Про співтовариство

Це співтовариство створено з метою просування політичних статей.
Учасниками можуть стати блогери, які мають різні політичні уподобання, та публікують замітки на політичну тематику.Цензура з боку модераторів відсутня.Модератори повинні бути з різними політичними уподобаннями.Модерація проводиться тільки на основі колегіального рішення, та після обговорення учасниками.
Вид:
короткий
повний

Лента блогеров.

Back in the U.S.S.R? Вперед до Європи!

  • 22.09.12, 14:23
Юлія Тимошенко
Суспільно-політична дискусія на тему доцільності чи недоцільності вступу України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану сьогодні дуже далека від зразкової. Навіть політики слабо знаються на цій темі і говорять, скоріше, про якесь символічне її значення, взаємну економічну інтеграцію та малозмістовну «дружбу народів».
Прості люди, які не дуже обізнані в питаннях міжнародних орієнтирів нової української влади, ставляться до Митного союзу (МС) подвійно. Одні — безумовно за, причому на рівні первинних інстинктів. В їхньому уявленні бути за вступ до Митного союзу — це все одно, що бути за Януковича. Це так само, як колись Чапаєв пояснював Фурманову, що він за той Інтернаціонал, в якому Ленін. Інша частина — безумовно проти. Бо, знову ж таки на рівні інстинктів, щось таке чується їм у цьому Митному союзі типово антидержавне і антиукраїнське.
Втім, ані ті, ані інші не уявляють всього масштабу змін, що стануть реальністю вже наступного дня після можливого вступу України до Митного союзу, не усвідомлюють небезпеки, яка реально нависає над суверенітетом, незалежністю нашої держави. Словом, майже ніхто не дає собі звіту, що «вістря» Митного союзу націлене зовсім не на українську митницю, а на всю Україну!
Перш за все, потрібно згадати, що митні правила в країнах Митного союзу регулюються Договором про Комісію Митного союзу від 6 жовтня 2007 року, і передумовою входження країни до Митного союзу є її вступ до Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС).
Згідно з правилами ЄврАзЕС, країни мають НЕРІВНІ і НЕОДНАКОВІ права. Така нерівність визначається відповідно до їніх внесків: Росія — 40%, Білорусь і Казахстан — по 20%, Киргизстан і Таджикистан — по 10%.
Всі рішення в ЄврАзЕС приймаються простою більшістю голосів. Отже, ця організація є своєрідним акціонерним товариством, в якому економічний суверенітет однієї країни може бути обмежений за рішенням інших країн, які сукупно наберуть 50+1 відсоток голосів. Міноритарний акціонер у такому випадку втрачає все.
А тепер припустимо, що Україні треба ухвалити якесь рішення на захист національного інтересу, але таке, що так чи інакше — з економічної точки зору — не дуже влаштовує сусідів. Для цього нам треба буде створити цілий «фронт» разом з Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном (60%).
Росії ж, для того, щоб заблокувати будь-яку подібну ідею, варто домовитися лише з Білоруссю (40+20=60%) або тільки з Казахстаном, за тією ж формулою.
Тут не варто нікого засуджувати: кожний захищає свої інтереси. Для нас же важливо лише те, що ми для себе такого механізму не матимемо.
Крім того, регламент ЄврАзЕС передбачає створення Суду Співтовариства, рішення якого можуть зупиняти чи змінювати рішення національних судів України. Суд цей розташований у Санкт-Петербурзі і керується нормами цивільного, адміністративного та кримінального права, які діють за місцем розташування суду (!!!)
І що далі? Будемо їздити на захист національного інтересу, як гоголівський Вакула по черевички до цариці?
Звуження національного суверенітету читається майже в кожному положенні установчих документів ЄврАзЕС. Так, наприклад, згідно із Заявою, яка додається до Договору про створення ЄврАзЕС, його діяльність спрямовано, зокрема, на «формування єдиного митного кордону та єдиного митного тарифу». Крім того, пропонується установити єдиний економічний (отже, митний) кордон Співтовариства. Це тягне за собою створення єдинного органу координації та управління прикордонною службою. Мабуть, разом із прикордонниками й собаками. Пропонується в подальшому створити загальну платіжну систему, запровадити єдину валюту та єдиний центральний (емісійний) банк.
В такому випадку договір про участь України в ЄврАзЕС можна буде підписувати не під звуки національного гімну, а під один з хітів The Beatles Back in the U.S.S.R…
Ідемо далі. Відповідно до Договору про Митний союз рішення Комісії Митного союзу є обов’язковими для виконання на території країн-членів. Отже, рішення комісії мають пріоритет над нормами національного законодавства, включаючи норми національних конституцій.
Що нам робити у подібних структурах і як можна сподіватися захистити національний суверенітет? А ніяк!
Голоси в самому Митному союзі розподіляються трохи за іншою схемою, ніж в ЄврАзЕС. Тут пропорції такі: Росія — 57%, Казахстан — 21,5%, Бєларусь — 21,5%. І навіть зважаючи на те, що рішення в МС ухвалюються двома третинами, не треба бути великим математиком, щоб побачити, що одній конкретній країні буде ухвалювати рішення значно легше, ніж іншим. І ця країна — не Україна, як ви здогадуєтеся.
У Договорі про створення МС зазначено, що будь-яка сторона, яка не погоджується з рішенням Комісії МС, може вимагати винести таке питання на розгляд «вищого органу», який складається з президентів відповідних країн. Отже, фактично пропонується передати наддержавні повноваження у руки президентів. Цим порушується конституційний принцип розподілу повноважень між різними гілками влади.
І окремо про формат «3+1». Згідно зі статтею 114 Договору про Митний союз, жодні застереження до нього не дозволяються. Так що, Вікторе Федоровичу, «один плюс три» — це всього лиш «чотири», а не хитра міжнародна доктрина України.
Описаний вище конструктивний недолік Митного союзу перекреслює всі вигоди від нього, які в короткочасній перспективі, не виключаю, і можливі. Хоча, зрозуміло, далеко не в таких масштабах, як нам розповідають, перебільшуючи мислимі і немислимі вигоди України від вступу в МС та втрати тих, хто нас туди так наполегливо запрошує.
Тут всім нам варто замислитися, чим вмотивована така глибока готовність понести багатомільярдні жертви заради нас.
Рівно як і слід взяти до уваги чіткий меседж Євросоюзу: Митний союз несумісний із угодою про Зону вільної торгівлі з ЄС, а значить, і з угодою про політичну асоціацію. А від прогресу у цих двох питаннях напряму залежить вся наша європейська перспектива. Цитую «Українську правду»: «Посол Німеччини Ганс-Юрген Гаймзет вважає взаємовиключними прямий вступ України в Митний союз у рамках Єдиного економічного простору і створення Зони вільної торгівлі з Європейським Союзом».?
Наша політична сила завжди наполягала на Зоні вільної торгівлі з ЄС (ЗВТ).

По-перше, в Зоні вільної торгівлі немає ніяких «таємних палат», що можуть делегувати національні права України якимось третім силам.

По-друге, при ЗВТ передбачається вирішувати суперечки в арбітражному порядку. Арбітраж регулюється правилами Світової організації торгівлі. І ЄС та Україна можуть домовлятися про застосування норм права (європейського або українського) для вирішення суперечок.

По-третє, Зона вільної торгівлі не передбачає вилучень із загального митного режиму. Тоді як це практикується в Митному союзі — наприклад, встановлюються експортні мита на вуглеводні продукти або ліс.

Підсумовуючи можливості вступу України до Зони вільної торгівлі, можемо зробити висновок, що ЗВТ не несе Українській державі жодних реальних загроз. За винятком, можливо, самого слова «зона», яке може викликати якісь негативні асоціації в українського президента.

Гранично ясно: ідеться про питання принципового політичного вибору.

Ми здобули державну незалежність 20 років тому. З точки зору світової історії це майже нічого, одна мить. І ми — і влада і опозиція — мусимо знати і пам’ятати, що здобувати незалежність важко, а втрачати — дуже легко. Не можна допустити того, щоб у ювілейний рік незалежності раптом почати кроїти цю незалежність, як салямі. Не можна допустити того, щоб 20-й рік незалежності держави став початком року згортання держави.
І треба припинити сперечатися, де нас більше люблять — у Москві чи в Європі. Бо нас не полюблять ні там, ні там, якщо ми самі себе не полюбимо і не заповажаємо.
Треба знати, що сучасний світ жорсткий і конкурентний. Ми — не рідні ні в Москві, ні в Брюсселі, і навіть не двоюрідні. Нікому так сильна Україна не потрібна, як нам самим. І тому на сучасному етапі треба бодай позбавити політиків крайньої форми дальтонізму: казати на чорне — біле, а на біле — чорне. Треба просто бачити — де рівний і відносно прямий шлях до модернізації, а де — втоптана стежка до галер.
Інформаційні агентства повідомили, що Віктор Янукович на зустрічі з Володимиром Путіним не дав прямої згоди на участь України в Митному союзі… Враховуючи той факт, що це повідомлення так наполегливо просували «неназвані джерела», можу спрогнозувати, що Віктор Федорович про такий епізод переговорів навіть не підозрює. Наша влада, м’яко кажучи, не дуже добре знається в геополітиці. В неї в цій сфері діють такі ж правила, як і в бізнесі: вкрав-перепродав.
Але я сподіваюся, що українському президенту все ж хтось пояснить, що вступ України до Митного союзу — це фактично перший крок до втрати державності з усіма її атрибутами. З посадою президента включно. Як непотрібною. Як не крути, але задорога ціна за «Україну без Януковича».

