18 серпня 1941 року о 20:00~20:30 після прориву німецьких військ в районі Запоріжжя гребля ДніпроГЕСу була підірвана працівниками НКВС[1]. В результаті вибуху 20 тонн толу у греблі виникла пробоїна завдовжки 135 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, що опинились у береговій зоні. В зону повені потрапили як німецькі війська, так і червоноармійці, що здійснювали переправу через Дніпро, а також цивільні мешканці острова Хортиця та прибережної зони. Німецьке командування оцінювало свої втрати в живій силі в 1500 осіб. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються істориками цифрами від 20 тисяч[2] до 80 тисяч осіб[3].

АЛЕ: 

- на офіційному рівні через ЗМІ засудити злочинний підрив ДніпроГЕСу органами НКВС, в зв'язку з тим, що нагальної потреби в підриві греблі в той час не було, адже основні сили Вермахту надійшли до Запоріжжя лише через 47 днів, а кількість загиблих сягнула 100 тисяч; на офіційному рівні через ЗМІ засудити підрив органами НКВС хлібозаводу разом з робітниками. які там працювали.

То

Я видел всякое. Но увидеть цельную в своем природном идиотизме, нацию кретинов устроивших самим себе стихийное бедствие... На такое способны только РУССКИЕ!

П.С. Найвірогідніше, що затопили невинних овець Кримська, щоб уникнути підтоплення міжнародних курортів, в тому числі з іноземцями, в пік сезону. От і вся правда. 

Чому всі такі здивовані, обурені? Це ж Московія і кацапня. А там на Кубані може не всіх хохлів добили, то трохи утопне чи дотопне. 

Просто...кілька думок.

Будні окупації: як вбивали дитину чорнобильця

У давнину світ був розділений згідно з країнами і народами на безліч держав, тираній, князівств. Звідси постійні  війни і пов’язані з ними спустошення  і розбої. Причина поділу полягала у різниці богів, яким поклонялися люди. Нині, коли хрест, знаряддя порятунку і знамення перемоги, зявився на землі і постав проти демонів, справа демонів, тобто хибних богів, зникла, як дим; держави, князівства, тиранії, республіки віджили свій час. Єдиний Бог сповіщений усім людям; єдина імперія існує, щоб обійняти і стримувати всіх людей – Римська імперія. Так у той самий час, за велінням неба, зросли два зерна, піднялися над землею і покрили світ своєю тінню – Римська імперія і християнська віра. Вони призначенні обєднати вічною згодою весь людський рід. Греки, варвари, народи, які жили на окраїнах невідомих берегів, уже почули голос істини. На цьому перемоги не зупиняться. Істина (!!!!!!!!!!!!!ето не шолібикак) поширить свою владу до рубежів землі, і її справа здійсниться швидко і легко. У світі буде один народ, і люди утворять єдину під скіпетром спільного батька. 

Церковний історик Євсевій Кесарійський, він же – Євсевій Памфіл (близько 265-340), про устрій світу

З того моменту, як словяни накинулися на римську країну, вони били, не зважаючи на вік, усіх, хто потрапляв їм до рук, так що вся країна, що утворює Іллірію та Фракію, була завалена трупами, залишеними переважно без поховання. При цьому вони не вбивали тих, хто потраплявся на їхньому шляху, мечем, сокирою чи якимось звичайним способом, але вони міцно вкопували у землю камені, кінці яких вони попередньо обточували, роблячи їх гострими, і по-звірячому саджали на них свої нещасні жертви, занурюючи в їхні тіла  вістря каменів, так, що останні проникали через усі нутрощі, й, у такий спосіб, позбавляли життя. Іноді ці варвари забивали у землю чотири міцних колоди, до яких прив’язували своїх бранців за руки і за ноги, потім починали невпинно завдавати сильних ударів батогом по голові, й, у такий спосіб, вбивали їх, як собак, змій чи інших небезпечних тварин. Інших вони замикали в їхніх будинках разом з биками і баранами, яких  не могли забрати з собою, і немилосердно спалювали їх. І в такий спосіб словяни винищили всіх, кого тільки знайшли на своєму шляху.

 

Прокопій Кесарійський у «Війні з готами» про навалу словян 551р.

