Літо і зима, осінь і весна, а любов – любов одна.

Я люблю, люблю літо і зиму,

я люблю, люблю осінь і весну,

а найбільш за все люблю

свою дівчину чарівну.

Бо вона дуже схожа на весну

на цю красуню ніжну, чепурну,

на цю панну милу і привітну,

на цю кралю теплу й осяйну.

Коли в очі, лагідно погляне,

від любові лід душі розтане,

а як ніжно, ще й обніме,

моя душа, як квітка розцвіте.

На літо вона також схожа,

зеленоока панночка до всього пригожа.

Вона у домі, полі і в саду

в мить приведе все до ладу.

Вона і в серце привнесе, у саму душу

почуттів палких – спекотний жар,

променів любові – словесний дар,

жагучих поцілунків – п’янкий нектар.

Кохану і жадану, найтеплішую пору

таку тендітну і незламну я Катарсинкою зову,

бо обпікаючи, дарує, любові живодайні зливи

і ніжності, нестримної, пориви.

Схожа вона і на осіннюю пору,

оксамитну, зелено-жовто-багряну,

таку близьку й далеку, прозоро-неозору,

таємничу і просту, яку ніяк я не збагну.

Як осінь вона щедра і багата

на плоди своєї доброти

і головне, що зовсім не пихата

її любов крилата не боїться висоти.

Бо не земна вона, небесна

щира, чуйна серцем і душою,

і по-дитячому відверта

вона завжди зі мною.

Вона схожа і на зиму,

на матусю, акуратну і дбайливу,

що землю, як малесеньку дитину,

поволі, окутує в м’яку перину.

Вона чарує блиском незрівняним

і свіжим подихом морозним.

Її білосніжна усмішка інієм іскрить

і незбагнена мудрість в очах блистить.

Популярні приколи

відео

Клуб української поезії

Літо і зима, осінь і весна, а любов – любов одна.

Останні статті

Коментарі