Україна — це європейська держава. І наше майбутнє, я переконана, — у вільній та об’єднаній Європі.

Тому моє бачення і стратегія є чіткими і відкритими: наша держава і суспільство мають робити кроки, які наближають нас до Євросоюзу і роблять країну більш сумісною з європейськими цінностями і нормами — як в політиці, так і в економіці.
Рух до Митного союзу прямо протирічить цьому баченню і цій стратегії. Митний союз є несумісним з поглибленою і всеохоплюючою Зоною вільної торгівлі між Україною та ЄС.
Саме під час мого уряду Україна стала членом СОТ. І саме мій уряд розпочав переговори з Євросоюзом про створення Зони вільної торгівлі.
Я вважаю, що треба зробити все, для того щоб уже в цьому — 2011 році — було підписано Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС. Цього я вимагатиму від української влади. З цим апелюватиму до європейських друзів України. Заради цього задію всі свої зв’язки з європейськими політиками. Докладу зусиль до того, щоб нас почули і зрозуміли російські партнери.
Звичайно, поглиблення взаємовигідних економічних і торговельних відносин з Росією, Білоруссю, Казахстаном та іншими країнами СНД на принципах вільної торгівлі також є важливим завданням. Але не ціною втрати державного суверенітету. Також принципово, щоб спосіб і механізми його виконання не вступали в протиріччя з нашим стратегічним напрямком — модернізацією України через її послідовну і глибинну європеїзацію і демократизацію.
Переконана, що і партнерам України не слід користатися безграмотністю і безхребетністю теперішнього українського керівництва при укладанні будь-яких завідомо нерівноправних угод. Вони мають розуміти, що такого роду нав’язані домовленості не матимуть історичної перспективи. Несвободу ніхто довго терпіти не буде.

P.S. Усередині структур, подібних до Митного союзу, добре живеться непрозорості та олігархії, яка плювати хотіла на національні інтереси України.

Судіть самі. Російське державне статистичне агентство РОССТАТ декларує експорт товарів з Росії на суму 15,92 млрд. дол. США. В той же час Держкомстат України фіксує вартість російського імпорту на суму
19,76 млрд. дол. США. Різниця — 3,84 млрд. дол. Де вона?

Вона на «кіпрах», на різноманітних офшорних рахунках, щоб не оподатковувати екпортним митом РФ.

З іншого боку, Держкомстат України декларує експорт українських товарів до РФ на суму 12,13 млрд. дол. США. А РОССТАТ показує 9,83! Схема проста — отримати більше відшкодування ПДВ з українського бюджету. Можливо, комусь і подобається такий симбіоз, але він не має нічого спільного з національними державними інтересами України.

…Словом, можна ще довго говорити про наслідки вступу України до Митного союзу. Можна показати загрози, які несе в собі приведення ставок митного тарифу відповідно до норм та вимог МС, що призведе до штрафних санкцій з боку СОТ. Можна говорити про те, що гра в «митні союзи» закриє шлях українських труб, металопродукції, продуктів хімічної галузі та аграрних товарів до країн СОТ. Можна говорити про те, що участь у Митному союзі поставить остаточний хрест на євроінтеграції України… Можна…
Але в мене ще є надія, що ми можемо не допустити вступу України в Митний союз. Для цього треба якимись чорними ходами, кулуарами, таємними знаками, азбукою Морзе чи шрифтом Брайля; з допомогою друзів і недругів, оточення, журналістів, громадськості — показати Януковичу, ЩО він сам особисто може втратити у випадку вступу України до Митного союзу. Втратити те, заради чого він і прийшов на посаду глави держави, втратити можливість втілення принципу «поділяй та владарюй». Як не дивно, але, може, не національні інтереси і державницька ідеологія, а елементарні фінансово-майнові апетити президента застережуть його від цього кроку.

…У самому крайньому випадку можна по всій дорозі — з вулиці Банкової аж до Межигір’я — наставити білбордів з повідомленнями доступною для Віктора Федоровича мовою: «Фьодорич, це — кидок»…

