Соромно бути рабами.

           

Сьогодні - День українського політв’язня

                                                                                                                    Нема у мене ніякого криміналу.
                                                                                                                    Любити свій край не є злочин! 
                                                                                                                                           Сокульський І.


…Плаче і сумує неба синь похила.
Навіть невідома мужова могила.
Сина теж не має – за яким кордоном? 
Видивлено очі – дзвоном. 
Випитано долю докором – думками.
Виспівано душу болем і роками.
Знаю, не розважать всі мої слова. 
Вкотре біль збираєш, тричі удова! 

***

Стати б знову на передні лапи, 
завиляти весело хвостом! 
Щоб мене усі як є сатрапи 
називали любим своїм псом.

Лиш тоді — що їсти і що пити, 
і, диви, — над головою дах. 
І тоді, вгодований і ситий, 
я стеріг би ревно їхній шлях.

...Та живу зацькованим і гнаним, 
підневільний кожен в мене крок. 
І несу, мов прапор, свої рани, 
і на серце зведено курок.

Довго ще іти мені степами
чи пора вже впасти і конать?.. 
Так, мене ведуть — до ями! 
Ще живого! Хочуть поховать.


1968 р.


«14 жовтня 1981р. Гр. Сокульській Н.І. Повідомляємо, що Ваш син, Сокульський І.Г., за період перебування в нашій установі здав на відправку 6 (шість) листів. Оскільки наша установа не має в своєму розпорядженні штату перекладачів, то всі здані листи направлені в м.Київ, УРСР для перекладу російською мовою. Начальник установи УЕ-148/СТ-4 Галіуллін (підпис).» 

В кінці 1981 року сімя Сокульсткого одержала лити, написані впродовж півроку і затримані прокуратурою у звязку з їх пересилкою на переклад в м.Київ і подальшим переглядом цензорів. В той же час Івану вручили одночасно 40 листів з дому. «Звісно, що така церемонія з листуванням мене дуже засмутила, - писав поет. - …Пишу про це прокуророві УРСР. Адже я не просився, щоб мене вивезли, то думаю, що повинні зробити так, щоб я мав право користуватися українською нарівні з російською (у листуванні)».

Майже в кожному листі поет висилає нові вірші, в яких постійно звучать найдорожчі йому мелодії: Україна, Степ, Дніпровські пороги. Багато листів поета неабияк обороблено цензурою: викреслені окремі вирази або цілі абзаци («підозрілі за змістом»), інші листи конфісковані без пояснень. Виявляється, любити свій край, свою історію, культуру, рідну мову – це націоналізм і кримінал. 

«Без дати. Гр. Сокульській О.В. Повертаємо Вам пасочку, марки, Вашу вишивку – те, що не дозволено по режиму. Все інше вручене. Адміністрація». 

Довідку про повну реабілітацію Івана Сокульського його сім"я отримала після смерті Поета.

ОЗНАЧЕННЯ СТЕПУ

Степ дорівнює тиші, 
сонцю й вітрам. 
Степ на тому узвишші, 
на якому ти сам.

Степ далекий, і близько, 
степ як вічна гора! 
Степ піднявся так високо, 
що сягнув аж Дніпра.

Степ дорівнює болю, 
степ — та відстань, що є. 
На своєму роздоллі 
ми із ним — навзаєм.

Степ задивлений в небо 
(двох просторів супій!). 
Степ тісний на потребу... 
Степ, він рівня собі.
Степ дорівнює крові, 
що тече крізь віки. 
На підсилу здоров’ю 
степ ростить будяки.

Степ дорівнює волі — 
на чотири крила. 
Степ сьогодні — на поле. 
Степ сьогодні — на злам!

Степ заховує славу, 
степ відкритий всьому. 
І з мечем Святослава 
тут стояти йому!

Степ одкрив всі дороги — 
хай заходить гроза. 
Степ упав на пороги, 
І ні кроку назад!

1977 р.

* * *

Соромно бути рабами. 
Невольничий ринок — ганьба. 
Яка тут діра — рядами!.. 
Які ще права — в раба!

Беруть нас, як все, що — лиш брати:
як вугіль, як хліб, як руду... 
Скільки це нас—на страту, 
на ґвалт і безчестя ведуть!

Ганьба, що на всіх — поколінно! 
вироки всім виріка... 
І шлях її, славний і рівний —
по наших козацьких кістках.

1980 р.

Скорочено. Джерело: В.Платонов "Іван Сокульський "Любити свій край не є злочин". Світогляд №5. - 2010.