Брунєйські щоденники віктора тіхого

- …Як тут жарко… (витирає шию) Де ми? І як це, кстаті, зоветься?
- Це Брунєй, Фьодорич.
- Бунєй… Десь я таке чув… а де? – не помню, блін...
- Так коли в самальот сідали, то я вам казав. І в білєтах ото написано крупними буковками – В’єтнам, пересадка в Брунеї.
- Де? Покаж. А оце, маленькими - шо написане?
- Алл… Ну, тіпа, - всьо включено.
- Це, в смислі - хавчик?
- Ага. І постєль тоже.
- Классно. Треба було якогось бухла взяти, поки на шару - скотча, чи шо.
- Так ви ж, того… ну, в смислі, шо всю дорогу і того…
- Да?
- Да.
- Не помню… А зараз шо? О, пішли в ту стікляшку… - вказує пальцем.
- …то аеропорт…
- …ага, я й кажу. Може там якийсь буфєт надибаємо, а то башка, блін… чисто поправитися, - соточку і вінігрєт…
- Це Брунєйскій аеропорт.
- І шо?
- Тут бухла нема.
- Вобщє?
- Повний голяк. Це ж мусульманє. Вони не бухають.
- Капєц… А чого ми сюда прилетіли тоді? Ми ж вроді як у В’єтнам збиралися, за кедами. А великий цей Брунєй?
- Та як вам сказать - раз в пять, навєрно, меньше Донєцкої області.
- То фігня, а не государство. У мене Межигорьє скоро більше буде.
- Зато тута нафта є.
- Та ти шо?! І дох… в смислє - і багато нафти в цьому Брунєї? А газ є?
- І газ є. І надо замєтіть - дох… в смислє – багато.
- І сильно багато? Як у Фірташа?
- Ще більше. Я вам так, Фьодорич, скажу – Фірташ просто отдихає.
- Більше?! Ніж у Фірташа?!! Капєц… Це ж скільки тоді?.. (мрійливо) Блін, більше ніж у Фірташа… (рішуче) Короче - і хер з ним, цим бухлом. Пішли, з пацанами мєсними познайомимся. Чого стоїш? Якесь таксі визови, чи шо.
- Не нада таксі. Мєстні вже тут.
- Де? В самальоті?
- Нє. Вони біля самальоту. Ждуть. Там вже корову… тфу ти, блін - коврову дорожку розкатали, музон воєнний подогналі, і тачило, вроді, тоже. Мерс, кстаті.
Дивиться у вікно.
- Ага, бачу. Шкодні вони якісь, в простинях. Ладно, пішли. Чого зря сидіти…

- А зараз куди?
- До студєнтов. В унівєр.
- Нафіга? У султана так класно було. Чого ми пхаємся в той унівєр? Я своє відучився - унівєрсітєти от звонка до звонка пройшов. А, кстаті, ти засьок, яка у нього шапочка голіма була? Хотя бабла – як грязі. Шо значить – нема вкуса у людини. Мда… А бабла у нього… І на чому ці султани так піднімаються?
- Так нафта ж…
- Ах, да. Нафта… От мені - чисто економіческі – стало вдруг інтересно: бензін вони сильно бадяжать, чи як у нас, - умєрєнно? А взагалі-то цим султанам, нада сказать, пре по жизні не по-дєцкі… І ніякого гімора з виборами.

- Так, приїхали вже. Універсітєт.
- Так бистро? Я думав, шо трохи покатаємося ще. Хароша машина. (гладить рукою сидіння) І пєпєльніца пуста. Жалко, шо я фламастєр не взяв. А у тебе нема?
- Нє. А на фіга?
- Так ти прикінь, як на цій жовтій кожі естетично би смотрєлось синім фламастєром – „Шахтьор – чемпіон!” Да, проїхали ми з фламастєром. Жалко. Хоть би ножик якийсь пєрочинний, чи шо... Я б їм слово „Мир” вирізав. Тіпа – це наша мєждунарона політика така, шоб мир кругом був. А їм, прикінь, як приятно було б. І всі би зразу догнали, шо донєцкі пацанчики - рєшительно протів вайни. А от за мир – горло перегризуть і гланди вирвуть. Ладно, пішли. Лекцію, кажеш, їм прочитати? Не вопрос. Прочитаєм. Мда... Виступав, було дєло, якось я в Давосє... Помниш?
- А то...

- Лєді і джентєльмєни! Аллах всім акбар. Тут, я бачу, зібралися вчені. Я тоже, кстаті, вчоний. Приятно отак іноді в кругу вчених про то, про сьо. Ну, там про культуру можна. Чи про економіку. Бо, якшо збираються вчені, то їм завжди є про шо перетерти. Світова економіка і всьо такоє. Або от про літературу. Якось я книжку прочитав. Одну. Ганька подсунула. Дуже сильна така. Шо? Нє, не Ганька, а книжка. Таке сильне враження на мене проізвєла... Там, значить, фабула була така: два джентельмєнта, Буратіно і Гурвінок, сидять на кухні і обсуждають проблєми НЛО. Дуже така метафізична фабула. І діалог у них такий філософський, в духі місцевого екзистенціалізму. В тєрзаніях рєбята. Думаю, шо кіно треба знять по цьому роману. Ще поезію люблю. У мене в странє всі знають, шо я без стіха на ночь спати не лягу. А про економіку і говорити нема шо. Я її вже і так, і едак, і туда, і сюда – і нічого. Ще дише. Живуча попалась. Але і я настирний. Тут же така тєлєга – хто кого. Хтось должен вийти побєдітєлєм з цього тераріума. А скажу вам без ложної скромності, шо я у себе на родінє - дуже знаменитий вчоний. Я даже лєкциї росказував студентам. Шо кажеш? Шо значить - читав? Нє, не читав, а росказував. Читають, то коли з бумажки шось написане. А я ж без бумажки, прямо в голові тєкст сочіняв. Ага, як Фідель Кастор. Шо, не вірите? Клянусь! Чим доказати? От дивись – корочка, "профєсор" написано. Читай. Шо, не можеш по-руські? Безграмотний попався... Ну, то поправімо. Я вам філіал нашого інстітуту відкрию. Поплавского пришлю. Він вам і грамотность підтяне, і з культурою подсобачить. Будете його нон-стоп по ящику дивитись. Там у нього тьолкі так ноги задирають – зрєліще не для слабонєрвних, я вам скажу. Вставляє по повній. Заціните. Не нада благодарності. Чисто по-християнські, чим можу. Ладушки, я поїхав. Мені ще за кєдами.
Не підскажете, куда тут на В’єтнам?
Ну, ви ж не скучайте тут без мене в Брунеє. Може на обратній дорозі загляну.
Бай!

Ми любимо тебе, Україно!

Брунєйські щоденники віктора тіхого

Останні статті

Коментарі