Надійка
- 08.08.08, 13:12
- Сенс
Надійка
(продовження 3)
- Не має любові. Моя любов залишилася на двадцятому кілометрі від цього місця, у вигляді вінка із неживих квітів і чорної стрічки, - в очах жінки появися смуток і одинока сльоза спроквола поповзла по її обличчю. Жінка здійняла її красивим пальчиком і тихо продовжила. – Я вже майже не плачу. Все виплакала за п’ять років, що проминули від дня смерті мого чоловіка.
- Прийміть мої щирі співчуття, - промовив чоловік. – А що сталось?
- Ми потрапили в жахливу автомобільну катастрофу. Чоловік загинув одразу ж,а я з Надійкою залишились живими. Хотіла накласти на себе руки. Якби не Надійка, я б мабуть так і зробила, та живу… Заради неї. На цілім світі, у нас більше нікого не має. Коли вона народилась, то чоловік одразу ж назвав її Надійкою. Він казав: «В мене є велика Віра, тож не хай ще буде з нами маленька Надійка, яка згодом виросте в велику Надію. А любов ми вже маємо між собою.»
Жінка замовкла. - Вибачте, що потривожив ваші тяжкі спогади, - перервав мовчанку чоловік. - Я подумав: «Які ми близькі від смерті. Один крок, одна секунда можуть відділяти нас від неї. Але яке воно, життя, непередбачливе, - задумано продовжив він. – В мене не було віри, навіть малесенької надійки не було. Я теж був за крок від смерті. Та в останні секунди перед моїми очима, серед хвиль, виринула ваша Надійка. Вона тонула. Я звичайно не міг цього допустити. Та тепер слухаючи вас зрозумів, що врятував не тільки вашу донечку, а врятував і свою маленьку надію. Тепер в мене появилась велика надія. Надія, що варто жити. А ви, Віра, як носій такого прекрасного імені, - чоловік з захопленням поглянув на неї, - повірте, я зроблю все щоб з ваших очей пропав смуток, - він на мить затнувся, - і повернулась втрачена любов...
2
Коментарі