Про справжнього християнина

Ідеальною формою проти-життя християнства є відхід від світу цього. Якщо ви закопаєтесь у печеру і систематично холодом і голодом заморите своє Богоподібне і Богом дане тіло, відмовитесь від людських взаємин і людського спілкування, виплекаєте в своїй голові потвору у вигляді диявола і заповните своє серце страхом і виною по самі вінця – або вам пощастить і вас ще й вб'ють, то ви справжній християнин і вас колись оголосять святим, а шматочки вашого тіла будуть розвозити світами і показувати як чудо. Основною емоцією християнства є «страх божий», хоча кожна нормальна людина розуміє, що Бог – це любов, і там, де починається страх, закінчується Бог і починається проти-Бог.

Культивування емоції страху паралізує людину, і вона втрачає здатність не тільки думати критично, але й думати взагалі. Саме для підтримання паралізуючого страху попи скрізь, де тільки можна, ставлять образ розіп'ятої людини з виразом туги і печалі в очах і на обличчі, та краплями крові на руках і ногах, людини, яку вони оголосили Богом. Крім страху, цей образ повинен підтримувати комплекс вини, щоб людина, не дай Бог, не підняла свою голову і не потягнулася душею і очима до рідного Неба. Зіщулитись і терпіти в стані постійного страху і вини – ось вершина розвитку. Іудо-християнство змогло досягти поширення за рахунок створення інституту посередників між людиною і Богом – попівства. Вишколені в патологічній ненависті до всякого прояву родового, вони кревно служили тому центру, який нібито має якесь особливе відношення до Бога. Лінійність часу в іудо-християнстві призвело до того, що такі центри почали множитись в залежності від військової і матеріальної потуги. Тобто, вирішальним фактором становлення християнських центрів є не духовний потенціал, духовні знання, духовний розвиток, а груба фізична сила, влада або гроші.

Чим мізерніший духовний світ людини або релігії, тим помпезніші форми матеріальні.

***
Якщо порахувати, скільки загарбницьких війн «освятили» попи, то не вистачить не тільки площ маленької розвідки, але й грубезних томів. Тому твердження, що іудо-християнство – це мир, м'яко кажучи, не правда. Це завжди війна жорстока, підступна і постійна, як тиск на свідомість людини ( страх, вина і т.д. ), проти життя (як звуження природного рівня мертвим ритуалом), звуження свідомості (приниження особистого і родового рівнів свідомості), викривлення часу і простору.

С. Русин