Чепиногин вітальний пост
- 24.08.14, 11:08
24 СЕРПНЯ
Сьогодні свято у нас! 23 роки. Google поставив сьогодні класну картинку, на якій всякі приємні чоловічки збирають яблука, навколо них літають птахи: День незалежності у нас сьогодні!
А на цій “картинці” до мого посту не все так миролюбиво. Бо у нас – війна. В українських соняхах, в яких зазвичай проіжджі дєвушки роблять селфі, нині – стоять танки і гармати… Співставність неспівставного… Поєднання непоєднуваного…
Коли, кілька днів тому, я показав цю фотографію своєму єврейському товаришу Ізі з Парижу, то він пригадав випадок з свого життя. В 1982 році Ізя служив офіцером ізраїльскої армії і брав участь в Ізраїльско-Ліванській війні… Під час одного з боїв, вони вступили в село… Навколо буяла і квітла природа. Співали птахи, цвіли сади, ріс інжир, до землі звисали величезні червоні черешні… Біля черешні лежали два роздутих трупа ліванських вертольотчиків, збитих, судячи з усього, кілька днів тому… Ми, каже, Ізя, не зважаючи на весь цей антураж, накинулись на черешню, рвали її жменями і їли… Під небом війни, на землі війни…
…Як писав Ніцше, в екстремальних випадках віковий глянець цивілізації злітає з людини за лічені секунди…
Це так. Але не завжди злітає… Бо недавно у Києві я обідав з одним російським бізнесменом, і навіть, - з другом, можна так сказати. Ми говорили про відмінність України від Росії…
Ты понимаешь, - сказав мені товариш, мы все не любим Путина и понимаем, что он урод. Но у всех у нас бизнес-шмизнес, заказы, госгарантии, налоговая и тому подобное… Нам не нужны потрясения и конфликты… Просто мы хотим стабильности…
- Понимаю, - кажу я йому…
-
А потім до нас доєднався ще один наш спільний товариш. Також бізнесмен, але з Києва… Якісь місяців вісім тому, він на своєму джипі возив “заправку” для коктейлів Молотова на Майдан, і стояв в лижному шльомі “Rossignol” під снайперськими кулями з дерев’яним щитом в руках…
…Нам теж не потрібні “потрясєнія”. Нам також потрібна “стабільність”… Але десь там у нас, в глибині свідомості, попід товстим шаром інстинктів живуть такі дуже дивні речі, що називаються честь, свобода, воля, гідність, незалежність… Без них ми не можемо жити. Без них нам не потрібна стабільність… Ми підемо на будь-які “потрясєнія”, щоб захистити їх і довести, що це справжні цінності…
От власне саме тому, “братья”, - “нікогда ми нє будєм братьями”… Навіть не тому, що ви не такі… А тому, - що вже не такі ми…
А у нас все буде добре! Точно!
З святом! Слава Україні!
Сьогодні свято у нас! 23 роки. Google поставив сьогодні класну картинку, на якій всякі приємні чоловічки збирають яблука, навколо них літають птахи: День незалежності у нас сьогодні!
А на цій “картинці” до мого посту не все так миролюбиво. Бо у нас – війна. В українських соняхах, в яких зазвичай проіжджі дєвушки роблять селфі, нині – стоять танки і гармати… Співставність неспівставного… Поєднання непоєднуваного…
Коли, кілька днів тому, я показав цю фотографію своєму єврейському товаришу Ізі з Парижу, то він пригадав випадок з свого життя. В 1982 році Ізя служив офіцером ізраїльскої армії і брав участь в Ізраїльско-Ліванській війні… Під час одного з боїв, вони вступили в село… Навколо буяла і квітла природа. Співали птахи, цвіли сади, ріс інжир, до землі звисали величезні червоні черешні… Біля черешні лежали два роздутих трупа ліванських вертольотчиків, збитих, судячи з усього, кілька днів тому… Ми, каже, Ізя, не зважаючи на весь цей антураж, накинулись на черешню, рвали її жменями і їли… Під небом війни, на землі війни…
…Як писав Ніцше, в екстремальних випадках віковий глянець цивілізації злітає з людини за лічені секунди…
Це так. Але не завжди злітає… Бо недавно у Києві я обідав з одним російським бізнесменом, і навіть, - з другом, можна так сказати. Ми говорили про відмінність України від Росії…
Ты понимаешь, - сказав мені товариш, мы все не любим Путина и понимаем, что он урод. Но у всех у нас бизнес-шмизнес, заказы, госгарантии, налоговая и тому подобное… Нам не нужны потрясения и конфликты… Просто мы хотим стабильности…
- Понимаю, - кажу я йому…
-
А потім до нас доєднався ще один наш спільний товариш. Також бізнесмен, але з Києва… Якісь місяців вісім тому, він на своєму джипі возив “заправку” для коктейлів Молотова на Майдан, і стояв в лижному шльомі “Rossignol” під снайперськими кулями з дерев’яним щитом в руках…
…Нам теж не потрібні “потрясєнія”. Нам також потрібна “стабільність”… Але десь там у нас, в глибині свідомості, попід товстим шаром інстинктів живуть такі дуже дивні речі, що називаються честь, свобода, воля, гідність, незалежність… Без них ми не можемо жити. Без них нам не потрібна стабільність… Ми підемо на будь-які “потрясєнія”, щоб захистити їх і довести, що це справжні цінності…
От власне саме тому, “братья”, - “нікогда ми нє будєм братьями”… Навіть не тому, що ви не такі… А тому, - що вже не такі ми…
А у нас все буде добре! Точно!
З святом! Слава Україні!
12
