На Дернбурґштрассе в Берліні серед інших «каменів спотикання», що нагадують перехожим про жертви нацизму, є латунна табличка, на якій викарбувані кілька дат. Вона встановлена на тому місці, де до війни стояв будинок бізнесмена Макса Цукера.
Після приходу Гітлера до влади він вирішив емігрувати з Німеччини і переїхав до сина, який жив в СРСР. Рішення виявилося фатальним. У 1937 році Макс Цукер був заарештований НКВС за звинуваченням у шпигунстві, а в 1939 році, після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, депортований до нацистської Німеччини. На кордоні його зустрічали співробітники гестапо. Як єврея і уродженця Польщі, Макса Цукера відправили до варшавського гетто. 23 жовтня 1941 року на вулиці гетто його забили до смерті есесівці.
Документи, які нещодавно виявили в архівах КДБ УРСР, відкритих для дослідників після Революції гідності 2014 року, свідчать про те, як НКВС передавало до гестапо біженців із Німеччини, які сподівалися знайти в СРСР порятунок від Гітлера.
Протокол «двійки» Єжов – Вишинський про висилку з СРСР громадян інших держав, в основному Німеччини та Австрії
Протокол, датований 5 січня 1938 року, підписаний наркомом Єжовим і прокурором Вишинським. У ньому перераховані імена 45 громадян Німеччини, Австрії та інших країн, засуджених до висилки з СРСР. Після того, як Сталін і Гітлер стали союзниками в 1939 році, видача біженців нацистам була поставлена на потік. До літа 1941 року НКВС переправив до Німеччини сотні людей. Більшість складали члени розгромленої Гітлером Компартії Німеччини (КПН). Комуністів і євреїв, які шукали в СРСР порятунку від нацизму, Сталін відправляв до Гітлера.
Член політбюро КПН і депутат рейхстагу Гайнц Нойман і його дружина Маргарета в 1935 році були видворені з нацистської Німеччини і приїхали в СРСР. У 1937 році Нойман був заарештований НКВС і страчений. Його дружину, як «суспільно небезпечний елемент», в 1938 році засудили до п’яти років таборів і відправили в Караганду. У 1940 році її депортували в Німеччину. Про це Маргарета Бубер-Нойман розповіла в мемуарах «Між двома диктаторами»:
Нас не просто видали до гестапо, але НКВС також передало до СС матеріали щодо нас
...У ніч із 31 грудня 1939-го на 1 січня 1940-го поїзд рушив. Він відвозив сімдесят зламаних людей... Через розорену Польщу ми їхали далі, до Брест-Литовська. На мосту через Буг на нас чекали співробітники апарату іншого європейського тоталітарного режиму – німецького гестапо. Три людини відмовилися перейти цей міст: угорський єврей на прізвище Блох, робітник-комуніст, засуджений нацистами, і німецький учитель, чиє ім’я я забула. Їх потягли до мосту силоміць. Оскаженіння нацистів, есесівців відразу вилилося на єврея. Нас помістили в поїзд і відвезли до Любліна... У Любліні нас передали до рук гестапо. Саме тоді ми змогли переконатися, що нас не просто видали гестапо, але що НКВС також передало до СС матеріали щодо нас. Так, наприклад, у моєму досьє було позначено, що я дружина Ноймана, а Нойман був одним із німців, яких найсильніше ненавиділи нацисти...
Маргарету Бубер-Нойман помістили в концтабір Равенсбрюк, де їй дивом вдалося вижити.
Таємний документ про висилку іноземців із СРСР
Ернст Фабіш (1910–1943) був членом молодіжної організації німецької компартії. Після приходу до влади націонал-соціалістів він став одним із лідерів антифашистського опору. Ордер на його арешт виписало гестапо, але йому вдалося в 1934 році втекти до Чехословаччини, а потім у СРСР. Працював на будівництві електростанцій у Сталінську (Новокузнецьку) і Підмосков’ї. У квітні 1937 року Ернста Фабіша заарештувало НКВС, шість місяців він провів у радянських в’язницях, а в січні 1938 року його депортували до Німецького рейху. На кордоні його заарештувало гестапо. У в’язниці Ернст Фабіш захворів на туберкульоз, після п’яти років ув’язнення в 1943 році він був убитий у концтаборі «Освенцим».
Співпраця НКВС і гестапо почалася ще до підписання пакту Молотова- Ріббентропа, і спочатку мова йшла саме про депортацію німецьких громадян на батьківщину: це були формальні контакти для уточнення часу прибуття і кількості депортованих. У 1939–1940 роках, після підписання пакту, на території Польщі, поділеної двома державами-союзниками, провели кілька так званих «конференцій» між співробітниками НКВС і гестапо – в першу чергу вони були присвячені способам придушення польського опору. Історик Роберт Конквест зазначає, що було чотири таких конференцій. Документи про ці переговори – як і раніше – засекречені в радянських архівах.
Вілла «Пан Тадеуш» в місті Закопане, де 20 лютого 1940 пройшла третя конференція офіцерів НКВС і гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи проти краківської інтелігенції
Німецький історик Вільгельм Мензінг створив сайт «НКВС і Гестапо», присвячений долям німців, які втекли від Гітлера і були заарештовані в СРСР, відправлені в ГУЛАГ, страчені або видані нацистам.
У книжці «Із Рура в ГУЛАГ» він розповідає про німецьких робітників, які стали жертвами Сталіна. На початку 1930-х в газетах Рурського вугільного басейну публікували оголошення із запрошеннями працювати в радянському тресті «Союзуголь»: гірникам обіцяли нечувану зарплату.
Шахтар Фріц Балтес у 1931 році уклав договір у радянському торговому представництві в Берліні і поїхав у Кізел на шахту імені Калініна, де дослужився до десятника. 15 жовтня 1937-го його заарештували. Слідчий НКВС Близняк відразу ж почав його бити. Чекістам потрібно було вигадати якусь змову, і на роль ще одного німецького шпигуна-шкідника обрали шахтаря Франца Вінтера, який підписав такий же договір у радянському торговому представництві.
«Під час моїх допитів я зазнав надзвичайно жорстоких катувань. При цьому у мене було вибито вісім зубів. Через удари в ліве вухо у мене розірвалася барабанна перетинка, тож сьогодні на це вухо я більше не чую», – розповідав він згодом.
Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Ґеорґ Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці військам Червоної армії. 22 вересня 1939 року
Все не влізло, далі тут https://www.radiosvoboda.org/a/29709620.html
