Запалена свіча!

Я вгору простягаю руки.

Й небес сягаю я в ту мить.

О, Боже милостивий, ну за що всі муки

Тій жінці, що уміє так любить?!

Її життя завжди страждає,

коли пожовкне листя навесні.

І лиш, тоді у серці цвіт буяє,

коли усі щасливі у сім'ї!

Матусю, мамо, жінко, - нене!

Тобі горіти вічно - не згоріть!

Бо Богом, ти запалена свіча для мене,

І будеш для усіх нас довго жить!