Кому і навіщо потрібен спільний з Росією посібник з історії?

Росія має загарбницьку ментальність, яка не терпить іншої точки зору... Громадськість не сприймає Табачника як міністра і як політика... Це буде чергове насильство над правдою...

Мрія міністра освіти Дмитра Табачника здійсниться – єдиний російсько-український посібник з історії таки напишуть. Учора Росія і Україна домовилися створити робочу групу в складі учених-істориків з підготовки єдиного навчального посібника для вчителів історії. Табачник заявив, що вчителі історії – люди, підготовлені до сприйняття різних точок зору, зокрема контраверсійних і дискусійних, можуть дати більше знань дітям, які вже самі зроблять свої висновки з того чи іншого приводу. А в Росії до того ж вирішили написати і свою окрему версію української історії, через розбіжності в поглядах українських і російських істориків. Про це повідомив директор Інституту загальної історії РАН, академік Олександр Чубар`ян. Кому і навіщо потрібен спільний з Росією посібник історії, ми запитали у експертів.




Євген Сверстюк письменник, дисидент:

ЦЕ НЕ Є ІСТОРІЯ, ЦЕ Є АГІТАЦІЯ

То буде російський посібник, який буде диктуватися стандартами російської фразеології і історії, він буде дуже схожий на той, який був за часів СРСР. Це цілком відповідає світогляду Табачника, але абсолютно не враховує правдивої історії України.

Для вчителів це буде велике баламутство, плутанина, непорозуміння. Та я думаю, довго така практика не втримається. Так само, як і Табачник на своїй посаді. Але у всякому разі шкоди наробить дуже великої. Постійна переорієнтація – це понад силу середнього вчителя, який сам не користується першоджерелами, а читає підручники та посібники.

Вся українська інтелігенція протягом всіх віків, коли було дозволено і коли було не дозволено, користувалася працями українських істориків. І буде користуватися тільки українською історією, бо кожна нормальна нація сама собі пише історію.

Росія має загарбницьку ментальність, яка не терпить іншої точки зору. Так було до революції, так є і досі. Це не є історія, це є агітація.




Дмитро Степовик, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ, доктор філософії, мистецтвознавства, богослов’я

ЦЮ ІСТОРІЮ МОЖНА БУДЕ ВИКИНУТИ НА СМІТНИК - НІХТО ПО НІЙ ВЧИТИСЯ НЕ БУДЕ


За 19 років незалежності України не тільки у дорослих людей, але й у дітей, у школярів старших класів вже склався певний стереотип поглядів на українську історію як на історію окремого від Росії народу і самостійної держави, яка час від часу переривалася різними нападами. Україна веде свій початок від Київської Русі. Навіть від дохристиянських часів була держава, якою досить ефективно управляли наші князі. Наскрізний шлях хронологічної української історії добре відомий. Але потім за Петра I у XVIII столітті все це було “пришпандьорено” до Росії, мовляв, це частина російської історії. Але Росія – це набагато молодше державне утворення, яке сформувалося у 14-15 столітті з невеликого князівства, яке відсепаратизувалося від Київської Русі. Це всім відомо.

І сьогодні напівграмотний чоловік з сумнівними докторатами (ми знаємо, як все це захищалося, коли він був головою Адміністрації за президентства Кучми) збирається писати спільний підручник з історії України?! Цю історію можна буде викинути на смітник. Ніхто по ній вчитися не буде.

Український нації і українській школі цей посібник не потрібен. Його будуть заперечувати вчителі. Хіба що його буде нав’язувати міністр... Але думаю, що дні Табачника на цій посаді полічені. Він прекрасно розуміє, що українська громадськість його не сприймає як міністра і як політика. Йому ясна дана оцінка як запеклому українофобу, україноненависнику. Це людина абсолютно неграмотна в історії. Тому сьогодні провадити таку роботу – це “розмова на користь бідних”.

Звичайно, він знайде багато авторів-прислужників. Але цей посібник абсолютно суперечитиме науковій академічній історії України, яка розробляється Інститутом історії України НАНУ та історичними факультетами провідних університетів.

