О сообществе

Ми Українці не за національністю, а за Духом, Світоглядом, Свідомістю. Кожен Українець знає свою особисту національну культуру та мову і кожен Українець знає українську культуру, добре володіє українською мовою, державною та міжнаціональною мовою нашої спільної Батьківщини Руси-України.
Вид:
краткий
полный

Я розмовляю українською!

***

  • 13.06.12, 23:38

Шановні користувачі! В зв'язку з скаргою від власників прав на трансляцію українських каналів, відтепер матчі транслюватимуться російською мовою.

Ось вам. Москальську трансляцію дивитися не можливо: базар про що завгодно лише не про матч. А "наші" торгують! 

At

At

Про літеру "Г" і літеру "Ґ"

  • 24.05.12, 23:18
Про літеру "Г" і літеру "Ґ", або Навіщо українській мові російські милиці?
Середа, 23 травня 2012 17:13


Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, для УП

"У всьому світі мовою міжнародного спілкування дедалі більше стає англійська, або глобалійська ("globish" – від "global" і "english") як інструмент універсального та спрощеного взаєморозуміння зі словниковим запасом приблизно в 1500 слів. Цього достатньо, щоб порозумітися з японцем чи індусом, у Стамбулі чи в Пекіні... Тому – геть російську як другу державну. Українець, який розуміє російську, – мудрець. А якщо нею ще й розмовляє – геній. Вчити і вдосконалювати російську – марна трата часу і зусиль на мову (язик) обмеженого простору спілкування економічно відсталих країн колишнього СССР. Примушуйте себе та своїх дітей до вивчення англійської – там порядок, повага між людьми, висока культура, розвиток та технології, а найголовніше – майбутнє для України", – написав один із коментарів до моєї статті "Чи треба вивчати російську мову?".



Ведучи мову про сучасну семіосферу українського міста чи навіть села – вивіски, афіші, оголошення тощо, – можна говорити про широкомасштабну мовну агресію – нічим не виправдане транскрибування чужих слів кирилицею.

Науковці розуміють, що такі огульні запозичення з чужих мов неминуче призводять до зниження рівня мислення громадян, а відтак до незворотних змін щодо самоідентифікації.

З цього приводу цікавими є аргументовані роздуми знаного американського мовознавця доктора Святослава Трофименка "Русифікація задніми дверима".

"Вже понад 12 літ постколоніяльна Україна як самостійна держава спілкується з іншими державами світу на дипломатичному та державному рівні, відстоюючи українські інтереси.

На жаль, цього не можна сказати про взаємовідношення української мови з іншими мовами світу. Тут Україна ще далі застрягла в колоніяльному трясовинні.

Як можемо собі пригадати, політика колоніяльної імперії була спрямована на те, щоб українців позбавити рідної мови. На це були всілякі прийоми: поступова ліквідація та усунення самобутніх українських слів зі словників та зневажливе окреслення тих, що залишилися, як "застарілі", "архаїчні", "діалектизми" тощо; їх заміна російськими словами та кальками; заборона відмінків (кличний) та букв-фонем (ґ).

Як знаємо, се було спрямоване на те, щоб українська мова виглядала як недолугий діялект російської мови.…

Іншими словами, українцям не було дозволено вимовляти англійські слова так, як їх вимовляють англійці, американці чи канадці, а тільки так, як їх вимовляють росіяни. Наслідки того насильства закорінилися так міцно, що Україна їх ще не позбулася до сьогодні.

Чому ця російська "обробка" була така шкідлива? Справа в тому, що українська мова володіє багатшим фонемним фондом, ніж російська, для правильного відтворення англійських чи німецьких слів.

Ясна річ, що колоніяльну владу це ніяк не влаштовувало, і тому передача чужих слів українськими фонемними та лексемними засобами не бралася взагалі під увагу.