Звернення Ю. Тимошенко ДО

  • 22.09.12, 13:08
парламентів та лідерів демократичних країнміжнародних організацій, які працюють для зміцнення свободи, та до всіх українців світу
Від редакції. Комітет з міжнародних справ Сенату США одноголосно ухвалив проект резолюції із закликом звільнити з ув’язнення колишнього прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко. Про це позавчора повідомила «Українська правда» з посиланням на одного з авторів резолюції сенатора Джеймса Інхофа.У тексті документа кримінальне переслідування одного з лідерів опозиції названо політично мотивованим. Автори резолюції закликали адміністрацію Януковичанегайно звільнити Тимошенко та інших політичних в’язнів і звернулися до Держдепартаменту США та ОБСЄ з проханням «чинити об’єднаний багатобічний дипломатичний тиск на президента Януковича».Крім того, в резолюції міститься заклик до Держдепу обмежити видачу віз тим, «хто відповідальний за ув’язнення Тимошенко і погане поводження з нею».Український МЗС поспішив заявити, що позиція комітету не відображає позиції всього Сенату США. У вітчизняному зовнішньополітичному відомстві нагадали: проект іще тільки має стати резолюцією, і належної політичної ваги документ набуде лише після позитивного голосування верхньої палати законодавчого органу Сполучених Штатів. Однак одностайність сенаторів-міжнародників не могла не привернути до себе увагу. Тим більше що вона виявилася багато в чому співзвучною з досить коректною за формою, але вельми твердою за змістом заявою президента Польщі Броніслава Коморовського, яку він зробив позавчора після завершення переговорів із Віктором Януковичем у столиці України. «Справа Юлії Тимошенко є внутрішньою справою України, але також ця справа є серйозною знаковою перешкодою на шляху зближення України з країнами Європейського Союзу. Ця справа також може бути перешкодою в підписанні Угоди про асоціацію», — зазначив глава Польської держави. У розпорядження DT.UA потрапив текст звернення Юлії Тимошенко до парламентів і лідерів держав, оприлюднений її дочкою Євгенією у Вашингтоні невдовзі після рішення сенатського комітету з міжнародних справ. Звернення до парламентів та лідерів демократичних країн, міжнародних організацій, які працюютьдля зміцнення свободи, та до всіх українців світу.
Звертаюсь я до вас із-за ґрат, куди відправив мене та інших лідерів політичної опозиції його правлінню Президент України Віктор Янукович. Він посадив мене до в’язниці за надуманими звинуваченнями у кращому тоталітарному стилі, щоб позбавити опозицію лідера, поховати демократію та увічнити свою владу. Але тут, за ґратами, я не самотня, адже сьогодні в Україні в’язниці переповнені непокірними, які не хочуть без бою здавати свої свободи: представниками середнього класу, громадянського суспільства та людьми, які не хочуть байдуже спостерігати за тим, як диктатура поглинає їхню державу. У свій час саме такі люди зробили з України вільну країну під час Помаранчевої революції.
Я не можу спрогнозувати, в який момент Януковичу виявиться замало позбавити мене лише свободи, і тому поспішаю зараз зробити все можливе, щоб змінити трагічний розвиток подій у моїй країні. Саме трагічний, я не помиляюся й не нагнітаю ситуацію! Повернення України до темного світу диктатури, коли ще зовсім недавно вона була дуже близькою до того, щоб стати повністю визнаною частиною Європи, — це історична трагедія, як для українців, так і для Європи і всього вільного світу, тому що втрата будь-якої окремої демократії виявляє, наскільки вразливою та небезпечною є доля всіх демократій загалом. 
Як аргумент хочу навести головний висновок останнього звіту міжнародної неурядової організації Freedom House.
Автори звіту, як і більшість українців, прагнуть, щоб Україна досягла успіху як незалежна, суверенна держава, із сильними демократичними інститутами та вільним ринком, інтегрована в Європу, партнер США та Росії. Але вони в той самий час голосно повідомляють світу, що відносно ВСІХ цих основоположних демократичних принципів Україна рухається в «протилежному напрямку». Зрозумійте! Вона вже рухається в протилежному напрямі від свободи і демократичного світу! Це не якась примарна можливість, це вже відбувається. І ця втрата свободи стає все більшою. 
Freedom House назвала свій звіт «Б’ючи на сполох», і це правильно обрана назва, бо відповідальні світові лідери, політики, громадські діячі, журналісти — як в Україні, так і за її межами — оцінюють ситуацію в Україні так само, як Freedom House, та вважають необхідним НЕГАЙНО! зупинити зміцнення цієї нової диктатури в Україні.
Немає необхідності ще раз пояснювати значення України для Європи та Євразійського регіону, а як наслідок — і для всього світу, бо всі, до кого я зараз звертаюся, і так це добре розуміють. Але геостратегічне значення України — це ще і життя 46 мільйонів порядних, працьовитих українців, які, як і люди по всьому світу, прагнуть свободи, щоб створити краще майбутнє для себе і своїх родин.
Нещодавно закінчився чемпіонат Європи з футболу Євро-2012, частина якого проходила в Україні. Вболівальники, які приїхали з усього світу, запам’ятали українців європейськими людьми по духу, культурі та своїй суті. Такий народ заслуговує на впевнене та вільне життя, а не безперспективне майбутнє, яке пропонує їм Янукович! Я вірю, що їхні свободи можна повернути, але для цього всі українці і ви, наші сусіди і друзі-демократи, повинні об’єднатися проти диктатора і його амбіцій! Сталін у свій час говорив про «соціалізм в одній країні». Янукович сьогодні перевершив Сталіна: він будує диктатуру однієї родини в одній країні. У звіті Freedom House це явище назвали «Сім’єю». Але кращим словом для цієї системи є «мафія», адже їхні кодекси, цілі, переконання та, перш за все, їх жадібні криваві методи є ідентичними. 
Федеральний канцлер Німеччини пані Анґела Меркель 10 травня 2012 року в бундестазі прямо та мужньо заявила, що в Україні встановлено диктатуру, і наш народ потерпає від несвободи та репресій. Вона встановила вчасний та адекватний політичний діагноз, не підбираючи зручних та двозначних слів. Її чіткість, послідовна доброзичливість і турбота, яку вона виявляла до мене весь час мого ув’язнення, кажуть мені, що у нас є реальний шанс на ефективне лікування  та одужання нашої країни від недуги «фамілізації», бо правильно встановлений діагноз — це вже частина вирішення проблеми.
Владна «Сім’я» Януковича за два останніх роки ліквідувала всі баланси та противаги, які притаманні демократичним суспільствам. У нас більше не існує розподілу влад на законодавчу, судову та виконавчу. Все це тепер у руках однієї людини.
Всі силові структури та спецслужби очолили представники «Сім’ї», і вся їх потужність спрямована не на захист національних інтересів держави, а на обслуговування їхнього режиму заради загарбання ще більшого багатства, привілеїв та влади. Силові структури здійснюють травлю громадянського суспільства, знищення вільних засобів масової інформації, незалежних журналістів, опозиції та просто волелюбних і сміливих громадян. Страх за себе та свої родини стає все більш відчутним для багатьох українців. Усе більше тих, хто хоче виїхати за кордон або бодай відправити туди своїх дітей. І вони їдуть, використовуючи будь-яку можливість. 
Клептократія стала в нашій країні головним маркером влади, фірмовим стилем правлячого режиму, який без натяку на будь-які прозорі процедури переписує у свою приватну власність державні монополії та землі, чужі приватні підприємства. «Сім’я» хоче — «Сім’я» бере. Ми стали Заїром при Мобуту, Зімбабве при Мугабе. Безцінні державні родовища корисних копалин, фінанси бюджетів та Національного банку стали іграшками «Сім’ї». Луї XIV колись сказав відому фразу: «Держава — це я». Віктор Янукович і його клан живуть з таким же жадібним кредо.
Уявіть, якщо б черговий президент Сполучених Штатів забрав би у свою приватну власність Білий Дім і почав би там розводити собі на втіху кенгуру та земляних зайців? Як би на це відреагували американці? Звичайно, подібна картинка виглядає абсурдом, але це не смішно. Це — просто відображення сумних реалій сьогоднішньої України, адже саме це сьогодні і відбувається в нашій країні: саме так украдена державна резиденція «Межигір’я», і там справді розводять цих тварин. 
Януковичу вдається красти без сну і відпочинку, тому що всі впливові телеканали в Україні належать наближеним до «Сім’ї» кланам, та, як у радянські часи, до нудоти повторюють однакову Велику Брехню, яку їм доводять за рознарядкою «Сім’ї» згори. Єдиний незалежний від влади центральний канал ТВі зараз знищується, він примусово позбавлений права транслюватися у 80 кабельних мережах та у 12 великих містах на сході, півдні та центрі країни. Його просто вбивають на ринку з допомогою незаконних розпоряджень, юридичних інтриг та, за необхідності, бандитських погроз. Використовуючи свої ЗМІ та грубу пропаганду, режим намагається привчити українців до думки, що весь цей авторитарний шабаш, який відбувається в нашій країні, в нашому житті — це і є свобода та справедливість, потрібні народу. Навіть у орвеллівського Великого Брата не вийшло б краще. 
Звичайно, багато українців розуміють, що все це обман, що насправді їх принижують, грабують, позбавляють їхніх прав, надій і майбутнього. Більше 90% українців не вірять судам, і їм немає куди піти, щоб захистити себе та свої родини. Режим вириває у нас душу України, яка живе не передвиборними безкоштовними подачками, які зараз по всій країні роздають представники влади, а самоповагою та розумінням свого гідного місця у великому та складному світі. 
Це звернення я пишу вам після ухвалення правлячим режимом закону про спробу ліквідації нашої української мови. Для нас це не просто черговий закон проти України — це ще один замах на наш суверенітет.
 Молоді люди одразу після його прийняття почали голодувати прямо в центрі Києва — на Європейській площі біля Українського дому. Ці діти готові віддавати своє здоров’я, своє життя за право бути українцями, за право мати свою країну, свою мову, за право просто бути вільними і незалежними людьми, рівними всім іншим вільним народам цього світу. Янукович знає, що коли ти позбавляєш людину мови, ти відрізаєш її від минулого та його громади. Ти розтинаєш суспільство. Але саме на це він і сподівається. Адже якщо кожен буде поодинці, вовки «Сім’ї» не відчуватимуть загрози. 
Ми кожен день чуємо від Януковича про проведення реформ в Україні. Але це лише слова, а не дії. Самі його реформи нагадують протипіхотні міни, замасковані під дитячі іграшки. Вони з першого погляду симпатичні та привабливі, але насправді нашпиговані атрибутами, які зміцнюють його диктатуру. Це не реформи —  це добре продуманий процес узурпації влади та збереження її всіма, у тому числі насильницькими засобами. 
Я прошу світових лідерів, особливо з МВФ, наслідувати приклад канцлера Меркель і називати речі своїми іменами. Янукович не «проводить» реформи; він займається грабунком, корупцією та рекетом. Ви, світові лідери, не повинні підбадьорювати диктатора в той час, коли всі розуміють, що він робить все, щоб зміцнити свою диктатуру. Слова мають значення, але надмірно щедрі і нечіткі слова, якщо вони застосовуються у відношенні до Януковича — це небезпечна та недалекоглядна політика, яка приведе Україну в глухий кут. Демократичний світ та його лідери вже багато зробили для порятунку суверенітету України, її демократії, її європейського вибору. Прийнято сильні резолюції та зроблено сильні публічні дії. Я хочу щиро подякувати всім, хто став на захист України. Ми знаємо, що ви підтримуєте наші свободи і незалежність. Але  нам також відомо, що Янукович не почув вас, а якщо і почув, йому байдуже, тому що він ні на йоту не змінив своєї згубної політики і вже не змінить! 
Далі продовжувати йому щось розумне радити, надсилати сигнали занепокоєння — безперспективно!
Чи зможе канібал стати вегетаріанцем, якщо його всі гуртом про це попросять? Відповідь — ні!
Зараз позиція демократичного світу дуже чітко сформована — наступні парламентські вибори, які відбуватимуться в Україні в жовтні, мусять стати ключовим випробуванням для української влади на відданість демократичним європейським цінностям, ніби українська влада заслуговує на додатковий час, додаткове випробування, щоб довести, що вона здатна змінитися. Але сьогодні вже очевидно, що вона навіть не робить вигляд, що збирається проводити демократичні та чесні вибори, вона використовує цей процес з іншою метою: для завершення розбудови диктатури «Сім’ї». 
Зараз, за шість тижнів до виборів, на повну потужність працює небачена раніше за масштабом машина фальсифікації виборів в Україні. Вона включає все — від маріонеткових суддів до цілком керованої режимом Центральної виборчої комісії, від щоденного системного підкупу виборців до правил голосування і структури округів, до яких неможливо буде пробитись опозиції. «Сім’я» вже настільки все корумпувала, що нею б пишався колишній КДБ. Але репресії проти опозиції та незалежних ЗМІ, авантюристичне формування виборчих комісій — це тільки початок. Порівняно з тим, що відбувається сьогодні, «вибори» президента Януковича в 2004 році, які закінчилися Помаранчевою революцією, були «взірцем чесності та добропорядності». 
Я не хочу займатися самообманом або вводити в оману інших: правда в тому,що парламентські вибори вже сфальшовані, і якщо зараз не вживати негайних заходів, які зупинять диктатуру, то після таких виборів диктатура в Україні закріпиться надійно! Свободам і незалежності України настане кінець. 
Я прошу демократичний світ підтримати позицію тих політиків, які закликають світ не обманювати себе, не чекати від української влади чесного проведення парламентських виборів. Ці вибори сфальсифіковані ще до свого початку! Треба негайно, до виборів ламати хребет диктатурі в Україні, поки сфальшовані вибори не дали їй безмежний контроль! Завтра, після парламентських виборів, буде запізно! 
Ще раз повторюю: буде запізно! Я могла робити помилки як політик, але я майже ніколи не помилялася в політичних прогнозах. І зараз не помиляюся! Кожна зайва хвилина зволікання сьогодні призведе до тяжких втрат для України та світової демократії. Допоможіть нам, і ви допоможете самі собі! 
Коли я закликаю до спільної боротьби з диктатурою весь демократичний світ, то це не означає, що ми, українці, — слабкі та безпорадні. Це означає, що за нашими українськими неодиктаторами стоять подібні їм режими, які підтримують та посилюють один одного та відстоюють такий самий, як і вони, світовий порядок, в якому немає місця демократії та цінностям, визнаним людством.
Я твердо вірю, що світ не хоче, і йому не потрібні глобальні авторитарні конгломерати на території пострадянського простору на кордоні з ЄС та НАТО. Тому справу захисту демократії в Україні потрібно зробити надійно, швидко, адже тільки вільна Україна ще може послужити тим авангардом свободи, який витягне весь регіон із-за ґрат пострадянської несвободи.
У часи глобалізації людство перетворилося на єдиний організм із однією системою кровообігу, з одним на всіх життям. Якими б незалежними та амбітними не були окремі країни, останні світові фінансові кризи, стихійні лиха, тероризм, ланцюгові реакції революційних подій, громадянські війни, які ділять світ на протидіючі табори, — все це доводить, що ризики для країн глобального світу спільні, де б вони не виникали. Жодна людина не є островом, так само як і жодна держава. 
Народження та стрімке зміцнення диктатури в окремо взятій країні, як би ця країна не називалася та де б вона не була розташована, вже не може бути лише її внутрішньою проблемою. Це проблема всього демократичного світу. Втрата свободи стає загрозою та викликом для всіх. І боротися із цим я прошу вас усіх,  спільно та дієво, не заспокоюючись, поки свободу не буде здобуто. 
Багато було зроблено для зміцнення та гармонізації глобальної економіки, але дуже мало — для захисту, примноження та зміцнення цінностей, пов’язаних з культурою, демократією і верховенством права, необхідних для зміцнення свободи в моїй країні та у кожній країні світу. В першу чергу мова йде про створення дієвої системи політичної ліквідації диктатур. У Сирії диктатор убиває десятки тисяч мирних людей, а регламент роботи міжнародних організацій дозволяє це продовжувати. У багатьох пострадянських країнах цілі народи виглядають заручниками правлячих кланів, які часто є тими ж людьми або дітьми тих же людей, які правили в радянські часи. У всьому світі слова «диктатура» й «авторитаризм» ще живі й актуальні, і це через двадцять років після падіння комунізму та його так званого завершення в історії. Іншими словами, стратегія «невтручання» світу, коли він має справу з подібними речами, є неадекватною для цього завдання. 
На щастя, існують позитивні ідеї, яких дотримуються як демократичні праві, так і демократичні ліві. Перед обличчям стійкості диктаторських режимів, «Спільнота демократій», яку багато лідерів держав обрали як спосіб дати свободі потужніший голос у світових радах, тепер повинна перейти від риторики до реальності. Але є й більш практичні кроки, яких необхідно вжити. Необхідно публічно назвати і присоромити тих, хто дає диктаторам грабувати їхні країни: юристів і банкірів, які таємно розміщують їхні незаконно отримані гроші по всьому світу. Так само, як і політичних фахівців, які допомагають диктаторам маскувати себе під демократів, щоб перемагати на виборах. Подібні цинічні радники не повинні мати змогу продавати свої душі диктаторам, а потім ставати довіреними радниками кандидатів на справді демократичних виборах. Допомігши знищити демократію в одній країні, вони не повинні ніколи обіймати посади у власних демократіях. 
Але, перш за все, світові демократії повинні припинити гостинно приймати диктаторів, їхні родини, їхніх поплічників та прихильників. Чому ці люди мають вільно подорожувати куди їм заманеться, витрачати скільки захочуть на предмети розкоші, коли їхні громадяни ув’язнюються і стають усе біднішими в їхніх країнах. Необхідно скласти списки осіб, яким відмовлятимуть у видачі віз, щоб диктатори та друзі диктаторів були замкнені в межах системи, яку вони створили власноруч. 
І нарешті, нам необхідно забути про ідею існування «корисних» диктаторів. Вони можуть виявитися корисними протягом якогось часу, але гіркота, на яку вони наражають народи, якими правлять, триватиме значно довше. Досить поглянути на Іран, щоб знайти підтвердження цьому. Занадто довго після падіння шаха новий, ще гірший режим, годувався гіркотою, яку той полишив по собі, щоб утримуватися при владі. 
У боротьбі з узурпаторами свободи необхідно перейти до нового політичного підходу, схожого на боротьбу з тероризмом: ніяких переговорів із політичними терористами, ніяких поступок або викупів — лише політична ліквідація спільними внутрішніми та зовнішніми зусиллями та негайне звільнення заручників, якими є цілі народи.
Великою помилкою буде надія лише на здатність народів на самозвільнення від диктатур. У них, у глобальному світі, може не вистачити на це сил, бо диктатори в глобальному світі не самотні, вони згуртовані та скоординовані. Сьогодні вони діють майже як єдиний блок. У поневолених диктатурами народів для боротьби  за свободу немає незалежної судової системи, чесних виборів, вільних засобів масової інформації, досвіду, наявності елементарних інституцій демократії,   необхідних фінансових ресурсів. Відсутність усіх цих важливих складових невідворотна, як ми побачили на прикладі Сирії, рано чи пізно призведе до   безвиходу та кровопролитних революцій, бо інших засобів звільнення цим народам світ просто не залишає. 
Демократичний глобальний світ може ліквідувати диктатури в суверенних країнах швидко, ненасильницькими методами та в межах міжнародного права. Однак треба поставити поза законом подвійні стандарти у відношенні до диктаторів та їх оточення. Вони повинні перестати бути вищими за закон. Справді, коли застосовуються санкції, вони мають стосуватися саме їх, а не громадян, якими вони злочинно правлять. Навіщо завдавати подвійний удар і так безправним і знедоленим народам. Давайте перестанемо шукати простий вихід, застосовуючи санкції, та діятимемо безпосередньо проти тих, хто уособлює авторитаризм і диктатуру. 
Дозвольте мені запропонувати програму «Захист демократії». 
По-перше, без коливань та марнування часу світові демократії повинні створити механізм проведення міжнародних антикорупційних розслідувань проти правлячих диктаторів та їх оточення. Подібні розслідування мають стати нормою для кожної країни, захопленої диктатором. Усі диктатори без винятків привласнюють державні ресурси та використовують для проведення своїх незаконних операцій із фінансами та власністю території демократичних країн. Можливо, такий стан речей тимчасово вигідний окремим країнам, де зберігаються брудні гроші, але в стратегії це смертельно небезпечно для збереження цінностей глобального світу.
По-друге, базуючись на міжнародному та національному законодавстві демократичних країн, треба розпочати арештовувати та конфісковувати власність і здобуті злочинним шляхом фінансові ресурси диктаторів та їх оточення. Це може бути складно, може зайняти багато часу, але верховенство права не повинно більше використовуватися для захисту диктаторського грабунку. Давайте замість цього захищати народи, чиї ресурси було розграбовано на користь купки людей. 
По-третє, треба зробити можливим притягнення диктаторів та їх оточення до відповідальності в тих країнах, де мали місце їх корупційні трансакції, не чекаючи, поки їх судитиме Гаазький трибунал за масові вбивства людей, які повстануть на вимушені революції. Таким чином, коли диктатора буде скинуто, світовим демократіям необхідно запропонувати підтримку новим режимам, проведення ефективного, прозорого і чесного судового процесу у своїй країні. 
По-четверте, зробити диктаторів та їх оточення персонами нон-грата у кожній демократичній країні. 

