Боротьба за «покращення» під сміх електорату

Нана Чорна, УНІАН

Чиновники, особливо вищого рангу, не перестають дивувати своєю обізнаністю про життя українців, в ім’я покращення добробуту яких вони і працюють, не покладаючи рук.

Свіжий у пам’яті випадок, що стався з прем’єр-міністром Миколою Азаровим у Запоріжжі.

Глава уряду під час візиту на Запорізький автомобілебудівний завод заявив, що середня зарплата в Україні вже становить 3,5 тисячі гривень. Робітники підприємства не втрималися від сміху. Здивований такою реакцією, глава уряду поцікавився у робітників автопрому, скільки вони отримують. Один з них сказав - 1,5 тисячі гривень. «Значить, ви працюєте неповний робочий день», - сказав Азаров. Однак робітник наполягав, що працює повний день. Після цього прем’єр кинув: «Не повний!», І перевів розмову на іншу тему.

І як тут не перевести, якщо чиновник «сів у калюжу». Подібні спроби представників влади переконати простих людей у прекрасному їхньому житті - не поодинокі. Мабуть, тяжка праця чиновників на благо України, але у відриві від реального життя країни, спровокувала таку «амнезію» щодо конкретних фактів з життя електорату. Або жорсткий графік не дає до кінця зануритися в «нетрі» ними ж створеної реальності? Коли ж «керманичам» знаходити час для вивчення в прямому сенсі слова основ виживання середньостатистичного співвітчизника? Для цього потрібно знати розмір пенсій і зарплати, і можливість працевлаштування для її отримання, та тарифи на комуналку, і ціни на продукти і промтовари, і вартість проїзду в транспорті, медикаментів, шкільні та вузівські «внески», і ще масу пунктів «споживчого кошика ». Все перераховане ще необхідно усвідомити, адже верхи до норм життя пересічного українця і відносини-то ніякого не мають. А Держстат і зовсім заплутує своїм середньостатистичним зведенням.

Як тут не згадати легендарну фразу "Якщо у них немає хліба, нехай їдять тістечка"? Фразу, що стала символом крайньої відчуженості верховної абсолютистської влади від реальних проблем простого народу. Як бачимо, за три сотні років мало що змінилося. І обізнаність українського прем’єра про реальне життя народу мало чим відрізняється від обізнаності французьких монархів про життя їх підданих.

Бідність - не гріх, та коли ж «покращення»

Тоді нагадаємо. Почнемо з «найпривілейованіших» українців, у професіоналізмі яких особливо зацікавлена влада. 3 жовтня (не так давно), відкриваючи засідання Кабміну, прем’єр-міністр особисто заявив, що зарплата вчителів в Україні до кінця року зросте до 3 тисяч грн. Зауважте, до 3, а не до 3,5. До речі, «середньостатистичну» зарплату педагогам Азаров пообіцяв до кінця наступного року, і то - вона тільки наблизиться до 3,5 тисяч.

Є ще одна категорія трудівників, які не на останньому рахунку у держави - медики, в руках яких наші життя. Здавалося б, у кого, як не у них повинна бути гідна зарплата. Так ось, за даними Держстату, в галузі охорони здоров’я та надання соціальної допомоги середній заробіток в серпні порівняно з липнем знизився на 69 грн - до 2274 грн! А зарплата медсестри становить близько 900 грн! (Для порівняння: оклад банківського працівника, причому середньої ланки, в Києві близько 1 дол).

Що стосується держслужбовців, про підвищення зарплат яких ми раз у раз чуємо, то в районному центрі України вони отримують 1.200 грн.

Цікаво, як на такі гроші взагалі примудряються жити? Хоча, і з 3,5 тисячі не викрутишся...

А якщо повернутися до даних Держстату, то середня зарплата обчислюється відомством абсолютно точно, згідно з математикою - один отримує 15 тисяч, інший - 1, третій - 4. Скільки буде в середньому?.. Щоправда, тому, хто отримує тисячу від цієї арифметики не легше.

***За даними Держтату, найвищий рівень середньої зарплати в Україні в серпні п.р. спостерігався в Києві - 4,571 тис. грн (скоротилася порівняно з липнем 2012 року на 2,7%, в порівнянні з серпнем 2011 року виросла на 12,7%), а також у Донецькій - 3,576 тис. грн (-1,2 %; +12,3% відповідно), Київській - 3,369 тис. грн (+3,1%; +17,7%) і Луганській областях - 3,19 тис. грн (-1,2%; +14,5 %). Найнижчий рівень середньої зарплати відмічений в Тернопільській області - 2,196 тис. грн (скоротилася порівняно з липнем 2012 року на 1,8%, порівняно з серпнем 2011 року виросла на 14,1%), Херсонській - 2,278 тис. грн (- 5,1%; +13,8%), Чернівецькій - 2,377 тис. грн (-5,4%; +16,5%) і Чернігівській областях - 2,382 тис. грн (-3,7%; +17,2 %). В цілому зниження рівня середньої заробітної плати в серпні проти липня 2012 спостерігалося в 23 областях, а також у Києві, Севастополі та АР Крим, відповідно, даний показник підвищився в 1 області (Київська область).

До речі, у вересні Президент Віктор Янукович заявив, що загальна сума заборгованості з виплати зарплат в Україні досягла 1,5 млрд грн.