 

Той таки рік, третій після смерті цезаря Юстина (581 р.), був відомий також вторгненням проклятого народу, що звався словянами, який пройшов усю Грецію, і область фессалонікійців, й усю Фракію, і захопив міста, й узяв безліч фортець, і спустошував, і палив, і захоплював людей у полон, і став панувати по всій країні, і оселився у ній, пануючи, і живе в ній без страху, немов би це його власна земля. І от чотири роки тепер минуло, а цезар (Маврикій) зайнятий війною з персами, і відіслав усі свої війська на Схід, і словяни живуть вільно на землі, і перебувають у ній, і поширились вдалину і вшир, настільки Бог дозволяє їх, і грабують, і палять, і беруть у полон. Й у грабунках дійшли навіть до зовнішніх стін Міста, і забрали всі імператорські табуни коней, числом багато тисяч, і все інше, що змогли  знайти. І навіть донині (585р.)… вони все ще розташовуються тут, і живуть мирно на російських землях, без занепокоєння і страху, і захоплюють полонених, убивають і палять,  і збагатилися вони золотом, і сріблом, і табунами коней, і зброєю, і навчилися воювати краще ніж ромеї, хоча спочатку були грубими дикунами, які не насмілюватися показатися з лісів і місць, захищених деревами, а щодо зброї, то вони навіть не знали, що таке, за винятком двох чи трьох метальних списів і дротиків.

 

Сирійський церковний історик Іоанн Егейський (Близько 507-585) про поселення словян на території Імперії.

 

Автори перебільшують у притаманній традиції, але цікаво, хто саме виступає під цим етноніом "словяни"??? 

День обєднання Армій ЗУНР і УНР. Акт Злуки, битва під Крутами, битва під Базаром, Зимовий похід основні події періоду УНР, які відзначає українське суспільство. Проте, українська історія це не тільки трагедія Базару, але й величні та славні перемоги, про які ми не згадуємо. Як відомо, через два тижні після проголошення Акту Злуки, тобто 4 лютого 1919 року, Київ зайняли більшовики і дві України УНР та ЗУНР зажили своїм осібним життям. Але події розгорталися таким чином, що консолідація українців була неминучим явищем. Відчувши на собі всі «принади» більшовизму, 14 липня 1919 року селянська армія на чолі з Юрком Тютюнником, пройшовши 1000 кілометрів по запіллю ворога, прибуває в район Копайгорода (сьогодні смт. Барського району Вінницької області) для зєднання з Армією УНР. Не встоявши перед корпусом Галлера, озброєним Антантою «до зубів», 16 липня через річку Збруч переходить УГА, щоб стати поруч з Великою Україною проти спільного ворога. Генерал Армії УНР Микола Капустянський, який в те памятне літо був начальником оперативного відділу штабу української армії, так говорив про ті події: «Створено єдину збройно-революційну українську силу. Український нарід і ми, революційні борці, повинні, на нашу думку, цю історичну, стратегічно-політичну подію шанувати й святкувати як світлу традицію і категоричний дороговказ для сьогоднішніх і прийдешних часів»?. Видатний український військовий діяч Омелянович-Павленко називає цю подію витворенням Соборної Національної армії: «Необхідно підкреслити, що це вперше стало так, що Велика та Західна землі єдиної й соборної України стали одна проти одної, як два світи, що століттями політично були поділені; зрештою, так тісно зійшлися й силою обставин були змушені подивитися один одному до очей, і це було на добро! Здорові національні паростки ще раз перемогли (хай це було на час), знайшлася спільна політична думка: за націю й волю, за свою національну армію.» Коли ми обєдналися ми стали перемагати. Більшовики переважали числом, проте українська армія була сильніша духом і більш вмілою. Українці наступали трьома групами: на Одесу група Тютюнника і О. Удовиченка; на Київ група генерала А. Кравса; на Житомир і Коростень група полковника Вольфа. Повстанський кіш Тютюнника, відпочивши і впорядкувавшись, протягом 3-х днів разом із Запорізькою Січчю Божка розгромили більшовиків на Жмеринському напрямку. Наші частини захопили ст. Копайгород і Бар. Взято сотні полонених і багато зброї. Протягом 15-16-го липня 3-тя дивізія полковника Удовиченка завдала поразки 45-й совєтській дивізії, проявивши свою високу боєздатність. Червоні намагалися обхопити дивізію з двох боків. Удовиченко, виставивши заслону проти Томашполя, кидається на північ і після жорстокого бою протягом 16-го липня виходить на ст. Ярошенка. Не гаючи часу, дивізія повертає на південь і наступає на Тульчин Вапнярку. Дух дивізії піднесений, і полковник Удовиченко заявляє: «Які б обставини на Проскурівському напрямку не склалися, дивізія назад не піде, тільки вперед». Бої за Вапнярку тривали з 17 липня по 2 вересня 1919 року, за цей час 3-тя дивізія при допомозі Волинської групи та 11-ї Галицької бригади на завершальному етапі операції розгромила десятитисячне угрупування червоних. Знищені найкращі підрозділи ворога: Матроський полк та полк імені Леніна, сформовані з одеських кримінальних злочинців. Не допомогла більшовикам і майстерність канонірів Чорноморської флоти, що обслуговували бронепоїзди, наші артилеристи завжди перемагали їх у двобої. Ще одна яскрава перемога нашої армії це розгром Січовими Стрільцями Таращанської бригади - найкращого підрозділу більшовиків 22 липня 1919 біля м. Смотрич. Більшовики намагалися через Смотрич прорватися до Камянець- Подільського, де вже перебували урядові установи УНР та ЗУНР, та перешкодити розгортанню корпусів УГА. Штаб наказав підрозділу Коновальця стягнути резерв і вдарити по тилах червоних, але Коновалець та Мельник вагалися через втому війська. Штаб наполягав виконати маневр за всяку ціну. Прийнявши рішення, січовики розбили більшовиків комбінованим ударом своєї 11-ї дивізії під кермуванням полковника Р. Сушка і кінним дивізіоном Ф. Бориса з частинами стрільців. Був повністю знищений найкращий полк Таращанської дивізії. А ще були важкі бої за Проскурів, які вели чотирі Галицькі бригади й Запорожці і братерська взаємодопомога партизанських відділів Павловського, Шепеля, Соколовського та інших заради спільної перемоги. 21 серпня взято Бердичів, Фастів, Білу Церкву, а 31 серпня українські війська зайняли Київ. Наступ українського війська остаточно зірвав плани радянського командування з ліквідації Армії УНР та прориву до Східної Європи на допомогу угорській комуні. Справедливим і доречним було б відзначення в Україні славетної дати 16 липня 1919 року, коли всі військові та політичні сили України обєдналися у боротьбі проти спільного ворога за Україну, і вшанування біля памятних знаків періоду УНР всіх козаків, стрільців, старшин, сотників, полковників і генералів Соборної Української Національної Армії. . Історія дала українцям 16 липня 1919 року урок єдності. Тож відзначення цієї події дуже добра нагода засвоїти його заради сьогодення та майбутнього України. Література: 1. М. Капустянський «Похід українських армій на Київ і Одесу в 1919 році» / Київ, Вид-во «Темпора». 2004. С. 255.

