Мы разучились ценить и уважать зрелость и старость
- 15.05.12, 23:30
Хватит
грустить! Это никогда никому не приносило счастья. В игре под названием
жизнь - победителем становятся тот, кто умеет улыбаться каждому дню!
Да и люди
очень быстро отворачиваются от тех, кто заражает их пессимизмом. Ведь
каждый хочет видеть возле себя свет и улыбки. А тот кто играет роль
тени, в конце концов, ею становится.
Часто мы говорим: «Пора что-то менять!»… Но потом, как пел Виктор Цой : «И вдруг нам становится страшно что-то менять»
Страх перемен. Грусть. Сидение на одном месте. Жалость к себе. – Всё это убивает.
У каждого бывает плохое настроение. Но не нужно ему давать утащить вас в свой мрак. Наметьте свой путь, и стремитесь к солнцу!
Я зрозумів, що мій найкращий друг – це жирний хом’як Жорік!
Ця тварюка ніколи не видасть твоїх секретів. Він не задовбує тупими проханнями. Не позичає грошей. Не випиває твоє пиво. Не зустрічається з твоїми дівчатами. Не роздовбує твоєї машини. І не просить останньої сигарети.
Хом’як це ідеальний друг. Все що йому треба – це свіжа преса і сухий корм, ну бажано б було і водички налити.
Йому можна «їздити по вухам» скільки завгодно!
Плюс він досить таки універсальний.
Може допомогти навчитися грі у СОКС. Ним можна заткнути дірку в стіні. Можна налякати сестру , кинувши хом’яка в тарілку з кашею. А інколи можна після розгромної вечірки у тебе вдома, звернути все на нього!
І батьки покарають не тебе а Жоріка…я надіюся…
Усе життя ти працював,
Книжки читав та заробляв.
Усе життя провів в коробці,
Замурував себе у ній.
Ти думав, що іще от трошки,
І все, почнеш на повну жить.
Ти думав, що наступить завтра
Та принесе з собою світло…
І врешті завтра наступило.
А ти вже спиш-холодний, мертвий…
Складається стійке враження, що людина навчилася говорити лише з одною метою - брехати іншим, а зараз вже все частіше і самій собі. Відшліфовуємо мистецтво брехні на найближчих людях. Батьки брешуть дітям, чоловік - дружині, підлеглий - начальнику, влада - народу. І це не говорячи про масмедія.
Мабуть тому, що з самого початку мова не задумувалася творцем, як інструмент передачі відчуттів та почуттів... Може це якийсь додатковий канал передачі, а основний ми втратили в процесі гонитви за багатством
, владою та розкішю
? Втратили ми не тільки канал правди, але і саму потребу говорити і чути правду. І тепер її ніхто ніколи не дізнається... Шкода?
Судити