Чому московським царем міг бути тільки татарин?

До початку 18 століття місце Росії на картах займала Тартария

В середині XV століття, московські князі визнали себе молодшими братами роду Гираев, а кримських ханів своїми царями. Одночасно вони отримали підтримку і заступництво правлячої династії, а також певні права і обов'язки по "збиранню землі золотоординскої" в нову єдину державу на чолі з Гираями.

З початку XVI століття, коли Крим став вілайєтом(губернією) халіфату Османа, верховним правителем для Московії став вважатися султан в Стамбулі, проте, як виражаються зараз, правом "оперативного управління", як і раніше володіли кримські хани.

Відомо, що Іван III(дід Івана Грозного) на знак свого васального положення перед кримським ханом, приніс на Біблії присягу на вірність будинку Гираев, визнавши їх спадкоємцями роду Чингиз-хана. Ця присяга строго дотримувалася аж до 1700 року, і Московія платила данину Кримському А в 1570 році султан Османа Сулейман Кануни зажадав ліквідації автономії Московії.

Ось що писав історик К. Валишевский у своїй книзі "Іван Грозний" :
"З 1563 по 1570 р. Иванъ марно намагався запобігти татарське нашествiе... Безуспішно посли його, як Голий і Ржевскiй, являлися до хана з миролюбними розмовами і прекрасними подарунками...Але султан зажадав возвращенiя Казані і Астрахані і признанiя Московскаго держави підвладним Порту" ./ стор. 224./

Причина невдоволення сюзеренів своїм васалом крилася в наступному: в 1561 році Московія отримала звану неправдиву грамоту Константинопольського патріарха, де Івана IV визнали прямим спадкоємцем візантійських імператорів. Чи то ця брехлива грамота стала твором московських церковних владик, чи то за гроші її вигадали в Константинополі, без відома Вселенського Священного Собору. Не має значення. Сам факт посягання Івана IV на спадщину древнього титулу візантійського Кесаря зафіксований 1561 роком.

Природно, впродовж декількох років про це посягання московського князя донесли кримському ханові, який цілком обгрунтовано вважав Івана IV своїм підданим.

Хитра виверткість Івана IV не допомогла. Хан Девлет Гирай вирішив провчити норовливого самозванця, що зазіхнув на титул візантійського імператора. І в 1571 році війська кримського хана рушили в Московію. Московські князі виступили назустріч кримської кінноти і зупинилися на рубежах р. Оки. Проте кримський хан обійшов московітів і рушив, форсованим маршем прямо до Москви. Московський князь біг спочатку не оглядаючись в ярославські ліси, проте потім прийшов на переговори з "милосердним братом".

От як описує ті події Н.Карамзин в "Історії держави Російської" :

"15 червня він(Іван IV) наблизився до Москви і зупинився у Братовщине, де представили йому двох гінців від Давлет-гірея, який, виходячи з Росії(Московії), як величавий переможець бажав з ним(Іваном IV) щиро пояснитися... На питання Иоаннов про здоров'я брата його, Давлет-гірея, чиновник Ханський відповідав: "Так говорить тобі Цар наш:...Я скрізь шукав тебе, в Серпухове і в самій Москві; хотів вінця з голови твоєї : але ти біг з Серпухова, біг з Москви - і смієш хвалитися своєю Царською величчю, не маючи ні мужності, ні сорому!. знову буду до тебе,...якщо не зробиш, чого вимагаю, і не даси мені клятвеної грамоти за себе, за дітей і онучат своїх". Як же поступив Іоанн?. Бив чолом Хану"

Російські штатні історики постійно переконували, що ці "дикі татарські варвари" приходили в Московію, щоб чинити грабежи і розбої. Вони уникали давати пояснення військовому походу Девлет Гирая. Такими нехитрими методами знімалася відповідальність з московських князів за творені з їх вини розбої, і наполегливо замовчувалося, що в даному випадку кримський хан прийшов покарати васала-данника за звичайну непокору.

Івану Грозному нічого не залишалося, як "ударити чолом" ханові Девлет Гираю і очевидно, дати так звану "клятвену грамоту за себе, за дітей і за онучат своїх", як давали подібні клятви усі його предки. Так, рід московських Рюриковичів, до останнього свого коліна, залишався у васалах у ординців, а потім у кримських ханів.

Девлет Гирай залишив Московію, узявши з царя обіцянку, що той відмовиться від своїх задумів, інакше, пообіцяв знову явитися з військом.

Іван Грозний добре розумів, що другий удар від кримців Московія не витримає. Тому він зважився на вимушений і цілком усвідомлений вчинок, який в загальноприйнятій історії трактується як "дивна примха навіженства царя". У 1575 році він публічно склав з себе титул царя - спадкоємця Візантійського відмовився від престолу на користь свого далекого родича, касимовского хана Саин-булату і на декілька років пішов в Александровскую слободу.

Саин-булат прийняв царський титул за усіма канонами візантійського імператора, що покладаються.А Іван IV з тої годині втратив свій фальшивий титул, і ставши іменуватися, як і його предки, - московським князем. Актом зречення Іван Грозний продемонстрував кримському ханові і халіфату Османа, що не претендує на першість.

Негайно ж, після зречення Івана IV імператорського титулу, було споряджено велике посольство з багатими дарами у Бахчисарай, щоб доповісти Гираям про ці події, все пояснити і покаятися у виниклому раніше непорозумінні.

От як Іван IV напучував свого посла: ". поводитися смирно, втікати розмов колючих, і якщо Хан або Вельможі його спом'януть про часи Калити і Царя Узбека, то не робити гніву, але відповідати тихо: не знаю старовини; відає її Бог і ви, Государі"!.

Передостанній представник московського роду Рюриковичів виразно усвідомлював свою древню залежну спорідненість від великих Чингизидов. Гираи поставили Івана IV в той династичний ряд і на те місце, де йому і належало знаходитися. Проте, значно пізніше, російська правляча еліта постаралася вигадати інше, і тим самим, спробувала видати брехню за правду.

Джерело.