Ми - українці!

Ми - українці! — короткий зміст книги Ми - українці! Я пишаюся цим. І хотів би, щоб якомога більше людей, які живуть на землі України і люблять її, і тих, кого доля занесла в чужі краї, теж пишалися. Ця книжечка допоможе. В ній немає придуманих віршів, в ній думки і почуття, радість і горе, сміх і сльози і, головне, дуже багато любові українця. Оскільки кожен шукає в поезії своє, я розложив вірші на вісім поличок, назви яких наведені вгорі кожної сторіночки. Насамперед - це Пізнання світу і себе. Тут і пошук Смислу життя, намагання зрозуміти Хто ми?, розібратися у Стосунках, усвідомити основні Істини життя, осмислити, що таке Мистецтво, сказати кілька добрих слів про Зрілість. Є і Портрети сучасників. Про нашу мову і національну ідею, про становлення відкритого демократичного суспільства, про політику і політиків у розділі Публіцистика. Україна 1992-96 років - це думки і емоції тяжких часів становлення нашої держави. Щодня усі ми У пошуках щастя. Найбільший розділ цієї книжечки - Простір кохання. В ньому і Любить! І Не любить. І вічне запитання: любов - Що це таке? Шостий розділ - це недоспівана Ода жінці. Без щирої Усмішки і дошкульного жарту українець - не українець. А все це разом і є Світ поезії - одна з найхарактерніших і глибинних національних рис сентиментальних і мудрих, ліричних і усміхнених, романтичних і прагматичних українців. Ця книга на Х Київському Міжнародному книжковому ярмарку “Книжковий світ 2007” нагороджена спеціальним дипломом Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів “За вагомий внесок у розвиток української поезії”

Ми в світ прийшли, щоб взнати, хто ми є

В ділах, стосунках, в щирості й любові.

У цьому сенс життя і голос крові.

Щоденний вибір Долею стає.

***

Нічого не буває просто так.

Нічого не буває випадково:

Ні зустріч, ні подія, ані слово.

До того йшло, або ж це Долі Знак.

***

Існують вищі радості і втрати.

Існують небуденні відкриття.

Дай, Боже, зрозуміти і пізнати

Призначення і смисл свого життя!

***

В усьому уповаємо на Бога.

Як щось не так, то скаржимось на Долю.

Але Господь всім дав свободу волі,

Щоб кожен сам обрав собі дорогу!

***

Здається, живемо як на узбіччі.

Життя вирує там, де нас нема.

Самі себе принижуєм дарма! 

Життя – це ми: і совість, і обличчя!

***

Я часто гірко мучуся тому,

Що піддаюсь умовностям бездарно.

Дорогоцінний час втрачаю марно,

Не знаючи ні нащо, ні чому!

***

Так хочеться чомусь пісень співати!

Зустрічним усміхатись є потреба.

Хтось думає, напевно, дурнуватий –

А це я так закоханий у тебе!

Тобою зачарований давно,

Я хочу, щоб мене ти покохала!

Самотнього кохання вже замало,

Зів’яне без взаємності воно.

В житті буденнім радощів немає.

Так хочеться хоч зазирнути в рай,

Відчути, як душа знов оживає…

Щодня тобі молюся: «Покохай!».

***

Я стільки думаю про тебе!

У сни таємні зву тебе.

Неначе ти – Душі потреба,

Дарунком послана з Небес.

Акумулює ніжність серце.

Бажання в ньому тихо сплять,

А пестощів чутливих рать

Чекає, поки сон минеться.

З тобою хочу я розкуто

Прорвати греблю почуттів,

Почути серце щирий спів,

У море пристрастей пірнути, 

Забути, хто є ти і я,

Буття перетворити в ніжність,

Відчути в насолоді вічність –

Це мрія стомлена моя!

***

Чим я живу? З тобою розмовляю, 

Оспівую тебе й твою красу,

В душі, мов квітку, образ твій несу

І забуваю, що ходжу по краю! 

***

Не питай ти мене, не питай,

Чи любив кого-небудь до тебе.

Я не буду питати у тебе,

З ким була ти в щасливі літа.

Треба щиро подякувати їм

За колись подаровану казку,

За збережену душу і ласку,

Хоч пішли кожен шляхом своїм.

Що було, не повернеться знов.

І не треба йому повертатись.

Як судилося нам покохатись,

Значить, знов народилась Любов.

То ж плекаймо її, мов дитя,

Відкриваймо в собі кращі риси!

Наші мрії про щастя збулися.

В цім коханні і є сенс життя!

***

Хоч як кляли би і ганьбили нас,

Як кісточки би нам перемивали, 

Я Вас люблю! Я думаю про Вас. 