Чуже слово писалося, а тим самим і вимовлялося, бо ж українська мова фонетична, тільки і виключно так, як воно було написане в російській, також чужій, мові. Отже всі, ради власної безпеки або за інерцією, писали ці слова "по-російськи", що не раз спотворювало вимову даних слів.

І так декілька поколінь українців виросло, зовсім не знаючи, як насправді звучать ці "англійські" чи "німецькі" слова в устах англофонів чи германофонів, приймаючи зросійщені чужі слова за чисту монету.

Тепер існує самостійна Українська держава, одначе тавро і навички колоніяльних часів поки що не зникли. Біда не тільки в тому, що вже увійшло багато раніше спотворених англійських слів в українську мову, але весь час доходять нові слова, і їх дальше мавпують з російської мови!

Подібні проблеми виникають також з німецькою мовою, одначе вони стрічаються рідше. В основному маємо до діла з неправильною передачею фонем "га", "ґе" і "ха" в географічних назвах та іменах власних.

Можна навіть сказати, що настало деяке погіршення ситуації, бо, наприклад, ще не так давно ім’я "Hans" писалося правильно як "Ганс" – а тепер, не знати звідки, появилося "Ханс". Таке хакання також почало з’являтися в іменах Helmut, Horst (писаних як Хельмут, Хорст) та інших.

Окрім того, треба додати передавання німецької комплексної фонеми "еі" (що має звучати "ай") як "ей". Наприклад, зустрічаємо писання прізвища Einstein як "Ейнштейн" замість, правильно, Айнштайн, слова Grossmeister як "гросмейстер" замість правильного ґросмайстер (та ж це слово походить від слова майстер!)…

Писання англійських слів кирилицею (але українською) повинно давати змогу читачеві вимовити дане слово подібно до його вимови англофонами. Інакше будемо мати до діла з двома англійськими мовами: нормальною, вживаною англофонами, та шкандибаючою на російських фонемних милицях, що пропхалася в українську мову.

Коли писати англійське слово кирилицею так, що замість "ґе" написано "га", то читач так і буде його вимовляти. При зустрічі з англофоном його або не зрозуміють, або зрозуміють фальшиво.

У першому випадку він буде казати слово-нонсенс, якого нема взагалі в англійській мові (наприклад грін замість ґрін). У другому випадку слово, яке він вимовлятиме, таки існує в англійській мові, але має зовсім інше значення, ніж він думав.

Багато людей можуть собі ще пригадати дипломатичний скандал, коли американського віце-президента Ґора вітали як містер Гор, що є не тільки неправильно, але і вельми образливо.

Губернатора Канади, українського походження, Гнатишина вітали в Україні транспарантом "Welcome Mr. Gnatishin", хоч у його документах скрізь написано виразно латинкою "Hnatyshyn". Мабуть, взято прізвище Гнатишин написане по-українськи, але читане по-російськи.

Українська "г" це англійська "h", українське "ґ" це англійське "g", а українське "х" це англійське "kh".

Деякі приклади, коли заміна звуку "ґе" звуком "га" веде до слів іншого значення, подані в таблиці.

gag (ґеґ = затичка, жарт) –> hag (геґ = відьма)

gash (ґеш = розріз, рана) –> hash (геш = січене м ясо)

gale (ґейл = шторм) –> hale (гейл = здоровий)

gall (гол = жовч) –> hall (гол = зал)

garden (ґарден = сад) –> harden (гарден = тверднути)

gad (ґед = гострий прилад) –> had (гед = мав)

gaggle (ґеґл = стадо гусей) –> haggle (геґл = торгуватися)

gallows (ґеловс = шибениця) –> hallows (геловс = освячує)

gam (ґем = стадо китів) –> ham (гем = шинка)

gaunt (ґонт = вихуділий) –> haunt (гонт = періодично з’являтись як привид, дух)

gauze (ґоз = марля) –> hose (гоз = гумова труба)

gawk (ґок = придивлятись) –> hawk (гок = сокіл)

