Знову дощ...

Знову дощ...
Знову - зболені схлипи
Крапель з даху
І крапель з очей.
І такий задощілий
Цьогорічний цей липень,
І з небес - що не день -
Знову смуток тече.
Крапотить безнастанно
Він по серцю чиємусь,
Умиває обличчя,
І вуста, і думки...
І роз'ятрює рани -
Так підступно й нечемно,
І сплітає у цівку
Дощовиту роки...
Смуток - геть!
Дощ - на радість, напевно...
Він омиє знічев'я
Душу й серце чиєсь.
Так дощить недаремно -
Й по самотнім деревам,
І по пам'яті крапле,
Й хтось у зливі - воскрес...