Співтовариство Бандерівці

Вид:: короткий; повний

Бандерівці

Фільм "Незламні"

08.03.20, 08:31

Галичина. У результаті І Світової війни, тут знову господарює польський уряд. Ліквідовуються українські установи, зачиняються українські читальні та школи, спустошуються українські села. Містами та селами котиться уся ненависть польського загарбника – пацифікація, а з нею злидні, голод, смерть. Та вихід є: «Здобудем волю Україні або ж згинемо у боротьбі за неї», й з’являються вони - незламні. «НЕЗЛАМНІ» - короткометражний художній історико-документальний фільм режисера о.Михайла Греділя, знятий на основі реальних подій, розгортаються у місті Городку на Львівщині у 1932 році. Група бійців УВО-ОУН (Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів) здійснюють напад на польське поштове відділення у провінційному містечку для експропріації коштів, з метою використати їх на користь боротьби проти польського гніту над українським населенням Галичини. На головних героїв Василя Біласа, Дмитра Данилишина, Володимира Старика та Юрка Березинського чекають нелегкі випробування, виклики долі, та зустрічі віч-на-віч із ворогом. Ризик, зазирання смерті у вічі, авантюри та зрада, а все заради одного – аби розворушити тут темні українські маси. «Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі»

Коментарі: 3

Стрийко Зеник

Переяславська рада 1654: ніякого приєднання

07.03.20, 11:31

Коментарі: 7

Стрийко Зеник

Я сьогодні від вас відїжджаю - Українська народна повстанська

29.02.20, 19:18

Коментарі: 7

RedDina

Чи знали ви такі факти про Лесю Українку?

25.02.20, 14:10

Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами. Добре знала латину. Перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не навчалася в школі.

На честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), який відкрили 28 серпня 1970 року.

Лесю і її брата Михайла у сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5-го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою.

Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

Деякі дослідники творчості Українки вважають, що у неї був роман з іншою видатною жінкою того часу – Ольгою Кобилянською. Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, проте їх радше можна назвати дружніми, аніж любовними. Прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію поетеси такий висновок роблять із листувань, де Українка часто називає Кобилянську пестливими словами, зокрема «хтосічкою». Також стверджують, що схожі мотиви проглядаються в драмі Лесі «Блакитна троянда», яка до слова, в першій редакції мала назву «Нічні метелики».

Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.

В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.

Книжкова Хата

Коментарі: 5

Стрийко Зеник

Смішні ці совкодроти

23.02.20, 12:37

З року в рік на цьому сайті на совітські свята я бачу ,як радісно і захоплено патріоти совка вітають один одного. Мабуть, за часи існування союзу вони так ці свята не відзначали, навіть ті, які в ті часи і вихідними не були: і день піонерії, і день комсомолу і т.д.

В принципі, поганого нічого не бачу в тому, що люди люблять свою Батьківщину. Але так, як вони її описують, земним раєм, мені, який теж жив у ті часи, робиться смішно. Виникає питання: А що ж ви зробили, щоб ваша любімая родіна не розпалася, чому ви її не захищали? Що ви робили в 1990-1991 роках. коли СССР: розпадався? Ви ж тоді були молодими, вас тоді було багато. Навіть ще в першій половиніі дев"яностих ви ще могли все повернути, навіть в росії в 1993му робили якусь недолугу спробу повернення.

Кого любиш,треба захищати. Якби була небезпека вашим рідним, ви б їх захищали. Чому ж ви тоді не захистили свою любімую родіну, яка, по вашим словам, зробила вам стільки доброго?Ви найперші зрадники союзу. Ви сиділи вдома, тряслися, аби не прийшли по вас і дали гвинтівку з двома патронами і не погнали захищати совок.

І чисто по-совковому, ви зараз навішаєте лапші: які ви були тоді тяжко зайняті, почнете проклинати Горбачова, госдєп і ще когось. Ви твердо переконані,що захищати повинен був хтось. Хтось, але не ви.