І це тільки частина мирних та справедливих заходів, які впевнено дадуть бажаний результат. 
Все це може запрацювати як система світової очистки політичних каналізаційних стоків, тільки якщо у світових лідерів буде бажання включити питання політичної ліквідації диктаторів до свого порядку денного. Наші лідери повинні присягнути, що вони не вирощуватимуть їх для якоїсь політичної вигоди; не виховуватимуть їх, адже це виховання зазвичай обертається проти їхніх  власних народів; не користуватимуться ними як інструментами, і не даватимуть їм жодного шансу виправдати своє неналежне правління. Інакше сотні мільйонів  людей на нашій планеті будуть позбавлені шансу на свободу та справедливість.
Кроки, які я виклала, є, безумовно, правильним шляхом у відносинах з диктатурою Януковича. Я передала всі вагомі докази міжнародної корупції українського режиму до відповідних міжнародних інституцій. Але треба діяти негайно, не після парламентських виборів, коли «Сім’я» остаточно приватизує український парламент, ліквідує український суверенітет та залишки демократії. Не дайте їм шансу на зміцнення! А потім таку саму логіку дій можна було б застосовуватидля інших країн, де народи потерпають від диктатури.
Моя країна зараз балансує на лезі бритви — або вона повернеться до цінностей об’єднаної Європи, або забетонує регіональний авторитаризм пострадянського простору. 
Звичайно, сильні демократичні країни мають право під час кризи, коли так важко їм самим, втомитися і залишити молоді демократії напризволяще. Ви можете вважати, що ми самі маємо вирішити проблему зі своїм режимом Януковича. Мовляв, хай та дивна та непередбачувана країна сама розбирається із власними проблемами. Однак в історії вже були такі випадки, коли відмахувалися від проблем, і вони, ці проблеми, невдовзі грюкали у ворота Праги, Варшави чи Парижа.
У декого це моє звернення може викликати підозру у втраті надій на перемогу. Але це не так. Наша надія — це українське громадянське суспільство, яке підніметься на повний зріст, це журналісти, які скинуть кайдани й організують рух опору цензурі, це патріархи національно-визвольного руху, які стануть моральним стрижнем боротьби, це опозиція, яка знайде в собі мудрість об’єднатися. Я також вірю, що наш середній клас, який хоче вільно і успішно розвиватись, і наша молодь, яка народжена в незалежній державі та хоче жити у вільній країні, стануть на захист своєї свободи та свободи своїх родин і друзів. 
Ми, українці, будемо міцно стояти за свою незалежну, європейську, демократичну, справедливу країну, за свою гідність та свободу аж до перемоги. Ні в кого немає сумнівів, що якщо вибори в Україні могли би бути чесними, то мафія негайно була б політично ліквідована. На жаль, надії на чесні вибори, ще раз  підкреслюю, вже не існує! Але ми не кинемося в тил або в табір диктатури, де непогано годують за зради і послужливість. Ми не маємо на це морального  права, бо наша поразка та їхня перемога найгіршим чином змінять Україну та вплинуть на всю Європу.
У багатьох пострадянських країнах уже надовго втрачено час на демократичний розвиток. В Україні — ще ні! Ви вже багато зробили, і ми дякуємо вам за кожен крок, за кожне слово допомоги, але дійте далі! В України є шанс на боротьбу! Не зупиняйтеся! Давайте всі разом не втратимо цей шанс!
А ще я хочу звернутися до моїх рідних українців — як на Батьківщині, так і в усьому світі: прокиньтеся! Повстаньте! Незалежній Україні ніколи не було так тяжко, як зараз! В якому б куточку світу ви не були — гуртуйтеся, знаходьте можливості для спільних дій та протестів. Звертайтеся по допомогу та підтримку для України до урядів своїх країн. Захистіть Україну, захистіть свою землю, віддайте їй зараз частинку свого життя. Зараз вона потребує допомоги своїх синів та доньок по всьому світу
Я не можу зараз із вами спілкуватися особисто, але я знаю, що ви мене чуєте і що вам усе це не байдуже — так, як і мені. І тут, за ґратами, я відчуваю пульс нашого великого єднання, солідарності, взаєморозуміння України та світу. 
Вірю, що це єднання все змінить на краще, це і є наша надія, наш український шанс, шанс на сильну та розширену Європу.
Завжди ваша 
Юлія ТИМОШЕНКО

