Надійка
- 08.08.08, 13:02
- Сенс
Надійка
(продовження 2)
Він обережно опустив свою ношу на теплий пісок.. До них збігалися люди. Дівчинка поволі приходила до тями. Раптом крізь коло, що утворилось з цікавих відпочиваючих, пробралась жінка. З перекошеним від страху обличчям вона кинулась до дитини. Дівчинка розплющила очі:
- Мамо не сварись зі мною, я намагалась впіймати м’ячик.Його в мене хотіло забрати море, - роздався винуватий голос.
- Я не буду рідна. Це я винувата. Я відійшла на хвилинку купити тобі сочок, -жінка заплакала, - а море захотіло тебе відібрати у мене.
Люди поволі почали розходитись. Погляд жінки зупинився на чоловікові, який все щетримав дівчинку за руку.
- Це ви її врятували?
Він мовчки кивнув головою. Заплакані очі зблиснули: - Ви не уявляєте, як я вам вдячна за мою Надійку.- Надійку? – перепитав він. - Перепрошую. А вас як звуть?
- Віра, - відповіла жінка і на нього глянули очі кольору морської хвилі.- Віра. Таке чудесне поєднання: Віра і Надія. Біля вас поруч ще десь мала б бути і Любов?
Любов? - луною відізвався жіночий голос
2
Коментарі