29 квітня. Найкраще від усіх

Жив собі брат при церкві і мав він недугу на ім'я "найкраще від усіх" Хай про що тільки мова не зайде, він повсюди старався бути найкращим від усіх. Прибрати в церкві-він вже мітлою мете,всеношна молитва-він серед перших запопадливо молиться, рулади словесні виписує.
І от в ніч на П'ятдесятницю приснився йому сон. Потрапляє цей брат на небо, стоїть у черзі праведників, чекає і думає, як Ісус його серед усіх виокремить, під білі ручки візьме, похвалою засипле. Годину жде, другу, а Ісус все не підходить.
Захвилювався брат, озиратися став. Помітив врешті-решт, що Ісус, недалеко від нього ідучи, похвалив когось. Тоді виступив брат назустріч і питає:
-А як же я? Невже ж про мене забули?
Ісус глянув на нього і сказав:
-Не знаю, хто ти.
-Та ж як? Я у церкві служив, у хорі співав, Біблію читав, нічні молитви вистоював.
-Не пам'ятаю я тебе,-відказує йому Ісус.
Тут брат помічає диякона з церкви, що тиждень тому як помер, а доти молився за всю громаду. І просить брат його допомогти, заступитися, потвердити, що він справді служив у їхній громаді і таке інше. Заступився за нього диякон словом, вислухав його Ісус і каже:
-Може ти і правду мовиш, але я особисто його не знаю, і тут йому не місце.
Підхопили брата ангели і віднесли, куди належить.
І от прокинувся брат серед ночі, облитий потом і з сильним криком, і замислився добре-яка ж несправедливість! До ранку міркував і згадав, що диякон перед смертю таку науку давав: "Не той у царстві Бога великий, хто зробив багато, а той великий, хто пізнав Христа!"
І після цього сну брат позбувся своєї духовної недуги. Він зрозумів, що Ісус цінує в людях.

(с)