США можуть вжити санкції до тих, хто посадив Тимошенко

  • 21.09.12, 00:16
Комітет з міжнародних відносин Сенату США одностайно прийняв проект резолюції від сенатора Джеймса Інхофа (James Inhofe) у співавторстві з представником більшості в Сенаті США сенатором Діком Дурбіном (Richard "Dick" Durbin). Документ із закликом звільнити з ув'язнення колишнього прем'єр-міністра України Юлію Тимошенко пропонує заборонити в'їзд до США представникам української влади, причетним до кримінального переслідування Тимошенко та інших опозиційних політиків

РЕЗОЛЮЦІЯ

Заклик до звільнення з в'язниці колишнього прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко.

Беручи до уваги обнадійливий ріст і реформи, які Україна пройшла з часу оголошення про свою незалежність від Радянського Союзу в 1991 році і прийняття своєї першої Конституції в 1996 році;

Беручи до уваги те, що Конституція 1996 року забезпечувала дотримання основних свобод, таких, як свобода слова, зборів, релігії, преси, але, в кінцевому рахунку виявилася заслабкою, щоб стримувати просякнуту корупцією політичну культуру, успадковану від комуністичного минулого;

Беручи до уваги те, що в результаті фальсифікації виборів, за допомогою яких пан Янукович був оголошений переможцем, громадяни України організували серію протестів та страйків, яка стали відомі як «Помаранчева революція»;

Беручи до уваги те, що події Помаранчевої революції, разом з тиском з боку Сполучених Штатів та інших країн, змусили Верховний суд України вимагати безпрецедентного третього туру виборів, в результаті яких лідер опозиції Віктор Ющенко переміг Януковича з перевагою в 52 відсотків на 44 відсотки;

Беручи до уваги те, що в 2010 році на президентських виборах чинний президент Ющенко отримав лише 5,5 відсотків у першому турі голосування, і колишній прем'єр-міністр Янукович та прем'єр-міністр Юлія Тимошенко змагалися один з одним в другому турі виборів;

Беручи до уваги, що пан Янукович переміг Тимошенко з перевагою в 49 відсотків на 44 відсотки;

Беручи до уваги те, що незабаром після інавгурації Януковича в 2010 р., український Конституційний суд встановив, що більшість натхненних Помаранчевою революцією реформ є неконституційними;

Беручи до уваги те, що у 2010 році президент Янукович призначив Віктора Пшонку Генеральним прокурором;

Беручи до уваги, що після призначення пана Пшонки, проти більш ніж десятка політичних лідерів, пов'язаних з Помаранчевою революцією 2004 року, було порушено кримінальні справи по статтях щодо зловживання ними службовим становищем та перевищення своїх повноважень українського Кримінального кодексу;

Беручи до уваги, що у 2011 році Генеральний прокурор Пшонка висунув колишньому прем'єр-міністру Юлії Тимошенко звинувачення по статтях щодо зловживання службовим становищем стосовно її рішення укласти договір на постачання природного газу між Україною і Росією, ухваленого нею під час перебування на посаді;

Беручи до уваги, що 11 жовтня 2011 року Тимошенко була визнана винною і засуджена до семи років позбавлення волі та оштрафована на $ 189 млн, їй заборонили займати державні посади протягом трьох років;

Беручи до уваги, що Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) визнала порушення в українських судах, ухваливши резолюцію №1862 від 26 січня 2012;

Беручи до уваги, що у резолюції №1862 заявлено, що зловживання службовим становищем і перевищення повноважень, за які Тимошенко була засуджена, «є занадто широкими в застосуванні та дозволяють постфактум криміналізувати нормальні політичні рішення»;

Беручи до уваги те, що з часу пані Тимошенко за грати, Генеральна прокуратура заново відкрила додаткові справи проти неї, які раніше були закриті, і за якими, як вважалося, сплив десятирічний  термін давності;

Беручи до уваги те, що 28 жовтня 2011 року український заступник Генерального прокурора заявив в телевізійному інтерв'ю, що пані Тимошенко брала участь у замовних вбивствах, ухиленні від сплати податків, хабарництві і розкраданнях;

Беручи до уваги те, що під час публічних звинувачень заступника прокурора, звинувачення формально не були пред'явлені, тим самим було порушено право пані Тимошенко щодо  `презумпції невинності", гарантоване статтею 6 (2) Європейської конвенції з прав людини;

Беручи до уваги, що починаючи з 5 серпня 2011 року, пані Тимошенко нудиться в тюремній камері в Україні, обмежена у контактах із зовнішнім світом і в доступі до необхідної медичної допомоги;

Беручи до уваги, що відмова в належній медичній допомозі призвела до поганого стану здоров'я Тимошенко;

Беручи до уваги, що міжнародні заклики до звільнення пані Тимошенко, її доступ до відвідувачів, і адекватну медичну допомогу ігноруються, навіть попри те, що стан її здоров'я надалі погіршується;

Беручи до уваги, що 28 квітня 2012 року великі міжнародні інформаційні агенції, у тому числі ВВС та Reuters, оприлюднили фотографії синців, які отримала пані Тимошенко під час вірогідного побиття з боку охоронців 20 квітня 2012 року;

Беручи до уваги, що у відповідь на нелюдське поводження, пані Тимошенко розпочала голодування 20 квітня 2012 року;

Беручи до уваги, що на тлі обурення міжнародної спільноти, Європейським союзом відкладено на невизначений термін підписання угоди про вільну торгівлю з Україною, а країни-члени ОБСЄ в даний час роздумують, чи давати Україні право на головування в організації, яке було запланована на 2013 рік; і

Беручи до уваги, що під тиском міжнародного співтовариства пані Тимошенко була переведена в лікарню в Харкові 9 травня 2012 року, що спонукало її припинити голодування: Таким чином,

Вирішено, що Сенат -

1) засуджує вибіркове та політично мотивоване переслідування та ув’язнення колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко;

2) висловлює глибоке занепокоєння, що політизовані переслідування та утримання під вартою відбувалися в країні, яка повинна стати головуючою в ОБСЄ у 2013 році;

3) висловлює глибоке занепокоєння, що утримання за гратами пані Тимошенко загрожує небезпекою зв’язкам між Україною та Сполученими Штатами.;

4) закликає уряд України звільнити пані Тимошенко, забезпечити їй належний доступ до медичної опіки та провести жовтневі парламентські вибори у чесній та прозорій атмосфері та у відповідності до стандартів ОБСЄ; а також

5) закликає Державний департамент ввести заборону на видачу віз відповідальним за ув’язнення та неналежне поводження з пані Тимошенко та більш, ніж з дюжиною політичних лідерів, пов’язаних  Помаранчевою революцією 2004 року.

tyzhden


Азаров напомнил дончанам, кто их "хозяин".

  • 19.09.12, 11:00
Азаров напомнил дончанам, кто их "хозяин".
Новые предвыборные бигборды Азарова появились в Донецке. Короткая фраза на вывеске "Это - наш регион!" заставляет задуматься.

Клан Азаровых* не упускает случая напомнить рабам, кто хозяин 


Чи слабкий Янукович? Відповідь Тетяні Чорновол.

  • 17.09.12, 11:05

1. Передусім - моя велика шана Тетяні за вчинок, який дійсно є відповіддю на рух Бульдозера Януковича.

Дійсно - вона ризикувала усім - і ще невідомо чим би закінчилося її проникнення на територю Межигір'я - яке належить Тетяні так само, як і самому Януковичу. Тобто ніяк.

Проте Америку назвали Америкою, а не Колумбією - хоча континент відкрив саме Колумб, а не Амеріго Веспуччі, ім'ям якого назвали нову для європейців землю.

