Авіація і космонавтика

Усе що стосується авіації і космонавтики.Фотографії, відео, статті, вітаються спогади очевидців, фотографії відкритого Космосу і т.п.
24+ підписатися

16 учасників

  • Богдан Ляшко

«Марсіанські мрії» Сергія Корольова

  • 24.08.13, 11:48

Сьогодні, коли питання щодо різних варіантів пілотованих експедицій до Марсу жваво обговорюється і фахівцями, і журналістами, коли авантюрний, але при тому, зважаючи на нездатність нинішніх лідерів великих держав ставити перед людством великі цілі, єдино, мабуть, можливий у найближче десятиліття «політ в один кінець» вийшов на стадію технологічного проектування, — не зайвим буде згадати, а хто ж першим перевів мрію про Марс у розряд цілком конкретних проектних робіт.

Ідеться про Головного конструктора Сергія Корольова, славетного українця і визначного практика ракетобудування, про достойника, завдяки енергії та вмінню брати на себе відповідальність якого людство щонайменше на кілька років раніше розпочало космічну еру.

Нагадаємо, перший штучний супутник Землі було запущено 4 жовтня 1957 року, перший успішний старт автоматичної міжпланетної станції (АМС) до Місяця відбувся 2 січня 1959 року, перші живі істоти (собаки Бєлка і Стрєлка) піднялися на орбіту і повернулися на Землю на борту Корабля-супутника-2 (прототипу пілотованого корабля «Восток») 20 серпня 1960 року. А вже 10 і 14 жовтня того ж 1960 року Корольов, продовжуючи задуману лінію дослідження космосу, здійснює запуски АМС, покликаних вийти на траєкторію польоту до Марсу. Але внаслідок аварій ще «сирих» ракетоносіїв обидва запуски закінчуються невдачами. Перший вдалий запуск АМС «Марс-1» здійснено Корольовим 1 листопада 1962 року. Станція мала пролетіти повз Червону планету і сфотографувати її. Проте зв’язок з нею урвався задовго до цього польоту — радянська електроніка забезпечити дальні космічні подорожі у ті часи була неспроможна...

Та все це були АМС незначної маси, відтак вони не могли нести достатньо наукової апаратури, яка тоді вимагала чималих обсягів. Отож ще наприкінці 1950-х років Сергій Корольов, розуміючи, що розвиток космонавтики неможливий без збільшення маси виведених на навколоземну орбіту і на траєкторії польоту до Місяця та планет космічних апаратів, почав шукати розв’язання цієї проблеми. На той час створення потужного космічного літака було технологічно неможливим; залишалося два шляхи: або виводити носіями середньої потужності багато об’єктів і збирати їх на орбіті в одне ціле, або створювати надпотужні РН, які виводили би на орбіту вантажі масою до 100 тонн. До 1960 року вже була сформована концепція нової ракетно-космічної системи, основою якої став проект носія, що невдовзі одержав назву Н-1. Корольов доводив, що новий РН відкриє перед космонавтикою якнайширші обрії, зокрема, надасть можливість здійснювати не лише «штурм» Місяця людиною, який завершиться висадкою на поверхні природного супутника Землі і створенням там постійно діючої наукової бази, а й запуски важких АМС зі складними дослідницькими програмами та пілотованих кораблів до планет Сонячної системи.

Особливо приваблювала інженерів ідея пілотованої експедиції на Марс. Щоправда, з використанням техніки початку 1960-х вона вимагала величезних фінансових та виробничих ресурсів. Адже слід було спочатку за допомогою 20—25 пусків Н-1 вивести на навколоземну орбіту ряд модулів, потім зібрати з них марсіанський пілотований комплекс (МПК) стартовою масою близько 1630 тонн. Сама експедиція мала тривати понад два з половиною року і включати вихід МПК на орбіту Марсу, посадку на Марс, місячне перебування групи космонавтів на Червоній планеті і зворотний політ. На Землю мала повернутися лише частина корабля з космонавтами масою 15 тонн.

Більш реальним із огляду на технічні й фінансові можливості тодішнього Радянського Союзу виглядав обліт Марса чи Венери без посадки на планету й виходу на орбіту її супутника. У цьому разі корабель виводиться на таку траєкторію польоту, яка перетинає одночасно орбіти Землі та планети призначення і дає змогу йому, наче бумерангу, за певний час повернутися в район Землі і з другою космічною швидкістю увійти в її атмосферу. Наприклад, корабель, який стартував би 8 червня 1971 року (в одне з «вікон», тобто найвигідніших для польоту до Червоної планети часових проміжків), міг через 10,5 місяця пролетіти поблизу Марса, завдяки чому екіпаж міг би здійснити дослідження планети з прольотної траєкторії та скинути на її поверхню автоматичні зонди. Після обльоту Марсу здійснюється корекція траєкторії, і корабель стає на шлях повернення на Землю. Тривалість такої експедиції — від старту з Землі й до посадки на неї — три роки, один місяць і дві доби.