Gaul (ґол = старовинна Ґалія) –> haul (гол = перевозити)

gay (ґей = веселий, гомосексуал) –> hay (гей = сіно)

gaze (ґейз = приглядатись) –> haze (гейз = мряка)

gang (ґенґ = банда) –> hang (генґ = вішати)

gate (ґейт = брама) –> hate (гейт = ненависть)

gas (ґез = ґаз) –> has (гез = має)

geld (ґелд = каструвати) –> held (гелд = тримав)

gill (ґіл = зябро риби) –> hill (гіл = горбок)

gilt (ґілт = позолочений) –> hilt (гілт = рукоять меча)

girl (ґерл – дівчина) –> hurl (герл = метати)

goal (ґоль = мета) –> hole (голь = діра)

gobble (ґобл = жерти) –> hobble (гобл = перешкода)

gold (ґолд = золото) –> hold (голд = тримати)

good (ґуд = добрий) –> hood (гуд = капюшон)

got (ґот = дістав) –> hot (гот = гарячий)

goof (ґуф = недогляд) –> hoof (гуф = копито)

guide (ґайд = провідник, гід) –> hide (гайд = шкура, ховати)

gun (ґан = пальна зброя) –> Hun (ган = член плем’я гунів)

gum (ґам = ґума) –> hum (гам = шум)

gull (ґал = чайка) –> hull (гал = шкірка)

gush (ґаш = злива) –> hush (гаш = тиша)

gut (ґат = кишка) –> hut (гат = хатинка)

girdle (ґердл = пояс) –> hurdle (гердл = перешкода)

ghost (ґовст = дух) –> host (говст = господар)

gore (ґор = закипіла кров) –> whore (гор = повія)

goose (ґуз = гуска) –> whose (гуз = чий)

…Клопоти також виринають у писанні "и" там, де треба писати "і".

Наприклад, появилося багато англіцизмів типу marketing, monitoring, які пишуться як маркетинг, моніторинг, сюди також входить боксерський "ринг"…

Тут можна би згадати, що в деяких школах англійської мови в Україні – наскільки мені відомо – ще до сьогодні вчать не англійської, а русо-англійської мови, не вживаючи там, де треба, фонеми "ґе", і хакаючи там, де має бути фонема "га".

Але погляньмо на хаос в писанні прізвищ, де приходять фонеми "га", "ґе" та "ха".

…Дехто скаже: "та ми вже до тих перекручених слів звикли – нам трудно перевчитися", ці слова вже "узвичаєні" тощо…

Повага до України та українців у світі може від усунення такого "узвичаєння" тільки зрости. Це було б також ще одним доказом, що місце України в Європі а не в Євразії, куди її дехто хотів би запхати".

Висновок шановного американського мовознавця більш ніж слушний. Бо російські милиці українській мові не просто зайві, але й вкрай шкідливі.

(С) http://www.pravda.com.ua/columns/2012/05/23/6965109/

Лінгвофріки як нове підґрунтя російських ідеологічних маніпуляці

  • 21.05.12, 11:06

Є такі люди - лінгвофріки. На перший погляд вони нешкідливі: усього лише вірять, що Росіяни - найдревніший нарід на Землі, а російська мова - прамова людства. І нічого б страшного, якби останнім часом їхні ідеї не почали набувати широкої популярності (в тому числі й в Україні) і не стали лягати в основу неофашиських і відверто екстреміських ідеологій.

Основна ідея лінгвофріцтва – на основі дослідження мови знайти і передати непосвяченим сакральні істині, сховані у словах російської мови. А також - знання про первинність російської мови і російської цивілізації на планеті Земля.

Один з найкрасномовніших прикладів того, як це працює: береться слово "этруски" (племена, культура яких лягла в основу римської) – розбивається на "эт" і "русски", після чого робиться сенсаційне розкриття втраченої ("официальная история умалчивает") істини, що етруски – это ж русские. І саме русская цивілізація лягла в основу римської.