 2. Це я до того, що можна дивитися, а не бачити, знати, а не розуміти, що бачиш. Ніхто не задумувався - як ми виглядаємо в очах мавп?

Підкажу: як облізла, вироджена мавпа, яка розучилася лазити по деревах та триматися на ліанах...

Тетяна нам говорить, що Янукович "слабкий, бо за ним нікого немає - окрім армії чиновників та бабла".

 3. Ніхто не задумувася - ЧОМУ режим Хрущова не був такий жорстокий, як Сталіна?

Підкажу, як історик за покликанням, не лише професією: бо концтабори, масові розстріли виникають не самі по собі - а з метою винищити всю опозицію існуючому тоталітарному ладові. Після тотальної зачистки Сталіним - Хрущову залишилося лише злегка підправляти порядок. Можна було не напружуватися.

 4. Але коли робітники Новочеркаська вийшли на вулицю - їх розстріляли саме за хрущовських часів в 1962 році. У 1956 році, теж за хрущовських часів, чавили танками вулиці Будапешта....

Тобто тоталітарний режим міг тимчасово розслабитися - а час від часу зуби вишкірював.

Як думає Тетяна Чороновол - тоді у Хрущова та його режиму була масова підтримка? Не була. Як і у Сталіна раніше.

 5. У чому ж справа?

Справа у тому, що тоталітарний лад НЕ потребує масової підтримки - режим вже не має потреби підтримувати свій "рейтинг" чи шукати народної підтримки. Чи не помітила шановна Тетяна - що регіонали взагалі не переймаються цією народною підтримкою - і плюють на масові настрої? Поводяться так, наче ніяких виборів не буде?

 6. Ленін справедливо писав (нагадаю!), що в політиці існують лише ДВІ реальні політичні сили:

- сила держапарату (да, тієї самої армії чиновників!)

- рух мільйонів народних мас.

 7. Сама Тетяна зазначила - що у режиму є армія чиновників та "бабло". А руху народу - немає. а народне бабло "зачищається" саме владою у громадянського суспільства.

Тобто - згідно Тетяні Чорновол, у народу немає ні руху, ні бабла.

 8. Так де ж слабкість режиму Януковича?

Я не палаю любов'ю до режиму Януковича - але не подобається, коли раніше визначеного часу говорять, що

- Янукович боїться народу

- режим Януковича скоро впаде.

 

9. Тобто Тетяна надто часто чула наш національний гімн, де співається, що "згинуть наші вороженьки як роса на сонці". Ні, "вороженьки", якщо доволі сонця да вологи - плодяться як мікроби чи паразити.

Поки що здійснилася мрія вуличного хулігана: "Запануєм у своїй сторонці!"

Хіба ж знав автор гімну, що писав для Януковича!

 

10. Отже - больова точка нашої опозиції - це пасивність народу. І не треба про "вади" лідерів Юлії Тимошенко та Юрія Луценка!Вони і так лідери "на виріст" для нашої загалом слабкої української нації! Тобто не їх треба оцінювати в очах нашого народу, а наше "населення" треба перевіряти долею лідерів опозиції!

Не навпаки.

 11. Але народ - не пасивний, а дезорганізований та дезорієнтований. Через тотальне засмічення інформаційного простору. Народу пропонують "шукати ще кращих лідерів опозиції". Не розтлумачуючи, що яскраві особистості - це надзвичайна рідкість, раз на століття. Фінляндія вже не мала другого Маннергейма - і стала можливою самозрадлива "фінляндізація" Фінляндії.

 12. У найближчі сто років другої Юлії Тимошенко ми не матимемо. Як не маємо Степана Бандери. Як сьогодні Турція втрачає багато чого через брак другого Кемаля Аттатюрка.

 13. Зараз є два завдання:

- скористатися парламентськими виборами для усунення Януковича та повернення до демократичного устрою держави

- створення революційного перехідного уряду, скоріше теж диктатури, ніж демократії, та створення власних збройних сил та... власного держапарату. Негайно.

Адже усі теорії щодо люстрації режиму Януковича зупиняються перед необхідністю створення власного держапарату - без якого нової України не буде.

 14. Холодноярська чи козацька романтика завжди приводила нас до поразки навіть в момент військової перемоги!

 

15. Але це все "потім".

Спочатку нам усім треба вирішити - що робити зі складом дільничних та окружних виборчих комісій, які складаються з регіоналів чи їх друзів?

Адже поруч з ними будуть обов'язково "космонавти" та приватні бандити - для яких "бабло" не зайве.

Ось де корінь питання.

Про це - у наступних статтях та нашому інтернет-телебаченні N.I.B .

 

16. Повторимо: після виборів - або влада ВІДКИНЕ ВИДИМІСТЬ вільних виборів та усіх пересадить та розорить - або сяде сама на нари.

Про який "чесний підрахунок" ви говорите? Це залиште провокаторові Олегу Рибачуку, Вікторії Сюмар чи навіть нашим "інтелектуальним авторитетам" - Матіос чи Шкляру.

Їм не дають спати лаври Володимра Вінниченка? Непоганого письменника - але дуже поганого політика!

17. Ми вже писали, що письменники - погані політичні поводирі. Вони керуються емоціями, та цими самими емоціями плутають нетреновані мізки своїх прихильників.

Тому зі змішаними почуттями прочитав про "слабкість Януковича". Якби ж то так!

 18. Тому самоорганізація народу - це перше завдання під вибори. Бо наступний крок влади - розгром не тільки опозиції, але і взагалі вільного сектору малого та середього бізнесу. Як природної матеріальної бази для опозиції.

Чим будемо відповідати на загрозу? Карнавалом?

 19. Зрозуміло - що влада Януковича спирається не тільки на армію чиновників - але і на допомогу путінської Росії, рагулів у наших власних лавах. (Ющенко, Королевська, Кличко, Шухевич-молодший, редакція ZIK...

 

20. Приклад: тут Королевська закликала "припинити політичну війну". про політв1'язнів не згадала, бо зверталася не до влади, а до опозиції. І критика лунали не вище якогось Азарова.

Казкарка...

 21. Проникнення Тетяни Чорновол - спроба зіпсувати Бульдозер Януковича і запрошення до цього решти небайдужого суспільства.

Ще раз - шана їй за це - бо могла позбутися життя. Фізичного. Це була перша справжня військова операція, поки що мирна. Не флешмоб, не карнавал.

 Але попереду ще багато чого. Бо цей режим дійсно нестерпний для більшості народу.

Але ще не населення.

До речі - подарунок Шуфрича Сергію Соболєву досить вдалий...  

Станіслав Овчаренко
svet i teni

Операція «самоліквідація»

  • 16.09.12, 21:38
Влада цілеспрямовано послаблює обороноздатність країни
Проблема не лише у фінансовій складовій національної безпеки, а у виборі антинаціональної стратегії політики держави у військовій галузі


Нещодавно Віктор Янукович ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України». Ключовим недоліком доктрини є те, що вона не дає належного механізму реагування на виклики, а лише констатує загрози.

Як і попередня, не називає конкретні країни, які є потенційними супротивниками, даючи лише критерії їх ідентифікації: потенційний супротивник – це той, дії чи наміри якого матимуть ознаки загрози застосування військової сили проти України. Цікаво, що перераховані у п.10 документа ознаки «воєнно-політичних ризиків або викликів» свідчать, що чи не основні загрози нині виходять від нашого північного сусіда (див. нижче «Портрет ворога»). Оскільки саме в РФ Держдума свого часу ухвалювала офіційні акти, які містили територіальні претензії до нашої держави, а президент Мєдвєдєв підписав закони, якими встановлено спрощену процедуру використання російських військових за межами країни, і саме РФ щороку веде з Україною масштабні інформаційні та економічні (енергетичні, молочні) війни тощо.

Читайте також: Уявні та реальні загрози

БЕЗВІДПОВІДАЛЬНА «ПОЗАБЛОКОВІСТЬ»

Нова Воєнна доктрина і Стратегія національної безпеки ґрунтуються на ідеї позаблокового статусу України, тобто відмови від інтеграції до НАТО. Причому дехто намагається подати це навіть як перевагу в нинішніх умовах. Мовляв, позаблоковий статус – це зачинені двері в проросійську Організацію договору про колективну безпеку. Адже в лютому цього року генеральний секретар ОДКБ Ніколай Бордюжа вже зробив заяву про її готовність до «активізації співпраці» з Україною.

Але проблема в тому, що позаблоковість – дуже дороге задоволення, яке потребує додаткових видатків, а її декларування з одночасним хронічним недофінансуванням елементарних потреб Збройних сил України – це як мінімум безвідповідальність, а як максимум цілеспрямована диверсія. Як показує досвід останніх років, влада фактично знищує ЗСУ, відбувається безпрецедентний процес «самопослаблення» власної безпеки. На 2012 рік видатки на оборону за загальним фондом становлять лише 14,171 млрд грн, з них понад 12 млрд грн – видатки споживання і лише 2,141 млрд грн – видатки розвитку.

Це означає, що майже 85% за загальним фондом армії – витрати на зарплати персоналу, житлово-комунальні послуги, лікування, харчування, будівництво житла військовослужбовцям. Всього на оборону за загальним і спеціальним фондами на 2012 рік в Україні виділяється близько $2 млрд, з них на технічну модернізацію армії – тільки $1 82 млн. Тоді як один танк «Оплот» – це 25 млн грн. Для порівняння: в Росії на оборону в бюджеті на 2012-й закладено близько $72 млрд, а до 2020-го Москва планує спрямувати лише на розвиток нових систем озброєння $795 млрд.

