Про співтовариство

Українські народні та сучасні пісні,колядки та різдвяні пісні,класична поезія,сучасні поетичні твори.Романтична поезія про любов та життя.
Вид:
короткий
повний

Клуб української поезії

Маринка і хмаринка.


За хвилинку малинку обірвала Маринка,
за хвилинку Маринку обігнала хмаринка.
Зібрала Маринка малинку в корзинку,
загнала хмаринка Маринку в хатинку.



Та радіє собі спритненька Маринка
і смакує, ласуня, смачненьку малинку,
задивляючись, на крилаті краплинки,
що летять з дитинки хмаринки.



А пухнаста пустунка хмаринка
по даху, стукає в хатинку,
до дівчинки Маринки,
щоб поїсти малинки.



А з чепурної, білої хатинки
лине голос жартівливої Маринки
до небесної, крилатої хмаринки,
яка пускає краплинки-слинки:



– Іди, іди дощику,
  дам тобі  я борщику
  в глиняному горщику.
  Тобі каша, тобі й борщ,
  аби довше ішов дощ!
  А малинку, дощику, збирай сам
  десь далеко, десь аж там
  за широкими полями,
  за високими горами,
  за глибокими морями,
  за дрімучими лісами.


– А я ж хмарка проливна,–
дає відповіть вона,–
  і тут похарчуюся сповна,
  ще хай зачекає далека сторона.
  Зараз для малинки дам я пить
  і ягоди її дозріють в мить.
  От яка то я хитренька
  непосидниця сіренька.
  Я ж розумниця маленька,
  бо у мене дуже мудра ненька,
  хмара велика, грозова,
  що собою все небо закрива.



  Завжди помню я її слова
  бо вчать вони творить дива:
–" Треба поливати щедро все,
  що на землі оцій росте,
  тоді, згодом, велике і мале
  тобі врожай свій принесе!"


Це й Маринка, це й хмаринка,
кожна добре знає і поливає!
Тому яскрава, ягідка малинка
їх вдячно, смачно пригощає.



Маринка малинку в дома гам, гам, гам,
аж тече слинка по вустам.
Хмаринка малинку у гаю гам, гам, гам,
аж тече слинка по кущам.



І хмаринка, і Маринка
люблять ягоди оці.
І Маринка, і хмаринка
живуть дружно — молодці!

                      

Працьовиті й дружелюбні, вони добрі й щирі
і жадають жити тільки в мирі.
Працьовиті й дружелюбні, вони здорові й ситі,
бо мудрістю, цілющої любові оповиті.

Літо і зима, осінь і весна, а любов – любов одна.


Я люблю, люблю літо і зиму,
я люблю, люблю осінь і весну,
а найбільш за все люблю
свою дівчину чарівну.



Бо вона дуже схожа на весну
на цю красуню ніжну, чепурну,
на цю панну милу і привітну,
на цю кралю теплу й осяйну.




Коли в  очі, лагідно  погляне,
від любові лід душі розтане,
а як ніжно, ще й обніме,
моя душа, як квітка розцвіте.



На літо вона також схожа,
зеленоока панночка до всього пригожа.
Вона у домі, полі і в саду
в мить приведе все до ладу.




Вона і в серце привнесе, у саму душу
почуттів палких – спекотний жар,
променів любові – словесний дар,
жагучих поцілунків – п’янкий нектар. 


Кохану і жадану, найтеплішую пору
таку тендітну і незламну я Катарсинкою зову,
бо обпікаючи, дарує, любові живодайні зливи
і ніжності, нестримної, пориви.



Схожа вона і на осіннюю пору,
оксамитну, зелено-жовто-багряну,
таку близьку й далеку, прозоро-неозору,
таємничу і просту, яку ніяк я не збагну.



Як осінь вона щедра і багата
на плоди своєї доброти
і головне, що зовсім не пихата
її любов крилата не боїться висоти.



Бо не земна вона, небесна
щира, чуйна серцем і душою,
і по-дитячому відверта
вона завжди зі мною.



Вона схожа і на зиму,
на матусю,  акуратну  і  дбайливу,
що землю, як малесеньку дитину,
поволі, окутує в м’яку перину.




Вона чарує блиском незрівняним
і свіжим подихом морозним.
Її білосніжна усмішка  інієм  іскрить
і незбагнена мудрість в очах блистить.

,

Дівчина — Весна.


А ти  так  схожа  на  весну
на дуже ніжну та тендітну,
на дуже сильну та привітну,
на кралю цю гарну, чепурну,
на панну  цю теплу і  ясну,
на красуню цю всесвітню,
тобі  я  правду  говорю,
що ти так схожа на весну.


Коли весна до нас приходить
тепло завжди усім приносить,
коли танок любові свій заводить
на  нього  всіх  вона  запросить.



Усіх, усіх і ти зможеш підкорить,
сумних – щебетом своїм розвеселить,
замерзлих – теплом своїм зігріть,
тобі раз плюнуть це зробить,
бо ти так схожа  на  весну.


Навколо тебе все оживає,
навколо тебе все росте,
навколо тебе все співає,
навколо тебе все  цвіте,
тому так схожа ти на весну.