2. М. Омелянович-Павленко «Спогади командарма» / Київ, Вид-во «Темпора». 2007. С.191.3. Там же С.224.

***

«Я все життя прожив під псевдо, як оунівські вояки»

Рівненські СБУшники вшанували працівників НКВД. ФОТО

Ах, Українонько, бідна годинонька тепер твоя: Згинули козаки, добрії юнаки, ах, кров моя. Где ж ви, Дорошенки, где ж ви, Хмельниченки, і ви, Івани, Смілії сотники, битні десятники, і ви, гетьмани? Гдесь в поля дикії, гдесь в нелюдськії смерть загнала, А вісті нашого нещастя горкого вам не дала. Колись татарському народу дикому страх був козак. Ах, тепер страх новий нашому людові — кримський сайдак. Так опанували, так нас опасали зо всіх сторон, Що только нашої крві запорозької сам ждет ворон. Браття хорошії, молойці гожії во крві лежать, Без голови тії, без плеча другії пісок зоблять. Кров ллється ріками, заслані трупами побитих поля, На гетьманов голови вложила окови тяжкая неволя. За провод, за дзвони сороки, ворони смутно крачуть, За дяка гласного, за попа власного вовки виють; Ні трумни, ні ями, погреб меж пташками проклят маєм. Бідна головейко, кревная долейко, чим ся стаєм? Як много поганцьов з наших же бранцьов — діток малих? З них неприятельов, з них тепер татаров маєм смілих. Не один внук діда, не один сусіда сусід забив, Власний брат на брата, батько на дитята меч наострив. Немаш вже ради, немаш і поради, що маєм ділать — Ах, только горенько і вельми тяженько в куті думать. Нехай хто познає а горко думає, що татар зробив: В тяжку годиноньку всю Україноньку із людей злупив. Ах, Українонько, бідна годинонька тепер твоя,

Згинули козаки, добрії юнаки, ох, кров моя.