Робота над важким міжпланетним кораблем (російська абревіатура — ТМК) тривала в очолюваному Михайлом Тихонравовим відділі корольовського КБ. Спочатку темою займалися у вільний від основної роботи час дві групи проектантів під керівництвом Гліба Максимова та Костянтина Феоктистова. Першою із проблем, які потрібно було розв’язати, виявилась проблема створення придатної для тривалого польоту системи життєзабезпечення екіпажу. Адже такі системи, що ѓрунтувалися на не відновлюваних запасах кисню, води і продуктів харчування, не могли застосовуватися в такому польоті — надто великий багаж довелося б із собою тоді брати. Отож ставку було зроблено на системи з частково замкненим циклом, які у спрощеному вигляді повторювали б земні екосистеми. Звичайно, повний кругообіг речовин у невеликому за об’ємом кораблі створити неможливо, а от відновлення води й кисню уявлялося можливим. Для регенерації кисню потрібно було застосовувати контейнери з водоростями типу хлорели. Запаси їжі мали перебувати в сублімованому вигляді. Для поповнення раціону в бортовій гідропонній оранжереї корабля планувалося вирощувати овочі, що надало б можливість знизити масу запасів продуктів на 20-40%. Серйозною проблемою стало підведення світла до рослин, що було розв’язано за допомогою зовнішніх сонячних концентраторів.

Для відпрацювання частково замкненої системи життєзабезпечення на Землі було побудовано аналог житлового відсіку ТМК, в якому випробувачі О. Божко, Г. Мановцев, В. Улибишев провели цілий рік. Було підтверджено експериментально: воду, кисень, частково продукти харчування у тривалих польотах можна одержувати на борту з відпрацьованих речовин. Але при цьому так і не була розв’язано проблему — а як вплине тривала невагомість на космонавтів? Тоді ще не було достатніх знань із цього питання; власне, і зараз їх можна вважати тільки частковими, оскільки найтриваліший політ  — це 438 діб, які провів на орбіті в середині 1990-х років російський лікар-космонавт Валерій Поляков, поставивши чимало дослідів і повернувшись на Землю живим і здоровим. Але ж для польоту на Марс і повернення на Землю потрібно більше — хоч два роки...

Відмовившись від ідеї створення надважкого МПК, обидві конструкторські групи зайнялися проектуванням ТМК значно меншої маси, бажано такого, який можна було б вивести на навколоземну орбіту одним пуском носія Н-1.

ТМК-конструкції групи Гліба Максимова являв собою тримісний корабель, який виводився на траєкторію польоту до Марсу за допомогою киснево-гасового розгінного блока. Після виведення на траєкторію руху до Марсу на кораблі розгорталися сонячні концентратори, батареї електроживлення, антени зв’язку із Землею і починався багатомісячний політ. Проект групи Костянтина Феоктистова ґрунтувався на використанні електрореактивних двигунів, яким притаманна висока економічність. Групі Феоктистова вдалося розробити проект ТМК зі стартовою масою близько 75 тонн, що надавало можливість вивести його за допомогою одного пуску Н-1. Але через надзвичайно малу тягу ЕРД (це той мінус, який мають такі двигуни) розгін корабля до другої космічної швидкості, яка дозволила б полишити земну орбіту, мав проводитися по спіралі впродовж кількох місяців. А загалом уся експедиція зайняла б три роки, з яких на розгін та гальмування корабля слід було витратити понад рік. Це, звичайно, ускладнювало реалізацію проекту. Не кажучи вже про те, що джерелом електричного живлення мав стати компактний ядерний реактор — річ, далеко не завжди безпечна...

Ці розробки велися до середини 1960-х років. А потім загинув на операції Корольов, і тоді всі сили було кинуто на реалізацію місячної програми, далі пішли проблеми, отож марсіанські проекти фактично закинули. Тільки 28травня 1969 року Василь Мішин, котрий очолив ОКБ-1 після смерті Корольова, підписав аванпроект ракетно-космічної системи Н-1М, у якому розглядали шляхи модифікації базового носія (який на той час ще «не вмів» літати) для істотного розширення його можливостей. У цьому контексті й почали розробляти новий варіант марсіанської експедиції. Знову взялася за справу група учня Корольова Костянтина Феоктистова, яка підготувала проект з такими основними показниками: тривалість польоту на Марс і назад корабля з екіпажем із шести осіб — 630 діб; перебування на орбіті штучного супутника Марса — 30 діб; перебування на Марсі посадочного відсіку з екіпажем із трьох космонавтів — 5 діб. Як основні двигуни корабля передбачалося використовувати ЕРД із живленням від ядерних реакторів, як допоміжні — рідинно-реактивні. Експедиційний комплекс передбачалося створити на навколоземній орбіті шляхом автоматичної стиковки двох безпілотних блоків масою по 150 тонн, виведених у космос модифікованим варіантом ракети Н-1. Перший блок — це марсіанський орбітальний і посадочний комплекси, другий блок — система реакторів і двигунів. Після розгону комплексу в автоматичному режимі й виходу його на високоеліптичну орбіту Землі було передбачено помістити в нього екіпаж за допомогою кількох кораблів типу 7К-Л1 («Зонд»), які були призначені для пілотованого обльоту Місяця. Ну, а далі тривалий політ, висадка на Марс і повернення на Землю.

Реально все це могло бути реалізовано в середині 1980-х років — якби надали достатнє фінансування і мобілізували достатні інтелектуальні та виробничі ресурси. Але для цього потрібен був Корольов — людина, котра узяла б на себе відповідальність і змогла б перемогти чи перехитрити партійні інстанції.