Але сумую: зустрічей так мало!

Людей недобрих що штовха на зло?

Яке їм діло до чужого раю? 

В житті нікчемнім щастя не було,

Тому їх душі заздрість роз’їдає.

Їм хочеться розбити наш союз,

Потішитися нашими сльозами.

Я вистою. За тебе лиш боюсь:

Чи зможеш зберегти тепло між нами?

Себе я заклинаю і тебе:

Знайдімо сили не звертать уваги

На отруту. Послані з Небес

Нам радощі любовної наснаги.

Не всім дано у хаосі буття

Поміж бездушних, сірих і забитих

В собі відкрити ніжні почуття

І радості тією жити й жити!

***

Багато пройдено доріг.

Ще більше зроблено помилок.

Та попри все, я образ милий

Мов цінність вищую зберіг.

Немає доблесті у тім,

Коли час прийде, прохати,

Чекати, мріяти, страждати –

Цей шанс дається майже всім.

 

Але не всім дано талант,

Щоб із інтимного бажання,

Що кожному з нас притаманне,

Створити справжній діамант.

Кохання – тиха радість мрій

І до прекрасного дорога,

Шлях до гармонії і Бога,

Душі наснага й рівень твій.

Все в світі з часом одцвіта.

Коли квітує, повнить щастям.

Та тільки сильним душам вдається

Жить щастям тим літа й літа.

***

Напевно знаю, що колись,

Чи мало часу, чи багато,

Ти будеш гірко шкодувати,

Що наші долі розійшлись.

***

Солодкий хміль кохання не допив,

Убитий несподіваним розривом,

Немов жебрак, нужденний і сліпий

Вночі в грозу лишитися над обривом.

***

Якби були глибокі почуття,

Дрібниці не могла б їх зруйнувати.

Не треба гірко плакати від втрати!

На цьому не кінчається життя!

***

Якщо я Вас ніколи не побачу,

Щоб не страждати, сіті розрублю.

І все ж таки, я зичу Вам удачу,

Бо щиро, ніжно й трепетно люблю!

***

Любов – енергетичне джерело.

Одним дано – вік пити й не напитись.

А інші – тільки встигли полюбитись,

Хтозна чому пересиха воно.

***

Любов – це нескінченний шлях пізнання.

Любов’ю дихають, а не грішать.

Що глибша і чутливіша душа,

То довше і яскравіше кохання!

***

Я сам до істини дійшов,

Набивши лоба, стерши ноги,

Пройшовши радості й тривоги:

Бог є один. Бог є любов.

***

Любов – це таємниця ще й тому,

Що нею неможливо керувати.

Дарує щастя, роздуми і втрати.

Ніхто не знає, скільки і чому.

***

Кохання – тільки шлях, а не мета.

Мета, на жаль, привласнити кохану

Чи то коханого. У цім біда!

Тому так тяжко жити без обману.

***

Талант кохання – наче первородство.

Дух лицарство живе, він ще не зник.

В коханні має бути благородство.

А як немає, це лише інстинкт!

 

***

Передчуття кохання, радість, смуток….

На все свій час, на все своя пора.

Не ми вирішуємо, з ким і скільки бути –

Це вищих Сил і Долі світла гра.

***

«Кохаю! Страждаю! Для тебе

Дістану я зіроньку з неба!»

А їй цього просто не треба.

В усякому разі, від тебе.

***

Чому у кохання нерадісні очі

І погляд сумний, як у древніх ікон?

Бо щедро коханими всі бути хочуть,

А щиро любити не вміє ніхто!

***

Немає гіршої образи,

Немає більшої біди,

Коли любов руйнує зрада.

Кричать? Кому?

                            Тікать? Куди?

І тільки виплакавши очі,

Якщо душа іще жива,

Ти розумієш: це не злочин,

В коханні зради не бува!

Любов – це птах.          

               Де схоче – сяде.

Кому захоче – заспіва.

                Знявсь, полетів...

Яка ж це зрада?

Птахів безкрилих не бува!

Тому не плачте, а молітесь,

Щоб птах кохання прилітав,

Щоби душею відігрітись,

Забути болі і літа!

***

Кінець сімї – не тільки як розходяться.

Багато гірше, як живуть удвох,

У чорній нелюбові душі зводяться,

І ненависть отруює обох!

***

Мій друже, не плач від вагань і розлук!

Образ не шукай в легковажному слові.

Кохання, на жаль, не буває без мук.

Але всі ці муки не варті любові!

***

Ти кохаєш мене. А я іншу кохаю

А вона ще когось. А той хтось – не її.

Це любовна спіраль – без початку і краю.

Так любов нас єднає. Ми діти її.

Авторська сторінка