Або береться англійське слово girl (дівчина). Методом заглядання у найпоширеніший в інтернеті словник англмови робиться висновок, що "у себя на родине слово происхождения не имеет". Потім ще деякий час розмірковують, шукають російські слова, які звучать подібно. І - бінго: "В древнерусском было замечательное слово, которым называли юных особ – ГоРЛица"! Загадку походження і запозичення girl з російської розгадано.

Можливі й значно складніші побудови: М. Задорнов в одній зі своїх проповідей доводить, що англійське business походить від російського "без носа".

  Попри очевидний для будь-кого з гуманітарною освітою ідіотизм таких умовиводів, є певна категорія людей, які в це вірять. Згадаймо доброго доктора Геббельса: "щоб завоювати любов народних мас, кажіть їм найбезглуздіші і найгрубіші речі". І піпл, давлячи приховане відчуття власної неповноцінності і гарячково шукаючи підтверджень власної унікальності, хаває.

Лінгвофріки дуже люблять усі слова, в яких трапляється словосполучення РА, типу РАдость. Єгипетський бог РА пішов від якогось РАссєйського, і РА, яке трапляється в деяких словах – вказівка на відголосок цього знання. Слово "сРАть" з такої точки зору значить "бути з богом РА". 

Особливо старається фрікодоктор Російської Академії наук Чудінов: сей дослідник відкрив і "науково довів", що китайська мова пішла від російської. І начхати, що "китайської мови" не існує, а в Китаї спілкуються купою діалектів, часто незрозумілих мешканцям віддалених провінцій.

Останнє відкриття Чудінова зовсім чудернацьке – "русский язык был тем самым единым языком, о котором в Библии писали, что был один язык до построения Вавилонской башни". Інше наукове світило доводить, що Адам і Єва розмовляли... ну, ви вже зрозуміли, якою мовою. 

Головні принципи лінгвофріцтва

Ось кілька головних принципів лінгвофріцького методу дешифровки іншомовних і російських слів, давніх написів, віднайдення "прихованого" смислу топонімів та інших мовних ігор:

- голосні не мають значення, при пошуку суті слова їх можна (за бажанням інтерпретатора) брати або не брати до уваги, чи довільно змінювати на подібні;

- написання важливіше, ніж звучання – лінгвофріки вважають, що багато слів виникло через те, що хтось колись неправильно прочитав російські слова;

- обернене прочитання: у словах інших мов, особливо тих, що читаються справа наліво, можна знайти зворотне прочитання російських слів;

- повне ігнорування морфології. А навіщо вона взагалі потрібна?..

Розбираючи слова згідно цієї з цією методою, дійсно доходиш до дивних висновків. Будь-яке слово будь-якої мови- звісно, за наявності фантазії - можна прослідкувати до його російських витоків. 

Наприклад, "славянин" позначує насправді того, хто "славить ян і інь". І лінгвофрікам байдуже, що концепції інь та ян зявилися як мінімум за два тисячоліття (а скоріш за все – значно давніше) до виокремлення російської мови. 

Або "самурай" значить "сам у рай": сам, значить, у рай вирушає, коли робить харакірі. 

"Нация" значить "наш он". А "еврей" – не інакше як викревлене "арий". Це, звісно ж, не може не приводити до висновку (прихованого, звісно ж, істориками і урядами), що російсько-арійська цивілізація - найпервинніша. А битва на Курукшетрі 5000 років тому, яка описується в індійській Махабхараті – це насправді розповідь про битву характерників у Волго-Обському басейні. І це, без сумнівів, стає зрозумілим, якщо "порівняти" звучання деяких топонімів Махабхарати з сучасними російськими. 

Вчені-лінгвісти донедавна на переймалися спростуванням "трудів" лінгвофріків. Мабуть, з тієї ж причини, що лікарі не спростовують тексти "знімателів пристріту". А даремно. 

Перегляди записів популяризаторів лінгвофріцтва на Ютюбі сягають десятків і сотень тисяч. А лінгвофріцька література штампується в Росії шаленими тиражами, і досягла сукупної кількості вже в кілька сотень тисяч примірників.