Але реальністю став як провал місячної програми, так і відмова від марсіанської. Основою стратегії пілотованої космонавтики в Радянському Союзі став розвиток орбітальних станцій масою близько 20 тонн — як цивільного, так і військового призначення, — що їх запускав РН «Протон». Із часом почали збирати на орбіті модульні конструкції, загальна маса яких під кінець ХХ століття, уже після розпаду Союзу, сягнула 130 тонн. Для цього потрібні були близько 10 запусків РН «Протон» та «Союз». Нагадаю, що носій Н-1М повинен був самотужки виводити таку (і більшу) масу на орбіту...

Але без Корольова запроектована ним одна з найграндіозніших космічних пригод людства так і не була здійснена. Повне припинення робіт по ракеті Н-1 поставило хрест на корольовських проектах пілотованих польотів радянських космонавтів до Місяця, Марсу і Венери — вирішили, що ця ракета була надто ненадійна, адже навіть її четвертий старт не був успішним. Проте... У 1990-х роках, коли російській космонавтиці не стало на що жити, створені для цієї ракети двигуни, які 20 років пролежали у сховищі, були продані американцям. Ті поставили їх на свої ракети, призначені для виведення супутників. Жодної невдачі не сталося. Проблема ж була в іншому — в радянській електроніці, в автоматичному управлінні складним «букетом» двигунів. Ця проблема справді у 1960—1970-х виявилася нерозв’язною.

Паралельно з тим і після того були й інші марсіанські проекти інших визначних конструкторів-українців — Валентина Глушка та Володимира Челомея. Останній на основі УР-500, більш відомої як згаданий уже РН «Протон», розробляв потужну ракету для забезпечення пілотованих польотів на Місяць УР-700. А на її основі було створено проект суперносія УР-900 (у літературі зустрічається й назва УР-700М). Другим, третім і четвертим ступенем цієї ракети мав стати уже напрацьований «Протон». А от на першому ступені було заплановано встановити аж 15 потужних двигунів, що надавало можливість вивести на навколоземну орбіту вантаж масою до 240—250 тонн, чого було б цілком досить для марсіанського корабля з двома космонавтами на борту (слід зауважити, що всі наявні до сьогодні носії виводять на орбіту вдвічі меншу масу). Але коштів на цей проект не знайшли, хоч навіть за достатнього фінансування на той час навряд чи вдалося розробити ефективну систему управління таким велетенським «пакетом» потужних двигунів.

У свою чергу, мріяв про Марс і Валентин Глушко. Йому навіть удалося частково перевести свою «марсіанську мрію» в реальні конструкції — РН «Енергія» та «Вулкан». Але першою у світі все ж таки розробляла проекти польоту людини на Червону планету саме команда Сергія Корольова.

Нові випробування "ракети-стрибунця"

  • 18.08.13, 12:22
Елон Маск і його компанія SpaceX продовжують успішні експерименти з ракетою Grasshopper. Ракета висотою з 10-поверховий будинок раніше зробила шість успішних польотів, а під час сьомого експерименту 13 серпня 2013 вперше здійснила маневр зі зміщенням в сторону на 100 м на висоті 250 м, після чого опустилася назад в центр злітної площадки.



Grasshopper - експериментальний проект для перевірки ракетних двигунів SpaceX, які в майбутньому передбачається використовувати в різних апаратах з вертикальним зльотом і посадкою, в тому числі в багаторазових ракетах Falcon 9 і Falcon Heavy. Проект почали розробляти в 2011 році, а перші льотні випробування провели в 2012 році. З тих пір поступово збільшується висота і швидкість польоту. До кінця 2013 року SpaceX розраховує провести випробування на надзвукових швидкостях.

Після трьох років випробувань компанія Елона Маска планує почати комерційні польоти. Федеральне управління з цивільної авіації США вже дало дозвіл SpaceX на 70 суборбітальних польотів на рік. У перспективі, Маск сподівається виграти контракт НАСА на доставку вантажів і астронавтів на Міжнародну космічну станцію.

Крім SpaceX, розробку космічних апаратів ведуть і інші приватні компанії. Наприклад, компанія Blue Origin Джеффа Безоса (засновник Amazon) розробляє багаторазовий космічний апарат Dream Chaser. Його модель вже продули в аеротрубі, а прототип пройшов тести на розгін і гальмування на швидкостях до 100 км / ч.

Dream Chaser

Зрештою, триває тестування корабля SpaceShipTwo. Компанія Virgin Galactic вже почала прийом попередніх замовлень на суборбітальні польоти від майбутніх туристів. На сьогоднішній день 625 осіб висловили бажання заплатити $ 250 тис. за можливість подивитися на чорне небо і випробувати невагомість на кілька хвилин. Комерційні рейси SpaceShipTwo заплановані на 2014 рік.
SpaceShipTwo