Емігруємо з бідності

Хочеться ще про один момент нагадати Азарову. За даними представництва Міжнародної організації з міграції, понад 6 мільйонів емігрантів у світі - українці, вік половини з них - до 35 років.

Для української молоді виїзд за кордон - можливість отримати якісну освіту і вигідно працевлаштуватися. Додому ж їх може повернути тільки гідна зарплата, доступність житла, поліпшення соціальних послуг та зацікавленість самої держави в утвореному поколінні, чого в найближчому майбутньому від дій влади не очікується.

За словами експерта Центру Разумкова з питань соціальної політики Павла Розенка, рівень заробітної плати є однією з головних причин виїзду української молоді за кордон. Навіть навчання на держзамовленні не гарантує молодій людині перше робоче місце. А якщо йому все-таки надається воно, то, як правило, розмір заробітної плати в кілька разів нижчий середнього рівня.

«Середня заробітна плата в Україні - близько 370 доларів - є найнижчою серед країн пострадянського простору, не кажучи про розвинені європейські держави», - констатує експерт, додавши, що про довгострокову стратегію на українському ринку праці сьогодні не йдеться.

Варто також повідати владі, якщо вона ще не в курсі, що в Україні останніми роками спостерігається зближення рівня бідності в містах і селах (які завжди лідирували в даній сфері, тому що АПК, єдина галузь економіки України, яка пройшла кризу в плюсі, ніколи не був «коником» керівництва країни будь-якого забарвлення).

Як заявила завідувач відділу дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Людмила Черенько, зближення рівня бідності між містом і селом спостерігається вже четвертий рік. «Останні роки ця прірва зменшується, але не тому, що поліпшується життя сільського населення, а тому, що погіршуються показники по містах, в першу чергу по малих містах», - сказала вона.

За показником абсолютної бідності населення в 2011 році спостерігалося зниження масштабів у порівнянні з 2010 роком - з 16,8 до 14,6 за критерієм прожиткового мінімуму, а за міжнародним критерієм - 5 доларів США на добу на людину, розраховані, виходячи з купівельної спроможності, - з 2,5% до 1,7%.

Структурний критерій відображає співвідношення бюджету українця і його споживання. Як пояснила Черенько, за ним бідними вважаються ті, у кого понад 60% бюджету йде на харчування. «Якщо в 2010 році таких українців було 41,2%, то в 2011 - 41,5%. Зростання незначне, але, на жаль, порушилася позитивна тенденція. До 2008 року за цим показником рівень бідності скорочувався і тенденція була настільки впевнена, що ніхто не думав про зворотний процес. Сьогодні ми вже вийшли на рівень 2006 року, тобто ми повернулися на кілька років назад», - зазначила вона.

За словами Л.Черенько, ці об’єктивні ознаки погіршення ситуації певних груп населення підтверджуються і самооцінкою громадян України: в 2011 році бідними називали себе 60%, тоді як в 2010 р. - 57,8%.

Старший програмний менеджер Програми розвитку ООН Катерина Рибальченко підкреслює, що «питома вага населення, чиє споживання є нижчим рівня фактичного прожиткового мінімуму, надалі зростає. І в 2011 році показник становив 25,8 проти 23,5 у 2010 році. Це завдання потрібно ще вирішувати ».

Крім того, за висновком експертів, в Україні не більше 5% громадян живуть на рівні середнього класу європейських країн.

Як відзначає Черенько, «сьогодні середня українська сім’я більше 50% витрачає на харчування, за останніми даними - 53%. Понад 40% сімей на харчування витрачають понад 60% своїх доходів. За міжнародними підходами, ці люди можуть вважатися бідними. Це один із критеріїв бідності, якщо сім’я витрачає на харчування понад 60% свого бюджету, вона може вважатися бідною, якщо більше 80% - то злиденною. І цей показник після 2009 р. навіть дещо зріс, на жаль. Якщо ми говоримо, що з кризи виходить потихеньку економіка, ростуть соціальні доходи, але, на жаль, на споживанні це ще позитивно не позначилося».

Перечитуючи всі ці цифри-факти тим більше дивуєшся - виявляється, в урядових звітах і уявленнях простий народ живе значно краще, ніж в "реалі". Але коли влада бачить "нестиковки" реального життя з написаним на папері, вона чомусь намагається підкоригувати не свої викладки і уявлення, а... реальне життя. "Приписати" народу велику зарплату, наприклад... У кращому випадку - закрити очі-вуха, швиденько "вийти з народу" і знову повернутися в свій звичний світець добре організованого благополуччя, навіть не спробувавши ні в чому розібратися. А навіщо, запитаєте ви? Вибори - вони як війна - все спишуть... Ось-ось, зовсім скоро.

Наостанок хочеться дати представникам влади кілька порад. Може, варто виходити в народ не за програмою, складеною за тижні, і в оточенні охоронців, а спонтанно і особисто. Підійти до зупинки маршруток і поцікавитися у людей, як їм живеться. Як вони ставляться до планів партії збільшити випуск автомобілів, наростити будівництво житла. І тим - чи дійсно плани партії стали планами народу, чи доступні простим співгромадянам пропоновані цінності. А може, "нагорі" і так всі знають, просто не хочуть на прямі відповіді нарватися?

***

Анекдот "з СРСР":
- Виступаючий на трибуні: "У наступному році ми будемо жити ще краще" ..
- Голос із залу: "А ми?" ...