Читайте також: Яка влада, така й армія

РОЗВАЛИТИ ЗСЕРЕДИНИ

Утім, проблема не лише у фінансовій складовій національної безпеки. Наявні дуже тривожні сигнали вибору антинаціональної стратегії політики держави у військовій галузі. Насамперед це питання кадрової політики. Зокрема, йдеться про міністра оборони Дмитра Саламатіна, людину, яка до 2005 року була громадянином Російської Федерації і 2010-го відзначилася в боях за російські інтереси в українському парламенті, переламавши ніс опозиційному депутатові Карпуку під час ратифікації Харківських угод щодо Чорноморського флоту. За інформацією джерел Тижня, у приватних розмовах Саламатін не раз висловлював українофобські та відверто проросійські погляди.

Кілька місяців тому у ЗМІ було оприлюднено окремі положення проекту Концепції реформування Збройних сил України, підписаного міністром оборони одразу ж після того, як він обійняв посаду, яким передбачено в умовах позаблоковості України активно роззброювати і скорочувати власні Збройні сили. Якщо сьогодні й так щороку зменшуємо чисельність ЗСУ на 8 тис. осіб, то Саламатін запропонував на 20 тис. з тим, щоб у 2017-му залишилося 75 тис. особового складу, 100 літальних апаратів і 270 танків. Для порівняння: у сусідній Румунії, яка теж заявляла про територіальні претензії до України і яка за населенням удвічі менша від нашої країни, ЗС налічують 90 тис. осіб. Навіть попри те, що вона не позаблокова держава, а член НАТО.

Дії Саламатіна останнім часом нагадують відверте знущання з української обороноздатності та армії. Зокрема, нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація про проект реформування господарської діяльності військових частин, розроблений Міноборони і підписаний міністром оборони, який передбачає до видів діяльності військових частин зарахувати 78 видів господарської діяльності, серед якої розведення птиці, свиней, овець, кіз. Коментарі зайві…

Читайте також: Продане військо

ПОРТРЕТ ВОРОГА

Ризиками, що підвищують рівень загрози застосування військової сили проти України, у Воєнній доктрині названо:

1) висування територіальних претензій;

2) заклики або спроби щодо перегляду наявних державних кордонів;

3) нарощення угруповань військ та озброєнь поблизу кордонів України, створення нових, розширення і модернізація наявних військових баз та об’єктів;

4) створення або закупівля нових, а також модернізація наявних систем озброєння і військової техніки, передусім наступального характеру, що призводить до порушення балансу сил;

5) активізація розвідувальної діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій проти України;

6) проведення інформаційно-психологічних заходів щодо дестабілізації соціально-політичної обстановки, міжетнічних та міжконфесійних відносин в Україні або її окремих регіонах і місцях компактного проживання національних меншин;

7) застосування політичних та економічних санкцій проти України;

8) застосування військової сили в регіоні або за участю держав регіону;

9) підтримка сепаратизму;

10) виправдання застосування військової сили як засобу вирішення міждержавних спорів;

11) послаблення законодавчих обмежень щодо застосування військової сили за межами власної території;

12) порушення державами міжнародних угод, договорів про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, здійснення контролю над озброєннями, обмеження і скорочення озброєнь або вихід із них (припинення участі в них);

13) стимулювання ескалації воєнних конфліктів у регіоні.

tyzhden

ENEMO поделилась наблюдениями

  • 14.09.12, 21:12

 


Эксперты рассказали о ходе избирательной кампании

Вчера европейская сеть организаций по наблюдению за выборами ENEMO представила свой первый отчет о ходе избирательной кампании в Украине.Наблюдатели обнаружили многочисленные факты использования админресурса, назвалинеправильным процесс формирования окружных избиркомов и раскритиковали ограничение вещания оппозиционных СМИ. Эксперты прогнозируют, что итоговый вывод ENEMO о выборах в Украине может быть критическим. 

 

Промежуточный отчет ENEMO был представлен руководством миссии вчера наспециальной пресс-конференции. Документ, пятистраничную выдержку из которогораздали журналистам, относится к периоду с 5 августа по 9 сентября. "Всевыводы основываются на наблюдениях и интервью с участниками выборов.Наблюдатели проверяли утверждения, услышанные от опрошенных",— заявила заместитель главы миссии Майя Миликич. 

ENEMO состоит из 22 неправительственных организаций, осуществляющих наблюдение за выборами в 17 странах Центральной и Восточной Европы, а такжеЦентральной Азии. Наблюдение за выборами в Украине проводится при финансовой поддержке США и ряда стран Европы. 

При подготовке отчета наблюдатели ENEMO сконцентрировались на констатации отдельных нарушений. Самое распространенное из них — злоупотребление административным ресурсом, отмечается в документе: "Некоторые независимыеи оппозиционные кандидаты жалуются на то, что их запугивают налоговые инспекции.А общественные проекты, которые финансируются (из бюджета.—"Ъ"),представлены как личные достижения кандидата или инициатива партии". По данным наблюдателей, админресурс активнее всего использовали во время празднования Дня независимости 24 августа и начала учебного года 1 сентября. Причем имели место нарушения со стороны как власти, так и оппозиции, отмечают в ENEMO. "Во Львове представители партии "Свобода" распространяли школьные дневники с партийной символикой и ксенофобскими лозунгами",—сказано в документе. Начало учебного года стало поводом для агитации местных чиновников, которые в "большинстве случаев являются выдвиженцами от Партиирегионов". Так, наблюдатели обратили внимание, что кандидаты в народные депутаты вручали школам автобусы, школьную форму, компьютеры или учебники. 

Второй существенный недостаток избирательного процесса, по мнению ENEMO,касается формирования участковых избиркомов. Согласно закону "О выборах народных депутатов", каждая из пяти партий, фракции которых зарегистрированыв Раде, получила право делегировать в окружные избирательные комиссии по одному представителю. Распределение остальных квот в комиссиях проходило путем жеребьевки, по итогам которой "так называемые технические партии получили возможность представительства в комиссиях по всей стране". 

Регистрации кандидатов в депутаты посвящена отдельная глава отчета. В ENEMO констатировали, что ЦИК зарегистрировал 5,7 тыс. кандидатов, а отказал 441, большинство которых — самовыдвиженцы: "Закон предусматривает, что ошибки и неточности в документах могут быть исправлены и не должны быть причиной отказав регистрации, но у кандидатов не всегда было время на их исправление". 

Кроме того, в ENEMO отметили ограничение вещания СМИ. Наблюдатели упомянулиоб изъятии из пакетов вещания кабельных операторов телеканала ТВi, котороеспровоцировало акции протеста Украине (см. "Ъ" от 10сентября). 

Глава миссии ENEMO в Украине Питер Новотни пообещал журналистам, что свои выводы миссия обнародует после выборов. "Наблюдение показывает, что большевсего нарушений — в одномандатных округах. На прошлых парламентских выборах,проходивших по пропорциональной системе, нарушений отмечалось меньше, а состав избиркомов был более сбалансированным",— резюмировал он, отвечая на вопрос"Ъ". 

Член Центризбиркома Александр Чупахин заявил "Ъ", что комиссия рассматривает "только конкретные факты нарушений". "Сомневаюсь,что ЦИК будет принимать какие-либо решения на основании обобщенных выводов. Всебудет зависеть от того, какую информацию нам предоставят наблюдатели",—отметил он. 

"В ENEMO посмотрят, как к их советам прислушаются участники избирательного процесса. Я бы не назвал мнение миссии критическим, но скепсис относительно хода кампании у них точно есть — и он отразится на окончательном отчете",— заявил "Ъ" глава Комитета избирателей Украины Александр Черненко. 

Ольга Куришко

 kommersant

Порошенко просил Януковича, тот ответил рассказом о"танцоре"

  • 13.09.12, 23:38



Украина может защитить национального машиностроителя, применив утилизационный сбор наподобие введенного Россией, однако для этого необходимо преодолеть сопротивление автоимпортеров, заявил министр экономического развития и торговли Петр Порошенко во вторник в Днепропетровске на всеукраинском совещании по вопросам поддержки реального сектора экономики.

Он отметил, что сфера действия утилизационного сбора должна распространяться и на бывшую в употреблении сельскохозяйственную технику.

"Поставить такую ставку утилизационного сбора, чтобы восьмилетние трактора не могли попасть в Украину. Мы можем и должны немедленно принять и выпустить проект постановления и закон", – заявил П.Порошенко.

По его словам, соответствующее постановление Кабинета министров было принято неделю назад, однако из-за активного сопротивления оно до сих пор не обнародовано. "Я прошу помощи, господинпрезидент", – сказал министр


 .


На это президент заметил: "Плохому танцору всегда что-то мешает. Что вы рассказываете и кому вы рассказываете? Я вам головы поотрываю, очень скоро. Сразу после выборов, если вы будете рассказывать и не делать. Я об этом сказал премьер-министру и сегодня вам говорю, всем остальным кто сидит здесь в первом ряду. Полтора месяца осталось. Хотите играть в политику – поиграете в политику. Рассказчики", – ответил на просьбу В.Янукович.