Лінгвофріків почали помічати після того, як в їхні ряди навернувся відомий сатирик Задорнов, а саєнтолог Стріжак зняв в прямому смислі "культові"для значної частини росіян, що з’їхали з глузду, фільми "Игры Богов". Сюжети з доведеннями факту, що русский язык – самый древний на земле, і саме росіяни збудували єгипетські піраміди, на ура публікують видання типу Комсомолки і показують російські провінційні телеканали. 

Особливо багато лінгвофріків у Москві, Сибіру та їхній цитаделі -- місті Омськ, який лінгвофріки іменують Асгардъ, всіляко намагаючись наголосити твердий знак вкінці. Однак, останнім часом лінгвофріцтво поширилося не лише в Росії , а й серед схильної до всіляких "езотерик-з-Ютюба" російськомовної молоді в Україні. Характерно, що, на відміну від російського, українське лінгвофріцтво (найвідоміше своїми теоріями про те, що завойовник Аттіла – це українець Гатило) давно сумирно померло, і лише зрідка згадується хіба вже зовсім юними й дурними свободівцями.

Збентежені від такого наступу лінгвісти вже не могли гордо ігнорувати цю ахінею (прикметно: один з політичних тлумачів і популяризаторів лінгворфріцтва зветься А.Хінєвич), і схаменулися. Адже люди на масово вірять у подібні нісенітниці. А потім ці нісенітниці лягають в основу політичних і псевдорелігійних ідеологій. 

І розгубилися доблесні учоні мужі. І не знали, що робити. Дивитися їх на Ютюбі ніхто не хоче. Та й справді: кому цікаво слухати людину, яка знає пару десятків мов і може проводити між ними паралелі. Адже це довго й нудно, і треба напружуватися, щоб розібратися у якихось "коренях", "суфіксах", "префіксах"... Муть, коротше.

Наука втрачає авторитет на всіх фронтах. Однак "наука наук", лінгвістика, в силу своєї складності, ніби трималася осторонь і не піддавалася атакам дилетантизму. Тепер виникла загроза й для "цитаделі", яка, здавалося, могла, навіть не помічаючи, витримати будь-який удар шарлатанства. Вченим є над чим замислитися. Тим більше, що деякі лінгвофріки мають цілком справжні дипломи кандидатів і докторів фіз-мат наук.

Біда саме в тому, що ці мовні ігри в слова не лише наповнюють гонорарами кишені проповідників лінгвофріцтва (типу Задорнова). Вони ще й беруться на озброєння націонал-шовіністами типу Трьохлєбова і Хінєвича, які отримують десятину зі своєї пастви (ці поважні панове примудрилися створити релігію на основі лінгвофріцтва).

Лінгвофріцтво і політика

Російська влада ставиться до лінгвофріцтва поблажливо: з одного боку, не підіймає його до якихось висот і визнання (лінгвофріцтво і його логічні наслідки суперечать русскому православію). З іншого ж, усіляко заохочує його на народному рівні. Малоосвіченому населенню політичні наслідки лінгвофріцтва типу "истоки всей европейской цивилизации - в России, которая на нашей планете была первой и мощной державой с развитой культурой, наукой, промышленностью" допомагають вірити в обраність і месіанство. А значить - і правлячий режим.

З іншого боку, путінізм, схоже, вирішив використовувати лінгвофріцтво й інакше. На сьогодні одна з найважливіших функцій лінгвофріків в ідеологічній системі ФСБ РФ – створення популярно-доступного псевдонаукового матеріалу для використання у нових міфологічних системах, типу російського неофашизму і неоязичництва, навязування цієї ахінеї молоді. 

Лінгвофріцтво і псевдорелігійні системи, які беруть його за основу своїх ідеологій, перетворилися на проект ФСБ. Остання готує альтернативну ідеологію для охоплення тих, хто розчарувався в русском православії. 