Згадайте, як у 1917 російське дворянство створювало офіцерські батальйони і йшли вмирати і вмирали за єдінуюінєдєлімую. Але ви на таке не здатні. Ви здатні 30 років вити за нею в інтернеті, вітати демонстративно один одного з совіцькими святами і почуваєте себе такими собі підпільними Кіндратами)))

Краще не ганьбіться

Коментарі: 74

Стрийко Зеник

Правда про "Корсуньський погром" кримчан 2014 року

17.02.20, 18:34

Коментарі: 31

ІМПЕРІЯ УКРАЇНА: Серія 1 - Зелений Клин.

14.02.20, 09:36

Коментарі: 2

RedDina

Старі граблі...

12.02.20, 21:50

У ці дні, 100 років тому, як і сьогодні, Україна воювала з РФ, тільки тоді перша називалася УНР, а друга РРФСР. Воювали в період 1917-1921, відразу після того як Україна проголосила автономію. Росія, як і сьогодні, не визнавала своє пряме військове втручання, а лише заявляла про підтримку Харківської Народної Республіки, що була створена в кінці 1917, хоча туди були відправлені з Росії десятки тисяч солдатів для взяття міста і області. Таким чином, Росія заявила що в Україні йде громадянська війна, так як в країні два центри влади - Київ і Харків. Тоді, як і сьогодні, на старті конфлікту, Україна підтримували країни Західної і Центральної Європи, зокрема німці і астро-угорці, а росіяни програвали битву за битвою. Але, в квітні 1918, на тлі соціальних та економічних проблем, стався державний переворот, так було ліквідовано Центральну Раду і лідером став гетьман Павло Скоропадський. Тим не менш, це не вплинуло на успіхи України на фронті. Дійшло навіть до того що Україна і Росія підписали попередній договір про мир в середині 1918.

Все, здавалося б, йшло до перемоги і миру, але раптом сталася внутрішня політична криза в Україні, опозиціонери, в тому числі серед військових, скинули гетьмана в грудні. Росія довго думати не стала і відразу ж пішла в атаку. Кризою влади вирішила скористатися і Польща, яка атакувала із заходу і підтримувалася Францією. Нова влада в Україні спробувала дипломатичними шляхами зупинити агресію з боку Росії, але та заявила що їх військ в УНР немає, це громадянський конфлікт між прихильниками незалежності та прихильниками об'єднання з радянською Росією. А вже в 1919, почався розкол у новій владі, різні політичні та військові діячі почали звинувачувати один одного в роботі на Росію, що майже закінчилося черговим держпереворотом. До слова, ті військові які спробували повалити тодішнього лідера України Симона Петлюру, звинувачували його не в зраді на користь Росії, а в безхарактерності і попаданні під вплив колаборантів Росії. Тим часом Польща захоплювала міста на заході України, а Росія на сході. У підсумку, в 1920, Україна підписала мир з Польщею на невигідних умовах, втративши людей і території, але тепер Польща воювала разом з Україною проти Росії. В цей же час, Британія, Франція і США воювали на стороні білої армії проти більшовиків в Росії. Однак, після ранніх успіхів, восени того ж року Польща підписала мир запропонований Росією. А вже в березні 1921, після остаточної поразки УНР, вона, одночасно з Білорусією, була розділена між Польщею і Росією, так частина західної України увійшла до складу Польщі, а вся інша відійшла Росії, а пізніше в 1922 стала частиною СРСР. Варто додати, що багато хто з тих військових-патріотів що намагалися повалити Петлюру були пізніше вбиті більшовиками, навіть ті що ховалися в еміграції.

Як можна помітити, абсолютна більшість ключових подій того часу мало не дзеркально відображають події сьогоднішні: невизнана агресія з боку Росії, колаборанти серед української влади, змінючий думку Захід, відсутність політичної та суспільної консолідації всередині України і наївність її керівництва. Відповідно, логічно було б припустити що і кінцівка буде така ж, як і тоді. До того ж, на державних телеканалах і в Польщі і в Росії така кінцівка вже обговорюється (дивіться фото нижче). Але, поспішати з висновками не варто, надія є завжди. Головне - не переставати чинити тиск на владу, щоб не допустити капітуляції організованою колаборантами.

Олександр Юсупов - Oleksandr Yusupov