Українські вертолітобудівники створили для війська Мі-8МСБ

  • 11.08.13, 19:42
Комісія Міністерства оборони України рекомендувала за результатами державних випробувань дослідного зразка прийняти на озброєння вертоліт Мі-8МСБ.
Про це повідомив голова комісії директор Державного науково-випробувального центру Збройних Сил України Герой України, заслужений льотчик-випробувач СРСР Юрій Тішков, інформує прес-служба МОУ.
"Збройні Сили України отримали можливість взяти на озброєння вертоліт, який за своїми характеристиками практично не поступається вертольоту Мі-8МТВ, а за вартістю - у кілька разів нижчий. Це дозволить на економічно вигідних умовах задовольнити потребу військового відомства та інших силових структур у вертольотах до початку їх серійного виробництва в Україні ", - зазначив Тишков.
За словами генерального конструктора із створення і модернізації вертолітної техніки України В'ячеслава Богуслаєва, досвід, набутий запорізькими конструкторами під час роботи над вертольотом Мі-8МСБ, має велике значення. "Завершення державних випробувань вертольота Мі-8МСБ фактично є закінченням першого етапу становлення колективу конструкторського бюро з розробки та модернізації вертолітної техніки", - підкреслив Богуслаєв.
Вертоліт Мі-8МСБ перевершує максимальну висоту польоту в порівнянні з базовим Мі-8Т на близько 2000 м, при цьому витрати палива зменшилися на 10-15%.

NASA представило ракету, яка відправить астронавтів до Марсу

  • 11.08.13, 19:31
02.08.2013 Американська надважка ракета-носій SLS (Space Launch System) належить NASA і знаходиться на стадії активної розробки. Представники Американського Космічного Агентства повідомили, що їх Система Космічних Запусків пройшла перший етап свого створення: був схвалений її дизайн.Надважка ракета SLS призначена для пілотованих експедицій за межі навколоземної орбіти і виведення інших вантажів. Вона доставить перших космонавтів до Марса,  астероїдів, інших об'єктів нашої Сонячної Системи.
На зображенні показані ракета-носій SLS і космічна капсула "Оріон" в складальному цеху Космічного Центру ім.Кеннеді. Зображення було представлено на загальний огляд 1 серпня.


На наступному етапі важка ракета-носій SLS повинна перейти з розряду концепту в розряд реальної ракети, готової для перших випробувань. На 2017 рік уже запланована доставка капсули "Оріон" до Міжнародної Космічної Станції за допомогою Системи Космічних Запусків NASA, а в 2021 році за допомогою цієї системи буде проведений перший пілотований політ.
Довжина ракети SLS становить 98 метрів. Вона може виводити в космос вантажі масою до 70 т.

3d вертоліт.

  • 28.07.13, 11:27
Це не фейк.Насправді вся справа у надшвидких сервоприводах лопаток пропелерів і системі управління з датчиками положення моделі.Ну і, звичайно, потрібен досвідчений пілот, адже модель можна просто розбити.

"Протон-М".Катастрофа носія чи крах Росавіакосмосу?

  • 03.07.13, 20:33
Російська ракета-носій "Протон-М" з розгінним блоком ДМ-03 і трьома російськими навігаційними космічними апаратами "Глонасс-М", яка стартувала з Байконура, впала на першій хвилині старту.Старт ракети  транслювався у прямому ефірі.

youtube.com/watch?v=WSAU1GIZswo
Спеціалісти наразі схиляються до двох можливих причин причин аварії,або несправність рушійної установки, або несправність системи управління.Аварія "Протона"поки остання з цілої череди аварій, які буквально переслідують російську космонавтику на протязі останніх 15 років.Нижче наведений далеко неповний перелік катастроф, інформацію про які я знайшов у відкритих російських джерелах.Більш точні дані знайти важко, адже Росавіакосмос продовжує приховувати інформацію про невдалі старти.Так, за даними газети "Ізвестія" Роскосмос приховав аварії при запуску супутників.  Йдеться про січневий старт ракети "Рокот" з космодрому Плесецьк. На борту були три супутники для Головного розвідуправління. Сам носій відпрацював штатно, а от розгінний блок зі своїм завданням не впорався. У підсумку апарати не вийшли на розрахункову орбіту. Через декілька місяців два з них усе ж вдалося поставити під контроль центру управління. А ось третій можна вважати втраченим.
Це вже не перший збій розгінного блоку "Бриз", який адаптували для ракети "Рокот". Програма запусків цього носія заморожена. Комісія тепер має з'ясувати причину поломок, а виробник - усунути дефекти.
Несправність того ж самого розгінного блоку "Бриз" стала причиною аварії іншого космічного апарата,телекомунікаційного супутника супутника "Ямал-402".Двигуни розгінного модуля вимкнулися раніше встановленого часу і супутник не вийшов на розрахункову геостаціонарну орбіту 36000км.Інженерам французької фірми, яка виготовила супутник, довелося увімкнути рушійну установку самого апарата .В результаті супутник вдалося вивести на орбіту, але термін " життя на орбіті" апарата скоротився від 15 до 11 років.
1 лютого запуск ракети-носія "Зеніт-3SL" разом із супутником Intelsat-27 закінчився аварією. Приблизно через 11,4 секунди після старту система управління ракети виявила перевищення заданих граничних значень по кутах обертання і рискання і, відповідно, прореагувала на це запуском бортової циклограми вимикання маршового двигуна першого ступеня РД-171. Робота маршового двигуна була припинена через 20 секунд після початку польоту, що призвело до падіння ракети з космічним апаратом (Intelsat-27) в акваторію Тихого океану приблизно в чотирьох кілометрах від стартової платформи "Одіссей". У результаті події ніхто не постраждав.

