Сумно, бо пам"ятаю це

Ні,  нічого  вже  не  треба,
Мов   живу  десь  полегеньку,
Ллється  жаль  з  нічного  неба,
Бо  згадав  про  мати,  неньку,

Залітають  згадки,  мрії,
Про  матусене  кохання,
З  цим  живуть  мої  надії,
З  цим  летять  мои  бажання.

Як  до  матінки  тулився,
Відчувая  душу  теплу,
Як  не  міг  бо  уявити,
Що  побачу  урну  з  пеплом,

Отже  час  минає,  лине,
І  мені  вже  час  страждати,
Бо  вже  вечір,  небо  синє,
Хтось  ще  буде  помирати.