Цього посібника ніхто не буде сприймати серйозно. В перспективі його просто висміють і це буде трактовано як курйоз в історії незалежної України.




Мирослав Попович, академік, директор Інституту філософії НАНУ:

ЦЕ БУДЕ ЧЕРГОВЕ НАСИЛЬСТВО НАД ПРАВДОЮ. І ВОНО ПРОВАЛИТЬСЯ

Думаю, ця ідея провалиться у будь-якому випадку.

Об’єктивне розуміння і, відповідно, виклад подій, безумовно, мають бути досягнуті. Але спочатку треба мати позицію науки в цьому відношенні. А її нема.

Що буде писати міністр з відповідними однодумцями у російському середовищі, я не уявляю. Але точно, нічого хорошого з цього не вийде. Склепати щось можна. Це буде чергове насильство над правдою. І воно провалиться рано чи пізно.

У німців і французів не було розбіжностей в оцінці нацизму за французької окупації. Вони зрозуміли, що їм нічого ділити. А у нас з Росією зовсім не така ситуація...




Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ

УЗГОДИТИ ДРАЖЛИВІ ПИТАННЯ ІСТОРІЇ МОЖУТЬ ТІЛЬКИ НАЙБЕЗДАРНІШІ І НАЙПОКІРНІШІ ВИКОНАВЦІ

Це один з кроків на шляху встановлення радянського порядку. Таких кроків вже було не мало.

Ідея створення чогось єдиного – це шлях до нормативного. У радянські часи були нормативні підручники – єдині, узгоджені, благословенні “нагорі”. Та це не відповідає віянням часу. Ми живемо у світі не однодумства, а плюралізму думок. І ці думки не в єдиних міжнаціональних підручниках затверджуються. Від логіки постійного діалогу і дискусії треба приходити до логіки однодумства.

Не треба повертати те, від чого ми пішли.

Враховуючи суттєві протиріччя, які існують між істориками Росії і України, можна зрозуміти, що узгодити дражливі питання можуть тільки найбездарніші і найпокірніші виконавці, ті, хто буде просто слугувати владі, а не ті, у кого є власна думка.

Зараз не час. Коли обидві держави стануть цивілізовані, можливо, про це можна буде говорити. Та чи варто взагалі – це окреме питання...




Роман Круцик, голова Київської організації “Меморіал” ім. Василя Стуса, колишній заступник директора Інституту національної пам’яті

ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ СЬОГОДНІ ПЕРЕТВОРЕНИЙ У ФІЛІАЛ ТАКОГО СОБІ “РОСІЙСЬКОГО ІДЕОЛОГІЧНОГО ЦЕНТРУ”

Табачник з перших кроків своєї міністерської роботи почав впроваджувати свої україноненависницькі ідеї.

Інститут національної пам’яті передали комуністам. Вони вже почали змушувати молодих науковців, які були прийняті на роботу мною, писати статті, що Бандера і Шухевич – кати, що у них руки по лікті у крові. Ці науковці відмовилися писати такі статті, тоді їм запропонували піти. І багато людей пішли геть.

Табачник їздить у Москву. Вони сюди їдуть. Майже кожного тижня Солдатенко (директор Інституту національної пам’яті – Авт.) їздить у Москву на консультації. Інститут національної пам’яті, який створювався при Ющенку, сьогодні перетворений у філіал такого собі “російського ідеологічного центру”.

Ця спільна українсько-російська комісія ще не працювала, а Табачник вже вилучив з підручників назву “Друга світова” (тепер Вітчизняна), нема згадки про Крути, про Помаранчеву революцію. Пішло переписування історії, не чекаючи роботи спільної комісії. Тому 23 жовтня ми змушені були створити Громадський інститут історичної пам’яті.

Російська новонаписана історія України буде черговою фальшивкою, направленою на тих людей, які не знають історії. А сьогодні існує проблема: українцям треба знати свою правдиву історію. Ми не встигли за 19 років Незалежності розкрити всю правду.
 

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1759