Біла осінь

Та, що у білій сукні, З бурштину намисто вдягла І з вітром гуляла під руки, У вальсі з теплом відбула; Перлинами краплі ловила, Щоразу до неба молилась, Веселку тримала за край, Збирала вчорашній врожай. І знову вона полетіла Кудись, в невідомі світи, Тримаючи птаха за крила... Ах осінь, бешкетнице біла, Своє загубила намисто, Бурштином гуляла по місту, Години лічила, хмарини, Чіплялася за горобини... Бешкетнице, осіне біла...