшеницю свячену , то вже така куля достати мала гайдамику.... »


Микола Гоголь в 1830 році в повісті «Ніч перед Різдвом» описав запорозького козака Пацюка-цілителя — «всі вже взнали, що він знахар… Пацюку варто було лише пошептати декілька слів, і недуга неначе рукою знімалася»[11]. Також Пацюк їв без рук — головний герой повісті коваль Вакула бачив, як Пацюку до рота літали вареники. Існують версії, що Гоголь в цьому герої зобразив козака-характерника[12].

Виходець із козацької родини, український письменник Євген Гребінка в 1843 році в романі «Чайковський», написаному на основі родинних переказів (його мати походила з роду Чайковських), описує характерництво як володіння давніми лицарськими традиціями:« Характерник був чоловік дуже розумний і знав усяку всячину; його й куля не брала, і шабля не рубала; у нього на все був засіб і спосіб, на все добре слово і користь. Характерники знали всі броди, всі плави по Дніпру і по інших річках; характерник із води виводив сухого та із вогню мокрого; у них була лицарська совість і добросердя... [13]
 
Пантелеймон Куліш уміння козацьких характерників описав у 1846 році в романі «Чорна рада»:« А що, як справді він характерник? Чував я не раз од старих козаків, що сі бурлаки, сидючи там у комишах да в болотах, обнюхуються з нечистим. Викрадали вони з неволі невольників да й самих туркень, іноді так мудро, що справді мов не своєю силою. Не дурно, мабуть, іде між людьми поголоска про їх характерство... Утікає од татар, розстеле на воді бурку да й попливе, сидя, на другий берег... Да й згадав, як у старого Хмельницького сидів у глибці такий, що ману напускав "Що ви,- каже,- що мене стережете? Як схочу, то лиха встережете мене! Ось зав'яжіть мене в мішок". Зав'язали його да й притягли да трямки, аж він i йде з-за дверей: "А що, вражі діти! Встерегли?" "Що ж,- думає,- як i се такий химородник? Піду скоріш, щоб справді не вкоїв він якого лиха".[14] »

У поемі «Хустина» Тарас Шевченко, згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його — «характерник з Січі». Але в жодному з радянських видань творів Шевченка слово характерник не коментується і не пояснюється. Як і в жодному зі словників тих часів. Відсутнє слово «характерник» і у виданому вже в 1987 році «Українському радянському енциклопедичному словнику». Писати про таких козаків і вивчати їх в Україні масово почали вже в роки незалежності.