Усе це стало зрозуміло після показового судового процесу проти згаданого гуру лінгвофріцтва і неоязичництва А.Хінєвича. Гуру "прокатали" за статтею "екстремізм і розпалення міжнаціональної ненависті", чим він дійсно займався. Прокатали, однак, дуже мяко, і невдовзі після вироку Хінєвича без зайвого шуму відпустили. Таким чином, гуру отримав погони "мученика" - після чого його авторитет і паства значно зросли.

Автор: Станіслав Давиденко

Почніть з малого – з мови

  • 19.05.12, 21:05

Почніть з малого – з мови

Почніть з малого – з мови. Вичавлюйте з себе раба у мовному середовищі. Доведіть решті – хто на цій землі господар!

2/3 українців назвали рідною українську. Але розмовляють менше.

  • 10.05.12, 23:54

Щодо двомовності - практично 50 на 50. Мінус ті, хто вагається.

Дві третини громадян України вважають українську мову рідною. Про це свідчать результати дослідження громадської думки населення України, проведеного компанією Research &Branding Group.

Так, 62% опитаних вважають рідною українську мову. У той же час 44% назвали українську мову переважною мовою спілкування в сім'ї, 42% - переважною мовою на роботі та навчанні.

І тільки для третини українців рідною мовою є російська (36%), для такого ж числа респондентів вона ж є переважною мовою спілкування вдома (35%) і на роботі та навчанні (36%).

Кожен п'ятий українець при спілкуванні як вдома (20%), так і на роботі чи навчанні (21%) в однаковій мірі користується і українською, і російською мовами.

Думки українців щодо необхідної кількості державних мов розділилися: 47% опитаних вважають, що державних мов має бути дві (українська та російська), тоді як 46% хотіли б бачити державною мовою тільки українську, 7% опитаних не змогли відповісти.

У період з 22 березня по 1 квітня 2012 року компанія Research& Branding Group провела дослідження громадської думки населення України щодо ставлення українців до мовного питання в Україні. Збір інформації проводився методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України і АР Крим. Респонденти відбиралися за вибіркою, що репрезентує доросле населення країни за місцем проживання (область), статтю і віком. Всього було опитано 2078 людей. Очікувана середня помилка вибірки складає + -2,2%.

За матеріалами: Тексти

«То ніякі не русизми»

  • 21.04.12, 13:00
«То ніякі не русизми», або Пора забирати позичене
П'ятниця, 20 квітня 2012 17:15


То ніякі не русизми. То давні українські слова, що їх ми свого часу позичили росіянам. Тепер настала пора повертати ці слова в нашу мову. Микола Лукаш

Віктор Гребенюк (псевдонім Брат Віктор), письменник, м. Луцьк

Сучасний читач, загартований у боротьбі за чистоту української мови, дивується, розгорнувши твори наших класиків мало не на будь-якій сторінці: чому Іван Франко і Лесь Мартович, Леся Українка і Марко Вовчок без стилістичної мети пересипали свою мову «росіянізмами»?



Ось виписи зі Словника мови Шевченка (К.: Наук. думка, 1964. – Т. 1, 2), з його україномовних творів: благодарити, будуще, виниряти, время, вторий, год, грод, держати, довги, жадний (жадібний), завидувати, заказати (замовити), заставляти (змушувати), краска (фарба), кровать, лавка (крамниця), лист (аркуш), лихорадочно, лісний (лісовий), лучі (промені), много, нарошне, настоящий, начати, нащот, недомогати, обіщати, обутися, одвіт, оп’ять, оставатися, охота (полювання), первий, письмо (лист), підождать, подарок, пожар, поклонник (шанувальник), положено, получити, послідній, постройка, потеряти, прочий, ранше, случай, спішити (квапитися), спросити, стоїти, сутки (доба), тоже, точити, туда, угол, успокоїти, часть, яд.