2012

7 серпня запуск ракети-носія "Протона-М", що виводив на орбіту російський супутник зв'язку "Експрес-МД2" і індонезійський телекомунікаційний космічний апарат "Телком-3", закінчився нештатно через збій в роботі розгінного блоку "Бриз-М". Нештатний запуск ракети-носія "Протон-М" був пов'язаний з аварійною роботою розгінного блоку "Бриз-М", яка в свою чергу була викликана виробничої проблемою: сталося засмічення магістралі наддуву додаткових паливних баків пального "Бризу-М".

2011



23 грудня супутник зв'язку подвійного призначення (військового і цивільного) "Меридіан" впав після запуску в Тюменській області в районі міста Тобольська. Він повинен був виведений на розрахункову орбіту ракетою-носієм "Союз-2.1б", що стартувала з космодрому Плесецьк. Причиною позаштатної ситуації з супутником стали проблеми з від'єднанням третього ступеня ракети-носія, а також неполадки в двигуні ракетоносія "Союз-2".
24 серпня після старту нового вантажного корабля "Прогрес М-12М" на ділянці роботи третього ступеня ракети-носія "Союз У" на 325-й секунді сталося порушення роботи рушійної установки, що призвело до її аварійного відключення. Уламки космічної вантажівки, які не згоріли в щільних шарах атмосфери, впали в Гірському Алтаї. Жертв і руйнувань на землі не було.

1 лютого не вийшов на зв'язок в розрахунковий час геодезичний космічний апарат військового призначення "Гео-ІК-2". Апарат був запущений з космодрому Плесецьк ракетою-носієм легкого класу "Рокот". Пізніше він був виявлений на нерозрахункової орбіті. 22 квітня космічним військам (КВ) РФ вдалося встановити зв'язок з "Гео-ІК-2".

Держкомісія встановила, що попередньою причиною відсутності зв'язку з "Гео-ІК-2" став негативний енергобаланс космічного апарату, що утворився в результаті падіння напруги бортового електроживлення.

2010



5 грудня були втрачені три супутники "Глонасс-М", які повинні були завершити формування російської глобальної навігаційної системи ГЛОНАСС. Ракета-носій "Протон-М" з трьома супутниками стартувала з космодрому Байконур. Однак супутники на орбіту виведені НЕ були - після вдалого старту розгінний блок ДМ-03 виробництва РКК "Енергія" разом з космічними апаратами впав в Тихий океан.
Згідно з висновками комісії, що розслідувала інцидент, всі щаблі й системи ракети-носія "Протон" відпрацювали штатно, а супутники були втрачені через те, що в розгінний блок ДМ-03 через помилки в конструкторської документації залили 1,5 тонни зайвого палива .

2008

15 березня з космодрому Байконур стартувала ракета-носій "Протон-М" з американським супутником зв'язку AMC-14 на борту. Відділення всіх ступенів ракети і перший запуск розгінного блоку "Бриз-М" пройшли в штатному режимі, і апарат був виведений на опорну орбіту. Але при другому включенні маршового двигуна розгінного блоку, робота двигуна була припинена на 130 секунд раніше розрахункового часу, внаслідок чого космічний апарат ні виведений на розрахункову орбіту.

Апарат AMC-14 запускався з метою трансляції супутникового телесигналу на територію США.

2007



6 вересня з космодрому Байконур стартувала ракета-носій "Протон-М" з метою виведення на орбіту японського супутника JCSat 11. Аварія сталася на 129 секунді польоту в результаті, не поділу першого і другого ступенів ракети. Уламки космічного апарату впали на території Казахстану, розсипавшись в зоні площею 50 на 18 кілометрів у напрямку траси польоту. За результатами досліджень було виявлено локальне забруднення грунту компонентами ракетного палива та їх похідними.
Супутник JСSat 11 повинен був стати резервним апаратом у складі орбітального угрупування JSat.

2006

28 лютого з космодрому Байконур за допомогою російської ракети-носія "Протон-М" був запущений супутник зв'язку арабської компанії Arab Satellite. У результаті аварії космічний прилад не був виведений на розрахункову орбіту. Аварія сталася через нештатну роботу під час другого включення розгінного блоку "Бриз-М" вже після вдалого відділення всіх ступенів ракети і виведення апарата на опорну орбіту, звідки повинен здійснюватися старт. Пізніше супутник був зведений з орбіти і затоплений.

26 липня з космодрому Байконур була запущена російсько-українська ракета-носій "Дніпро" з метою виведення на орбіту 18 космічних апаратів, у тому числі перший білоруський космічний апарат "БелКа", російський "Бауманець", а так само кілька зарубіжних супутників. На 86 секунді польоту сталося аварійне відключення двигунів першого ступеня ракети-носія, в результаті чого ракета впала на землю в 150 кілометрах від місця старту.

2005

8 жовтня з космодрому Плесецьк стартувала конверсійна ракета-носій "Рокот" з європейським космічним апаратом CryoSat на борту. Під час польоту не відбулося виключення двигунів другого ступеня, в результаті ракета разом із супутником впала в Північний Льодовитий океан.

Передбачалося, що CryoSat буде виведений на орбіту для проведення високоточних вимірювань товщини і протяжності льодовикового покриву в приполярних океанічних зонах.

