спогади Роду

Килинка.

                                                                  ( біографічний  роман)

                                                                           Перша  розповідь. ( 1926 рік)

Сніг   м`яким   пухом   пестливо    огортав    босі   ніжки   зігріваючи    ступні     дбайливо

ховаючи   від   лютого  холоду.

Студінь   заціпила    беріжок .  Льодове   дзеркало  манило   до  себе,  гукало   на   безтурботну  гру. 

Хоча  й   стежини    не   видко   під    білим   покривалом     молочного,  сягаючого   інколи 

й  по  пояс  снігу.

Дідинець    уже   далеко,  що  майже   невидимий   звідсіль.   Спливла   на   мить   гризота 

бо  ж  не  спитала   у    матусі    дозволу. 

Але   махнула   рученям,  відганяючи   думку,   оправила   на   собі   кожушок,   і    чимдуж

побігла   до   гіпнотизую чого   блиску     зльодянілого    берега.

Знехотя    вона     покинула     теплий    прилисток      снігової     обереги,  і    ніженьки    

мимоволі    понесли   дівчинку   на   сяючу   крицю.

В   сонливій   тиші     задзвенів     ляскітливий    безтурботний    дитячий    сміх    радості.

Це    ігрище   було   для  неї    розрадою   нудних   зимових   днів -  ночей.

Розбіглась  чимдуж – і ……

Перед  очима   проносяться сухі  зарості   очерету,  жмуття  осоки,  горбочки   снігу.

Зупинилась,  а   по   хвилі  ізнов   посковзалася    по   обпікаючому      вже   ніжки  

льодові.

По   небу   неквапом   поповзли   важкилезні    хмарища,   тягнучи  за   собою   вечір.

Вчувся   стривожений    голос   мами.

  Кликала    Килинку   додому .