Я гортаю календар на наступний рік, -

Хоче долю наперед знати чоловік.

Що чекає в день оцей, чи на це ось свято.

Буде радісних хвилин мало чи багато.

Яким буде рік Кози в еру Водолія,

Чи здійсниться Терезів заповітна мрія.

Співставляєм гороскоп західний зі східним.

Хочемо в достатку жити, і не знати злиднів.

І сприймаємо ми долю як небесних зірок дар.

Не уперше й не в останнє я гортаю календар.

Буде жити Україна, її Слава й Воля

Доки сонце сходить в небі, соняшник у полі,

Доки мати колисає і ростить дитину –

Довіку Господь не покине нашу Україну!

Ми Державу обороним разом й поодинці,

Коли врешті усвідомим, що ми Українці.

Нема, окрім, землі у світі, що нас породила.

“Присягаємось на вірність, Україно мила!”

Ми нащадкам дамо в спадок віру і надію,

Щоб плекали цю Державу й віковічну мрію

Наших пращурів славетних: вільних козаків.

Буде жити Україна вовіки віків!

«Смійся, лютий враже! Та не дуже.

Хоч все гине, - Слово не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в Світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.»

Т. Шевченко.

Наших українських предків У-ІІ тисячоріччя до н.е. археологічна наука назвала «представники Трипільської культури». Доведу, що є всі підстави називати їх так, як їх державу називали їхні сусіди – Україна.

Древній Шумер визнаний як давня Світова цивілізація, доніс свою Культуру до наших часів завдяки масовому використанню наявного у нього ресурсу для будівництва і письма, довговічного матеріалу – каменю.

Назви перших міст-держав великого Шумеру у ретроспективі -  Лагаш, Кіш, Урук, Ур. Огороджене місто мало свою назву, наприклад Урук, а разом з приналежними йому іншими оточуючими поселеннями називалося країною, тобто Урук-країна, дуже чисельна і розвинута держава свого часу. Його попередником було місто Ур, яке першим у великому Шумері «адміністративно» позначилось як Ур-країна 1.

Сусідні народи запозичували слова і саме конструювання назв одне у одного, разом з певними формами і технологіями. Тут природно зафіксувати співзвучну назву держави-попередника: У-країна. Це назва держави, яка була вірогідно північною сусідкою держави Шумеру і у півголови (спортивний термін) випереджала у власному розвитку Шумер. Передумовою цього був недефіцитний для північної території наявний будівельний ресурс: деревина і глина. Вимушена недовговічність матеріалу викликала потребу періодичного швидкого відтворення будівель поселення, спонукаючи і даючи можливість вносити архітектурні і технологічні вдосконалення. Внаслідок яких було досягнуто високої межі доцільності, універсальності і архітектурної уніфікації різних, здебільшого двоповерхових, будівель.

Будівельні технології продиктовані трипільцям основним матеріальним ресурсом у використанні – деревиною, визначили архітектурні пропорції будівель, де за основу узятий розмір 6 метрів. Це відповідає пропорціям дерева: діаметр дерева до довжини ствола від коміля до достатнього за міцністю перерізу. Великі дерева надавали можливість подвоювати довжину деревини аж до 12 метрів для використання її на перекриття поверхів.

Архітектурні будівлі Шумеру подібні Трипільським. Хоча, здавалося б, використовуючи інший наявний ресурс – камінь, у якості будівельного матеріалу, можливо було б геть змінити архітектурні пропорції будівель. Але винайдені до Шумерів пропорції були цілком приємні і з боку антропології людини і теперішньої ергономіки настільки, що ці розміри залишились основою будівельних норм і до тепер.

Сувої написів і архітектурних малюнків на бересті легко транспортувались з північного Трипілля на південь, до Шумеру. А от зберегтися у віках дано було лише глиняним шумерським табличкам та написам на камені.

Тож, приймаючи передування Трипільської культури Шумерській, логічно визначити тогочасну назву Трипільської культури як держави – У-країна.

1 – Трипільська культура. Спогади про золотий вік., Н.Б.Бурдо, М.Ю.Відейко., Харків, «Фоліо», 2007.

КЮРІ.