На Придніпров’ї, де Шевченко навчився рідної говірки, що лежить в основі літературної мови, ці слова широко вживані й донині, але тепер із печаттю «суржика». Припустімо, що вже за часів Шевченка то були русизми, а Тарас Григорович не проявив належної пильності. Погортаймо тоді словники й атласи тих діалектів, котрі найменшою мірою були піддані русифікації. Читачі – вихідці з тих країв легко переконаються, що, хоча фіксація говіркового мовлення розпочалася минулими століттями, ці слова і нині є звичними в устах національно свідомих галичан, гуцулів, поліщуків...

Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок : у 2 ч. – К. : Наук. думка,1984: будьто (нібито), вбути (взути), видіти, вітчина (шинка), вкусний, власть, волнуватися, врем’я, всегда, дальше, ділати, добавити, желати, женщина, зажигати, запад, звено (кільце ланцюга), зябнути, ігла, каждий, кушати картошку, кожа (недублена шкіра), корка (шкуринка), коротати вік, коснутися, красавиця, красити, кузнець, місто (замість), много, немніжко, платок, плохо, пословиця, поспорити, приліжно (старанно), протів, пустяки, ранше, розговор (говірка), розличити, розсипатися вдребезги, рощитатися, свадьба, спорити, спрятати, страда, строїти, струя, суматоха, также, тогда, топливо, тотчас, требовати, тряпка, тучний, участок (ділянка), хворост.

*Цит. за: Череватенко Л. «Сподіваюсь, ніхто не скаже, що я не знаю української мови» // Фразеологія перекладів Миколи Лукаша : cл.-довідн. – К. : Довіра, 2002. – С. 719.

Гуцульські говірки : короткий сл. – Львів : [б. в.], 1997:воздух, вон (геть), видіти, игла, многі, жолудок, звізда, будуще, обув, лічитися (лікуватись), мерзкий, мовня (блискавка, рос. молния), млодіж, оба, об’явити, пляс, портки, свекла, сверщок, смотрити (пильнувати), товпа, хоть шаром покоти, улій (вулик), хромий.

Пиртей П. С. Словник лемківської говірки : матеріали для сл. – Легниця – Вроцлав : [б. в.], 2001:волоси, глупий (дурний), жара, жена, жолудок, зажжеш оген, звізда, здіватися (знущатися), ігла, ізумруд, каждий, карп, красавиця, кудрі, кукла (лялька), лікарство, молодіж, посмотрити, свекров, скверщок, также.

Латта В. Атлас українських говорів Східної Словаччини. – Пряшів : Від.укр. літ. Словац. пед. вид-ва, 1991: жолудок, зажмурити, кип’яток, много, очереть (черга), почки (нирки), спратати, топір, яєшніца.

Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок : у 2 т. – Луцьк : РВВ«Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000: глядіти (дивитися), ето, єсть, должен, когдась, куриця, міл (крейда), мниго, некий, облакуватий, обув’є, отрава, охота (полювання), пастбище, пасть, перве (спершу), різвий, сіверний (про вітер), скверний (негарний), спреждевіку, спугати, товчок, топор (велика сокира для колод), тощий, тропина, тук, туча, хвор, чужбина, щитати (рахувати).

Дыялектны слоўнік Брэстчыны. – Мінск : Навука і тэхніка, 1989(словник фіксує українські говірки Берестейщини): вірьовка, звязь, лікарство, настоящий, облоки, послєдній.

Розмір цієї статті не дає змоги навести всі лексеми й фразеологізми, зафіксовані в цих словниках, котрі можуть здатися «росіянізмами». У тому, що «то ніякі не русизми», а давня українська лексика, котра не ввійшла до літературної мови (чи наразі не закріпилася в ній), але продовжує жити в діалектах і просторіччі, переконує нас і це джерело:

Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови: монографія. – К. : Наук. думка, 1992: воздух, волна, гов’ядина, гололедиця, женщина, жолудок, іл, істочник, колібатися, куриця, лом (брухт – запозичене з німецької), лужа, лук (цибуля – запозичене з німецької), луч, міль (мілина), пітух, почка (нирка – запозичене з німецької), семено, скула, струя, тиква (гарбуз – запозичене з тюркських мов), утка, хворост.

Чому ж ці та безліч інших слів, словосполучень, фразеологізмів так подібні до російських? Пригадаймо – у найзагальніших рисах – етногенез росіян. У другій половині І тис. н. е. населення теперішньої європейської частини Росії складали переважно угро-фінські племена: чудь, весь, мурома та ін. Ці простори поступово колонізували східні слов’яни – теперішні українці, та ослов’янені вже у нас варяги (скандинави). Нечисленні колоністи принесли слов’янську мову й культуру, а згодом і християнську віру. Так давньоруська, цебто давньоукраїнська мова була прищеплена до дерева угро-фінських мов, асимілювала їх, заклала підвалини Київської Русі як імперії. Згодом у ці землі влились елементи монгольські й інші; так витворилися росіяни і російська мова. (Втім, Росією ця країна офіційно йменується лише з 1721 року, коли Петро І видав відповідний указ; доти країна називалась Московією, а росіяни – московитами). Цей процес відбувався не тільки через живу мову, а й через церкву, але в ті часи церковнослов’янська була куди ближчою до живої, ніж тепер.

Отже, росіяни – це слов’янізовані угро-фіни зі значними домішками інших етносів. Немає в цьому нічого унікального й нічого принизливого для росіян: таким же чином утворилися, наприклад, болгарська мова і болгари (слов’янізовані тюрки-булгари), французька мова і французи (романізовані галли).

Після занепаду метрополії внаслідок монголо-татарської навали зміцніла із часом Московія перебрала і нашу назву (Рсіа грецькою означає Русь), і свою мову оголосила великорусской (Макро Росіа по-грецьки означало «некорінна, колонізована Русь», подібно як Макро Еллада – це колонії корінної Греції, Мікро Еллади). Згодом наша нова інтелігенція за таких умов, керуючись, безумовно, патріотичними переконаннями («Геть від Москви!»), взялася вичищати рідну мову від справжніх, а часто і від гаданих росіянізмів, заміняючи їх новотворами, полонізмами та германізмами, іншими запозиченнями.

Але в говірках, як бачимо, наша давньоруська лексика живе й донині. Що ж із цим робити? Можна й надалі боротися з нею, наче з «русизмами», а можна – знаючи міру! – легалізувати її в розмовному, художньому, публіцистичному стилях.

Це аж ніяк не означає, що не слід боротися зі справжніми росіянізмами (наприклад, пашлі додому, нема дєнєг, заходьте слєдующий, все харашо; із матюками). Зрештою, це стосується недоцільних запозичень і з будь-якої іншої мови, як-от англіцизмів, яких тепер у нас тьма-тьмуща.

Отже, робимо висновок: давньоукраїнський і новоукраїнський пласти нашої живої мови мають мирно співіснувати. Час повертати своє, рідне.

Спробу такого повернення я зробив у своїх книгах «Діяння небожителів» (поетичний епос) і «Тетрамерон» (новели), що вийшли нещодавно у луцькому видавництві «Ключі»: бльниця, бистрий, враг, воздух, видіти, власть, врем’я, вперве, глуш, двірець (палац), дівочка (дівчина-підліток), жара, зяб, колокл, криша, краска (фарба), лар (скринька), ликувати (радіти), лучистий, много, но (але), новість, обув’я, одвіт, оружно, охотник, письмо (лист), п’ятнований, родителі, скот, строїтись, судьба, часть і т. ін.

Звісно, то все питання, що мають бути продискутовані. Охочі ж посперечатися з приводу справжніх і гаданих росіянізмів мають це робити в чесній і спокійній дискусії: послухайте народ (тих із народу, кому довіряєте), погортайте словники, почитайте, а тоді беріться за перо. Гадаю, з холодним розумом станемо однодумцями.