«Слово о полку Ігоревім»

За жанровою ознакою, загальною тональністю, ідеологічною спрямованістю та системою поглядів пасує до «Повістей про князівські злочини» і один із найвизначніших творів давньоруської та європейської середньовічної літератури – «Слово о полку Ігоревім» (написане правда, дещо пізніше – в кінці 12 ст.) Втім, за своїм масштабом і, головне, за глибиною думки він стоїть, над усяке порівняння, вище.
«Слово о полку Ігоревім» - теж твір історичний. Його сюжетом є невдалий похід Сіверського князя у 1185р. на половців, що завершився жахливою поразкою. Але цей похід став автору за привід розгорнути широку картину міжусобної Русі. Численні ремінісценції давно минулих часів, спогади про колишні події дають можливість говорити про певну історичну концепцію, покладену в основу твору.
Літератури, присвяченої «Слову о полку Ігоревім», дуже багато. Але й зараз не можна сказати, що у вивченні цієї пам’ятки (зокрема її ідеологічної концепції) зроблено все, що можливо. Навпаки, доводиться константувати, що велике поширення мають погляди, які не підтверджуються змістом твору і подають його в перекрученому вигляду.
Автор «Слова» нам невідомий; не раз висловлювані міркування з цього приводу (наприклад, що цим автором між бути тисяцький Рагуйло або його син, книжник Тимофій, або «славутний співець» Митуса) не мають наукового підґрунтя. Поза сумнівом, автор був людиною, що належала до феодальної верхівки суспільства, чудово інформованого про всі деталі взаємин і стосунків у вищих колах держави, добре обізнаною в давньоруській історії. Однак не може вважатися справедливим нічим не аргументований висновок, що автором «Слова» був дружинник Ігоря і навіть безпосередній учасник походу, описаного в поемі. Більш імовірним видається думка, що автор «Слова» належав до числа наближених київського великого князя Святослава Всеволодовича (з династії чернігівських Ольговичів) і що в часі, коли відбувся похід, він перебував у Києві.
Однак у даному випадку ці розходження не мають принципового значення: зараз нас цікавить історичні погляди автора. І в цьому сенсі більш істотним видається те, що й досі в літературі існує думка, ніби основним змістом твору є ідея захисту землі Руської від зовнішніх ворогів, а сам твір має героїчний характер і покликаний оспівати доблесть Сіверського князя.
У дійсності ж «Слово» має яскраво виражений антикнязівський характер; його ідеологічна концепція спрямована не на оспівування, а на викриття, дезавуазію князів – організаторів походу. Головний сюжет твору – все та ж тема державної не облаштованості Русі, нескінченні князівські усобиці, через які страждає народ.
Позиція автора «Слова» досить рельєфно виявляє себе вже в композиційній побудові твору. У вступі автор насамперед заявляє про свою відмову наслідувати придворних співців (на кшталт легендарного Бояна), які займалися переважно возвеличенням та прославлянням своїх патронів-князів. Уже в цьому з усією очевидністю виявляє себе антикнязівська спрямованість пам’ятки: всяка спроба витлумачити ці слова якось інакше не витримує критики.
З розвитком сюжету ця теза розкривається все повніше: збираючись у похід, Ігор заявляє дружині: «Лучше ж бо потятим бути, ніж полоненим бути». Наслідок походу символічний: дружина полягла на полі битви, Ігор потрапляє в полон і змушений рятуватися ганебною втечею. Отже, своєю заявою перед походом Ігор сам собі виніс вирок: хто шукав слави так, як він (тобто на шкоду Русі в цілому), змушений випити чашу ганьби до дна. У заключних словах поеми «слава князю і дружині» вчувається не піднесення, а іронія, і можна лише дивуватися, що так багато дослідників вбачало в цьому возвеличення Ігоря.
Ідейна концепція твору знайшла своє відображення і в згадуваних епізодах з давніших часів історії Русі, ще до походу Ігоря. У своїй сукупності це спогади про князівські злочини, які описували автори кінця 11 – першої половини 12 ст. Але в порівнянні з «Повістями про князівські злочини» головна думка тут значно поглиблена. Автор «Слова» вбачає корінь зла не в особистих якостях своїх героїв, а в загальному стані Русі. Ігор, його брат Всеволод, а також численні персонажі знаменитих історичних відступів позбавлені рис традиційних негідників; більше того, вони часто – густо виглядають навіть симпатичними, виявляючи низку позитивних якостей (мужність, хоробрість, певні елементи благородства). Корінь зла – в тій ситуації, яка склалася на Русі, відповідальність за яку лягає, перш за все, на плечі нерозумних і не далекоглядних правителів.
Розстановка ідеологічних домінант у творі виключно чітка й очевидна: якщо Ігор засуджується, то не за якісь там індивідуальні вади, а за те, що розпочав нещасливий для Русі похід, зажадав особистої слави на шкоду інтересам всієї землі. Якщо Святослав Всеволодович стверджується, то, знову-таки, не за якісь особисті індивідуальні чесноти, а тому, що у 80- ті 12 ст. він був уособленням центральної влади, єдино здатної подолати князівські усобиці і чвари.
У «Слові» не знаходимо опису подій на кшталт зрадницького осліплення Василька або убивство якимсь Нерадцем князя Ярополка Ізяславича. При всій трагічності і симптоматичності, такі події – це лише незначні епізоди в історії Русі; очевидно, не в них (принаймні, не лише в них) суть справи. Автор «Слова» мислить більш широкими категоріями: його хвилює доля країни в цілому. Увага його прикута до подій, де вирішувалася доля не окремих людей, хоча б і високопоставлених, а цілого народу.
Боротьба Всеслава Потоцького з Ярославичами; діяльність Олега Гориславича, що був, можна сказати, класичним представником міжусобної політики; битви на Немизі і на Ніжатиній ниві; позиція Всеволода «Велике Гніздо» або Ярослава Осмомисла; боротьба волинських і Потоцьких князів проти Литви; підступні дії смоленських Ростиславичів, і , звичайно ж, протидія половецькому натиску – ось що є предметом його роздумів, ось чому він будує свою історичну концепцію. Все головні нещастя Русі – руйнація і масова загибель людей, військове й політичне послаблення Русі, успіхи половців – усе це наслідки політики, здійснюваної князями на взірець Ігоря Святославина, які забули, що крім особистої слави й користі, є ще слава і користь загальноруські.
Саме в цьому узагальненому підході яскраво виявилася геніальність його автора, що зумів крізь строкатий калейдоскоп подій та осіб побачити головне, що стояло перед давньоруським суспільством як першочергова суспільна проблема.

М.Брайчевський / Вибране, том 1