21 червня c борту атомного підводного човна "Борисоглібська" стартувала конверсійна ракета-носій "Волна" з унікальним космічним апаратом "Космос-1", оснащеним "сонячним вітрилом". На 83-й секунді польоту двигун першого ступеня ракети-носія припинив свою роботу, і елементи конструкції впали у воду.

У результаті аварії не вдалося реалізувати на практиці ідею російських і американських вчених про можливість використання космічного "сонячного вітрила" для пересування за межами Землі, використовуючи силу сонячного випромінювання. Це була друге невдале  випробування після аналогічної спроби в липні 2001 року

21 червня з космодрому Плесецьк відбувся запуск супутника зв'язку військового призначення "Молния-3К" за допомогою ракети-носія "Молния-М". Аварія сталася в результаті нештатної роботи двигуна другого ступеня на 298 секунді польоту ракети.

Уламки ракети-носія і космічного апарату впали в районі полігону "Тобольськ" в Уватского районі Тюменської області.

Серйозних наслідків для системи управління військами втрата супутника не спричинила.

2002

26 листопада на космодрому Байконур за допомогою ракети-носія "Протон-К" був запущений європейський супутник зв'язку Astra 1K. У ході пуску ракети - відділення всіх трьох ступенів і виведення супутника на опорну орбіту здійснювалися в штатному режимі. Аварія сталася в момент другого включення розгінного блоку, запущеного для виведення космічного апарата на розрахункову орбіту. Після відмови двигуна розгінного блоку "ДМ-3" відбулося відділення супутника, який так і не був виведений на розрахункову орбіту.

15 жовтня з космодрому Плесецьк стартувала ракета-носій "Союз-У" з метою виведення на орбіту космічного апарату наукового призначення "Фотон-М", що є спільним проектом "Росавіакосмоса" та Європейського космічного агентства (ЄКА). На 20-й секунді польоту сталося аварійне відключення двигунів, і через 41 секунду після старту ракета впала на землю в 400 метрах від спостережного пункту.

В результаті аварії постраждали вісім військовослужбовців, шість з них були госпіталізовані з порізами від вибитих шибок, один рядовий від отриманих травм помер. Так само збиток був нанесений будівлям в радіусі 2,5 км від місця падіння ракети.

2001

20 липня з борту російського атомного підводного човна "Борисоглібська" був проведений запуск конверсійної ракети-носія "Волна" з метою виведення на орбіту експериментального демонстраційного космічного апарату "Космос-1" оснащеного "сонячним вітрилом". При відділенні третьої ступені відбулися неполадки, внаслідок яких космічний апарат відокремився і вітрило ні розгорнуть. Випробування космічного апарату були зірвані.

2000

21 листопада з космодрому Плесецьк було проведено пуск ракети-носія "Космос-3М" з метою виведення на орбіту американського космічного апарату QuickBird-1. Аварія сталася після того як ракета-носій вийшла із зони видимості російських радіолокаційних станцій і контрольно-вимірювальних пунктів, тому точні причини аварії встановити не вдалося. Найбільш вірогідною причиною втрати ракети експерти називали нештатну роботу рухової установки другого ступеня.
Збитки від аварії "Протона" оцінюються порядка 6 мільярдів рублів.Не виключена і екологічне забруднення місця вибуху,адже у якості палива в "Протоні" використовується високотоксичний гептил.У 2012 році російські спеціалісти підрахували що тільки в період від 2010 по 2012 рік Росавіакосмос поніс збитки від невдалих запусків космічних апаратів на суму 27 мільярдів рублів

Orbital Sciences побудує ракету для повітряного старту

  • 29.06.13, 23:07
Приватна космічна компанія Stratolaunch Systems створена з ініціативи та на кошти співзасновника Microsoft мільярдера Пола Аллена. Компанія будує велетенський літак, з якого планується здійснювати космічні ракетні запуски. Раніше компанія збиралася використовувати модифіковану ракету Falcon 9 компанії  «SpaceX», однак стосунки не склалися, контракт був розірваний і тепер Stratolaunch Systems замовило ракету у конкурента SpaceX. компанії Orbital Sciences Corporation.

Orbital Sciences має досвід створення ракет для повітряного старту з під крила літака. Але їх ракета Pegasus здатна вивести не більше 500 кг корисного вантажу, тоді як Stratolaunch Systems заявляє про готовність відправляти на орбіту до 6800 кг.

Судячи з усього, за основу буде взята ракета Antares, яка пройшла вдалі ВИПРОБОВУВАННЯ 21 квітня 2013 року. Хоча вона здатна виводити на низьку навколоземну орбіту вантаж масою до 5 тонн. Якщо це буде реалізовано, то Stratolaunch Systems зможе не тільки виводити автоматичні супутники, а й забезпечувати вантажоперевезення на МКС за допомогою космічного "вантажівки" Cygnus. Втім не виключаються і пілотовані запуски.

Літак для повітряного старту з двох Boeing 747 будує компанія Scaled Composites, яка відома тим, що успішно запустила суборбітальний літак SpaceShipOne. Зараз вона побудувала і займається тестуванням апарату SpaceShipTwo, який стане основою космічного туризму компанії Virgin Galactic.

Перший космічний запуск Stratolaunch Systems має намір здійснити в 2018 році

У США успішно стартувала нова україно-американська ракета.

  • 23.04.13, 19:17

21 квітня 2013 року о 24.00 за київським часом з космодрому на о. Уоллопс (Вірджинія, США) відбувся перший демонстраційний пуск ракети-носія середнього класу «Антарес».

Файл:Antares A-ONE launch.2.jpg

Ракета "Антарес" призначена для виводу вантажів до 5.5 тонн на низьку опорну орбіту, тобто вона може доставляти вантажі на МКС. Ракету створено американською фірмою Orbital Science Corporation на замовлення NASA в рамках міжнародної кооперації за участю України. Вона складається із двох ступенів і космічного вантажного корабля «Сігнус» (третя ступінь). Основна конструкція першого ступеня ракети-носія «Антарес» розроблена Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне»

ім. М.К. Янгеля та виготовлена Державним підприємством «Виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» в кооперації українськими підприємствами «Хартрон-АРКОС» (Харків), «Київприлад» (Київ), «Хартрон-ЮКОМ» (Запоріжжя), «ЧЕЗАРА», «РАПІД» (Чернігів),а також з російськими.Уперше українська сторона виконала весь комплекс робіт з проектування,відпрацювання і виготовлення матеріальної частини несучої конструкції для першого ступеня ракети на замовлення NASA.Цікаво що двигуни першого ступеня ракети - це модернізовані ще радянські двигуни НК-33. Їх планувалося використати для радянської надважкої "місячної" ракети Н-1.Свого часу американці закупили декілька десятків таких двигунів у російських виробників.У США їх грунтовно модернізували, встановили електроніку, шарніри для управління вектором тяги, переробили на американський тип палива.Наступний тестовий запуск "Антареса" має відбутися влітку.Планується,що "Антарес" доставить вантаж на МКС.Адже конкурент Orbital Science Corporation, компанія SpaceX вже виконала 2 комерційних рейси до МКС.



Росія пішла в наступ на нашу авіацію

  • 14.04.13, 12:20
Відмова від кооперації із ДП «Антонов»: втрата Україною головного ринку збуту чи стимул для пошуку нових?
10 квітня, 2013 - 10:07
ФОТО РЕЙТЕР
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Максим АРСЛАНОВ: «Це один із аргументів для переговорів з інших питань... Потрібні якісь поступки, наприклад в напрямку Митного союзу»
Валентин БАДРАК: «Потрібно буде знаходити інші можливості для забезпечення обороноздатності країни, тобто військово-технічне співробітництво будувати з країнами Заходу або з країнами, що динамічно розвиваються у Південно-Східній Азії...»

Президент Російської Федерації Володимир Путін доручив прем’єр-міністру Дмитру Медведєву розглянути питання самостійної модернізації літаків без узгодження з іноземним розробником до 1 серпня 2013 року (документ вже є у вільному доступі в Інтернеті).

 «Примите меры по скорейшему внесению в авиационные правила изменений, позволяющих проводить модернизацию воздушных судов иностранного производства без согласования с держателем сертификата типа», — йдеться у дорученні Президента РФ Дмитру Медведєву від 7 січня 2013 року.

Директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак розцінює цей документ, як прямий наступ на українського авіавиробника. Адже «воздушные суда», які потребують модернізації у повітряному флоті РФ, переважно виробництва українського ДП «Антонов». Навіть без назви конкретних компаній у дорученні Путіна всім добре відомо, що один зі стратегічних авіаційних партнерів Росії — це Україна, яка отримала у спадок від Радянського союзу потужну науково-технічну базу. І в Білокам’яній ніколи не приховували свого інтересу до цього спадку. В Росії давно мріють самостійно зайнятися продовженням ресурсу, технічним обслуговуванням і модернізацією всіх літаків Антонова, що виробляються і літають в РФ (Ан-140, Ан-148, Ан-158, Ан-124 і застарілі — Ан-24 і Ан-26), каже експерт. Щоб виконати ці завдання Росії може не вистачити кваліфікованих кадрів і російські компанії розпочнуть «перекуповувати» українські інженерні кадри. Тож цілком реально існує загроза, припускає він, що одна з цілей цієї літакової містерії — «поставити на коліна» ДП «Антонова», хоча б шляхом відсікання від контролю власних проектів та різкого зниження рівня кооперації з Україною.

У ДП «Антонов» «Дню» відповіли, що на сьогодні офіційних звернень від РФ до них не надходило. Не знає фінального рішення сусідки і генеральний директор спільного російсько-українського підприємства «Об’єднана авіабудівна корпорація — Антонов» Юрій Грудінін. Він відмовився від будь-яких коментарів, зіславшись на те, що це компетенція керівництва ДП «Антонов». «День» намагався зв’язатися з президентом-генеральним конструктором ДП «Антонов» Дмитром Ківою, але він знаходився за кордоном. Як стало відомо «Дню», зараз Ківа перебуває на міжнародному авіаційному салоні LAAD-2013 в бразильському Ріо-де-Жанейро. Зокрема, там українське підприємство домовляється з країнами Латинської Америки про глибоку модернізацію військово-транспортних літаків Ан-32 силами ДП «Антонов».

