Хрест
- 25.04.08, 14:07
- Сенс
( продовження 3 )
Сотник, відновивши порядок, наказав рушати.
Процесія рушила з місця.
Вони пройшли міські ворота і направились в бік Голгофи. З кожним наступним
кроком вона наближалася. Якраз на Голгофі люди хотіли зганьбити Ісуса Христа,
та якраз на ній Він і прославився....
Раптом Ісус сповільнив ходу. Згодом зупинився. Симон ледве не наштовхнувшись на
Нього, здивовано поглянув на Ісуса, ніби запитуючи Його: „Що трапилось?” Ісус
повернув голову назад прислухаючись до голосіння і плачу. Знову перед очима
Симона постав Його жахливий вигляд: порваний, закривавлений одяг, закривавлене
обличчя... А очі... В очах стояло прохання...
„Напевне Він витратив останні сили і вже навіть без хреста не може йти, тож
хоче ще якоїсь допомоги,” - подумав Симон.
Та Симон і цього разу помилився. Ісус, Який всю дорогу мовчав, раптом
заговорив. Він дійсно просив, але не про те, що Симон подумав... Те прохання,
що вилетіло з пересохлих губ Ісуса Христа, здивувало Симона до глибини душі.
- Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, - за собою ридайте й за дітьми
своїми! - звернувся Ісус до жінок. Його голос набирав сили. В ньому відчувався
глибокий сум і жаль до цього народу.
Ісус замовк... Всі навколо затихли. Припинилось і жіноче голосіння. Та через
декілька секунд серед синедріону пройшов якийсь рух.
Ісус, витримавши паузу, обвів навколо себе очима, і знову заговорив:
- Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не
родили, і груди, що не годували...
Йому хотіли не дати говорити. Зупинити. Та Він, видихнувши з себе весь біль, ще
встиг кинути в натовп останні кілька фраз:
- Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо
коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?
Ці слова, як величезний запитальний знак, зависли в повітрі над народом.
Ісус замовк. Більше Йому не дали сказати. Та Ісус більше і не збирався
говорити. Те, що мав Він сказати - сказав. Це було такою несподіванкою для
всіх, що Йому не встигли помішати. Ніхто не сподівався, що знесилений Ісус буде
проповідувати прямо на дорозі, в час коли б здавалось потрібно було б подумати
про себе.
Знову прозвучало декілька команд сотника, і процесія відновлює свій рух.
„Як Він може в такі хвилини думати про інших?.. Як Він може говорити про судний
день, за крок від смерті? Чому нікого не звинувачує? Нікому не погрожує? Чому
Він не жаліється, не плаче і не стогне?” - думав Симон, ступаючи буквально слід
у слід за Ісусом.
І ось вони вийшли на Голгофську гору...
Симон за цей час вже звикся з хрестом, тож коли прийшлося з ним розстатись він
не міг його випустити з рук. Симону здавалось, що то він мав би бути розіп’ятий
на ньому, і навіть чомусь цьому не дивувався. Та процесія зупинилась і в нього
вирвали хрест. Все, що далі відбувалось, він пригадує як в кошмарному сні, який
хотів би забути, та не міг...
„Ось Ісуса звалили на хрест. Він мовчить... Він терпить - за всіх. Ось вбивають
Йому в кисті рук один цвях, другий. Ісус мовчить... Ось вбивають цвях у ноги.
Ісус мовчить, тільки тіло здригається від нелюдського болю...”
(далі буде)
Процесія рушила з місця.
Вони пройшли міські ворота і направились в бік Голгофи. З кожним наступним
кроком вона наближалася. Якраз на Голгофі люди хотіли зганьбити Ісуса Христа,
та якраз на ній Він і прославився....
Раптом Ісус сповільнив ходу. Згодом зупинився. Симон ледве не наштовхнувшись на
Нього, здивовано поглянув на Ісуса, ніби запитуючи Його: „Що трапилось?” Ісус
повернув голову назад прислухаючись до голосіння і плачу. Знову перед очима
Симона постав Його жахливий вигляд: порваний, закривавлений одяг, закривавлене
обличчя... А очі... В очах стояло прохання...
„Напевне Він витратив останні сили і вже навіть без хреста не може йти, тож
хоче ще якоїсь допомоги,” - подумав Симон.
Та Симон і цього разу помилився. Ісус, Який всю дорогу мовчав, раптом
заговорив. Він дійсно просив, але не про те, що Симон подумав... Те прохання,
що вилетіло з пересохлих губ Ісуса Христа, здивувало Симона до глибини душі.
- Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, - за собою ридайте й за дітьми
своїми! - звернувся Ісус до жінок. Його голос набирав сили. В ньому відчувався
глибокий сум і жаль до цього народу.
Ісус замовк... Всі навколо затихли. Припинилось і жіноче голосіння. Та через
декілька секунд серед синедріону пройшов якийсь рух.
Ісус, витримавши паузу, обвів навколо себе очима, і знову заговорив:
- Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не
родили, і груди, що не годували...
Йому хотіли не дати говорити. Зупинити. Та Він, видихнувши з себе весь біль, ще
встиг кинути в натовп останні кілька фраз:
- Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо
коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?
Ці слова, як величезний запитальний знак, зависли в повітрі над народом.
Ісус замовк. Більше Йому не дали сказати. Та Ісус більше і не збирався
говорити. Те, що мав Він сказати - сказав. Це було такою несподіванкою для
всіх, що Йому не встигли помішати. Ніхто не сподівався, що знесилений Ісус буде
проповідувати прямо на дорозі, в час коли б здавалось потрібно було б подумати
про себе.
Знову прозвучало декілька команд сотника, і процесія відновлює свій рух.
„Як Він може в такі хвилини думати про інших?.. Як Він може говорити про судний
день, за крок від смерті? Чому нікого не звинувачує? Нікому не погрожує? Чому
Він не жаліється, не плаче і не стогне?” - думав Симон, ступаючи буквально слід
у слід за Ісусом.
І ось вони вийшли на Голгофську гору...
Симон за цей час вже звикся з хрестом, тож коли прийшлося з ним розстатись він
не міг його випустити з рук. Симону здавалось, що то він мав би бути розіп’ятий
на ньому, і навіть чомусь цьому не дивувався. Та процесія зупинилась і в нього
вирвали хрест. Все, що далі відбувалось, він пригадує як в кошмарному сні, який
хотів би забути, та не міг...
„Ось Ісуса звалили на хрест. Він мовчить... Він терпить - за всіх. Ось вбивають
Йому в кисті рук один цвях, другий. Ісус мовчить... Ось вбивають цвях у ноги.
Ісус мовчить, тільки тіло здригається від нелюдського болю...”
(далі буде)
0
Коментарі