Тoваришу мiй! не здивуйте з лiнивого вiршa.
Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене,
Розмiр, неначе химерная хвиля,
Розбивається раптом об кожну малу перешкоду,
Ви даремне шукали б у нього дев'ятого валу,
Могутньої хвилi, що такт одбива течiї океану.
Думки навiває менi тепер Чорнеє море -
Дике, химерне  вонo, нi ладу, нi закону не знає:
Вчора грало-шумiло воно
При яснiй, спокiйнiй годинi,
Сьогoднi вже тихо й лагiдно до берега шле свої хвилi,
Xоч вiтер ло горах шалено жене сивi хмари.
Так би й лежала я завжди над сею живою водою.
Дивилась би, як без жалю сипле перли вона й самоцвiти
На побережне камiння,
Як тiнi барвистi вiд хмарок злотистих
Проходять по площинi срiбно-блакитнiй
I раптом зникають,
Як бiлая пiна рожевiє злегка,
Hемов соромливе обличчя красунi,
Як гори темнiють, повитi у бiлi серпанки,
Вони так спокiйно стоять,
Бо їх стереже колонада сумних кипарисiв
Поважних, високих...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    Я тiльки що знов прочитала
Ваш дужий, неначе у крицю закований,
Мiцно узброений вiрш.
Як же за нього я маю вiддячити вам?
Байку хiба розкажу, а "мораль" ви сами вже виводьте.
    Битим шляхом та крутим
Їхали ми на узгiр'я Ай-Петрi;
Вже поминули сади-виногради ряснi, кучерявi,
Що покривають пiднiжжя гори, наче килим розкiшний,
Ось уже  лаврiв, поетами люблених,
Пишних магнолiй не видко,
Aнi стрункиx кипарисiв, густо повитих плющем,
Aнi платанiв розкiшних наметiв,
Тiпьки стрiчалися нам земляки нaшi, бiлi берези,
Явори й темнi дуби, до негоди та борвiю звиклi,
Але її вони вже зостались далеко за нами,
Тiльки терни, будяки та полинь товаришили нам у дорозi,
Потiм не стало i їх.
Крейда, пiсок, червонясте та сiре камiння
Скрiзь понад шляхом нависло, неплiдне та голе,
Наче льоди на пiвнiчному морi.
Сухо, нiде нi билини, усе задавило камiння,
Наче довiчна тюрма.
Сонце палке сипле стрiли на бiлую крейду,
Вiтер здiйма порохи,
Душно... води нi краплини... се наче дорога в Нiрвану,
Країну всесильної смертi...
                                                  Аж ось на шпилi
На гострому, сiрому каменi блиснуло щось, наче пломiнь.
Квiтка велика, хороша свiжi пелюстки розкрила,
I краплi роси самоцвiтом блищали на днi.
Камiнь пробила вона, той камiнь, що все перемiг,
Що задавив i могутнi дуби,
I терни непокiрнi.
Квiтку ту вченiї люди зoвуть Saxifraga,
Нам, лоетам, годиться назвати її ломикамiнь
I шанувать її бiльше вiд пишного лавра.

«Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда, —
Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, —

Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

                              Леся Українка 02.02.1897

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!

Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні ?..

Леся Українка

Прийшла, прийшла свята година,

Настав жаданий довго час.

Ура! Єдина Україна,

Приходить свято і до нас.

Хай кожен з нас запам’ятає

Цей час, цей день і цюю мить.

Хай слово радісно лунає,

І серце піснею бринить.

Хай рідний прапор освященний

Назавжди в серці майорить.

Запам’ятай же, люд хрещений,

І час, і день, і цюю мить.

Єднайтесь, люди, Батьківщина

Навік єдиная у нас.

Любіте неньку Україну

Так, як любив її Тарас.

Нехай же мудрість не покине

Твоїх синів у боротьбі,

За твою вольність, Україно,

Навіки слава хай тобі!

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Жити працею у злагоді із Богом,
Жити в злагоді з природою й людьми –
Це в житті надійніша дорога,
Та якби ж це розуміли ми.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Лариса Iванова "Леся Українка", 1961

У чорную хмару зібралася туга моя,
Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився,
Ударив перуном у серце,
І рясним дощем полились мої сльози.
Промчалась та буря-негода палка надо мною,
Але не зломила мене, до землі не прибила,
Я гордо чоло підвела,
І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше,
І в серці моїм переможнії співи лунають.
Весняная сила в душі моїй грає,
Її не зломили зимові морози міцні,
Її до землі не прибили тумани важкі,
Її не розбила і ся перелітная буря весняна.

Я вийду сама проти бурі
І стану, – поміряєм силу!

Пусткою дихає батьківська хата,
Схлипує сумом дубовий поріг,
Не зустріча вже ні в будні, ні в свята,
Хто б скуштував тут пахучий пиріг.

Біла світлиця зовсім заніміла,
Покуть з лампадкою заціпенів,
Пісня не злине – відрізані крила,
Ганок розсунувсь, струхлявів, змарнів.

Піч вишкіря, по-звіриному хижо,
Чорну, холодну, мов морок, черінь.
В комині стогоном вітер чикриже,
Хата без жителів – мертвий курінь.

Глянеш на пустку і кров застигає,
Болем пронизує, вже не спасти.
В хаті спустошеній морок гуляє,
Лише на сволоках – Божі хрести.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua