Абракадабра

(або ж сама Мудрість)

     Зорі миготіли навкруг, зігріваюче поблискували і Він серед них плив у безмежному просторі океану. Ондечки сяє рідний дім його душі, тягнути парубка до себе.

-Тобі ще рано відпочивати вдома.Повертайся!-пролунав знайомий голос.

Хлопець закліпав очима якими знову побачив лісову галявину і хатину –храм відлюдника –мата.

     Старий погладжував свої довгі сиві вуса по молодечому сяючи зіницями.

Вони сиділи у „Лотосовій піраміді” поруч, споглядаючи внутрішній Всесвіт.

-Ну і ...

     Але знак долонею, старого зупинив питання напівслові.

-Ти просто був на межі між сном і смертью юначе.

-А де істина? Напрямок життя, яка різниця між існуванням і життям?

     Чаклун розсміявся, похитавши головою:

-Ти що напився молодого вина? Хлопець затинаючись пробелькотів, переборюючи досаду, гнів нетерпеливість:

-Але ж як ...

-Відсунь зовнішній світ як перепону те що ти бачиш, що чуєш думки емоції помісти у яскраву кулю зашвирдель її і уяви як вона вітдаляється від тебе, тільки не дуже далеко, бо далебі зникнеш, от і сам зрозумієш те що хочеш знати.

     Вони сидять один навпроти одного серед мовчазних дубів. І лише вітерець шумлячи у верховітті листям порушує тишу спокою.

     Спогади, спогади, минуле життя сьогодення. Він прийшов до тями. Лікар-гіпнотизер здивовано поглядаючи крізь скельця своїх окулярів на пацієнта потираючи чоло. Повернувшись вимкнув диктофон запису, взяв чашку гарячої кави, і відсьорбнув ковток.

-Що ж ви конкретніше бачили?

-Вогонь, кров, смерть, спокій –закриваючи повіки юнак додав –і кохання.

     Прокинувся від свого крику. Помотав головою аби урівновісити бачене у сні: Мудрець-маг гіпнотизер біль щастя життя.

     Ну і сон, хай йому грець.

     Кабіна відпочинку космічного корабля Землі зачинилась за пілотом-остронавтом. Навколо нього миготіли незворушно зорі споглядаючи „консервну бляшанку” ховаючи свої таємниці-знаня.

     Парубок знову розплющив повіки. Знайомий ліс, галявина, старий що як завжди загадково посміхався і так же незворушливо сидів навпроти . Все як було і ніби й ні.

-Треба випити а то голова зовсім „поїде” –пробубнів під ніс собі думку знімаючи віртуальний шолом і знехотя вимикаючи компютера.

     З натугою встав розминаючи задубілі м’язи, пішов у кухню. Діставши з холодильника пляшку рятівного холодного пива, надпив задумливо, і підійшов до вікна, за яким гуділо просинаюче місто.

     Він зловив себе на тому що знову трохи „відключився” за пультом керуваня космічного зорельоту.

-Зараз те пивко, а ще краще кава не завадили б, -позіхаючи сказав до бортового Ш.І.(штучного інтелекта) виправляючи збитий курс.

     „Якийсь тупий цей лікар”. Хлопець вийшов з кабінету гіпнотизера й попростував до найблищого кафе. Тепер учень засміявся зі свого невігластва. Розкривши внутрішній зір він побачив що він є часткою тих зір, Всесвіту що віковічно оглядає самого себе вивчаючи, приносячи рівновістя Гармонії туди де є хоч якийсь натяк на рану-Хаос.

     А очі побачили того ж мудрого даставника-дідуся з його лагідною усмішкою Добра. Галявина покрилась лотосовими квітками як небо зорями.

Килинка.

                                                                  ( біографічний  роман)

                                                                           Перша  розповідь. ( 1926 рік)

Сніг   м`яким   пухом   пестливо    огортав    босі   ніжки   зігріваючи    ступні     дбайливо

ховаючи   від   лютого  холоду.

Студінь   заціпила    беріжок .  Льодове   дзеркало  манило   до  себе,  гукало   на   безтурботну  гру. 

Хоча  й   стежини    не   видко   під    білим   покривалом     молочного,  сягаючого   інколи 

й  по  пояс  снігу.

Дідинець    уже   далеко,  що  майже   невидимий   звідсіль.   Спливла   на   мить   гризота 

бо  ж  не  спитала   у    матусі    дозволу. 

Але   махнула   рученям,  відганяючи   думку,   оправила   на   собі   кожушок,   і    чимдуж

побігла   до   гіпнотизую чого   блиску     зльодянілого    берега.

Знехотя    вона     покинула     теплий    прилисток      снігової     обереги,  і    ніженьки    

мимоволі    понесли   дівчинку   на   сяючу   крицю.

В   сонливій   тиші     задзвенів     ляскітливий    безтурботний    дитячий    сміх    радості.

Це    ігрище   було   для  неї    розрадою   нудних   зимових   днів -  ночей.

Розбіглась  чимдуж – і ……

Перед  очима   проносяться сухі  зарості   очерету,  жмуття  осоки,  горбочки   снігу.

Зупинилась,  а   по   хвилі  ізнов   посковзалася    по   обпікаючому      вже   ніжки  

льодові.

По   небу   неквапом   поповзли   важкилезні    хмарища,   тягнучи  за   собою   вечір.

Вчувся   стривожений    голос   мами.

  Кликала    Килинку   додому .                             

В   очах  прощання  побачив   Смерть.

Погляд   повний  сліз,  смутку  проблискував   її   холодною  цікавістю,    що    незворушно

розглядала   нову   офіру   своєї      майбутньої   роботи.

Розставання      коротке    відчуванням    власного   кінця.

Скорботною  ходою    зникнути   геть    у   сховок  самітного    закінчення    шляху – ріки.

Аби  не   видіти  нікого  навкруг  й  не    бачити  куди   і  де   гайнуло    існування.

Лише   оцупок   покинутого    тіла,  заціплений  студінню   замерзаючого     подиху

Смерті

Не черствіти!

не  зачерствіти.

Не відгоріти

серцем

ставши  бованом

на  двох

колесах...

скоро  вже

і  ранок

вийти б

це  на  ганок

Хех ,

Полелі  вранішнього

сонця обридлий 

морок

проженуть

і душу  лиш  тоді 

розкрию

аби проснутися

ще  тут.

Ожити  і  хотіти  жити... 

Що  є  Дар?

"халява"? Прозріння  Душі? Пробудження  Істинного  Таланту?...

Сьогодення.

Істиному  Таланту не  має  потреби  збуджувати  натовп  впливом  на  інстинкти  розмноження.

Звісно  та  анархія,  бездарність    завивал   Зброду ( USA)  що  позбавлені  в  генезисі   Талантів ( бо  які  ж  бо  таланти  у першопоселенців  Америки -   Бордельні  шльондри,  вбивці, ледацюги, ...

Що  вони   навязують  Світу?

Той  хто  не  має  Дару  до  Співу,  Танцю  змушений  використовувати  бордельний  стриптиз  аби сь  продавати   своє  нікчемно - фабрично  клоноване  завивання....

На  привеликий  жаль    -  через  примуз  нікчем,  що  воображають  себе  хореографами

і   істині  Таланти  співу  оскверняють  свою  РОБОТУ  ДУШІ   банальним  стрибтизом

( Руслана, Лорак, Валерія, .....)

Шкода...шкода     та  і  сум  бере.....