Терцини жалю

Вони ішли на смерть
Слухняним млявим строєм,
Та одна рушниця в них на двох.

Вони ішли на смерть,
Ті, що горіли в танках,
Ті, що вмирали і вбивали.

Вони ішли на смерть,
Та їм же тільки й жити,
Та йшли вони на смерть.

Вони ішли на смерть,
Хвороби їх трусили,
Їх умирало більше, ніж вбивали ворогів.

Вони ішли на смерть!
Життя вже тут не владне,
Коли коричнева чума несеться вслід.

Вони ішли на смерть,
В полон їх забирали,
Вони вертались – тут їх вже свої вбивали.

Вони ішли на смерть,
На захист Батьківщини,
На морок в їх очах, але життя дітей.

Вони ішли на смерть,
І більшість не вернулась,
Вони відбили Світ учорної біди.

Вони ішли на смерть,
Навіки молоді,
Вони були мойого віку.

Вони ішли на смерть…
Сивіли вони рано,
А інші не сивіли взагалі!

Вони ішли на смерть,
Та ні вже – їх вели,
Вели під руки боягузливі кати.

Вони ішли на смерть
І рвали ворога зубами,
Бо вигризали це вони життя своє.

Вони ішли на смерть,
А смерть ішла по них,
Життю немає місця в різанині,

В давильні світу,
В костоломі рас,
На бійні неповинного скота.

Вони ішли на смерть,
Та смерть ця не даремна,
Мені їх шкода дуже, але ж і вдячний я…