Как сообщалось, премьер Николай Азаров ранее заявил о намерении Украины ввести утилизационный сбор в ответ на действия России, которая взимает его с 1 сентября, чем фактически закрыла доступ украинским автомобилестроителям на свой рынок. Минприроды разработало соответствующий проект постановления правительства, однако о его принятии до сих пор ничего не было известно

interfax


Унижая министров, Янукович думает что управляет страной.hypnosis



Когда президент Виктор Янукович набросился на министра экономики Петра Порошенко и других министров с уничтожительной критикой и громкими предупреждениями об ответственности, это еще можно было воспринять в качестве политического шага. В конце концов, Порошенко говорил о необходимости введения утилизационного сбора за использованную сельхозтехнику, и мы никогда не узнаем - если не получим возможность провести специальное расследование бизнес-интересов президентской семьи и ближайшего окружения - почему это невинное, на первый взгляд, замечание могло не понравиться президенту и привести к вспышке гнева. Но когда в тот же день появилась информация о публичном унижении, которому Янукович подверг первого вице-премьера Валерия Хорошковского, стало ясно, что главная цель все же - вытереть ноги.


Цель вполне логичная и полностью соответствующая советскому стилю руководства, заимствованному, кстати, еще из имперских времен. Разница была в том, что государь  был государь император и не позволял себе оскорблять сановников бранными словами. Но и он же отвечал за все, и подданные точно знали - как, впрочем, знают и сейчас, что царь хороший, а бояре плохие. Эта же логика управления передалась большевикам - не нужно, думаю, объяснять, что утвердившееся у власти хамство постепенно перенесло в высшие сферы манеры «вороньей слободки». Но раз население продолжало считать, что помыслы у вождя чисты, а чиновники не могут воплотить их в жизнь, требовалось это наглядно демонстрировать. У Сталина, в отличие от Путина или Януковича, еще не было телевидения и интернета - он бы развернулся! Зато у Иосифа Виссарионовича под рукой было НКВД: эта замечательная организация отстреливала министров и прочих любимых руководителей пачками, так что и кричать на них было не нужно.


В наше менее людоедское время публичную порку подчиненных сделали телевизионным атрибутом авторитарных правителей. Путин с удовольствием распекает министров перед камерами в начале программы «Время». Теперь ему пытается подражать Янукович. Да, Путин не оскорбляет людей, а просто сверлит их глазами и говорит жесткие слова - происхождение у российского и украинского президентов отличается, да и темперамент разный. Но цель - снятие с себя ответственности при сосредоточении в руках абсолютной и непререкаемой власти - достигается. Населению привычно нравится этот кошмар.


Ну а дальше, как и следует ожидать - хамство и расправа как стиль от главного чиновника передается чиновничкам поменьше. И вот уже одиозный мэр Харькова Геннадий Кернес тоже без очевидного повода называет подчиненного «сучьим псом». И тот покорно слушает, вместо того, чтобы отвесить пощечину зарвавшемуся градоначальнику или хотя бы подать на него в суд за публичное унижение. Нет, у нас крепостные на бояр в суд не подают, они гнобят тех, кто пониже. Поэтому те, кто пониже, вымещают зло на обычных гражданах, радующихся царским приступам запрограммированной ярости. И не говорите, что граждане этого не заслужили. Пока граждане будут аплодировать хамству первого лица - а Ющенко хамил не хуже Януковича, и Кучма не меньше Ющенко - каждый маленький чиновничек, подвергнутый показательной порке, будет иметь лицензию на издевательство над ними. Таковы уж правила феодального общежития в обществе без собственного достоинства.


Ахіллесова п'ята диктатури Януковича. Альтернатива насиллю влади

  • 13.09.12, 08:29

1. Сьогодні складається враження, що насиллю агентів диктатури Януковича не можна зарадити. Звідусіль чуємо, зокрема в Києві(!), як побили активістів опозиції, які агітували проти партії регіонів. Взагалі - це сором: регіонали не є домінуючою силою в Києві. Олег Тягнибок справедливо нагадав у Тернополі, що головна маса фальсифікаторів живуть не в райських містечках - а серед нас. і він навів приклад, як односельці почали морально тиснути на вчительку української мови(!) - члена виборчої комісії від "Русского единства"(!). І вона відмовилася працювати проти України.

Це - в маленькому містечку!

 2. Ми вже писали про те, що наші мучителі живуть серед нас - як і Роман Карпов ("Молоді регіони") в Києві.

Але партія регіонів - не всесильна: вони не наважуються на МАСОВІ репресії як при комуністичному режимові та на вбивства.

Не через "гуманізм" (вони і слова такого не знають) - а через усвідомлення, що сил на ВСЮ Україну у них не вистачає.

 3. Саме через це вони весь час ведуть розмову про автономію регіонів та про окремий статус російської мови. Бо відчувають, що рано чи пізно їм доведеться локалізуватися серед деморалізованого населення Півдня та Сходу України. 

Як аналогу Північної Кореї.

Тобто, у скрутну для них годину вони згодні обійтися меншою кількістю рабів, згодних терпіти їх владу.

 

4. Отже вони бачать межу своїх можливостей, ми - ще ні.

Саме через те, повторимо, що вони усвідомлюють, що НЕ МОЖУТЬ програти вибори - наше населення, яке надто повільно стає народом - ЩЕ НЕ усвідомлює, що на очах втрачається сама Українська держава та майбутнє наших дітей.

 5. Саме через це Об'єднана Опозиція часто-густо не може перейти до більш рішучих дій, навіть усвідомлюючи їх необхідність.

Треба розуміти якійсь елементарні речі:

1). Політична Опозиція НЕ може більше того, на що зважується критична маса народу

2). Політична Опозиція НЕ може підняти народ, але може лише організувати подолати анархію серед тих, хто піднявся на боротьбу

3). Політична Опозиція може перемогти лише тоді - коли її виборці (ширше - український народ) зрозуміють, що після 28 жовтня або масово посадять опозицію - або існуючу владу. Без альтернатив. Потім візьмуться за населення...

4). Зараз немає альтернативи між насиллям та миром. Є альтернатива між насиллям та згвалтуванням. (Як Голодомор - приклад такого згвалтування).

5). Потрібні не лише спостерігачі на виборчих дільницях - але і охорона для таких спостерігачів.

6). Охорону таких виборчих дільниць можна опробувати на захисті дрібних підприємців та ринків. Треба централізувати керівництво такими групами охорони у рамках усієї України - як Хагана до створення Держави ізраїль. Потрібне при цьому політичне, ідеологічне мотивування та керівництво, щоб не скочуватися до партизанщини.  

7). Не можна думати, що диктатура "сама впаде". Не впаде. У 1917 році теж думали, що "більшовики більше двох-трьох місяців не втримаються...".

Ми знаємо, чим це закінчилося!

8). Тримати у думці, що регіонали хочуть не так пограбувати середній клас, підприємців - як знищити їх як клас - за більшовицькими зразками.   

 6. Не можна сподіватися на нове створення Майдану-2. Це - подія раз на століття. Тепер ІНШІ форми спротиву. Тим більше - що Янукович - не Кучма. Той не 

завагається перед насиллям.

Але, повторимо: вибору між насиллям та миром - немає.

 7. Нас цікавлять не ті люди, які "не вірять опозиції" - а ті, що вірять в себе, у власний здоровий глузд. Тобто працювати потрібно з тими, хто вже майже готовий йти з нами. На інших вже немає часу, за 50 днів не встигаємо.

 8. Не втомимося вказувати на мнимих союзників та заплутувачів наших мізків. Останні перли: "ОО здала Донбас", наприклад. Або безкінечні дискусії про те, що "опозиція нічого не робить". 

Адже що вона мусить робити - роздавати пайки?

Чи розповідати про те, про шо відкрито говорити не слід?

Чи де сховали тих, кому загрожує тюремне ув'язнення?

9. Кандидати від ОО вже зробили щось, коли висунули себе від ОО - це зараз небезпечно само по собі. (Приклад Корнацького з Миколаївщини). Якщо Констянтин Матвієнко (хто він там - "політолог"?) щось говорить про недолугість опозиції - ясно, на чию користь працює. Так зараз і не дуже важливо - хто кращий, хто гірший з опозиційних кандидатів.

 10. Головне - пам'ятаємо, що клони диктатури гірші за відвертих членів партії регіонів. Клони дуже добре мімікрують під опозицію. Навіть клоун Ляшко декому здається справжньою людиною...

Приклад зі світу природи: дивувася - як це птахи не помічають зозулині яйця серед своїх - адже ми, люди їх бачимо та розрізняємо!

Знайшов: в ультрафіолетовому спектрі вони усі здаються однаковими. Ми ультрафіолет не бачимо - тому бачимо різницю у спектрі "видимому". В природі та людському житті так часто буває...

Властивості особистості роблять людей у одному відношенні проникливими, у іншому - зовсім сліпими... (Випадок Королевської!)     

 11. Дуже слушно веде свою студію інтернет-телдебачення Олександр Данилюк. Скоро запрацює і наш ресурс інтернет-телебачення.

Взагалі, диктатурі Януковича не вдасться ізолювіати Україну ні інформаційно, ні іншим чином.

Якщо при мінімумі спротиву регіонали не наважуються на цілковитий "Бєспредєл" - то скоро вони тим більше втратять можливість чинити безкарне насилля. Час працює ні на Путіна, ні на Януковича.

 P.S. придивіться до цих "личок": Це - Роман Карпов з югенду Януковича, є також Максим Луцький (останнє фото). Ви щось думєте у них чесно виграти?

Для них вибори - спецоперація, бажано остання.   



Станіслав Овчаренко
svet i teni