Посміхнись...

Ти мене часто питала, за що я тебе люблю. Отже, почнемо з посмішки, перед якою неможливо встояти. Вона настільки життєрадісна, в ній переплітається радість та іронія, щастя та безтурботність. Твій сміх милозвучніший за спів солов'я, він огортає все твоє єство й мимоволі змушує посміхнутися у відповідь. Я повторюсь, але, коли я мрію про тебе, або навіть просто згадую тебе, то завжди з чарівною посмішкою на вустах…

А вуста, червоні і солодкі, як… як дві спілі вишні, своїм цілющим дотиком заживляють як тілесні, так і душевні рани. Твій поцілунок, такий ніжний, такий турботливий та полум’яний, приносить полегшення всіх страждань, прощення всіх образ, відчуття райської насолоди. Він будить шаленство пристрасті, яке переростає у нестримне бажання цілувати тебе безустанно. І цілувати всюди: і у чудового твого носика, який завжди все вивідає, і в м’якенькі твої губки, які так часто говорили: "Я кохаю тебе!", і у вушка, що все вислуховували, і у щічки твої ніжно-рожеві, які так і хочеться пощипати.

О, як приємно погладити, попестити твою шовковисту, ніжну, як у немовляти, шкіру. Вона мінлива, як і сама природа, то несе прохолоду, яка приємніша за вітерець у спеку, то передає всю теплоту, весь жар, на який здатна любов.

А як затишно мені стає в твоїх обіймах, коли рученята коханої перехрещуються в мене за спиною. Тоді всі проблеми та незгоди залишаються десь далеко позаду, нехай весь світ зачекає, бо я хочу залишатися в твоїх чуйних обіймах вічно.

Але навіть просто спостерігати за тобою, це вже щастя. Коли ти щось робиш своїми золотими рученятами, коли ступаєш своїми ніжками, коли вигинаєш свою гнучку спинку, оголюючи тендітну талію, в усіх твоїх рухах відчувається грація, сила та впевненість пантери, легкість та невимушеність лісової німфи, швидкість і точність стріли, випущеної метким Купідоном у наші серця, які тепер б’ються в унісон не для себе, а заради коханої людини, адже найбільше щастя, це робити щасливими близьких людей.

Як музика для мене звучить твій голос, із яким не зрівняється ні дзвін гірського струмка, ні щебіт пташок навесні. Він ллється так дзвінко і чисто, а, водночас, так лагідно, що бажання вслухатися в твої слова ніколи не згасне, бо вони обіцяли любити всім серцем, всією душею і тілом.

Але найбільше я люблю вдивлятися в оченята твої зеленкаво-карі, які, мов ті озерця-близнята, виблискують грайливими іскорками, які закликають до життя, до щастя, до кохання.

Саме тоді, коли слова замовкають у безсиллі досконалого виразу любові, коли нас поєднує погляд, сповнений палкою пристрастю, чистим і незайманим коханням, твої очі промовляють до мене мовою серця, мовою душі. Твої очі дають найкращі докази любові, що випливають з твого серця.

І навіть тоді, коли безжалісний час забере в мене все, що я в тобі люблю, він безсилий загасити вогонь кохання в твоїх очах. Він не спроможний змінити твоє чуйне, таке вразливе, ніжне і любляче серце…  25.01. 2004