Усі, усі завжди до тебе чуйні,
добрі,  щирі  і  привітні,
бо розмаї  несеш  ти  буйні,
які усім серцям так необхідні.
І  я, коли з тобою рядом  йду,
стаю так само схожий на весну.



І все, що цінне є в моїй  душі
дарую  я  лише   тобі,
і все що маю, те тобі несу,
бо ти так схожа  на  весну.
Вночі я вибиваюся  зі сну,
коли у ньому голосно кричу:
"Люблю, люблю я цю дівчину,
яка  так  схожа  на  весну!"



І вдень я теж, спокою не маю,
ні я не кричу, я в собі це все тримаю
із цим,  як у раю, себе я  відчуваю,
напевно, тому що  палко я  кохаю,
цю дівчину, що так схожа на весну,
на любові фею, казково-чарівну.


І  лиш  одного, я до тями,
ніяк  чомусь  не  доберу,
чому, закоханий я до безтями
в таку  дівчину,  в таку весну?

"Давно я був щасливий. За Роздільною..."

  • 01.09.14, 11:21
Давно я був щасливий. За Роздільною
Роз’їзд стояв. Коли цвіли сади,
Хоч тінь моя, та їздила туди...
Щоночі мимо, з темряви могильної,
Летіли, гуркотіли поїзди.
Трусилася казарма перелякана.
По стінах бігли спалахи вогнів.
І постать неприкаяну, заплакану
Я бачив чи не в кожному вікні.
Під стогін рейок йшли роки нелічені,
Душа не знала  сумнівів і мук:
Я був щасливий, бо невтаємничений
У магію повернень і розлук.

Життя пішло, як кінь, роками змилений,
Час став стрілою, натягнувся лук...
Не стало щастя, бо мій світ поділений
Дорогами повернень і розлук.
Та знаю – варто битися з невдачами,
Боротися за вічність і за мить,
Щоб з поїзда повернення побачити
Роз’їзд, який над Всесвітом стоїть.

Сьогодні

  • 14.04.14, 22:11
Смердить невмитая росія
брудного лаптя дикий кат
запхав у хату свого брата
і не натішиться ніяк
ломати долі і топтати,
впиватись кровію дітей
бо не свої... й своїх не шкода
для пана, ірода, царя
і плакать буде та земля
де лапоть ступить...

Вироджуєшся супостате?
Шукаєш нової землі
з живою кровю? Не своєю
Своя загнила, зацвіла.
Смердить не тліном, - падиною,
а там де розум, - купа гною
в кремлі засіла.
Потече, заплаче мати над синами
і Україна стане нами,
а вам тут гибіль...

З Новим Роком! (Іван Франко, 1897)

З новим роком, браття милі,
В новім щастю, в новій силі
Радісно вітаю вас

І бажаю, щоб в здоров'ю,
В мирі, з братньою любов'ю
Відтепер ішов вам час.


І бажаю, щоб трудяще
Те життя вам якнайкраще
Без біди минало всім,

Щоб думками ви міцніли,
Багатіли, не бідніли,
Щоб веселий був ваш дім.

І бажаю, щоб ми згідно,
Сміло, свІдомо, свобідно
Йшли до спільної мети:



В своїй хаті жить по-свому,
Не коритися нікому,
Лад найкращий завести.

Сим бажанням вас вітаю
І по давньому звичаю
Повну чарку догори!

Щирій праці Бог поможе.
Дай нам Боже все, що гоже!
Що не гоже — чорт бери!

 

Далеко за крок

  • 26.10.13, 14:27
Далеко - за крок від скроні
Сталь леза в твоїй долоні,
Далеко - за крок від рани
Приходять чуття незнані.

Так близько з-за океану
Мігрують важкі тумани,
Так близько на кілометри
Розсипано скарб у нетрі.

На дотик десь зовсім поруч
Знайдеться надія хвора,
Повернеться ясність зору.
Надовго? Чи ще не скоро?

Тлін

  • 29.09.13, 12:13
Час
Між свічад
Променад
Серед втрат

Став
Тих вистав
У листах
Вирій-птах

Знов
Дим розмов
Стигне кров
Щуролов

Тлін
Сіра тінь
Між склепінь
Поколінь

А завтра...

  • 24.09.13, 18:18
Очі друга, рукою закриті

Струни рвуть і душа струна.

Назавжди залишились розбитими

Ті, кого опалила війна

 

Йдуть дороги, полями житніми

Трудять ноги, мов краю нема

Десь блукають в житті мов в житі

Ті, кого опалила війна

 

Вас світанками ранніми вмитими

Зустрічала рідна земля

Дні летять, наче вітер у листі

Та приходить ночами війна

 

Стогне вітер у верховітті

Очі з поглядом, мов без дна

Більше всіх нас хотіли жити

Ті, кого палила війна

 

Править нашого щастя хвилинами

Карма, доля, мудрість, весна..?

Як нам зараз потрібно жити?

Не заграла, щоб знову війна?

 

Ми живем в надшвидкому світі

Чи достатньо зусиль? Хтозна?

Завтра житимуть наші діти

Їх не має торкнутись війна.

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
13
попередня
наступна