Утім, якщо теоретично припустити, що Бадрак правий і загроза усунення українських авіабудівників існує, якими можуть бути наслідки? «Авіанаступ» Росії на українську авіацію в стратегічному плані навряд чи обмежиться тільки однією поставною глави держави. Нагадаємо, що раніше Росія вже заявляла про наміри замінити два українські літаків своїми «аналогами»: Ан-70 на Іл-476 ( модернізація літака сорокарічної давнини) та Ан-140 на Іл-112, який поки що існує на папері. Свідченням збереження цих планів є те, що нещодавно Міністерство оборони РФ підписало контракт на поставку 39 російських літаків Іл-476. А як же тоді бути з ідеєю російського оборонного відомства про закупку 70 літаків Ан-70? Тож, схоже, що російські авіакомпанії почали інтенсивніше лобіювати свої інтереси.

Забезпечуючи «тепличні» умови своїм товарам та відтісняючи таким чином українські літка з внутрішнього ринку, Росія забуває про ризики. Один з них полягає в тому, що для напрацювання нової авіаційної науково-технічної бази потрібно чимало часу, а існуючі розробки не завжди дотягують до українських аналогів. На думку Бадрака, незважаючи на модернізацію, проект Іл-476 за багатьма параметрами залишається старим сорокарічним Іл-76. У порівнянні з новими літаками його витрати на пальне в 1,7 разу перевищують Ан-70. Через малий діаметр вантажної кабіни він може провезти лише 70% існуючого озброєння, на відміну від 98% у Ан-70.

Почесний президент ПАТ «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв так прокоментував «Дню» питання стосовно розмов про самостійну модернізацію Росією літаків: «Бажання, звичайно, таке є, але гроші треба за все платити... Потрібно платити за розробки...»

З юридичної точки зору самостійна розробка Росією літаків можлива, говорить у коментарі «Дню» оглядач «Центру транспортних стратегій» Максим Арсланов. Адже, продовжує він, через певний час інтелектуальна власність стає загальною. «Але чи вдасться це реалізувати технічно, якщо вся документація знаходиться тут, і в Росії не так багато реально працюючих конструкторських бюро — це дуже велике питання», — говорить він.

Чому Росія іде на такий крок? Арсланов вважає, що більше йде про політичний тиск, аніж реальні наміри самостійно виробляти літака. «Це один з аргументів для переговорів з інших питань... Потрібні якісь поступки, наприклад, в напрямку Митного Союзу», — припускає експерт.

За словами високопоставленого джерела «Дня» у військово-повітряних силах України, зараз не потрібно робити якісь поспішні висновки про подальші «льотні» плани між двома країнами. Він говорить, що якщо і відбуватиметься модернізація АН-140, то лише в межах, на які вже дала раніше згоду українська сторона. І така кооперація вигідна обом країнам. А от з літаком Ан-124 шансів у Росії дуже мало, припускає на правах анонімності співрозмовник «Дня». Цей літак, за його словами, розроблявся на початку 1980-х років. Пройшло понад 30 років і ринку зараз такий Ан-124 не треба. Але є розробки конструкторського бюро Антонова, які впроваджені в конструкцію цього літака, який зараз літає. Так от, продовжує співрозмовник «Дня», аби самостійно виготовити такі розробки конструкторським підприємствам РФ потрібно десяток років. Стосовно подальшої співпраці з Ан-70, то співрозмовник нагадав, що робити якісь припущення рано, бо ніхто офіційно не виходив з міжурядових домовленостей, а самостійно Росія не зможе його виробляти, бо потрібної документації в неї немає.

Україна не повинна допустити розірвання співпраці з Росією, кажуть опитані «Днем» експерти. Адже для України реалізація цього сценарію означає втрату одного з основних ринків збуту. «Поставки здійснюються у дуже невеликих обсягах у Латинську Америку, на Близький Схід чи Африку. Але для нової авіаційної техніки основним ринком збуту є Росія», — розповідає про збут української авіаційної продукції Арсланов. Європі наші літаки не потрібні, додає експерт, бо в них є свої і європейці до останнього захищають свій ринок.

Згодний з ним і головний інженер «Інженере бюро Авіаційного інституту» Григорій Черепащук, який підтримує ідею спільного виробництва літаків в кооперації з Росією. Така ситуація, додає він, «має бути стимулом для пошуку нових ринків». «Ринки треба шукати. Але всі ці країни Єгипту в результаті революцій втрачені, бо туди прийдуть Boing, а не АН. І ринок потенційний ще скоротиться», — говорить він.

«Перед Україною стоїть виклик. З одного боку, їй потрібні серйозні гроші на переозброєння і комплектацію армії, з другого, Російська Федерація демонстративно відмовляється від роботи з Україною за проектами, які пов’язанні з боєздатністю, безпекою і оборонною промисловістю. Сьогодні по всьому фронту, починаючи з протиповітряної оборони, Росія відмовляється від модернізації зенітно-ракетних систем, комплексів і літаків, від фактично всіх авіапроектів, у тому числі від Ан-70 і ремонту по військово-морській тематиці. Потрібно буде знаходити інші можливості для забезпечення обороноздатності країни, тобто військово-технічне співробітництво будувати з країнами Заходу або з країнами, що динамічно розвиваються у Південно-Східній Азії...», — підкреслив нещодавно в рамках прес-конференції Валентин Бадрак.

Наталія БІЛОУСОВА, Віталій СЕЛИК, «День»